Педагогічні особливості процесу шкільної соціалізації

Численність специфічних форм та змісту педагогічної діяльно-сті, завданням якої є соціалізація шкільної молоді, окреслює поле
порівняльно-педагогічних досліджень цього явища.

Розглянемо, як саме ці процеси відбуваються у середніх освітніх закладах країни. Докладніше висвітлимо структуру, особливості та зміст саме шкільної соціалізації молоді.

З’ясувати хронологічну структуру й типологію процесу соціалізації загалом та місця у ньому шкільного етапу можна, якщо засадовою для такої типізації буде структура соціальних відносин зрілої особистості. Організація структури і є результатом соціалізації, що відбивається в її напрямках та етапах. Часове розгортання організації структури визначає критерії періодизації, що відбивають послідовні фази і зламні моменти соціалізації, а отже й відповідні педагогічні
завдання на кожному з них. Вони переважно збігаються з хронологією розвитку індивіда: народження, вік немовляти, раннє дитинство, дошкільний вік, шкільне дитинство, підлітковий вік, юність, молодість, зрілість, старість. На кожному з цих етапів є провідний спосіб соціалізації, який полягає у впливі певних агентів соціалізації на провідні різновиди діяльності – гру, навчання, задіяність у системі сімейних, групових, фахових, статевих стосунків, розвиток етнічних, політичних, правових, виробничих та інших відносин.

У структурі процесу шкільної соціалізації можна виокремити три етапи: 1) початкову, 2) базову та 3) післябазову. Певним чином вони є співвідносними з віковими та освітніми рівнями, хоча й не
завжди і не в усьому збігаються з ними. Враховуючи неперервність процесу соціалізації та обумовленість його успішності у школі стартовими дошкільними диспозиціями учнів, важливо брати до уваги і освітньо-виховний потенціал дошкільних закладів, а також проблеми педагогічного спостереження за випускниками шкіл протягом часу перших самостійних кроків у суспільстві.

Періодизація етапів шкільної соціалізації за класами враховує положення Закону України «Про загальну середню освіту». Сьогодні ця періодизація відповідає найпоширенішим європейським моделям організації освіти – молодша школа, середній цикл – І, середній цикл – II.

Етапи шкільної соціалізації є хронологічно послідовними складовими цілісного і багатовимірного педагогічного процесу. Його мета – забезпечення базових особистісних підвалин життєвої готовності, соціальної компетентності та адекватності молодої людини. Ця мета становить спільний наскрізний зміст етапів шкільної соціалізації, є внутрішньою підставою їх послідовного смислового взаємозв’язку та наступності.

Фрагментація цілісної структури шкільного соціалізаційного процесу на часові відтинки відбувається за віковими особливостями психофізичного розвитку та соціального дорослішання учнів. Етапи шкільної соціалізації корелюють із загальними етапами навчально-виховного процесу. Межі між етапами не мають жорсткого та однозначного характеру, є статистично ймовірними і значною мірою залежать від індивідуальних особливостей та соціальних умов життя кожної дитини.

Шкільній соціалізації передує її дошкільний етап, що збігається з часом соціалізації дитини у сім’ї та дошкільних закладах (провідних агентів соціалізації на цей час). Цей етап соціалізації дитини можна визначити як період соціальної гри. У дошкільний період життєвого шляху дитини школа має перебрати на себе відповідальні педагогічні завдання. Це виявляється вкрай необхідним, оскільки школа має турбуватися про педагогічну якість первинної соціалізації своїх майбутніх учнів. Можливо, є інші варіанти організації цієї суспільно важливої справи, без безпосередньої участі школи. Проте в сучасному
суспільстві саме школа з дедалі більшою відповідальністю має братися за вирішення цих питань.

Тому школі належить піклуватися про педагогічну обізнаність і розвиток педагогічної культури батьків (часто вчорашніх своїх
випускників) та інших агентів первинної соціалізації. Значної уваги потребують взаємодія з дошкільними навчальними закладами та установами, організація педагогічного консультування, діагностики та коригування, дошкільна підготовка дітей.

