Теоретико-методологічні проблеми порівняльних досліджень

В кінці ХХ ст. компаративісти досліджують порівняння як установку пізнання орієнтуючись в світі речей і мови.

Девід Аптер: Порівняння – особливий спосіб взаємозалежності ідей, що випливають з політичної філософії.

Рой Макрідіс: «Порівняння включає в себе абстрагування; кон­кретні ситуації і процеси як такі не зможуть порівнюватися... Тому порівнювати – означає виділяти певні типи і концепти за рахунок викривлення уні­кального і конкретного».

Чарльз Рейджен: існує 2 вили порівняльних досліджень:

- кількісний (орієнтується на вивчення дисперсних явищ)

- якісний (орієнтується на категоріальні зміні і їх порівняння)

Проблеми:

1. Проблема порівнюваності – подібність, розходження – вибір параметрів. Логіка Міля: канон єдиного розходження. Необхідно вибрати для порівняння такі країни, які схожі/ не схожі за більшістю параметрів (економічні, культурні, історичні). Часто порівнюваність досягається порівнянням груп країн (окремих регіонів). Визначається гіпотеза, яка спотворюється в різних економічних, історичних, культурних контекстах.

2. Проблема еквівалентності – здійснюється за допомогою методів: інтерв’ю, анкетного опитування, експертного аналізу. Допомагає еквівалентність вимірювальної техніки – подібність індикаторів, індексів, еквівалентність ситуації, лінгвістична еквівалентність, вибірка респондентів, еквівалентність ідей. Американські дослідники: скоріше треба користуватись еквівалентністю ідей, а не слів.

3. Проблема універсальності – чи можна робити узагальнення на всі країни? За визначенням міри абстракціонування, за повторним порівнянням – уточнити нюанси, допомагає робити вихідні узагальнення. Кінець ХІХ ст. – знижується частка узагальнення, глобальних досліджень і збільшується частка історичних досліджень.

4. Проблема мало змінних (країн, феноменів) і багато змінних – дослідник обмежений незначною кількістю країн. Кількість змін дуже велика. До 90-х рр. вважалось, що ця проблема повинна бути відкинена. Початок ХХІ ст. в США звернення до вирішення цієї проблеми. У 80-х рр. досліджуються невеликі країни. У 90-х рр. – вже майже 130, а це вже складно.

5. Проблема Гелтона – одиницею аналізу обирається країна-нація або політична система, проте в сучасних умовах змінюються зовнішні і внутрішні фактори – проблема в тому, як вірогідніше це довести за зміни умов. 1889 р. – обговорюється методологія крос-культурного аналізу. Визначилась холістська методологія. Одиниці аналізу складають взаємозалежне ціле – визначається, що між залежними є причинні і відносні. Холістська методологія орієнтується на якісне порівняння. Питання – чи можна зробити узагальнений висновок. Наближена до холістської методологія – стратегія аналізу світової системи на внутрішній розвиток системи. Політична система розглядається як відкрита до зовнішнього впливу – залежна. Підвищення мобільності в одній частині системи порушення балансу системи – зменшення в іншій частині.

6. Проблема виміру – протиставляються зовнішні умови, які впливають на країни. Порушується питання про можливість використання метричних шкал, які дозволяють здійснюють статистичний аналіз. Визначається вплив ціннісних уявлень дослідника – можливість викривлення. При глобальних порівняннях дослідження виникають складності, пов’язані з відсутністю економічної статистики країн – втрата інформації

7. Проблема інтерпретації – інтерес до кількісних досліджень (початок ХХІ ст.) – на перший план, бо існує безліч розумінь політичних феноменів

7. Порівняння як спосіб подолання тенденційності в дослідженні (європоцентризму, етноцентизму, націонал-патріотизму, шовінізму, гегемонізму та ін.)

В кінці ХХ ст. компаративісти досліджують порівняння як установку пізнання орієнтуючись в світі речей і мови.

Девід Аптер: Порівняння – особливий спосіб взаємозалежності ідей, що випливають з політичної філософії.

Рой Макрідіс: «Порівняння включає в себе абстрагування; кон­кретні ситуації і процеси як такі не зможуть порівнюватися... Тому порівнювати – означає виділяти певні типи і концепти за рахунок викривлення уні­кального і конкретного».

Чарльз Рейджен: існує 2 вили порівняльних досліджень:

- кількісний (орієнтується на вивчення дисперсних явищ)

- якісний (орієнтується на категоріальні зміні і їх порівняння)

Тенденційність:

1) послідовне проведення певної ідеї, тенденції

2) Пристрастність чи необ’єктивність

Евроцентризм – неявний підхід до європейсько-американської цивілізації як до такої, що реалізувала єдино правильний, найпрогресивніний варіант розвитку

Етноцентризм — світоглядний принцип, представники якого вважають той етнос, до якого вони належать, таким, що має певні переваги перед усіма (чи багатьма) іншими етносами. Цим обумовлюється право свого етносу на виключне становище і провідну роль серед етносів певного народу, певної країни або й у більш широкому вимірі. Етноцентризм може постати із ідеологічних намагань захистити свій етнос від політики його практичного знецінення з боку владних та ідеологічних структур інших (особливо державних) етносів. Але абсолютизація значення та ролі такого етносу, який є найбільшим або історично найактивнішим серед етносів певного народу, що не має своєї державності, може стати суттєвою перепоною на шляху до консолідації усіх цих етносів у єдину державу-націю. Етноцентризм може постати також і як ідеологічна форма широкої експансії пануючого у певній поліетнічній державі етносу щодо усіх інших "підпорядкованих" етносів. Тоді він фактично стає подібним із шовінізмом і являє собою фактор виникнення та роздмухування міжетнічної ворожнечі і, кінець-кінцем, призводить до розпаду такої держави.

Шовінізм (від прізвища солдата французької армії Шовіна (Chowin) — фанатичного прихильника завойовницьких походів Наполеона Бонапарта) – ідеологічна форма виправдання права панування одних етносів над іншими етнічними спільнотами i групами за допомогою антинаукових тверджень про винятковість і месіанське призначення окремих рас і народів, необхідність поширення "вищої" культури тощо. Шовінізм неодмінно з'являється тоді, коли в даній поліетнiчній державі один із етносів досягає привілейованого становища й намагається будь-що зберегти та закріпити свої панівні позиції або коли має місце поневолення і гноблення великими i сильними націями менш розвинутих народів залежних країн.

Націонал-патріотизм – сполучення в одному соціальному суб'єкті, особистості, групі «доброго» патріотизму й «злого» націоналізму, що використає національний фактор для групового егоїзму.

Гегемонізм - Політика, заснована на прагненні до світового панування, до панування над іншими країнами й народами

Дата добавления: 2015-05-07