Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності 1 страница




До цієї групи належать методи, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів навчальною інформацією. Їх поділяють на дві групи.

1. Методи формування пізнавальних інтересів учнів. Вони викликають позитивні дії та настрій — образність, цікавість, здивування, моральні переживання.

Пізнавальний інтерес на початковій стадії формується під впливом емоційних чинників. Для створення емоційної ситуації важливими є вдало дібрані приклади з літератури, художніх фільмів, особистих переживань вчителя. Яскравість розповіді, високий пафос збуджують зацікавленість учнів, як до окремих питань теми, так і до матеріалу загалом. Найпоширенішими серед методів даної групи є:

· Метод створення ситуації новизни навчального матеріалу. Передбачає окреслення нових знань у процесі викладання, створення атмосфери морального задоволення від інтелектуальної праці. Відчуття збагачення знаннями спонукає учнів до самовдосконалення.

· Метод опори на життєвий досвід учнів. Полягає у використанні вчителем у навчальному процесі життєвого досвіду учнів (фактів, явищ, які вони спостерігали в житті, навколишньому середовищі або в яких самі брали участь) як опори при вивченні нового матеріалу. Це викликає в учнів інтерес, бажання пізнати сутність спостережуваних явищ.

· Метод пізнавальних ігор. Сприяє створенню емоційно-піднесеної атмосфери, засвоєнню матеріалу за допомогою емоційно насиченої форми його відтворення. Пізнавальні ігри (ділові, рольові, ситуативні) моделюють життєві ситуації, стосунки людей, взаємодію речей, явищ. Вони можуть бути основною або допоміжною формою навчального процесу. Розвиваючий ефект досягається за рахунок імпровізації, природного вияву вільних творчих сил учнів. У виховному значенні гра допомагає учням подолати невпевненість, сприяє самоствердженню, найповнішому виявленню своїх сил і можливостей.

· Метод створення відчуття успіху в навчанні. Постійне відчуття учнем успіху в навчанні зміцнює впевненість у власних силах, пробуджує почуття гідності, бажання вчитися.

2. Метод стимулювання обов'язку і відповідальності в навчанні. Передбачає показ учням суспільної та особистої значущості учіння; висунення вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов'язку; привчання їх до виконання вимог; заохочення до сумлінного виконання обов'язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби — вказівки на недоліки та зауваження.


24. Головною функцією цих методів є контрольно-регулювальна. Це означає, що контроль не повинен відокремлюватися від навчального процесу, а бути компонентом, який виконує навчальні, виховні, розвиваючі, спонукаючі функції.
Залежно від організації контрольних зрізів, джерел інформації, способів одержання і обробки даних та ін. виокремлюють:

· Метод усного контролю. Усний контроль здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування.

· Метод письмового контролю. Здійснюється за допомогою контрольних робіт, творів, переказів, диктантів, письмових заліків і под., які можуть бути короткочасними (15—20 хв.) і протягом усього уроку.

· Метод лабораторного контролю спрямований на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметром, вольтметром, термометром, психрометром та ін.), яке буде використовуватися на уроці. До контрольних лабораторних робіт включають також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних задач, які потребують проведення дослідів.

· Метод машинного (програмованого) контролю. Здійснюється за допомогою електронно-обчислювальної техніки і контролюючих програм.

· Метод тестового контролю. Може бути безмашинним і машинним. В основі такого контролю лежать тести — спеціальні завдання, виконання (чи невиконання) яких свідчить про наявність (або відсутність) у школярів певних знань, умінь.


Метод самоконтролю. Передбачає формування в учнів уміння самостійно контролювати ступінь засвоєння навчального матеріалу, знаходити допущені помилки, неточності, визначати способи ліквідації виявлених прогалин.


25. Засіб навчання – це матеріальний або ідеальний об'єкт, який "розміщено" між учителем та учнем і використовується для засвоєння знань, формування досвіду пізнавальної та практичної діяльності. Засіб навчання суттєво впливає на якість знань учнів, їх розумовий розвиток та професійне становлення.

В сучасній школі широко використовуються такі засоби навчання:

1. Об'єкти навколишнього середовища взяті в натуральному вигляді або препаровані для навчальних завдань (живі і засушені рослини, тварини і їх опудала, зразки гірських порід, фунту, мінералів, машини і їх частини, археологічні знахідки і т. ін.).

2. Діючі моделі (машин, механізмів, апаратів, споруд та ін.).

3. Макети і муляжі (рослин і їх плодів, технічних установок і споруд, організмів і окремих органів та ін.).