Провідними різновидами діяльності як практичного механізму соціалізації дитини на цей час є гра та спілкування.

Етап молодшої школи (початковий етап шкільної соціалізації) розпочинається з моменту вступу (прийняття) дитини до школи. Його можна визначити як початок соціального навчання. Педагогічними завданнями шкільної соціалізації на цьому етапі є утвердження, коригування та розвиток базової системи життєвих відносин та орієнтацій (аттитюдів), чуттєвості, інтелекту та волі, формування нахилів і вподобань, соціальних інстинктів та пристрастей, утвердження соціальної форми сприйняття, переживання, усвідомлення і задоволення
потреб та інтересів.

На етапі початкової школи провідними цілями соціалізації є розвиток комунікативних та групових навичок поведінки школярів, формування і коригування базисних уявлень про власну особистість та навколишню дійсність, підвищення мотивації до колективної та індивідуальної праці, набуття вмінь «навчатися» як передумови по-дальшого успішного навчання у середній та старшій школах. Поряд з груповими та індивідуальними формами роботи широко використовують ігрові та наочні методи, проводять практичні заняття з оволодіння соціальним досвідом, організують видовищні та святкові заходи. Ці прийоми та методи соціалізації збігаються з методиками
навчання у молодшій школі й спрямовані передусім на максимальне задіяння динамічної емоційної сфери школярів з поступовим розвитком аналітичних і вольових здібностей у засвоєнні знань та суспільно прийнятних форм поведінки.

Провідними різновидами соціалізаційної діяльності на цьому етапі є спілкування та навчання.

Перший середній етап шкільної соціалізації – час соціального навчання. На цьому відтинку життєвого самоствердження дитини розв’язують такі педагогічні задачі шкільної соціалізації, як освоєння базових алгоритмів соціальної взаємодії та поведінки, початкова соціально-рольова підготовка, збагачення соціального досвіду, формування системи соціальних установок, осягнення розмірностей і мас-штабів соціального простору та часу, самоідентифікаційна консолідація особистості.

Період навчання у середній школі (перший середній етап соціалізації) характеризується інформаційно насиченим та функціонально різноманітним змістом соціалізаційної роботи з учнями. У цей час завершується цикл засвоєння необхідних базових знань для їх спеціалізації або поглиблення на рівні старшої школи. Подальшого розвитку набувають навички соціальної поведінки, засвоєні в молодшій школі. Набуває звичаєвості та саморегуляції значна кількість суто побутових та організаційних навчальних форм поведінки. Більше уваги приділяють засвоєнню основоположних моментів суспільного співжиття – ознайомленню з економічним, політичним, правовим, виробничим, екологічним та іншими його аспектами, їх освоєнню. Збільшується самостійність та заохочується ініціатива учнів у набутті соціальних навичок поведінки. Настає важливий (на межі середньої та старшої шкіл) період, коли набуті знання дають змогу учневі перейти від
переважно адаптивних форм соціалізації до активного формування власного «Я-образу», проектування власного соціального майбутнього, не лише засвоєння, а й творення особистої соціальної ситуації.

Соціалізаційна робота з підлітками, як показує досвід європейських шкіл, потребує таких підходів, за яких максимально використовувався б характерний для цього віку потяг до самостійності, нестандартності поведінки як форми утвердження індивідуальних та со-ціальних виявів власного «Я». Тому в цей період доцільним є застосування методу учнівських проектів, використання неформальних і позашкільних молодіжних об’єднань, молодіжного дозвілля у на-вчальних та соціалізаційних цілях. Учневі потрібно дати можливість «вийти за межі» школи, не залишаючи її, і він обов’язково «повернеться», збагачений досвідом і свідомий необхідності здобуття
додаткових знань як засобу для підвищення та утвердження особистого соціального статусу. Застосування різноманітних форм учнів-ського самоврядування, індивідуально адаптованого навчання, профорієнтаційна робота, залучення громади, батьків, підприємців, органів місцевої влади та інших зацікавлених суб’єктів до взаємодії зі школою на цьому етапі соціалізації учнів є не лише бажаними, а й абсолютно необхідними формами роботи.

