Проект Кондорсе 1 страница

Кондорсе пропонував таку шкільну систему:

1 Первинна початкова школа з чотирирічним курсом. У неї зобовязані надходити всі хлопчики і дівчатка без різниці станів та професії батьків. Ці школи відкриваються в усіх місцях з населенням в 400 чоловік. Програма навчання: читання, письмо, елементарні знання з граматики та арифметики, первістків геометрії, знайомство з сільським господарством і ремеслами, із загальним станом виробництва в країні. Крім того, в них вивчаються основи суспільного ладу і моралі.

2 Школа другого ступеня вторинна з трирічним курсом. Вторинна школа відкривається в кожному місті чи окрузі, що налічує не менше 4000 жителів. Програма навчання: математика, природознавство, елементарні знання з торгівлі, принципи моралі і суспільствознавство. Кожна школа повинна мати бібліотеку та кабінети з моделями машин, з колекціями з природознавства, з набором ремісничих інструментів, прилади для метеорологічних спостережень.

3 Інститути -навчальні заклади з пятирічним курсом, де завершують середню освіту та молодь, яка отримує деяку професійну підготовку для безпосередньої участі в житті. Кондорсе пропонував відкрити лише 110 інститутів на всю країну, тобто цей вид освіти залишався фактично недоступним для народу. В інститутах, на думку Кондорсе, вивчають науки, корисні кожній людині і громадянину незалежно від професії, і певні професійні знання по сільському господарству, з механіки, військової справи, медичні відомості.

4 Ліцеї — вищі навчальні заклади одинадцять на всю Францію — засновуються замість схоластичних університетів, що були оплотом феодальної реакції для обраних, для верхівки буржуазного суспільства.

Кондорсе висував у своєму проекті ідею єдиної світської школи, в якій всі шкільні ступені взаємоповязані один з одним адміністративно і програмно, бо інститути керують школами свого департаменту, а ліцеї — інститутами свого округу. Всією ж системою навчальних закладів має керувати Національний інститут наук і мистецтв — адміністративний і дослідницький центр.

Обгрунтовуючи свою систему, Кондорсе вказував, що людський розум здатний під впливом освіти до нескінченного розвитку, що від успіхів науки залежить рух людства вперед.

Проект Кондорсе був у цілому прогресивний, але в ряді його положень відображені не інтереси народу, а інтереси зростаючої буржуазії.

Так, Кондорсе нічого не пропонував для вирішення питання про матеріальне забезпечення учнів, а в той час незаможні батьки не мали можливості навчати дітей і утримувати їх, не включаючи в трудове життя. Замість релігії був введений курс буржуазної моралі, який мав закріпити основні норми поведінки в новому, буржуазному державі.

29. Проект організації народної освіти у Франції, розроблений М. Лепельтьє

Лепелетье, гарячий послідовник французьких просвітителів, відстоював вирішальну роль виховання у справі створення нової людини. З цією метою він пропонував влаштувати будинки національного виховання, які утримуються на кошти держави, в них отримують підготовку всі діти: хлопчики з 5 до 12 років і дівчатка з 5 до 11 років. Ці будинки з контингентом до 600 дітей повинні організовуватися по одному на район у містах і по одному на кантон в селах. Слідуючи за Руссо, Лепелетье вважав, що розміщені в інтернатах діти будуть ізолюватися від небажаного впливу середовища. Вдома можуть бути розміщені в конфіскованих дворянських замках та будівлях монастирів. Одним з джерел для їх утримання повинен бути прогресивний прибутковий податок, тоді діти бідних будуть виховуватися за рахунок багатих. Крім того, продуктивна праця самих дітей буде додатковим джерелом коштів на утримання будинків.

У будинках національного виховання повинно бути звернено увагу на фізичне виховання дітей, але не слід все обмежувати тільки гімнастичними вправами, необхідно планомірно організувати фізичну працю на полях і в спеціальних майстернях. Обслуговуючого персоналу в будинках не повинно бути: робити все будуть самі діти. Робота загартовує тіло, зміцнює мязи і, найголовніше, виховує сприятливу звичку до праці.

Лепелетье висував і широку програму розумової освіти: в будинках повинні вивчатися лист, рахунок, елементи геометрії, мораль, суспільний устрій вивчення Декларації прав людини і громадянина, оповідання з історії вільних народів і французької революції, основи сільського господарства і домоводства.

