Жіночі образи середньовічних поем

Герой та антагоністи в героїчному епосі Середньовіччя.

Епічний герой архаїчного та героїчного епосу.

там разницы мало)Они оба сильные,мужественные,НО:1)Беовульф совершает подвиг ради племени,у него чувство долга,2)Роланд-ради короля,у него честь и долг.И тут играет роль немаловажную вера,чего не присуще мифологии.Я имею в виду христианство.Вот)

Головний герой - мандрівний лицар. Прототипи - лицарі-однощитники. Збираючись у хрестовий похід, лицар закладав і продавав все майно, на батьківщину найчастіше повертався збіднілим. Вони ставали розбійниками. Був й інший шлях для таких лицарів - вони наймалися в міську варту. У Середні віки складалася практика майорату - спадщина не ділиться, усе дістається старшому. Молодші сини йшли або в ченці, або у такі ж лицарі-однощитники.

45. Концепція кохання і варіанти її інтерпретації у літ Середніх віків.

Нова етика кохання. Утворюється етика лицарського кохання. Риси відмінності від античного еросу впадають у вічі. Це стійкість і тривалість любовних переживань. Усі переваги віддаються тільки одній особі. В основі любовних переживань не чуттєвість, а на­самперед повага до душевних якостей обраниці. До нас дійшли десятки (вигаданих) біографій поетів-лицарів, з яких можна дізна­тися, як лицар закохався в даму тільки на підставі описів її краси, не бачачи її саму, а дама у відповідь закохується у нього, як тільки почула про подвиги, які він звершує заради неї. Закохані зберігають один одному вірність усе життя і помирають, так ніколи і не зустрівшись. Лицарське кохання свідчило про більш високий рівень реф­лексії і персонального самоусвідомлення. Прихильність дами ви­ступає як критерій для прискіпливої самооцінки, чого античність не знала. Кохання спонукає лицаря до самоаналізу, а отже, до самовдосконалення. Безсумнівним є вплив етики любові хрис­тиянської. Етика лицарського кохання остаточно відкинула язич­ницький звичай утримувати наложниць. Разом з тим не можна не помітити, що перед нами — етика кохання з точки зору чоловіка і що ролі у любовних відносинах строго розподілені, чого античність не знала (там жінка могла претендувати на любов однаковою мірою з чоловіком). У пізнішу добу — Відродження — спостерігається певне повернення до етики античного еросу, а чисто чоловіча точка зору поступається універ­сально осягнутому любовному почуттю. Середньовічний характер кохання. В науці іноді висловлю­ється думка, що лицарська поезія — це вже початок Відродження. Проте тут ще рано говорити про якусь незалежність і автономність індивідуальності. Всі прагнення лицаря спрямовані не па внут­рішню незалежність вчинків, а зовсім на інше — відповідати своєю поведінкою готовому етичному канону, вимоги якого вважалися непорушними для всього лицарства. Вони виступали як добро­вільно визнана ним авторитарна сила. Складовою цього канону була відданість християнській вірі, що ми уже бачили на прикладі «Пісні про Роланда». Нерідко дама ототожнювалася з Мадонною. Тема християнського містицизму не чужа лицарському мистецтву. Одночасно мало місце оспівування чуттєвого кохання; побачення лицаря і дами не обов'язково були платонічними. Про середньовічний характер лицарської літератури говорить і переважання «загальних місць» у поетиці. Естетика має цеховий -характер, тобто поети певного кола користувалися тільки прийня­тими серед них поетичними прийомами. Л цс деякою мірою ніве­лювало поетичну особистість. Ось чому самобутніх індивідуаль­ностей серед поетів-лицарів не так і багато. Серед них переважно автори, які звернули на себе увагу великими, об'ємними творами.

Дата добавления: 2015-05-07