Провідними різновидами соціалізуючої діяльності на цей час є навчання та практична дія.

Другий середній етап шкільної соціалізації (час соціальної концептуалізації) передбачає розв’язання педагогічних задач із формування базових життєвих концепцій, становлення світогляду та стійкої самосвідомості, концептуалізації природної, соціальної та особистісної реальності, утвердження інтелектуально-вольового, етичного та естетичного змісту й спрямованості особистості (ідей, ідеалів, цінностей, норм, принципів духовно-практичної життєдіяльності), освоєння та вибір системи життєвих орієнтацій, соціальна самоідентифікація та самовизначення. Узагальненим визначення цього процесу стає усвідомлення і визначення власних життєвих перспектив і можливого місця та ролі у громадському житті, віднайдення свого покликання, управління рушійною силою пристрастей і поривань, побудова
життєвого проекту.

Отже, старший шкільний вік передбачає набуття певного рівня соціальної зрілості, а тому є особливо відповідальним і соціалізаційно насиченим. Проявами такої зрілості є насамперед наявність необхідних знань для утвердження та реалізації фахового становлення,
сформованість засадових світоглядних позицій, цілісна система уявлень про власну особистість та суспільство, в якому житиме й діятиме молода людина, усвідомлення головних стартових для входження в це суспільство особистісних диспозицій та адекватна оцінка шансів і перспектив на майбутнє, вміння жити та співпрацювати в колективі, оволодіння культурою інтимних взаємин з особами протилежної статі, розвинені інтелект, чуттєвість, воля.

Інформація стає провідним девізом соціалізаційної роботи зі старшокласниками. Потреби учнів цього віку в обізнаності щодо динаміки суспільних процесів – ідеологічних, соціальних, виробничих – є надзвичайно інтенсивними, а тому мають знаходити адекватні форми реалізації у змісті та методах освіти, формах позакласної роботи. На педагогів, профінформаторів, консультантів, вихователів покладається завдання не тільки забезпечити доступність необхідної для подальшої конструктивної соціалізації школярів інформації, а й сприяти набуттю навичок правильної її інтерпретації та використання.

На цьому етапі важливо активно використовувати можливості сучасних засобів масової інформації, електронно-обчислювальних машин та комп’ютерів, різних соціологічних і наукових центрів з метою різнобічного інформування учнів про сучасний стан розвитку світу загалом і безпосереднього соціального оточення. Зростає також значення індивідуальної консультативної допомоги учням з метою діагностики їхніх особистих здібностей і можливостей на порозі
фахового, а, по суті, життєвого самовизначення.

Молодіжне дозвілля, як і в підлітковому віці, продовжує залишатися важливим джерелом засвоєння соціальних знань і досвіду. Тому цілеспрямована й тактовна педагогічна організація та управління цією сферою молодіжного життя є надзвичайно важливим завданням шкільної соціалізації. У центрі уваги дорослих (педагогів, психологів, соціальних працівників тощо) мають знаходитись діяльність молодіжних клубів, товариств, проведення молодіжних акцій та свят, робота спрямована на застереження школярів від участі в антисо-ціальних неформальних молодіжних угрупованнях.

Провідною сферою діяльності на цьому етапі шкільної соціалізації є духовне життя молоді.

Школа має виконувати педагогічні обов’язки перед своїми
вихованцями і протягом певного часу після вручення їм атестатів. Цей період можна було б назвати післяшкільною фазою шкільної соціалізації або часом соціального дебюту. Завданням школи на цьому відтинку життєвого шляху молодої людини є педагогічний супровід її перших кроків у дорослому житті, взаємодія з агентами вторинної соціалізації.

Дата добавления: 2015-05-24