Намагайся зробити навчання захоплюючим (цікавим)!

IV. Правила навчання, що стосуються вчителя

III. Правила навчання відповідно до зовнішніх умов, часу, місця, положенням і т. д.

1. Проходь зі своїми учнями предмети скоріше послідовно, ніж одночасної!

2. Рахуйся з (гаданим) майбутнім становищем твого вихованця!

3. Навчай культуровідповідно!

Тут мова піде не про все життя і намагання вчителя, не про загальні якості вчителя-вихователя: його чесність, моральність і т.д., а тільки про якості вчителя, які роблять навчання освітнім і плідним, оскільки ці якості залежать від особистості суб'єкта, якого навчають.

Захоплюючим і цікавим ми називаємо те, що особливо притягує нашу увагу і співчуття, природним чином збуджує і підвищує нашу життєву енергію. Зрозуміло, що ми охоче займаємося тим, що нас цікавить, тому що почуття задоволення пов'язано у людини зі збудженнями його внутрішніх духовних сил. Тому, якщо ми бажаємо неподільно заволодіти увагою натовпу, що зібрався, прикувати його до себе, ми повинні викликати в нього живий інтерес, зацікавити його своєю особою або своїм способом викладу предмета, що знову-таки випливає з намагання особистості і викликати інтерес або бути цікавим.

Цікаве збуджує не буденний, але вищий, вільний або чистий інтерес, який знайомий тільки освіченій людині і сам у свою чергу сприяє освіті. Для вчителя здатність робити навчання цікавим представляє ще особливий інтерес, оскільки учень набуває завдя­ки цьому вільного потягу до істини, до добра і краси й охоче займається цими високими предметами.

Тому ми запитуємо, як зробити навчання цікавим, і відповідаємо: 1) за допомогою різ­номанітності;

2) жвавості вчителя;

3) всієї його особистості вза­галі.

«Різноманітність — втіха життя», — говорить відоме при­слів'я. Як же може юнацтво не відчувати потребу бачити в різноманітних положеннях і формах один і той же навчальний предмет? (Сам по собі звичайно сухий і мертвий, значення якого для життя юнацтво не розуміє). Учитель, як загальне правило, повинен шукати різноманітності не в різних предметах, але у фо­рмі, манері викладу. Перш ніж дитина навчиться писати найпрос­тішу букву, вона повинна її написати тисячу разів. Подумайте, вчителі, що для цього потрібно! Тому потурбуйтеся про різнома­нітність, зміни і переміни!

Але різноманіть складає не все і навіть не найголовніше. На­багато важливіше жвавість, рухливість, бадьорість вчителя, його природна любов до викладання і до занять з дітьми, його радість навіть при незначних успіхах і т. д. Ми бачили, що мистецтво на­вчання полягає не в умінні повідомляти, але в умінні збуджувати, будити, оживляти. А як же можна збуджувати без збудження пробуджувати дрімаюче без самодіяльності, оживляти без життя. Тільки життя породжує життя; від смерті іде лише смерть. Тому засвоюй якомога більше бадьорої живинки! Остання полягає не і метушні, не в нескінченному розмахуванні руками, не в кривлянні і в міміці. Це духовне життя, яке, зрозуміло, також відображається на обличчі, на всьому зовнішньому вигляді і в жестах. Деякі люди в цьому відношенні незвичайно щедро наділені приро­дою. Але багато цьому сприяє і виховання, що можна спостеріга­ти на дітях розумово розвинених батьків і учнях старанних вчи­телів. Тому кожний вчитель, який зберіг здатність до подальшої освіти, може успішно вдосконалюватися в набутті істинної жи­винки. Вона досягається шляхом спостереження людей, які відрі­зняються повнотою духовного життя, і спілкування з ними, за­вдяки правильному і регулярному способу життя (тому що багато залежить при цьому від тіла), яке не позбавлене оживляючої різ­номанітності. Ця живинка набувається також завдяки уявленню про цінність і значення життя, проведеного нами в діяльності, бо ми живемо лише тоді, коли буваємо діяльні шляхом спостере­ження за нескінченним рухом, який здійснюється в природі, осо­бливо, коли настає весна. Вона виробляється за допомогою спіл­кування з дитячим світом і проникнення в його думки і судження і, нарешті, через вищі релігійні розуміння мети буття і думки про провидіння, яке покликало бути людину діяльною, доки існує світ. Висловлюючись лаконічно, намагайся викликати інтерес до навчання за допомогою всієї своєї особистості! Якщо не належиш у цьому відношенні до числа людей, щедро наділених природою, то намагайся вдосконалюватися в цьому наскіль­ки можеш! За допомогою доброї волі і бажання можна досягти не всього, але дуже багато. Хто здатний привернути до себе увагу слухачів, той їх володар. Де починається нудьга, припиняється увага, а, отже, й освіта.

Поставимо ще раз запитання: чим можна заохотити учня до навчання, чим викликати в нього почуття радості при вивченні предмета?

По-перше, любовним ставленням до останнього; лю­бов учителя до предмета передається учню;

по-друге, тим, що передбачається бажання до навчання в учня під час навчання;

по-третє, що зрозуміло, — дидактичним викладанням предмета, по-четверте, і головним чином, — збудженням в учня почуття й усвідомлення, що він дещо знає й уміє, що він просунувся вперед. Радісне усвідомлення знання й уміння! Чи означає це зробити ї учня зарозумілим? Ех, ви, горе-вчителі! Великі знавці людства і юнацтва! Ви дорослі люди, ніколи не можете радісно діяти, успішно просуватися вперед, із задоволенням насолоджуватися і життям і буттям без визнання і впевненості в успіху, — а від цьо­го повинна відмовитися дитина, хлопчик, юнак? Він ще не зрі­лий, не усвідомлює користі речей, які він повинен учити, охопле­ний безмежним бажанням вільного руху, повинен відмовитися від найсильнішого свого бажання і провести найкращі, безповоротні години своєї молодості на жорсткій шкільній лаві, замкне ним у пустій шкільній кімнаті, не відчуваючи нагороджуючого почуття, викликаного просуванням уперед, набуттям знань і умінь? Хто цього вимагає, той не знає людської природи, є варваром. Знавець людства і друг юнацтва викликає в учня бажання вчитися, він постійно повертається до вивченого, знову змушує над ним вправлятися, використовує на наступних ступенях те, що вивчено на попередніх, дає учню на кожній зупинці огляд уже пройденого, бо для нього це важливіше, ніж вивчення нового. Так збуджує він в учня живильне почуття набутої сили. Хто на­був це почуття, той не потребує ніякого іншого збудження до старанності. Він любить учителя, школу, предмет, а коли зали­шає школу, у нього зберігаються одержані ним там стимули. Заглибитися у предмет, бути ним поглинутим — означає знову знайти самого себе.

Дата добавления: 2015-05-24