Система дидактичних принципів

Процес навчання організовується в такий спосіб, щоб він був ефективним і якісним. Реалізації закономірностей і законів навчання сприяє знання принципів навчання, якими вчителі (викладачі) керуються у викладацькій діяльності.

У педагогічній літературі дидактичні принципи класифікуються:

а) як принципи навчання, що стосуються всіх компонентів дидактичного процесу:

· розвиваючого і виховного характеру. Спрямовані на всебічний розвиток особистості учня та його індивідуальності.

Необхідність цього принципу диктується сучасними концепціями навчання, зорієнтованими на навчальний процес, потенційні можливості людини та повний їх розвиток. Цей принцип випливає з єдності навчання, виховання, розвитку, що являє собою одну з основних внутрішніх закономірностей навчального процесу. Важливе значення надається не тільки засвоєнню певного обсягу теоретичних знань, формуванню певних професійних навичок і вмінь, а й вихованню
учнів на засадах загальнолюдських і національних цінностей і, відповідно, формуванню в них високих моральних рис, які мають стати основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки;

· науковості змісту і методів навчання. Ґрунтується на
відповідності сучасному розвитку науки й техніки, що обумовлює
введення до навчальних програм знань із різних галузей науки.

Необхідність цього принципу висуває підвищені вимоги до
змісту кожного заняття і, відповідно, створює сприятливі умови для всебічного розвитку особистості учня (студента).

Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил: добір навчального матеріалу з урахуванням останніх досягнень науки; розкриття наукових причинно-наслідкових зв’язків явищ, що вивчаються, показ сучасних наукових здобутків; викладання навчального матеріалу з позицій останніх досягнень науки й техніки; зв’язок викладу навчального матеріалу з життям; пропаганда досягнень вітчизняної науки й техніки, успіхів українських учених; наукова організація та проведення навчальних заходів, використання наукових технологій; урахування останніх досягнень
медичної, фізіологічної та психологічної наук під час визначення та обґрунтування основних складових дидактичного процесу; застосування наукових, методологічних і методичних основ для оцінки ефективності дидактичного процесу; неухильне впровадження в навчальний процес наказів, настанов, рекомендацій та інструкцій Міністер-ства освіти і науки України;

· практичної спрямованості навчання. Полягає в розумінні зв’язків і залежностей між пізнанням дійсності, наслідком якої є теорія, та практикою.

Реалізація цього принципу передбачає виконання виховної, розвиваючої функцій та обґрунтованості основних дидактичних закономірностей. Його сутність – дотримання правил, засвоєння знань і набуття вмінь, що є показником педагогічної майстерності вчителів.

Основні положення цього принципу: розуміння вимог до організації та проведення навчальних занять у сучасних умовах; формування високої наукової культури майбутньої професійної діяльності; дотримання як наукової, так і методичної основ надання конкретного змісту кожній складовій дидактичного процесу та дисциплін навчального процесу, недопущення спрощень і послаблень під час проведення занять; уміння цілеспрямовано, ефективно і оптимально діяти за складних умов; використання на заняттях рекомендацій психологічної, педагогічної та інших наук і загартування емоційно-вольової та інших рис особистості учня; використання науково обґрунтованих та методично конкретних критеріїв оцінки ефективності дидактичного процесу;

· системності й послідовності навчання. Є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука, маючи свою систему, передбачає певну систему і послідовність викладу в дидактичному процесі.

Цей принцип стосується як змістового, так і процесуального компонентів навчального процесу, тобто визначає його логіку і
послідовність.