4. Прилади і засоби для демонстраційних експериментів.

5. Графічні засоби (картини, малюнки, географічні карти, схеми).

6. Технічні засоби навчання (діапозитиви, діафільми, навчальні кінофільми, радіо- і телепередачі, звуко- і відеозаписи та ін.).

7. Підручники і навчальні посібники.

8. Прилади для контролю знань і умінь учнів.

9. Комп'ютери.


26. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.
У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:
1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них.
2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.
3. Цілі і завдання навчання.
4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу).
5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення).
6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).1
Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.


27. Форма організації навчання — зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому по­рядку І в певному режимі.

До організаційних форм навчання, що використовують­ся в середній школі будь-якого типу, належать: урок, ек­скурсія, семінар, факультатив, предметний гурток, кон­сультація, домашня навчальна робота, практикум тощо.

Урок — логічно закінчена, цілісна, обмежена в часі частина навчально-виховного процесу, яку проводять за розкладом під керівництвом учителя з постійним складом учнів.

Семінарські заняттяобговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень, головних питань з основного розділу (чи кількох розділів).

Практикум — форма навчального процесу, за якою учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Навчальна екскурсія (лат.excursio— прогулянка) — форма організації педагогічного процесу, спрямована на вивчення учнями поза межами школи і під керівництвом учителя явищ, процесів через безпосереднє їх сприймання.

Домашня робота — самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.


28. Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами.

 

Позитивні риси системи: ефективно використовуються знання, досвід, фізичні й духовні сили вчителя, система дає можливість охопи­ти навчанням і вихованням велику кількість дітей; створює умови для використання колективної праці; дає змогу виховувати у колективі і через колектив; у ній наявний соціальний фон, на якому учень може порівняти себе, свої успіхи і невдачі; можна використовувати метод прикладу; надає можливість створити чітку структуру навчального про­цесу, зробити його організованим, упорядкованим і т.д.

До характерних рис системи належать: сталий склад учнів класу; чіткий початок і кінець занять як упродовж робочого дня, так і всього року; єдина для всіх учнів класу навчальна тема, провідна роль учителя у навчально-виховному процесі.

Негативні риси системи: невеликі можливості для врахування в навчальному процесі індивідуально-типологічних якостей кожного учня, його задатків і здібностей, особливостей сприймання матеріа­лу, рівня розвитку; дуже малі можливості для здійснення управління процесом засвоєння знань щодо кожного конкретного учня; орієн­тація на "середнього" учня в просуванні його від незнання до знання, що виявляється в однакових для всіх цілях, змісті, методах і за­собах навчання. Використовуються лише такі лінії взаємодії, як "учитель - клас", "учитель - учень", у той же час як інші, наприк­лад "учень - учень", "група - учень", "клас - учень", "група - клас" використовуються рідко, що істотно знижує ефективність навчання і виховання.

 

Системи навчання, спрямовані на модернізацію класно-урочної системи:
• Белл-ланкастерська система взаємного навчання [вчитель навчав 10 учнів, давав їм знання й методичні рекомендації, потім кожен з цих учнів брав ще 10 учнів і викладав їм те, що знав]
• Дальтон-план (Олена Паркхерст) [вранці діти приходять до школи не в класи, а отримувати завдання від учителя; щодня він отримує порцію матеріалу у вигляді завдань й опрацьовує їх самостійно, отримуючи лише консультації; в кінці дня - залік, результати - в таблицях]
• Бригадно-лабораторна система навчання (модифікація попередньої системи в СРСР) [діти працюють не індивідуально, а колективно; лише бригадир здавав залік в кінці дня]
• План Трампа [20% навчального часу - лекції, що проводяться лиш професорами; 40% занять - заняття в групах до 15 осіб; 40% - індивідуальна робота викладача зі студентом]
• Мангеймська система диференціації навч.-вих. роботи з урахуванням здібностей школярів (Зіккінгер) [поділ учнів відповідно до здібностей на 4 класи: основний (для дітей із середніми здібностями), для малоздібних дітей, для розумово відсталих, іноземних мов (для особливо обдарованих дітей); діти мають можливість пересуватись із класу в клас].
• Система неградуйованих класів [немає поняття клас - до певного викладача кожен ходить за вибором; є ті, хто вчаться поглиблено і стандартно].
Будь-яка з цих форм у чистому вигляді не збереглася. Урок як винахід людства є ознакою культури, науки й мистецтва.

 

29. У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок.

Урок — це «відрізок» навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати.

