Прагматизм, неопрагматизм

Сутність. Прагматизм (від грецького “прагма” - діло) – філолофсько-педагогічний напрямок, що виступає за зближення виховання з життям, досягнення цілей виховання в практичній діяльності. Ідеї ранніх прагматистів (Ч.Пірс, У.Джемс) розвинув Дж.Дьюі (1859-1952), який систематизував їх і назвав інструменталізмом. Основна теза – інтелектуальні і моральні якості особистості, закладені у її унікальній природі і їх проява зв’язані, перш з все з індивідуальним досвідом людини. Тому задача виховання – лише в якісному зростанні даних людині від природи здібностей, якостей і її індивідуального досвіду як головної умови самореалізації особистості.

Мораль та її теорія у Дьюі не включають будь-яких сталих норм, що пов’язані з інтересами певних класів. Дьюі вважав, що теза про класовий характер моралі та етики може призвести лише до руйнування суспільства і моральності. Він намагався створити універсальну етичну систему, яка служила б кожній людині незалежно від її соціального стану, досягненню її індивідуальної мети стосовно конкретної ситуації, її особистому уявленню про благо, справедливість, рівність.

Система виховання у Дьюі постає як вирішальний засіб поліпшення соціального середовища, зміни типу суспільства без революційних перетворень.

Закладені в природі людини унікальні здібності можуть проявити себе лише в процесі соціалізації, від соціального середовища залежить їх ріст. Тому одну з важливіших задач виховання Дьюі бачить у тому, щоб навчити людину пристосовуватись до середовища і отримувати таким чином можливість розвинути свої природні унікальні здібності.

Те, що успадковане однією людиною повинно служити і іншим людям, ставши їх спільною здібністю, загальним надбанням. До таких спільних здібностей Дьюі відносить перш за все потяг до демократії. Головну мету соціалізації Дьюі бачив у досягненні єдності переконань всіх членів суспільства.

Основні положення:

1. Школа не повинна бути відірвана від життя, навчання – від виховання.

2. У навчально-виховному процесі необхідно спиратись на власну активність учнів.

3. В управлінні школою і в практиці її роботи слід застосовувати демократичні принципи.

4. Виховання та навчання здійснюються не в теоретично-абстрактних формах, а в процесі виконання конкретних практичних справ.

5. Дослідницька свобода учнів є суттєвим елементом методики навчання.

6. Слід здійснювати постійний пошук нових рішень стосовно змісту навчання.

7. Опанування в процесі життєвого досвіду знаннями і є, за Дьюі, освіта. Саме людське існування для Дьюі є втіленням експериментального методу: людський досвід складається з експериментів людини з життям, він вимагає володіння методами наукового дослідження в самому широкому змісті слова. Опора на особистий досвід, що складається з експериментів із самим життям, є головної складової ідеології експерименталізму.

8. В основі навчально-виховного процесу повинні лежать інтереси дитини.

9. Вчитель покликаний стати творчою особистістю у тій чи іншій області.

У 60-і рр. ХХ століття філософія прагматизму і педагогіка, що спирається на неї, утратили свою популярність. Прикладна спрямованість навчально-виховного процесу відповідно до ідей Дж.Дьюі привела до зниження якості навчання і виховання. Це привело до перегляду і модернізації класичного прагматизму, що і відродився в 70-х роках під прапором неопрагматизма.

Сутність. Неопрагматизм (А. Маслоу, А. Комбс, К. Роджерс, С. Хук, Е. Келлі та ін.) в основному підтримує та розвиває ідеї Дж. Дьюі. Неопрагматисти надають ваги лише самооцінці поведінки, виключаючи будь-яку її оцінку з боку інших людей, суспільства.

Виховання, на думку неопрагматистів, ніяким чином не повинно настроювати особистість на зміну свого соціального статусу. Треба навчити людину відчувати себе щасливою на тій ступені суспільного положення, яку вона займає з волі обставин, навчити її керуватися у житті своїм самопочуттям. Привчити людину всюди і скрізь відчувати себе задоволеною – ось основна мета виховання.

На відміну від Дьюі, неопрагматисти вважають, що надзавданням процесу виховання є розвиток творчих здібностей людини, що потребує умілої організації діяльності людей.

Іншими словами, неопрагматисти відстоюють повну сваволю у вчинках і оцінках особистості. Причому в такого роду поведінці особистості вони бачать джерело її активності й оптимізму, оскільки у своїх діях вона нічим не зв’язана, керується лише своїми бажаннями, своєю волею. Незважаючи на критику, а також очевидну ортодоксальність багатьох положень, неопрагматизм залишається ведучим напрямком американської педагогіки, одержує усе більш широке поширення в інших країнах західного світу.

4. Неопозитивізм (Новий гуманізм)

Неопозитивізм – філософсько-педагогічний напрямок, що намагається осмислити комплекс явищ, викликаних науково-технічною революцією. Нинішній педагогічний неопозитивізм найчастіше іменується “новий гуманізм”. Стосовно деяких його напрямків також вживається термін “сцієнтизм”. Представники нового гуманізму і сцієнтизму: П.Херс, Дж.Вильсон, Р.Питерс, А.Харрис, М.Уорнок, Л.Кольберг та ін.

Сутність. Представники нового гуманізму зв’язують процес виховання з ціннісною орієнтацією людей. Філософія виховання повинна чітко окреслити коло гуманістичних соціальних та моральних цінностей, визначити громадські інститути, що призначені формувати орієнтацію на цінності, обґрунтувати співвідношення індивідуальних та соціальних якостей особистості, які могли б сприяти утвердженню в суспільстві духу демократії.

Основні положення:

1. Виховання повинно бути очищене від світоглядних ідей, бо життя в умовах НТР вимагає “раціонального мислення”, а не ідеології. Основну увагу потрібно приділяти розвитку інтелекту, а задача виховання – формування інтелектуально розвиненої автономної особистості.

2. Повна гуманізація системи виховання.

3. Довіряти треба не почуттям, а логіці, лише за допомогою раціонального мислення як головного критерію зрілості особистості вона зможе виявити здатність до самореалізації, до спілкування з іншими членами суспільства.

4. Головна увага у вихованні повинна приділятись розвитку людського “Я”. Людина сама програмує свій розвиток, що впливає на її соціальний досвід.

5. Деідеологізація навчання (навчати учнів чистим науковим знанням без вантажу ідеології).

Методи педагогіки нового гуманізму: дискусії на гіпотетичні моральні теми; конструювання моральних ситуацій в ході дискусій; викладанняморалі; праця; зв’язок морального виховання з політикою.

Педагогіка неопозитивізму (нового гуманізму) не позбавлена плідних ідей: її вплив відчувається в перебудові виховних систем багатьох країн, що прийняли нову концепцію середньої освіти, в гуманізації школи, в звільненні навчальних закладів від надмірної державної опіки.

Дата добавления: 2015-05-24