У підсумку, на думку Лепелетье, буде підготовлено нове молоде покоління, нові громадяни, сильні, працьовиті, дисципліновані й чесні, гарячі патріоти.

Проект Лепелетье був, поза сумнівом, революційним і демократичним, але в той же час він був дрібнобуржуазної утопією. Лепелетье розраховував, що організація будинків національного виховання здійснить революцію, лагідну і мирну, виправить вади суспільної нерівності шляхом виховання бідноти на кошти багатіїв, що було утопією. І в той же час проект Лепелетье намічав шляхи рішучої демократизації освіти в інтересах народу.

У Конвенті проект був підданий критиці; зокрема, вказувалося на ті труднощі, які виникнуть при його реалізації. 13 серпня 1793 проект Лепелетье був прийнятий, однак з наступного поправкою: поміщати дітей у дома національного виховання не обовязково, поряд з будинками слід відкривати школи і для приходять дітей. Але і це рішення було скасовано в жовтні того ж року. Доля проекту Лепелетье свідчить про те, що широкі починання Конвенту в багатьох областях, в тому числі і в галузі народної освіти, не доводилися до кінця.

Не було вирішено й практичне питання про розгортання мережі початкових шкіл.

30. Життя і педагогічна діяльність Й.–Г. Песталоцці. Принцип елементарного навчання в системі дидактичних поглядів Песталоцці

Йоган-Генріх Песталоцці 1746-1827 народився в Цюріху Швейцарія в 1746 році.

Освіту Песталоцці одержав спочатку в початковій німецькій школі, а потім в середній латинській школі. Після закінчення середньої школи вступив до Цюріхської вищої школи — Каролінгського колегіуму, де закінчив два молодші курси: філологічний і філософський.

У 1769 році Песталоцці придбав недалеко від Цюріха невелику садибу, Нейгоф, де в 1774 році відкрив школу інтернатного типу для дітей селян, де поєднував навчання з продуктивною працею, причому інтернат повинен був утримуватись на ті засоби, що заробляли самі діти. Проте утримувати подібний притулок за рахунок дитячої праці було утопією, і Песталоцці змушений був у 1780 році його закрити. В 1799 році у м.Станці Песталоцці відкрив притулок для дітей-сиріт 5-10 років на 80 дітей, в приміщені колишнього монастиря.. У 1799-1804 рр. керував Бургдорфським, а в 1804-1825 рр. Івердонським педагогічними інститутами, продовжував досліди спрощеного навчання, розпочаті ще у м.Станці, поставивши завдання встановити такі методи, за допомогою яких кожна мати могла б легко навчити своїх дітей.

На початку XIX ст. виходять в світ твори Песталоцці Як Ге-ртруда вчить своїх дітей, Книга для матерів, Азбука спостереження11 та ін. Песталоцці налагоджує роботу свого інституту, створює великий навчальний заклад, де навчалась молодь багатьох європейських країн. Досвід цих інститутів вивчався видатними педагогами, філософами Європи. При Івердонському інституті працював постійний педагогічний семінар, де щороку 30-40 чоловік діставали теоретичну і практичну підготовку для педагогічної діяльності.

У 1825 році цей інститут було закрито, і Песталоцці повернувся в Нейгоф. Помер у 1827 р.

Основна мета виховання, за Й. Песталоцці, — розвиток природних здібностей людини, що закладені в ній, постійне їх удосконалення. Він проповідує «гармонійний розвиток сил і здібностей людини», всі хороші задатки людини повинні бути максимально розвинуті. Він порівнює мистецтво вихователя з мистецтвом садівника.

Центром виховання є формування людини, її морального обличчя, дійової любові до людей. Якраз це повинно вести людину вперед. Песталоцці намагався розробити проблему взаємозвязку сімї і школи.

Суспільне виховання повинно йти за сімейним, бо сімейне життя повинно бути визнане єдиною вищою основою виховання. Песталоцці ставить перед собою завдання реорганізувати народну школу, розробивши для неї нові методи викладання, що базуються на законах розвитку людського розуму. Дитина в школі повинна почувати себе природно і вільно. потрібно створювати умови для задоволення природного прагнення дитини до руху. Виконання найпростіших рухів, участь в іграх, особливо в походах, екскурсіях — ось той комплекс, що готує ґрунт для нормального фізичного розвитку дитячого організму.

