Новий поетичний стиль

Лірика Петрарки (жанри, тематика, особливості ліричного героя), її українські переклади.

Мова творів Петрарки, Данте та Бокаччо (відомі також як «три корони») заклала основу сучасної італійської мови, зокрема першого словника італійської виданого 1612 року. Якщо латинські твори Петрарки мають велике історичне значення, то світова слава його як поета заснована винятково на його італійських віршах. Сам Петрарка ставився до них із зневагою, як до «дрібниць», які він писав не для публіки, а для себе, прагнучи «як-небудь, не заради слави, полегшити скорботне серце». Безпосередність, глибока щирість італійських віршів Петрарки обумовила їхній величезний вплив на сучасників і пізніші покоління. Свою кохану він називає Лаурою й повідомляє про неї тільки те, що вперше побачив неї в церкві Санта-К'яра 6 квітня 1327 р. і що рівно через 21 рік вона померла, після чого він оспівував її ще 10 років, розбивши збірник присвячених їй сонетів і канцон (називаний «Canzoniere») на 2 частини: «на життя» й «на смерть мадонни Лаури». Подібно поетам «dolce stil nuovo», Петрарка ідеалізує Лауру, робить її осередком усяких досконалостей, констатує що очищає й облагороджує дію її краси на його психіку. Але Лаура не губить своїх реальних обрисів, не стає алегоричною фігурою, безтілесним символом істини й чесноти. Вона залишається реальною прекрасною жінкою, якою поет любується, як художник, знаходячи всі нові фарби для опису її краси, фіксуючи те своєрідне й неповторне, що є в даній її позі, даній ситуації. Крім зображення кохання до Лаури в Канцоньєре втримується кілька віршів різного змісту, переважно політичного й релігійного, і алегорична картина любові поета — Тріумфи, у яких зображується перемога любові над людиною, цнотливості над любов'ю, смерті над цнотливістю, слави над смертю, часу над славою й вічності над часом.

Канцоньєре, що витримало вже до початку XVII століття близько 200 видань і коментоване цілою масою вчених і поетів від Л. Марсільї в XI столітті до Леопарді в XIX столітті, визначає значення Петрарка в історії італійської й загальної літератури. Він створив істинно художню форму для італійської лірики: поезія вперше є в нього внутрішньою історією індивідуального почуття. Цей інтерес до внутрішнього життя людини проходить червоною ниткою і через латинські твори Петрарки, які визначають його значення як гуманіста. До неї відносяться, по-перше, дві його автобіографії: одна, незакінчена, у формі листа до потомства викладає зовнішню історію автора, інша, у вигляді діалогу Петрарка з Блаженним Августином — «Про презирство до миру» 1343, зображує його моральну боротьбу й внутрішнє життя взагалі. Джерелом цієї боротьби служить протиріччя між особистими прагненнями Петрарки і традиційною аскетичною мораллю; звідси особливий інтерес Петрарка до етичних питань, яким він присвятив 4 трактати. Значення Петрарки в історії гуманізму полягає в тому, що він заснував всі напрямки ранньої гуманістичної літератури з її глибоким інтересом до всіх сторін внутрішнього життя людини, з її критичним відношенням до сучасності й до минулого, з її спробою знайти в древній літературі засади й опору для вироблення нового світогляду й виправдання нових потреб.

Дата добавления: 2015-05-07