Урок - основна форма організації навчання, яка
• Проводиться з постійним складом учнів
• Проводиться у межах точно встановленого часу
• Проводиться за сталим розкладом
• Проводиться із чітко встановленим змістом навчання
Три цілі уроку:
• Дидактична
• Виховна
• Розвивальна

Основні вимоги до уроку:
• Загальні (організаційні)
o Чітка структура, тощо
o Матеріальне забезпечення
• Дидактичні (сукупність чітко визначених знань, умінь та навичок, дотримання принципів навчання)
• Розвивальні / психологічні (цілеспрямований розвиток пам’яті, мислення, уваги, уяви, обов’язкове проектування зони найближчого розвитку)
• Психологічні
• Гігієнічні (чергування методів, розклад уроків, провітрювання приміщення, спеціальне обладнання)

 



30. Типи уроків:
• Ушинський
o Змішані (повторення вивченого раніше, виклад нового матеріалу, його закріплення)
o Усних вправ
o Письмових вправ
o Оцінювання (контрольні уроки)
• Казанцев
o Урок-бесіла
o Урок-лекція
o Урок-екскурсія
o Кіноурок
• Сорокін, Онищук, Махмутов (за дидактичною метою)
o Урок засвоєння нових знань
o Урок формування умінь та навичок
o Урок застосування знань, умінь та навичок
o Урок узагальнення і систематизації знань
o Урок перевірки, оцінювання і корекції знань, умінь і навичок (урок-діагностика)
o Комбінований урок


 

31. Підготовка вчителя до уроку складається з двох органічно пов'язаних між собою етапів: планування системи уроків з теми і конкретизації цього планування стосовно кожного уроку, осмислення і складання планів окремих уроків.

 

Безпосередня підготовка до уроку потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпредметні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати належний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформованості вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.


32. Самостійна робота учнів її види та особливості організації (на прикладах з практики).

Метод самостійної роботи застосовується при роботі учнів з підручником, довідниковою літературою, при роботі учнів з підручником, посібником, довідниковою літературою, при розв’язуванні задач виконанні вправ, при організації спостережень, виконанні лабораторних і практичних робіт творчих завдань.

Самостійна робота буває під керівництвом вчителя – за інструкцією (в класі) і поза нею (вдома).
Вдома – це домашнє завдання усні і письмові вправи.
За дидактичною метою самостійні роботи бувають
1) підготовчі,
2) спрямовані на засвоєння нових знань,
3) тренувальні,
4) узагальнюючі, повторюючи,
5) контрольні роботи.
Самостійна робота може бути усною, письмовою, практичною, репрудоктивною, творчою (за характером діяльності), за формою – фронтальні, групові.

Домашня робота направлена формування навичок самостійної роботи, вміння, застосування знання, і т. д.



33. Контроль (з фр.) - нагляд, спостереження, вимірювання.
Контроль - це отримання зворотного зв’язку в навчальному процесі, встановлення і вимірювання рівня знань, умінь та навичок.
Діагностика:
• Контроль
o Перевірка
o Оцінювання
• Якісне (судження)
• Кількісне (бали)
• Облік статистичних даних, їх аналіз
• Прогнозування вчителем діяльності учнів + прогнозування вчителем власної діяльності + прогнозування тенденцій навчального процесу

Мета контролю та діагностики:
• Привести в систему знання, уміння, навички
• Перевірити здатність практично їх застосовувати
• Стимулювати навчальну діяльність учнів
• Довести учня до ефективного самоконтролю
• Розкрити причини неуспішності та визначити шляхи їх подолання
• Оцінка — мірило соціальних відносин у житті людини

 

Педагогічні вимоги до контролю, перевірки та оцінки успішності:
• Індивідуальний характер перевірки (вчитель повинен діагностувати рівень навченості кожного конкретного учня)
• Систематичність перевірки успішності (Британія - вимога ритмічності: напр., раз у тиждень)
• Об’єктивність і вмотивованість оцінки (оцінка маж бути переконливою, справедливою і вмотивованою)
Критерії європейських систем освіти:
• Повнота знань
• Глибина (учень вміє виокремлювати основне, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки)
• Рівень засвоєння (репродуктивні / реконструктивні (застосування знань за зразком) / конструктивні (перенесення знань, умінь, навичок у нові ситуації)
• Єдність вимог при оцінюванні (вчителі добре знають критерії та дотримуються їх)
• Диференційований характер (звертання уваги на стан здоров’я, бажання дитини учитись і виправити оцінки, звертання уваги на особливості здоров’я дитини (заїкування тощо)
• Різноманітність видів, методів і форм контролю
• Всебічність контролю (вчитель має подбати про перевірку різних розділів, питань теми, і знань, й умінь, і навичок учня)
• Гласність контролю (вчитель вчасно повідомляє дітей про їх оцінки, в присутності всього класу - засіб стимулювання)
• Етичне ставлення до школяра (вчитель має демонструвати поважне ставлення до учнів, віру в них)
Такт - відчуття міри, межі у використанні педагогічних методів і засобів.

