Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Школа і педагогічна думка в епоху Відродження




Виховання, школа і педагогічна думка у феодальному суспільстві

На зміну рабовласницькому прийшло феодальне суспільство, в якому політична влада належала світським і духовним феодалам. Ідеологічною твердинею феодального суспільства були релігія і церква, які монополізували науку, мистецтво і школу. Прибравши до своїх рук керівництво освітою і вихованням, вони намагалися виховувати народ у дусі покірливості, тримати його в темряві. Церква і духовенство виховували дітей і молодь у релігійному дусі, в сліпому підкоренні авторитетові церкви («всю істину дано в святому письмі»). У школах вивчалися «на зубок» дозволені церквою канонічні підручники та інші «священні книги».

У період раннього середньовіччя в Західній Європі стали відомими твори деяких філософів античного світу (Арістотеля та ін.), а також твори арабського філософа Ібн-Рошда (Аверроеса). Після поділу Римської імперії в IV ст. на Західну і Східну У Візантії (Східній Римській імперії) майже протягом тисячоліття поширювалася антична культура, яка частково проникла у Давню Русь і в Західну Європу під час хрестових походів. Коли Візантійську імперію завоювали турки (XV ст.), деякі вчені переселилися звідти в Західну Європу і на Україну.

В період середньовіччя в Західній Європі склалися в основному такі системи освіти і виховання: церковно-монастирські школи, рицарське виховання, міські школи й університети.

Церковно-монастирські школи. Представники релігії і церкви для своїх потреб створювали церковні, монастирські, соборні, кафедральні, єпископські та інші школи, в яких навчання провадилось латинською мовою. Всі учні вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував певне завдання. Точно встановленого терміну навчання і навчальних програм не було. Спочатку учні зазубрювали молитви і псалми, а потім вчились читати релігійні книги, писати, співати, вивчали арифметику - додавання, віднімання.

Розвиток продуктивних сил, ремесла і торгівлі поступово розкладає феодальне суспільство. Зароджується мануфактурне виробництво, розвиваються доменний процес, друкарська справа, вуглевидобування, суднобудівництво і мореплавство, фермерство, прядіння, виробництво шовкових і бавовняних тканин тощо. Швидко ростуть міста, виникають банки.

Розвиток виробництва і розклад феодалізму викликали розквіт науки, техніки, літератури і мистецтва. Про революційний переворот в науці свідчать такі відкриття: удосконалений компас (1302), кишеньковий годинник (1500), самопрядка (1530), система світу Коперніка (1543), закони падіння тіл Галілея (1590), мікроскоп (1590), телескоп (1600); відкриття Америки (1492) і морського шляху в Індію (1498) тощо. Копернік, Галілей, Бруно, Кеплер, Парацельз, Сервет і Гарвей заклали основи природо­знавства. Наука звільнялась від теології.

Рання буржуазія формувалась із елементів середньовічного бюргерства. Саме її господарські потреби в розвитку точних наук, математики, природознавства і детермінували пожвавлення наукових занять. Разом з тим, наживаючи величезні багатства, вона прагнула створити для себе комфортні умови життя і прикрасити свої палаци витворами мистецтва. Буржуазія потребувала також нотаріусів, лікарів, учителів і взагалі людей розумової праці. Так, разом з розвитком нових виробничих відносин формується інтелігенція: філософи, літератори, історики, поети, музиканти, архітектори, художники, інженери, лікарі і т.д.,що чинили вирішальний вплив на формування нової ідеології.

Термін «Відродження» (переклад французького терміну «Ренесанс») вказує на зв'язок нової культури з античністю. Нова культура за взірець взяла культуру античного світу, античну цивілізацію. Діячі Ренесансу наслідували письменників «золотого періоду» афінської та римської літератури. Нечуваного розквіту досягло мистецтво. З'являється численна плеяда славетних письменників, художників, скульпторів: Петрарка (1304-1374), Бокаччо (1313-1375), Леонардо да Вінчі (1452-1519), Мікельанджелло (1475-1564), Рафаель (1483-1520), Веронезе (1528-1588) та інші. Культура Відродження створила свійсамобутній стиль; тому не можна розуміти цю культуру як копіювання античності.