Реалізація цього принципу потребує дотримання таких правил: широке застосування логіки навчального процесу і структурування змісту навчання під час викладання; послідовний і внутрішньо узгоджений розподіл навчального матеріалу з різних предметів за семестрами і роками навчання, з урахуванням усіх засвоєних знань, набутих навичок і вмінь, змістового компонента, кінцевого результату та особливостей попередньої підготовки учнів (студентів); цілеспрямоване планування навчального процесу з урахуванням оптимальної послідовності вивчення навчальних дисциплін і найраціональнішого розподілу навчального матеріалу за темами; перехід від простих систем і структур до складних, від конкретних до загальних, і навпаки; чітке виокремлення головного, істотного в матеріалі, що вивчається, намагання його систематизувати, узагальнити і класифікувати учнями (студентами); проведення теоретичних занять перед практичними, методично обґрунтоване чергування теоретичних і практичних занять; широке впровадження в дидактичний процес сучасних технологій навчання; систематичне управління навчально-пізнавальною
діяльністю суб’єктів учіння, прагнення до глибокого засвоєння ними знань, якісного опанування практичних дій; систематичне управління самостійною роботою суб’єктів учіння.

Принцип послідовності враховується під час складання навчальних програм і передбачає розміщення за правилами лінійності та концентричності: правило лінійності ґрунтується на вивченні матеріалу з повторенням; за правилом концентричності матеріал вивчається без повторення, на вищому рівні мислення суб’єктів учіння з кожним наступним заняттям;

· гуманізації та гуманітаризації навчання. Визначає ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей, формування в людині цілісної картини світу, духовності, культури особистості та вивчення національної історії, народних традицій, культури українського народу, їх сприйняття й усвідомлення.

Цей принцип заснований на гуманізації й гуманітаризації національної системи освіти, зумовлених не лише новим її баченням, а також певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків учня (студента) і довкілля на основі засвоєння
широкого кола гуманітарних знань,

Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких педагогічних правил: виховувати особистість, виявляючи чуйність і уважність до її слабких сторін, тактовно виправляти помилки, стимулювати і невстигаючих, і сильних учнів до подолання труднощів
навчально-пізнавальної діяльності; збуджувати інтерес до загальнонаукових і професійних знань, розширення загального кругозору і розвитку творчих здібностей, використання знань, навичок і вмінь у професійній діяльності; враховувати самобутність кожного учня, його соціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєві настанови, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності; формувати персональну відповідальність учня (студента) за власні успіхи, успіхи навчальної групи (класу);

· оптимізації навчання. Полягає в доцільному виборі змісту, методів, форм і прийомів дидактичного впливу, які забезпечували б найкращий результат у навчанні.

Цей принцип побудований на власному обґрунтуванні педагогом методики навчання, що передбачає підвищення ефективності навчального процесу не будь-якими засобами, а найдоцільнішими, що відповідають конкретній ситуації.

Реалізація цього принципу забезпечується дотриманням таких правил: комплексний підхід до визначення завдань навчання; конкретизація завдань навчання з урахуванням індивідуально-психічних особливостей учнів (студентів); чітке визначення змісту навчання шляхом виокремлення головного, міжпредметних координацій та раціонального структурування навчального матеріалу; добір таких методів і дидактичних засобів, які дають змогу успішно розв’язувати поставлені задачі за визначений час; диференційований та індивідуальний підхід до учнів (студентів) у дидактичному процесі; створення умов для ефективного виконання поставлених дидактичних та інших завдань за визначений час; раціональне поєднання управління нав-чально-пізнавальною діяльністю і самоуправління учнів (студентів), оперативне регулювання і коригування перебігу дидактичного процесу; аналіз отриманих результатів навчання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати та відповідність витраченого часу чинним нормам);

б) принципи навчання, що стосуються діяльності суб’єктів викладання (вчителів, викладачів) та їхньої методики:

· демократизація в навчанні. Визначається змінами, що відбуваються в суспільному житті України, а також у системі освіти розвинених країн.

Цей принцип будується на особистісному (гуманістичному) підході у навчанні, передбачає обов’язковість демократичних взаємин між педагогом і учнем (студентом), спрямовану на встановлення
суб’єкт-суб’єктних взаємин між педагогами й учнями (студентами).