Песталоцці висунув проблему поєднання продуктивної праці з навчанням і розглядав трудове виховання в звязку з моральним. На думку Песталоцці, в основі всякого знання лежать його елементи. Важливо відібрати найпростіші, з яких може почати навчання своїх дітей кожна мати-селянка. В результаті тривалого вивчення він прийшов до визначення основних елементів навчання, що були покладені в основу всієї системи дидактичних принципів і змісту навчання в школі. В навчанні форм відповідає вимірювання, числу — рахунок, слову — мова. Таким чином, елементарне навчання зводиться до уміння вимірювати, рахувати, говорити, що збуджує здатність дитини мислити, дає поштовх до розвитку її здібностей. Песталоцці різко розмежовує розвиток мислення і нагромадження знань, віддаючи перевагу першому. Вчення про роль спостереження трьох елементів у процесі навчання визначило і його характер дидактичних поглядів. Головним принципом навчання він вважав наочність як «абсолютну основу всякого пізнання». Чим більшою кількістю чуттів пізнає учень суть будь-якого предмета, тим краще він з ним ознайомиться.

Песталоцці вимагав вчити дітей систематично, послідовно, доступно і добиватись міцних знань. Учителям і батькам слід знати вікові і психологічні особливості дітей, бо вони вже змалку потребують керівництва на основі знань психології. Песталоцці багато працював у галузі методики початкового навчання, зокрема розробив методику рідної мови, арифметики і географії.

Песталоцці був видатним теоретиком і практиком демократичної педагогіки дрібної буржуазії. Він створив теорію елементарної освіти, яка широко використовувалась в XIX ст., в народних школах, зосередив увагу на проблемах початкового навчання і виховання.

31. Система педагогічних поглядів Ф.-А.-В. Дістервега: мета, Завдання і принципи виховання, дидактичні принципи; вимоги до вчителя

ДІСТЕРВЕҐ Оіезіетев Фрідріх Адольф Вільгельм 29.Х. 1790, Зіген, Вестфалія — 7.УІІ.1866, Берлін — видатний німецький педагог-демократ, визначний діяч у галузі народної школи й педагогічної освіти. Д. виступав проти станових і національних обмежень у царині освіти, проти виховання молоді в дусі релігійного фанатизму, національної ворожнечі й місцевої обмеженості. Послідовник Песталоцці, основними принципами виховання Д. вважав природовідповід-ність, культуровідповідність і самодіяльність, розробив дидактику розвиваючого навчання. Головним завданням навчання Д. вважав розвиток мислення, уваги, памяті, але в той же час підкреслював, що розвиток цих здібностей дітей нерозривно повязаний із засвоєнням самого матеріалу. Д. є автором понад 20 підручників з математики, географії, природознавства, німецької мови та інших предметів, відомої праці Дороговказ до освіти німецьких учителів 1835.

Дидактика Ф. Дістервега

Метою виховання Дістервег вважав підготовку гуманних і свідомих людей. Виховання любові до всього людства і до свого народу, на його думку, має бути головним завданням виховання дітей і молоді. Основними принципами виховання Дістервег вважав: природо-віповідність, культуровідповідність, самодіяльність. Під природовідпо-відністю він розумів здійснення виховання відповідно з природним ходом розвитку дитини, враховуючи її вікові та психологічні особливості. Як і Песталоцці, Дістервег вважав, що людина має природні задатки, яким характерне прагнення до розвитку. Завдання виховання — збудити задатки, щоб вони могли самодіяльно розвиватись.

Суть принципу культуровідповідності полягає в тому, щоб у процесі виховання дітей, що відбувається в умовах певного часу і місця та розвитку культури, передавати молодому поколінню досягнення культури даної історичної епохи.

Самодіяльність, під якою Дістервег розумів активність, ініціативу, вважав важливою рисою особистості. В розвитку дитячої самодіяльності він бачив і кінцеву мету і неодмінну умову всякої освіти. А положення про те, що «розум наповнити нічим не можна. Він повинен самодіяльно все охопити, засвоїти і переробити», є актуальним і в наші дні.