 

34. Види контролю (у вітчизняні практиці):
• Попередній (проводиться на початку навчального року для перевірки остаточних знань; при вивченні іноземної мови - для того, щоб визначити базовий рівень знань дитини)
• Поточний (контроль, що проводиться протягом кожного уроку, зворотній зв’язок, що дозволяє вчителеві оптимально будувати кожен урок)
• Тематичний (під кінець кожної теми / розділу) - обов’язковий
• Підсумковий - обов’язковий
• Семестровий
• Річний
• Державна підсумкова атестація

Форми організації контролю:
• Індивідуальна (індивідуальний характер контролю; в умовах сучасної школи зробити це дуже важко)
• Групова (об’єднання дітей у групи для виконання певного завдання разом та звіт про нього кількох членів групи, залучаючи решту)
• Фронтальна / "Ущільнене опитування" (швидке, неглибоке опитування усього класу; це швидко й зручно, прям як у МакДональдс; мінуси в тому, що не кожен учень може швидко зосередитись і опитування є неглибоким)
• Парна / взаємоперевірка (Дяченко: кращий спосіб засвоїти щось - вчити інших)
• Комбінована (поєднання всіх попередніх форм; напр., двоє учнів готуються відповідати біля дошки, в цей час кілька учнів виконують індивідуальні завдання на карточках, з іншими учнями вчитель працює фронтально; єдиний недолік - не всі учні одночасно беруть участь в усіх видах контролю)
• Іспит / залік (іспити з’явились все через того ж Коменського (ух, прибив би…) - він придумав іспити в кінці кожної чверті; постійно вони почали застосовуватись у вищій школі, а потім - і в гімназіях, завдяки Ломоносову; іспити були 2-х видів - закриті та відкриті: закриті прийм. обов’язково вчителем і директором, відкритий - присутність на ньому всіх, кому забажається)
Методи контролю:
• Спостереження (умовно): ставлення дитини до предмету та процесу навчання, її уміння організовувати та виконувати навчальну діяльність
• Усні
• Усна відповідь
• Ігрові види контролю
• Усні вправи
• Письмові
• Диктанти
• Перекази
• Твори
• Письмові вправи
• Тестові
• Лабораторно-практичні
• Графічні (напр., виклад великої теми у вигляді таблиці / графіку тощо)
• Програмовані (степ бай степ - здається, в попередній лекції про це було)
• Комп’ютерні (спеціальні програми)
• Самоконтроль

35. Оцінювання відбувається на основі Критеріїв оцінювання рівня навчальних досягнень учнів, затверджених спільним наказом Міністерства освіти і науки України та Академії педагогічних наук України від 04.09.00 № 428\48 "Про запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень у системі загальної се­редньої освіти".
Тематичне оцінювання — це визначення рівня навчальних до­сягнень учнів з певної теми (частини теми, групи тем) або з пев­ного виду навчальної діяльності вимог навчальних програми та критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів з того чи іншо­го предмету.
Тематичне оцінювання має враховувати всі види навчаль­ної діяльності учнів, передбачені навчальними програмами (прак­тичні, контрольні, самостійні, лабораторні роботи, твори тощо), про які обов'язково інформує вчитель перед вивченням теми. Те­матична оцінка виставляється з їх урахуванням.
Тематична оцінка не підлягає коригуванню.
Результати перевірки робочих зошитів враховуються при виставленні тематичної або семестрової оцінки (в залежності від специфіки предмета).
Якщо учень з будь-яких причин не виконав необхідний об­сяг роботи з предмету, він вважається неатестованим з даної теми.
Семестрове оцінювання — форма контролю рівня навчальних
досягнень учнів за результатами семестру.Семестрова оцінка виставляється на основі тематичних оцінок.
Учні мають право коригувати семестрову оцінку. У таких випадках учні, батьки (особи які їх замінюють) звертаються до ди­ректора із заявою на проведення повторного оцінювання.
Коригування семестрової оцінки відбувається, як правило, не пізніше 10-ти днів після виставлення семестрової оцінки, лише один раз.
Річне оцінювання — форма контролю рівня навчальних досяг­нень учнів за результатами навчального року.
Річна оцінка виставляється на основі семестрових (скоригованих семестрових) оцінок. Річна оцінка корегуванню не підлягає.