Реалізація принципу демократизації в навчанні забезпечується дотриманням таких правил: ставлення до особистості учня (студента) як суб’єкта учіння; співробітництво педагогів і учнів як суб’єктів учіння, де останні є повноправними учасниками навчального процесу і творцями власного самовдосконалення; подолання формалізму і бюрократизму в навчальному процесі; піклування про розвиток
потенційних можливостей і здібностей учня (студента) як особистості; визнання єдності індивідуального і групового начал у навчанні;

· доступність й дохідливість викладання (деякі автори називають його принципом поступового збільшення труднощів), який врівноважує терези принципів: складність змісту навчального мате-ріалу компенсується майстерним викладанням педагога.

Основна вимога цього принципу не допустити непосильного навчання для даної категорії учнів (студентів), проводити його так, щоб вони могли свідомо засвоювати загальнонаукові та професійні знання, практичні навички й уміння, повністю використовуючи свої інтелектуальні й фізичні можливості.

Дотримання принципу доступності й дохідливості здійснюється за допомогою правил: забезпечення добору, групування і вивчення навчального матеріалу з урахуванням вимог навчальної програми та специфіки майбутнього фаху; урахування розумових, емоційно-вольових і фізичних можливостей учнів (студентів) та наукових вимог до організації навчального процесу; правил послідовності: від простого до складного, від нижчого до вищого, від відомого до невідомого, від легкого до важкого; урахування знань, практичних навичок і вмінь учнів та фактора часу; поступове нарощування складності теоретичного і практичного матеріалу з максимальним напруженням як розумових, так і фізичних сил учнів (студентів); повсюдне застосування сучасної комп’ютерної та іншої тренувальної техніки для поглиблення розумових і фізичних здатностей учнів (студентів); надання індиві-дуальної допомоги учням, які мають певні проблеми в навчанні;

· наочність в навчанні. Процес навчання потрібно будувати на основі живого сприймання учнями (студентами) предметів і явищ об’єктивної дійсності.

Цей принцип ґрунтується на чуттєвому сприйманні навчального матеріалу, що становить основу наочності, сприяє формуванню чітких, точних образів уяви, активізує розумову діяльність, є дієвим засобом усвідомлення матеріалу.

Реалізація принципу наочності в навчанні забезпечується за допомогою таких правил: чіткого визначення мети використання засобів наочності; комплексного використання видів наочності, що давали б найбільший ефект, недопущення зловживання ними; активного залучення суб’єктів учіння до роботи з засобами наочності; застосовування наочності на всіх етапах навчального процесу; послідовної демонстрації наочності в міру подання навчального матеріалу; забезпечення змістовності й естетичності їх оформлення; не вдаватися до використання засобів наочності як самоцілі, а лише з метою вдалого доповнення навчального матеріалу;

· раціональне поєднання групових та індивідуальних форм і способів навчальної роботи (деякі автори цей принцип визначають як диференціацію навчального процесу). Дає змогу в умовах групової роботи кожному учневі (студенту) йти до оволодіння навчальним
матеріалом своїм шляхом.

Цей принцип полягає в тому, що педагог відповідно до групового характеру навчального процесу, враховуючи індивідуальні психічні особливості суб’єктів учіння, може і має застосовувати різноманітні методи й форми навчальної діяльності під час проведення як планових навчальних заходів, так і позапланових.

Реалізація принципу раціонального поєднання групових та індивідуальних форм і способів навчальної роботи забезпечується дотриманням правил: організація групової навчально-пізнавальної діяльності з урахуванням особливостей психології навчальної групи і психіки учня (студента) відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук; диференціація змістовного компонента дидактичного процесу; всебічне знання індивідуально-психічних особливостей учнів (сту-дентів) та їх урахування під час організації як групової, так й індивідуальної навчально-пізнавальної діяльності; широке застосування індивідуалізації навчання; надання переваги активним методам навчання; широке використання прийомів взаємонавчання, взаємодопомоги учнів (студентів), надання допомоги відмінниками тим, хто відстає; знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ під час здійснення навчального процесу й уміле управління ними в дидак-тичних інтересах; педагогічний аналіз результатів навчання з наступним коригуванням;

в) принципи, що стосуються навчально-пізнавальної діяльності суб’єктів учіння (учнів, студентів):

· мотивація навчально-пізнавальної діяльності особистості. Показує, що найефективнішим напрямом підвищення якості будь-якого навчання є створення таких психолого-педагогічних умов, за яких учень спроможний дотримуватись активної особистісної позиції та якомога повно розкритися не лише як об’єкт навчальної діяльності, а також як суб’єкт.