Найголовніша мета виховання, на думку Дістервега, полягає в тому, щоб розвинути в підростаючого покоління «самодіяльність в служінні істині, красоті і добру».

Головне завдання навчання, за Дістервегом, збуджувати пізнавальні нахили вихованця, щоб вони розвивались у засвоєнні і пошуках істини. Виховувати означає збуджувати розумову активність учнів — таке головне положення його дидактики розвиваючого навчання, що лежить в основі цілої системи дидактичних правил. Він вимагав розвиваючого, виховного і освітнього навчання.

Основи дидактики розвиваючого навчання сформульовані Дістервегом в 33 чітких правилах. Велике значення він надавав наочності, яка знайшла конкретне вираження у правилах: «від близького до далекого», «від простого до складного», «від більш легкого до більш тяжкого», «від відомого до невідомого». Цим правилам, сформульованим Коменським, Дістервег дає психологічне обґрунтування і застерігає вчителів від їх формального використання. Неодмінною умовою успішного засвоєння навчального матеріалу він вважає доступність його для учнів. «Нічого не учи передчасно». А щоб знання були міцними, Дістервег радить учителю турбуватись про те, щоб учні не забували вивченого матеріалу «Учити й забувати — означає руйнувати память». Він вимагав, щоб учителі боролись за високу культуру мови.

Аналізуючи розвиток дітей, Дістервег накреслив три ступені його: ступінь відчуття чуттєве пізнання, коли духовна діяльність повязана із зовнішнім збудженням; ступінь раціонального пізнання мислення, його розвиток, творча уява; ступінь самодіяльності творчості.

Щодо методів навчання, то він вище всіх ставив ті методи, які збуджують роботу думки учнів, їх розумову самодіяльність, евристичний спосіб викладання, не повідомлення учням нових знань, а спочатку підведення їх до них в процесі живої бесіди. Для середньої і вищої школи перед слухачами відтворюється в головних рисах процес дослідження, показується, як, яким шляхом наука прийшла до певних положень.

Дістервег постійно виступав за піднесення морального рівня, загальної, спеціально-наукової і педагогічної культури учителів, завжди говорив, що священний обовязок кожного вчителя — це постійна праця над собою, над своєю освітою, бо він лише до тих пір сприятиме освіті інших, поки продовжує працювати над своєю освітою.

32. Педагогічна теорія Й.-Ф. Гербарта

Й.Ф.Гербарт 1776-1841 – німецький філософ, психолог і педагог.

Він вважав, що все психічне життя людини складається з “реалів“, основою яких є уява. Встановлював обмежені можливості “поріг“ у розумовому розвитку людини і пізнанні нею світу, оскільки весь процес психічної діяльності зводив до механічних комбінованих видозмін уяви.

Герберт виступав за наукову самостійність педагогіки. Він критикував тих, хто будував педагогіку лише з досвіду, а також і тих, хто виводив її з філософських систем. Вважаючи, що для успішної педагогічної роботи необхідно попередньо оволодіти педагогічною теорією, Гербарт розробив систему педагогічної науки на основі психології і етики.

У справі виховання Гербарт ставить перед школою цілі: можливі – підготовка майбутніх дорослих людей у галузі певної спеціальності, і необхідні – підготовка їх до роботи в будь-якій галузі діяльності. У цілому треба прагнути до виховання “доброчесної“ людини.

Загальна мета виховання, за Гербартом, повинна полягати у досягненні гармонії волі з етичними ідеями і в розвитку багатостороннього інтересу. Процес виховання він ділить на три складові: керування дітьми, виховуюче навчання і моральне виховання.

Систему керування дітьми Гербарт ґрунтував на власній ідеї про те, що дитині природно притаманна “дика пустотливість“, тому вона порушує встановлені у школі порядки, проявляє недисциплінованість. Щоб забезпечити виховання і навчання, треба приборкати цю “дикість“. Гербарт пропонував у системі керування такі засоби, як погроза, нагляд, наказ, заборона, фізичні покарання, як допоміжні засоби – авторитет і любов вихователя.