 

36. Компетентність — це здатність, яка базується на знаннях, досвіді, цінностях, отриманих завдяки навчанню. Компетентність є кінцевим результатом навчання, мета якого полягає у формуванні й розвитку особистості учня, розкритті його здібностей і талантів.

Формування компетентностей учнів зумовлене реалізацією не тільки відповідного оновлення змісту освіти, але й адекватних методів та технологій навчання.

основні задачі, які підлягають реалізації:

· Створення умов для розвитку та самореалізації учнів;

· Задоволення запитів та потреб школяра;

· Засвоєння продуктивних знань, умінь;

· Розвиток потреби поповнювати знання протягом усього життя;

· Виховання для життя в цивілізованому громадянському суспільстві.

Ці задачі, як видно, певною мірою співзвучні до переліку завдань основних груп компетентностей.

Державний стандарт базової й повної середньої освіти, Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у.системі загальної середньої освіти на підставі міжнародних і національних досліджень в Україні визначають такі ключові компетентності:

соціальні (характеризують уміння людини повноцінно жити в суспільстві): брати на себе відповідальність, приймати рішення, робити вибір, безконфліктно виходити з життєвих ситуацій;

загальнокультурні (комунікативні): уміння спілкуватися усно й письмово рідною й іноземною мовами, оволодівати досягненнями культури, з розумінням і повагою ставитися до людей інших національностей, релігій, мов, рас, культур, політичних поглядів і соціального стану;

інформаційні: уміння одержувати, осмислювати, обробляти й використовувати інформацію з різних джерел;

• саморозвитку й самоосвіти: потреба й готовність постійно вчитися протягом усього життя; опановувати вміннями й навичка ми самоаналізу, самоконтролю й самооцінки;

здоров'язберігаючі: готовність дотримуватися здорового образу життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах. Можливості продуктивного навчання доцільно співвіднести зі специфікою кожної окремої групи компетентностей



37. Процес виховання - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця, спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.
Структурні компоненти процесу виховання: (Засоби, Результати, Закономірності)
Метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового розбудовувати її як суверенну, незалежну, соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, знати свої обов’язки і права, сприяти громадському миру та злагоді в суспільстві, успішно само реалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.
Завдання:
1.Забезпечення сприятливих умов для самореалізації ос-ті відповідно до її інтересів.
2. Реалізація ідивід. підходу до ос-ті
3.Сприяння набуттю дітьми соціального досвіду,успадкування ними духовних надбань укр. народу
4.Фомування мовної к-ри, оволодіння і вживання укр. мови
5.Забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, піклування про менших
6.В-ння правової к-ри, поваги до Конституції України, законів.
7.Культивування кращих рис укр. ментальності.
8.Формування почуття господаря
9.Охорона і зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я
10.Розвиток естетичних потреб і почуттів
11.Формування екологічної к-ри
12.Спонукання зростаючої ос-ті до протидії проявам аморальності та правопорушень.
Структура процесу виховання(змістова): оволодіння знаннями, нормами, правилами поведінки; становлення почуттів, переконань(стрижень поведінки особистості); становлення умінь і звичок поведінки



38.Процес в-ння який досягає
найвищого рівня, викликає самовиховання – активізація особистістю власних зусиль, спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським можливе лише коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Педагогічне керівництво самовиховання – відносини між педагогом та учнем.Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистостей, які породжуються унаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соціальному середовищі. Процес в-ння - створення базису формування особистісної культури, с-ми ціннісних ставлень до світу та самого себе, забезпечення співробітництва вихователя та вихованця, спрямованих на засвоєння вироблених людством культурних цінностей. Процес виховання, який досягає найвищого рівня, викликає процес самовиховання – активізація особистістю власних зусиль спрямованих на зміну та удосконалення моральної свідомості. Самовиховання потребує стимулу – поваги до себе. За Сухомлинським – можливе лише тоді коли душа чутлива до людських засобів впливу доброго слова. Пед керівництво самовиховання- відносини між учителем та учнем. Виховний процес супроводжується і перевихованням – переборення, ліквідація тих рис і властивостей особистості, які породжуються внаслідок негативних контактів з тими або іншими явищами в соц.середовищі.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 1164; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.061 сек.