Дитина повинна навчитися говорити ясно й виразно

Не слід оточувати дитину потоком слів

Діти чують розмову з самого народження; з ними розмовляючи не тільки раніше, ніж вони можуть розуміти те, що їм говорять але й раніше, ніж вони можуть відповідати на голоси, які чують, їхній орган, йде інертний, лише потроху намагається наслідувати звуки, які їм диктують, і не можна навіть бути впевненим, що ці звуки сприймаються спочатку їх вухом так само виразно, як на­шим. Я не заперечую проти того, щоб годувальниця забавляла ди­тину піснями і дуже веселими й різноманітними звуками; але я за­перечую проти того, щоб вона безперервно заглушувала її силою безглуздих слів, в яких вона не розуміє нічого, крім інтонації. Я ббажав, щоб перші членоподільні звуки, які вона чує, були рідкі, легкі, ясні, часто повторювалися і щоб висловлювані ними слова стосувалися тільки чуттєвих предметів, які можна спочатку показати їй. Наша злощасна готовість задовольнятися словами, яких ми не розуміємо, починається набагато раніше, ніж думають. Школяр чує в класі балаканину свого вчителя, як чув у пелюшках базікан­ня своєї годувальниці. Велику користь дасть йому вчення, якщо виховувати його так, щоб він нічого не розумів у ньому.

Ядовго жив серед селян і ніколи не чув, щоб хто-небудь з них, чоловік чи жінка, дівчинка чи хлопчик гаркавили. Від чого це залежить? Хіба органи селян інакше влаштовані, ніж наші? Ні, але вони інакше вправляються. Навпроти мого вікна є курган, на якому тутешні діти збираються грати. Хоча вони досить далеко від мене, але я чую цілком ясно все, що вони говорять, і навіть збуваю звідси добрі приклади для цієї книги. Щодня моє вухо обманює мене щодо їх віку: я чую голоси десятирічних дітей; виглядаю і бачу зріст і риси обличчя трирічних і чотирирічних. Я не обмежуюся самим тільки особистим досвідом; жителі міст, які бувають у мене і яких я запитую про це, роблять ту ж помилку.

Причина її полягає у тому, що міські діти, виховувані в кімнаті і під крильцем гувернантки, до п'яти- або шестирічного віку, не мають потреби ясно вимовляти, щоб їх зрозуміли; як тільки вони ворухнуть губами, до них прислухаються; їм диктують слова, які вони погано відтворюють, і завдяки увазі люди, які постійно перебувають з ними, вгадують скоріше те, що вони хотіли сказати, ніж те, що вони сказали.

На селі зовсім інша річ. Селянка не буває постійно зі своєю дитиною; дитина повинна навчитися вимовляти дуже виразно і дуже голосно те, що їй потрібно пояснити матері. На полях діти, віддалені від батька, матері та інших дітей, намагаються, щоб їх почули здалеку, і привчаються пристосовувати силу голосу до відстані, яка відділяє їх від тих, кому потрібно їх почути. Ось яким способом справді навчаються вимови, а не белькотанням небагатьох голосних на вухо уважній гувернантці.

Дитина, яка хоче говорити, повинна вчити тільки такі слова, які вона може зрозуміти, і вимовляти тільки такі, які може вимовити. Зусилля, які вона робить для цього, змушують її подвоювати один ітой же склад, немов вона намагається вимовити його ясніше. Ко­ли вона починає белькотати, не мучтеся так сильно, намагаючись вгадати, що вона говорить. Вимога завжди бути вислуханою є та­кож вияв свого роду влади, а дитина не повинна користуватися ні­якою владою. Досить того, що ви будете дуже уважно давати їй усе необхідне; її справа — постаратися втовкмачити вам те, що не необхідно. Ще менше слід поспішати, вимагаючи від неї розмови; вона зуміє заговорити сама, коли відчує потребу на це.

Дата добавления: 2015-05-24