Гербарт висунув ідею виховуючого навчання. Процес виховуючого навчання ґрунтував на розвитку шести видів багатостороннього інтересу: емпіричний до навколишнього світу, спекулятивний до пізнання речей і явищ, естетичний до прекрасного, симпатичний до близьких, соціальний до всіх людей, релігійний до служіння “найвищому духові“. Перші три види інтересу повинні задовольнятись вивченням предметів природничо-математичного циклу, а інші три – гуманітарних дисциплін.

вчення Гербарта про чотири ступені навчання: виразність, асоціація, система, метод. Ці ступені повинні мати місце на кожному уроці незалежно від його змісту і віку учнів. На першому ступені виразність здійснюється початкове ознайомлення учнів з новим матеріалом з широким використанням наочності; на другому ступені асоціація у процесі вільної бесіди відбувається встановлення зв’язків нових уявлень з попередніми; третій ступінь система характеризується зв’язним викладенням нового матеріалу з виділенням основних положень, з виведенням правил і формулюванням законів; на четвертому ступені метод в учнів у процесі виконання вправ виробляється навичка використання набутих знань на практиці.

Гербарт розробив теорію видів навчання: описового виявити досвід учня і розширити його через наочність, розповідь та заучування матеріалу, аналітичного розподіл матеріалу на складові частини і надання уяві учнів певної системи, синтетичного узагальнення вже відомого матеріалу, зведення його до системи.

Ставлячи вище за все розвиток уявлень і формального мислення в учнів, Гербарт відводив головне місце у навчальному плані вивченню древніх мов і математики, які, на його думку, найкраще дисциплінують розум. Меншого значення надавав предметам природничого циклу. Він вважав, що дитина у своєму розвитку повторює шлях, пройдений людством, тому дитині ближче і більш зрозуміле життя древніх народів, ніж сучасників. У зв’язку з цим пропонував до 14 років вивчати передусім мову, літературу й історію античного світу, математику і географію.

Система морального виховання дітей у Гербарта базується на п’яти моральних ідеях: ідея внутрішньої волі усунення “внутрішнього розладу“, ідея вдосконалювання поєднання сили і енергії волі та забезпечення “внутрішньої гармонії“, ідея приязні погодження волі однієї людини з волею інших, ідея права розв’язування конфліктів між волею людей, ідея справедливості визначення нагороди чи покарання тому, хто цього заслужив. Щоб моральне виховання дало бажані наслідки, Гербарт пропонує застосовувати засоби керування дітьми.

33. Освітня діяльність і педагогічні погляди соціалістів-утопістів першої половини 19 ст: Р. Оуена, Ш. Фур»є, К.А. Сен-Сімона

Соціалісти-утопісти шукали виходу в просвітительстві: потрібно, щоб суспільство — а під суспільством вони розуміли найбільш освічену його частину — усвідомило, що капіталістичний лад суперечить людській природі.

Р.Оуен 1771-1858 Систематичне викладення своїх педагогічних поглядів він вперше представив у праці “Новий погляд на суспільство, або досвід про принцип створення людського характеру“ 1813 та інших своїх творах.

Виходячи з того, що людина є продукт середовища, Оуен зробив висновок, що в усіх суспільних недоліках винне соціальне середовище. Існуючий лад необхідно замінити розумним суспільством, яке б відповідало природі людини, її прагненню до щастя. Основний шлях для цього він вбачав у мирній пропаганді та в освіті людей.

У системі поглядів Оуена педагогічні ідеї займають важливе місце. Почавши з плану ліквідації безробіття і різних бід трудового народу, він прийшов до висновку, що правильно поставлене виховання є ключем до розв’язання всіх соціальних проблем.

Реалізацію своїх прагнень Оуен розпочав з філантропічних перетворень у Нью-Ленарку. Тут він покращив умови праці і побуту робітників, скоротив робочий день до 10,5 годин, підвищив заробітну плату. До 10-річного віку він взагалі заборонив працю дітей.

Оуен виступив з пропозицією, за якою всі працюючі діти повинні навчатися у школах. У Нью-Ленарку він створив “Новий інститут для формування характеру“ – систему з чотирьох освітньо-виховних закладів, куди входили: “школа для маленьких дітей“ віком 1-6 років тут були дитячі ясла, дитячий садок, майданчик для ігор; денна початкова школа для дітей від 6 до 10 років; вечірня школа для підлітків та молоді 10-17 років, які працювали на фабриці; для робітників і їх сімей проводились вечірні лекції, бесіди та культурні розваги.