Діячі епохи не виступали проти релігії. Але вони піддавали різкій критиці і висміювали вади і неуцтво духовенства. Богу вони відводили роль творця, що привів світ у рух, але не втручається в життя людей. Відмова від церковно-релігійного і аскетичного світогляду, критика католицького духовенства розхитували основи релігійної моралі і етики; культура ставала більш світською. Середньовічна церква проповідувала, що «тіло – це темниця для душі», закликала до «умертвіння плоті». Супроти цього в епоху Відродження було висунуто лозунг – узяти від життя все, що воно може дати. Насолода життям, життєрадісність і широкий кругозір були протиставлені похмурому аскетизмові, релігійній споглядальності і замкнутості попередніх століть. Природно, що епоха звернула увагу на фізичне виховання, яке, як було показано вище, в середньовічних школах було занедбане.

Однією з важливих рис нової ідеології був індивідуалізм. Буржуазія, що народжувалася, сильна і багата, твердила тепер, що не родовитість, не знатне походження, а особисті якості окремої людини, її розум, спритність, енергія забезпечують успіх житті. Саме через те, що діячі епохи ставили в центрі увагилюдину, їх світогляд, що виражався в їх філософських, політичних і літературних поглядах, позначають терміном «гуманізм» (humanus – людський). Саму ж епохуВідродження часто називали епохою гуманізму.

Усі ці риси епохи Відродження визначали і характер педагогічних ідей гуманізму. Педагогіка гуманізму характеризується:

а) критикою всієї середньовічної системи схоластичної освіти;

б) великою увагою до дитини, як до людини, що розвивається. Це передбачає врахування вікових і психологічних особливостей, заперечення тілесних покарань;

в) турботою про здоров'я і нормальний фізичний розвиток людини. У зв'язку з цим підкреслювалась необхідність занять гімнастикою, військовими вправами, плаванням, їздою верхи, фехтуванням, стрільбою з лука, боротьбою, полюванням;

г) посиленням розумового розвитку, врахуванням інтересів дитини в навчанні;

д) вимогою гармонійного всебічного розвитку особистості;

є) розвитком змісту освіти, його поглибленням і розширенням.

Якщо епоха середньовіччя знала лише «сім вільних мистецтв», то педагогіка епохи Відродження поставила питання про включення елементів наукового знання: природознавства, географії, історії, літератури, іноземних мов;

є) вимогою художнього виховання, запровадженням в шкільні програми предметів естетичного циклу: малювання, музики, ліплення, танців тощо;

ж) піднесенням ролі морального виховання, без якого не дасть користі будь-яке знання;

з) зменшенням впливу церкви на школу, питомої ваги релігійних дисциплін в змісті освіти;

и) увагою до жіночої освіти;

і) піднесенням ролі учителя в суспільстві.

Загальна характеристика розвитку шкільництва

Київська Русь внаслідок монголо-татарського поневолення втратила свою могутність. Лише Галичина та Волинь зберігали незалежність до XIV ст., де продовжувалися освітньо-виховні традиції Київської Русі. З часу прилучення Волині і Наддніпрянщини до Литви (1377 р.) і Галичини до Польщі (1387 р.) сплюндровані українські землі стали здобиччю литовських, польських і угорських феодалів.

Поневолювачі насаджували католицьку віру та національний гніт, переслідували православних священиків, закривали і здавали в оренду шинкарям православні церкви, не допускали до державних посад всіх неримо-католицької віри. Було нанесено значного удару і по освіті. Кращі умови навчання створювалися в польських навчальних закладах, куди потягнулися, переслідуючи цілі службової кар’єри, багато дітей української знаті і заможнішого міщанства. Українці-випускники польських шкіл з презирством ставилися до рідної мови, культури. Лише селянство та незаможне міщанство міцно трималися своєї віри та культури, навчаючи дітей у церковних школах або у мандрівних дяків. Була зовсім відсутня українська середня і вища освіта.

Широку освітню діяльність в Україні розгорнув духовний орден єзуїтів. Єзуїти створювали свої єзуїтські навчальні заклади – колегіуми, звідки виходили вірні і покірні слуги Ватикану.

1596 р. Берестейський собор створив об’єднану православну з католицькою церкву – греко-католицьку. Церковна унія визначала главою церкви Папу Римського. Уніати приймали основні догмати католицької віри, але вони одержали можливість зберегти в умовах латинізації і полонізації слов’янську мову у богослужінні та обряди православної церкви. Унія стала засобом захисту української мови, створила умови для появи національної інтелігенції, дала уніатські школи.

