Центральна нервова система і психосоматичні реакції

Неврози і психосоматичні захворювання

Якщо поряд з спадковими факторами описувати як патогенну органоспецифічну готовність реагування хворого на однакові впливи середовища (наприклад, на ранню втрату об’єкту симпатії), то виникає ряд питань. Зокрема, чому це в одному випадку приводить до психосоматичного, а в іншому – до невротичного захворювання? Чи наявні спільні особистісні ознаки або властивості впливу середовища в анамнезі у пацієнтів з психосоматичними розладами у вузькому смислі слова, у пацієнтів з функціональними порушеннями і у осіб, схильних до соматизації? Чи можливий психологічний або соціологічний вплив, який приводить до соматизації? На ці питання відповідають епідеміологічні дані, які свідчать про більшу частоту психосоматичних порушень в нижчих соціальних шарах.

На питання про те, чи існує специфічний сімейний вид впливу середовища, схильний до певних психосоматичних захворювань або ж скоріше до психосоматичних, ніж до невротичних, відповідь може бути отримана лише в майбутніх дослідженнях. Методично вирішення цього питання наштовхується на великі труднощі. При бронхіальній астмі в емпіричних дослідженнях завжди описується турботлива мати, також збільшення випадків ожиріння пов’язується не тільки у дорослих, але і дітей з приналежністю до певного шару населення або етнічної групи, включаючи рідних і більш віддалених родичів в даній сім’ї.

Нейрофізіологи встановили, що спонукання, афективні переживання і способи поведінки контролюються різними відділами мозку. Спостереження Уолтера Кеннона і систематичні експерименти Вальтера Хесса з подразненням мозкових центрів показали, що однакові емоційні, вегетативні і гормональні реакції можуть бути обумовлені як зовнішніми подразниками, так і стимуляцією певних мозкових центрів. Експерименти проводились в основному на підкіркових утвореннях – таламусі і гіпоталамусі.

В структурі центральної нервової системи лімбічна система відіграє ведучу роль в регуляції афективного життя і поведінки, функцій вегетативної нервової системи, сексуальних процесів і процесів навчання (термін “лімбічний”, “лімбус” походить від латинського Iimbus – кайма і відображає той факт. Що ця система колоподібно охоплює стовбур мозку.

Лімбічна система в своїй основі є функціональною єдністю, якій приписують “активуючі” і “модулюючі” функції. В цьому відношенні представляє інтерес той факт, що анатомічно лімбічна система організована білатерально і досить дифузно. Ця організація охоплює як філогенетично старі, відносно ригідні системи, так і філогенетично більш нові, лабільні системи,

Причому обидві вони зазнають взаємної інтерференції. Це може дати анатомічне і фізіологічне пояснення тому, що майже всі психосоматичні теорії опираються на фактори ре- і десоматизації, тобто на пожвавлення онто- або філогенетично більш ранніх поведінкових структур, що викликає потім відносно стійкі шаблони реакцій (“поведінка в ситуації страху”, “лютість”, “захист”, “ригідні форми поведінки”. Вкінець, фізіологія лімбічної системи дозволяє встановлювати зв’язки між філогенетично новими системами, такими, як лобні відділи мозку і асоціативні поля, і областями, які контролюють моторику і мову, за допомогою яких трансформуються більш старі форми поведінки.

В цілому лімбічну систему потрібно розглядати як орган управління соматичним вираженням емоцій і їх регуляцією. Вплив лімбічної системи направлений на ендокринну, вегетативну і сенсорно-рухову системи. Він здійснюється через гіпофіз і верхню частину стовбуру мозку і в цілому є циклічним, тобто регулюється за принципом зворотного зв’язку. Це означає, що тілесно проявлені емоції змінюють висхідний стан і в зв’язку з тим досягається певне вирівнювання. Ведучу роль при цьому відіграють зв’язки між лімбічною системою і неокортексом, завдяки яким ззовні події набувають свою оцінку і афективне забарвлення.

Дата добавления: 2015-05-07