Соціально-педагогічна характеристика індивідуальності

Шкільної соціалізації

Педагогічні особливості оцінювання

Аналіз структури та змісту шкільної соціалізації, визначення її етапів та напрямків, а відповідно педагогічних цілей, задач і засобів їх реалізації потребує подальшого ретельного обґрунтування, уточнення, деталізації та систематизації.

Найголовнішою є апробація отриманих результатів такого дослідження з метою розробки необхідного методологічного базису для формування конкретних програм соціалізації шкільної молоді.

Кінцевою метою шкільної соціалізації учнів на кожному з її напрямків є формування готовності молодої людини бути учасником (контрагентом і суб’єктом) відповідної сфери громадського життя. Це також співмірність вікової та життєвої ситуацій конкретного учня, його реальне входження, інкорпорація до певної сфери громадських відносин, діяльності та свідомості.

Передумовою такої готовності учня до участі та міри реальної участі у тих або інших відносинах є формування відповідної системи психофізичних і соціальних його якостей, оволодіння необхідними знаннями та уміннями, в т. ч. й соціальними алгоритмами, процедурами та правилами відповідної діяльності й поведінки. Безпосередня участь у цих відносинах і діяльності, набуття первинного досвіду є способом дійсного досягнення необхідного рівня компетентності та відповідальності, формування потреб, інтересів і мотивацій у певній сфері громадського життя.

Цілісна система таких показників утворює адекватну сучасності модель соціального суб’єкта. Інтегрована множина цих моделей є функціональним ідеалом сучасної соціально зрілої особистості. Цей ідеал виконує функції педагогічної мети у процесі шкільної соціалізації. Вітчизняні науковці запропонували системний перелік показників, сукупність яких визначає соціально-педагогічну характеристику індивідуальності й вони можуть бути використані з метою оцінювання соціальної зрілості учнів.

(показники соціальної зрілості учня)

1. Рівень практичного мислення.

2. Цілеспрямованість – вміння ставити собі цілі й досягати їх.

3. Вміння, навички ухвалювати самостійні рішення.

4. Рівень розвитку навичок соціального спілкування, взаємодії, співробітництва.

5. Оптимальність поведінки і регулювання дій: в праці, пізнанні, спілкуванні.

6. Вміння аналізувати типові соціальні ситуації та розробляти оптимальні програми поведінки в них.

7. Провідні різновиди діяльності, їх якість, доцільність.

8. Переважний тип діяльності: репродуктивний, творчий.

9. Досвід поведінки в конфліктних ситуаціях.

10. Рівень і диференційованість особистих ціннісних орієнтацій.

11. Рівень особистого самовизначення і самореалізації, самостійності й довіри до себе.

12. Здатність до соціальної творчості – зацікавленість у зміні умов життя та праці, готовність до зміни самого себе.

13. Обсяг і рівень розвитку міжособистісних відносин вихованців.

14. Життєвий план – самопрогноз змісту та напрямку соціально-професійної адаптації та інтеграції.

15. Конкурентоспроможність.

16. Рівень розвитку конструктивної технології соціальної поведінки.

17. Практичні, трудові якості.

18. Сумлінність.

19. Відповідальність у ставленні до навчання та інших різновидів праці.

20. Прагнення до постійного підвищення освітньої та професійної кваліфікації.

21. Позитивне сприйняття всього нового.

22. Бажання та вміння вносити свою ініціативу і підприємливість у спільну трудову діяльність.

23. Прагнення до самостійного самовизначення та самореалізації в праці.

24. Своєчасність виконання трудових завдань, продуктивність праці.

25. Точність, ретельність, акуратність трудової діяльності.

26. Рівень оволодіння різновидами домашньої та обслуговуючої праці.

27. Адекватна самооцінка результатів навчальної і трудової діяльності та професійних намірів об’єктивним здібностям і можливостям.

Конкретизація змісту педагогічних зусиль, спрямованих на розв’язання задач певного етапу шкільної соціалізації на кожному з конкретних напрямків цього процесу та їхніх складових, виокремлює множину взаємопов’язаних педагогічних задач і заходів шкільної соціалізації. Опрацювання їх змісту, форм і термінів реалізації має відбуватися залежно від загальних та специфічних особливостей, умов і можливостей діяльності конкретного навчального закладу – соціально-політичних та економічних, регіонально-територіальних, фінансових, технічних, кадрових тощо з обов’язковим урахуванням життєвої диспозиції, обставин та індивідуальних якостей школярів.

Педагогічні задачі шкільної соціалізації розглядаються як простір педагогічної дії, реалізації цього процесу і його педагогічний зміст. Цілісне їх відбиття можливо здійснити у формі педагогічної програми і відповідних їй педагогічних планів шкільної соціалізації.

На думку вітчизняних педагогів, сьогодні нагальною є потреба у цілеспрямованій науково-пошуковій, дослідній, експериментальній, методолого-методичної роботі з розроблення типової національної програми шкільної соціалізації. Наявність такої моделі уможливила б, стимулювала та впорядкувала розробку відповідних програм у кожній школі, пов’язуючи їх із загальними і специфічними умовами,
можливостями та задачами діяльності.

Таким чином, аналіз педагогічних аспектів шкільної соціалізації дає змогу вирішити питання педагогічного програмування шкільної соціалізації в нашій країні.

Дата добавления: 2015-05-24