Пропагуючи ідею гармонійного розвитку, Оуен піклувався у своїх закладах про фізичне, естетичне, моральне, трудове, розумове виховання дітей і молоді.

Заслугою Оуена було те, що він вперше у світі створив на практиці дошкільні дитячі заклади ясла, садок. Тут поряд з іншими видами виховання з дітьми проводили елементарне навчання бесіди вихователів про природу, розповідання казок, читання дитячих книг тощо.

Ш.Фур’є 1772-1837 – французький соціаліст-утопіст.

У своїх творах Фур’є дав гостру критику існуючого тоді ладу і розробив план ідеального суспільства – “гармонії“. Свої педагогічні погляди він виклав у творі “Про виховання при ладі гармонії“ та інших творах.

Фур’є критикував сучасну йому систему виховання, яка засновувалась на насиллі і покараннях, яка не враховувала інтересів і схильностей дітей і яка не дає фізичного та трудового виховання. У своїй “гармонії“ він намітив нову систему виховання. На його думку, виховання повинно бути всезагальним і безплатним, повинно дати дітям навички індустріальної праці, розвивати їх активність і колективні почуття, готувати дітей до суспільного життя.

План Фур’є передбачав багатогранну організацію всього життя підростаючого покоління, починаючи від народження до зрілості. Причому велика роль відводилась самодіяльним дитячим об’єднанням, які були різні за своїми суспільно корисними функціями. Недоліком виховної системи Фур’є є повне підпорядкування виховних і навчальних завдань вимогам виробництва.

Анрі Сен-Сімон 1760—1825

Виступав за новий соціальний лад, що грунтується на розумі і справедливості, де не буде експлуатації людини людиною. Теке майбутнє сусп. Сен-Сімон бачив у вигляді «всесвітньої асоціації».

Проголосив освіту рушійною силою розвитку

суспільства. Саме освіта й виховання зможуть забезпечити соціальну рівноправність, знищити експлуатацію, зроблять людину повноцінним суб»єктом суспільства, активною особистістю.

Під освітою слід розуміти сукупність зусиль, що використовуються для пристосування кожного покоління до суспільного устрою.

Розглядає виховання особистості як «велике соціальне явище».

Одне із завдань загального виховання в тому, щоб посвятити індивідіву відносини суспільного життя, вселити кожному почуття любові до всіх. Моральне виховання – засіб який покликаний перетворити для кожної людини в ідею обов»язку, у предмет любові ті обов»язки, що покладаються на неї суспільством.

Для того щоб виростити справжнє гуманне покоління людей, треба познайомити підростаюче покоління із суспільними відносинами і обов»язками кожної людини стосовно суспільства.

Для процвітання людей необхідно розподілити освіту між індивідами, відповідно до їх природних здібностей.

Вчитель в педагогічному процесі водночас займає позицію об»єкта і суб»єтка, викладач сам піддається освітнім впливам і одночасно прагне до вдосконалення.

Критикуючи існуючу систему професійної освіти, Сен-Сімон говорить, щор спеціальна освіта не охоплює всіх знань на тому щаблі досконалості, якого вони досягли. У його новій асоціації викладення буде обіймати всі людські знання в найсучасному їх стані, всі успіхи науки будуть легко переходити з теорії в практику.

34. Основи педагогіки «вільного» виховання італійського педагога і лікаря Марії Монтесорі

Історія розвитку гуманістичних педагогічних теорій сягає часів античності. Особливого розквіту гуманістична педагогічна традиція зазнала в епоху Відродження, коли був відновлений античний ідеал різнобічного гармонійного розвитку особистості. Своєрідною різновидністю ідей гуманістичного, вільного виховання стала і концепція італійського педагога Марії Монтессорі. Першо-початково ця концепція була розроблена з метою розвитку органів чуттів у розумово відсталих дітей. Поступово М.Монтессорі прийшла до висновку, що створена нею методика стане у нагоді і в роботі з нормальними дітьми. Як і всі представники реформаторської педагогіки, вона піддала різкій критиці недоліки традиційної школи: відсутність дитячої рухливості на уроках, муштру, ігнорування природних запитів дитини. Вона закликала до надання дітям свободи для самовиховання і самонавчання, стверджуючи, що ми так само мало здатні створювати внутрішні якості людини, як і зовнішні форми тіла.

