Дитина не повинна мати звичок

Єдина звичка, яку слід допустити в дитини, - це звичка не набувати ніяких звичок; не треба носити її па одній руці частіше, ніж на другій; не треба привчати її подавати одну руку переважно перед другою, частіше користуватися нею; бажати їсти, спати, діяти в одні й ті ж години, не залишатися одній ні вночі, ні вдень. Підготовляйте завчасно царство її волі і вживання її сил, залишаючи за її тілом природну звичку, ставлячи її в таке становище, щоб вона, була завжди паном самій собі і здійснювала свою волю, як тільки вона в неї з'явиться.

Коли дитина почне розрізняти речі, важливо з розбором показувати їх їй. Усі нові речі, природно, цікавлять людину. Вона по­чуває себе такою слабою, що боїться всього, чого не знає: звичка бачити нові речі, не вражаючись ними, знищує цей страх. Діти, виховані в охайних домах, де не терплять павуків, бояться паву­ків і часто зберігають цей страх, ставши дорослими. Я ніколи не бачив серед селян жінки, чоловіка або дитини, які боялися б павуків.

Чому ж не почати виховання дитини раніше, ніж вона навчиться говорити й розуміти, якщо простий вибір речей, показуваних їй, уже спроможний зробити її несміливою чи сміливою? Я хочу, щоб вона привчалася бачити нові речі, неподобних, оги­дних, химерних тварин, але потроху, здалеку, доки не звикне до них, і, бачачи, як інші поводяться з ними, буде й сама так само поводитися з ними. Якщо протягом свого дитинства вона без жаху дивилася на жаб, змій і раків, то, ставши дорослою, без жаху дивитиметься на першу-ліпшу тварину. Нема страшних речей для того, хто бачить їх щодня.

Усі діти бояться масок. Япочинаю з того, що показую Емілеві маску з приємним обличчям; далі хто-небудь одягає при ньому цю маску; я починаю сміятися, всі сміються, а дивлячись на інших, сміється і дитина. Потроху я привчаю її до менш приємних, і, нарешті, до найбридкіших масок. Якщо я правильно додержу­вався поступовості, то вона не тільки не злякається останньої ма­ски, але сміятиметься з неї так само, як із першої. Після цього я можу бути впевнений, що її не налякають масками.

Для того, щоб привчити Еміля до гуркоту вогнепальної зброї, я спалюю спочатку запал пістолета. Це раптове й скороминуче полум'я, цей рід блискавки радує його; я повторюю те саме з бі­льшою кількістю пороху; потроху я починаю вкладати в пістолет слабкий заряд без пижа, потім сильніший; нарешті, я привчаю його до рушничних пострілів рушниці, до гарматних, до най­страшнішого гуркоту.

Виховання органів чуття; досвід дитини

На початку життя, коли пам'ять і уява ще не діють, дитина уважна тільки до того, що безпосередньо зачіпає її чуття; оскіль­ки її відчуття становлять перший матеріал її знань, то пропонува­ти їх їй у належному порядку—- значить підготовляти її пам'ять

доставляти їх з часом у тому ж порядку її розумінню; але оскіль­ки вона уважна тільки до своїх відчуттів, то спочатку досить по­казати їй цілком виразно зв'язок цих самих відчуттів з об'єктами, які їх викликають. їй хочеться все торкати, все обмацувати: не чиніть опору цьому неспокійному прагненню. Воно дає їй необ­хідну виучку. Так навчається вона відчувати теплоту, холод, жо­рсткість, м'якість, вагу, легкість тіл, судити про їх розмір, про їх форму і про всі їх відчутні якості, дивлячись, мацаючи, слухаю­чи, особливо ж порівнюючи видиме з відчутним, визначаючи по­глядом відчуття, яке речі викличуть в її пальцях.

Дата добавления: 2015-05-24