Про пам'ять

Як треба писати

Про характер та обов'язки вчителя

Про чергування занять

Що перешкоджає розподілити заняття на велику кількість го­дин, надто, коли найрізноманітніші заняття відсвіжують та від­новлюють душевні сили, і, навпаки, тривалі заняття однією і тією ж роботою дуже важкі? Тому від творів чи письмових робіт ми переходимо до читання, щоб відпочити; а коли читання нам на­докучить, ми повертаємося знов до письмової праці. Скільки б ми не працювали в певній галузі, проте до нового заняття ми бе­ремося неначе зі свіжими силами. Хто не відчує втоми, коли він протягом цілого дня буде слухати вчителя одного якогось мисте­цтва? Зміна дає бадьорість, подібно до того, як різноманітна їжа збільшує роботу шлунка, який у такому разі без значного обтя­ження може прийняти велику кількість її.

Нехай учитель насамперед викличе в собі батьківське почуття до своїх учнів і нехай постійно уявляє себе на місці тих осіб, які доручають йому своїх дітей. Нехай він сам не має пороків і не те­рпить їх в інших. Нехай суворість його не буде похмура, а ласка вість нехай не розслаблює, щоб звідси не виникла ненависть або презирство. Нехай будуть тривалі бесіди про моральне й добре, бо чим частіше будуть напучення, тим менше буде потреби кара­ти. Нехай учитель не буде дражливий, і в той самий час нехай не потурає тим, кого треба виправити. Нехай викладає він просто, буде терплячий в роботі, більше дбайливий, ніж вимогливий. Не­хай охоче відповідає він тим, хто питає, і нехай ставить питання мовчазним. На похвали він нехай не скупиться, проте не дуже й розкидається ними, бо перше відбиває охоту до роботи, а друге породжує недбайливість. Виправляючи те, що треба усунути, він не повинен бути дуже суворим, а тим більше лайливим. Бо в ба­гатьох утворюється огида до вчителя, тому що догани деяких вчителів обертаються неначе на зненависть. Нехай кожного дня він скаже учням що-небудь таке, що лишиться назавжди в них у пам'яті.

Писати треба якнайпильніше та якнайбільше. Подібно до того, як земля, чим сильніше вона спущена, тим більше здатна для проростання і живлення насіння, так і успішність у заняттях, не поверхово здобута, дає рясніші плоди навчання і надійніше їх зберігає. Інакше і сама здатність говорити без підготовки поро­дить лише даремну багатослівність і слова, «що на вустах наро­джуються». Тут головний корінь, тут основа.

Дехто вважає, що пам'ять є лише дар природи. Без сумніву, від природи, в цьому випадку багато залежить, але все ж пам'ять, як і інший природний хист, може зміцнюватися завдяки культурі.

Я не вважаю за потрібне спинятися па тому, що саме створює пам'ять. Щоправда, багато людей вважає, нібито в душі залиша­ються певні сліди, подібно до того, як на воску залишаються від­битки персня. Та я не вірю цьому і вважаю, що коли йдеться про гіршу чи кращу пам'ять, то це стосується власне хисту душі.

А якщо хто-небудь спитає мене, які ж найкращі засоби, щоб зміцнити пам'ять, я відповім: вправляння й праця. Багато заучу­вати, багато про що міркувати, і, якщо можна, — кожного дня — ось наймогутніший засіб, Ніщо так не зміцнюється від старанно­сті, й ніщо не слабне так від недбалості, як пам'ять. Для цього, як я вже сказав, треба, щоб діти змалку вивчали напам'ять якнайбі­льше. Та й у кожному віці той, хто візьме на себе роботу розви­нути пам'ять за допомогою занять, повинен спершу перебирати в пам'яті написане й прочитане і пережовувати це подібно до того, як пережовується одна й та ж їжа.

Дата добавления: 2015-05-24