Уніатські школи орієнтувалися на західну педагогіку, хоч і давали непогані для того часу знання, але не користувалися великим авторитетом в українського населення. Навчання в них проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи в Україні того часу мала епоха європейського Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію. Реформаторські та єретичні вчення проникали в Україну з Чехії, Польщі, Прусії та ін. держав. Під впливом Реформації в Україні і в Білорусії ство­рюються численні протестантські громади (кальвіністів, лютеран, соцініан і ін.), які відкривали свої протестантські школи. Найбільш відомими серед них були соцініанські та кальвіністські навчальні заклади, що діяли у Дубецьку, Хмільнику, Любарі, Кисилині, Гощі, Берестечку й інших містах.

Відомим навчальним закладом соцініан на Україні була школа в м. Кисилин (Волинь). Створена 1614 року вона проіснувала до кінця 50-х рр. XVII ст. На її базі 1638 року сформувався навчальний заклад рівня академії, хоч польський уряд і не дав йому такого статусу.

Деякі національно настроєні українські магнати відкривали у XVI ст. православні навчальні заклади. До участі в культурно-освітній діяльності українську православну шляхту спонукали різні причини. Крім релігійних мотивів нею керували намагання здобути популярність у масах, честолюбні наміри наслідувати меценатські вчинки магнатів, тиск громадської думки, потреби ідеологічного протидіяння польсько-католицькій експансії, котра загрожувала становим інтересам українських феодалів тощо.

Яскравим прикладом захисту слов’янської школи став київський воєвода князь К.Острозький, який на свої кошти організував слов’яномовні навчальні заклади в Турові (1572 р.), Володимирі-Волинському (1577 р.), Острозі (1576 р.). Князь запропонував вивчати у цих школах не лише слов’янську, а й грецьку та латинську мови. Учителями тут були як православні, так і протестанти. Вчилися діти української православної шляхти, а також селянські діти.

З кінця XVI ст. в Україні виникають початкові і підвищені школи, організаторами яких були братства. Братські школивідіграли вирішальну роль у формуванні і утвердженні національної системи освіти в Україні.

48, Формування й основні риси світогляду Я. А. Коменського

Я. А. Коменський — син своєї епохи. Це був період переходу від середньовіччя до нового часу, який супроводжувався сутичками нового проти старих порядків. В його світогляді відбилися суперечності цього перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, боротьби прихильників Реформації і Контрреформації. Отже, світогляд педагога формувався під впливом джерел, які часто суперечили одне одному. Він був активним діячем релігійної організації і в той же час устремління Коменського — і наукові, і практичні — були спрямовані в реальний світ і на покращення життя в ньому. З поєднання всіх цих чинників Коменський прагнув виробити власну філософію.

Загальне філософське бачення світу у нього формувалось завдяки античній філософії, релігії, ідеям Відродження.

Походження й існування природи та людини він розглядав з ре­лігійних позицій. Але під впливом епохи Відродження Коменський виробив новий погляд на людину. На противагу середньовічному аскетизму, людина, на думку великого педагога, останнє і найдос­коналіше творіння Бога. Її призначення не тільки підготувати себе до майбутнього небесного життя, а й жити справжнім життям земним.

На суспільні погляди Коменського впливала його участь в демократичному народному русі Чехії, що у доповненні з ідеями Відродження сформували у нього демократизм, гуманізм, народність, глибоку симпатію до простих людей.

Коменський бачив, відчував на собі i глибоко переживав недос­коналість та несправедливість тогочасного суспільного устрою. Єдиним доцільним засобом реформування суспільства він називає зразкове виховання молоді. “Людина робиться людиною тільки завдяки вихованню“. Справу виховання молоді покладає на школи.

Найважливіші педагогічні ідеї Коменського, особливо його дидактичні погляди ґрунтуються на засадах сенсуалізму. Сенсуалізм (sensus – відчуття) – філософська течія, представники якої стверджують, що джерелом пізнання об’єктивного світу для людини служить передусім її чуттєвий досвід.

Сенсуалізм Коменського співзвучний з позиціями родоначальника цього філософського напрямку Френсіса Бекона. Як і Бекон великий педагог вважав, що “нічого не буває в свідомості, чого раніше не було у відчуттях, отже матеріал для всіх роздумів розум отримує тільки від відчуттів“.

У світогляді Коменського можна спостерігати суперечності між сенсуалізмом і релігійністю, між демократизмом і просвітительством. Двоїстий характер світогляду педагога обумовив двоїстість його підходу до вирішення основних питань педагогіки.

 




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-24; Просмотров: 1020; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.026 сек.