Початкова школа, за М.Монтессорі, повинна стати лабораторією, в якій вивчається психічне життя дитини. Внутрішні потреби дитини не можна відгадати, їх необхідно виявити, якщо залишити дитину вільною у природних умовах. Необхідні створити такі умови, які б відповідали потребам дитини у розвитку, і такі посібники, які б сприяли її самовихованню і самонавчанню.

Свої педагогічні ідеї М.Монтессорі почала застосовувати у дошкільних закладах, створених Громадою дешевих квартир для бідних. Однією з провідних ідей, що реалізовувалась у цих закладах, була ідея єднання школи і сімї, що мало сприяти відродженню людства шляхом нового виховання, емансипації жінки, підвищенню культурного рівня населення.

У будинках дитини, які працювали під керівництвом М.Монтессорі, дітям пропонувалась свобода вибору будь-якого матеріалу для занять, який би відповідав їх внутрішнім потребам. Але кожне заняття повинно було бути педагогічне виправданим, тобто мати певну мету і відповідний напрям. У дошкільному віці особливої уваги надавалося сенсорній культурі дитини. Для удосконалення слуху, зору, дотику була розроблена система дидактичних матеріалів. Робота з цим матеріалом повинна відбуватись самостійно. Основною ідеєю у будинках дитини була:

Допоможи мені це зробити самому. Тобто педагог виступав спостерігачем, помічником. М.Монтессорі підкреслювала, що під час вправ з дидактичними матеріалами не стільки важливі самі знання, скільки внутрішні процеси психічного і фізичного розвитку, набуття нового бачення, яке допоможе розпізнати предмети та їх властивості.

Самостійне виправлення дитиною помилок у діях потребує зосередженої уваги, спостережливості, терпіння, волі. Тренування цих якостей сприяє, на думку авторки концепції, подоланню хаотичності, властивої дошкільному віку, і є основою для самовиховання та самодисципліни.

Система М.Монтессорі має і певні суперечності. Зокрема, концепція спонтанного розвитку дитини, проголошена нею, практично спростовується зарегламентованим режимом будинків дитини. Недостатня увага приділяється такому природному виду діяльності дітей, як гра. Недооцінюється у аналізованій системі роль живого слова, отримання дітьми знань, праця з реальними, а не штучними матеріалами. В сучасних умовах існує досить широка мережа дошкільних закладів та початкових шкіл, які працюють за системою М.Монтессорі, яка поступово удосконалюється, приводиться у відповідність до потреб сучасного життя.

35. Особливості організації навчально-педагогічного процесу у вальдорфських школах

У XX столітті німецького філосф, Рудольф Штейнер поставив своїм завданням формування особистості як цілісної єдності. Така ідея перетворилась сьогодні у широкий педагогічний рух і має назву вальдорфська педагогіка. Перша вальдорфська школа була відкрита у Німеччині у 1919 році у м.Штутгарт для дітей робітників і службовців сигаретної фабрики. В основу педагогічної концепції, покладено релігійно-філософське вчення Р.Штайнера — антропософія.

Згідно з розумінням антропософії, розвиток людини відбувається за семирічними ритмами. Знання їх сутності дозволяє правильно будувати виховний процес. Протягом кожного з семи років відбувається дозрівання одного з елементів складної людської природи.

Головними принципами діяльності вальдорфської школи є:

1 Принцип виховання у дусі свободи, який полягає у необхідності вести дитину до вільного і плідного самопізнання, самовизначення, до повноцінного розвитку всіх сил особистості.

2 Принцип цілісності формування особистості: тілесної, душевної і духовної ЇЇ сторін.

3 Принцип циклічності навчально-виховної діяльності, який полягає в урахуванні особливостей вікових циклів розвитку, добових біоритмів, у застосуванні методу епох у навчальному процесі, ритмічних вправ тощо.

4 Принцип авторитету вчителя, вихователя, батьків, духовного ідеалу.

Організація навчального процесу у вальдорфських школах має ряд специфічних особливостей. У них відсутня абсолютизація предметних уроків як основної форми навчального процесу:

Дата добавления: 2015-05-24