Цей принцип ґрунтується на активному залученні особистості учня (студента) до навчально-пізнавальної діяльності за допомогою мотивації, яка набуває для нього особистісного сенсу, викликаючи позитивні переживання, намагання і прагнення.

Дотримання принципу мотивації навчально-пізнавальної діяльності особистості забезпечується такими правилами: формування
широкого кругозору про різноманітні проблеми суспільного життя України; перетворення учнів (студентів) на зацікавлених й активних учасників життєдіяльності; формування інтересу до конкретного
фаху; зацікавлення учнів (студентів) у результатах своєї праці й демонстрація їх для досягнення успіху в професійній діяльності; визначення конкретних цілей і завдань навчальної діяльності, кожного
навчального заходу; надання особистісного сенсу й конкретного змісту навчальній діяльності; повсюдне застосування активних методів навчання; формування пізнавальних мотивів і на їхній основі мотивів професійних досягнень;

· активність, свідомість і самостійність особистості. Визначає головне спрямування пізнавальної діяльності учнів (студентів) і управління нею.

Цей принцип ґрунтується на навчально-пізнавальній активності особистості учня, студента) виражається в усвідомленості цілі навчання, плануванні та організованості індивідуальної діяльності, умінні її контролювати, виявляти інтерес до професійних знань, ставити питання та вміти їх вирішувати.

Реалізація принципу активності свідомості й самостійності особистості забезпечується дотриманням таких правил: формування розуміння учнями (студентами) смислу професійної освіти й на цій основі – інтересу до професійних знань, навичок і вмінь; вироблення мотивації учіння до майбутньої професійної діяльності; спонукання учнів (студентів) до правильної оцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу й самоконтролю та потреби самовдосконалення; створення під час навчання проблемних ситуацій, які потребують самостійних, творчих і активних дій, та залучення учнів (студентів) до їх розв’язання; використання діалогічних методів навчання, що формують і розвивають самостійність, творчість і активність учнів (студентів); стимулювання групових форм учіння, взаємодії; організації навчання в умовах змагання, стимулювання ініціативи і творчості; проблемності викладання навчального матеріалу; застосування засвоєних професійних знань, набутих навичок і вмінь у практичній діяльності; диференціації навчального матеріалу відпо-відно до розумових і фізичних можливостей та здібностей учнів
(студентів);

г) принцип, що стосується контрольно-оцінювальних функцій дидактичного процесу:

· міцність засвоєння знань, набуття навичок і вмінь. Зумовлена логікою ознаки міцності – знання, уміння, навички можуть бути міцними за умови, що вони утворюють систему, яка постійно
оновлюється, уточнюється і закріплюється.

Цей принцип надає завершеності всьому циклові процесу навчання, допомагає своєчасно вносити до нього відповідні корективи.

Дотримання принципу міцності засвоєння знань, набуття навичок і вмінь забезпечується за допомогою таких правил: повторення навчального матеріалу за розділами та структурними смисловими
частинами; запам’ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим; використання учнями під час повторення матеріалу прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності; постійна систематизація навчального матеріалу; виокремлення його основних ідей, смислових логічних структур; використання самостійної роботи для повторення і поглиблення матеріалу, що вивчається; постійне поповнення знань, удосконалення набутих навичок і вмінь.

Таким чином, принципи сучасної дидактики утворюють струнку систему, цілісну єдність, що виявляється в їх взаємозв’язку та взаємозалежності. Тому педагогу необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи навчання, а на їх систему, що забезпечує оптимізацію процесуальної та змістовної сторін навчального процесу. Творче використання принципів навчання відповідно до конкретних умов навчально-пізнавальної діяльності учнів забезпечує ефективність усього дидактичного процесу.

Дата добавления: 2015-05-24