Лютеранство і Кальвінізм

Лютеранство і Кальвінізм — найдавніші віровчення у Протес­тантизмі. Вони становлять фундамент протестантської течії у Хрис­тиянстві. Нині у світі близько 90 мільйонів лютеран (це майже третина усіх християн-протестантів) і близько 50 мільйонів кальві­ністів. Традиційні лютеранські країни - це Німеччина, Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія, Естонія, Латвія, Чехія, Словач­чина, Угорщина, США. 1994 р. д-р Ярослав Шепелявець заснував Українську Лютеранську Церкву. Всесвітня Лютеранська Федерація, утворена 1947 р., об'єднує понад 80 Лютеранських Церков з 48-ми країн. Традиційно кальвіністські країни - це Швейцарія, Франція, Англія, Шотландія, Нідерланди, а також деякі регіони в Німеччині, Угорщині, США і Польщі. У ХVII-ХVШ ст.ст. Кальвінізм був відомий і в Закарпатській Україні.

Обидва віровчення дістали свої назви від прізвищ своїх заснов­ників. Мартин Лютер (1483-1546) - німець із Саксонії, який, будучи католиком, перший кинув виклик Католицизмові, владі римських пап. 1517 р. він розпочав боротьбу з індульгенціями, з якої зародився великий рух Реформації в Европі. Лютеранство спочатку опанувало свідомістю німецького простолюддя, що виявилося в Селянській війні у Німеччині 1524-1526 рр. Але пізніше Лютеранство стало віровченням владних і економічно заможних верств людности в Німеччині та країнах Північної Европи.

Мартин Лютер сформулював основні тези, які стали вихід­ними у всіх протестантських деномінаціях. Насамперед, він скасу­вав привілеї духівництва як особливої і панівної сили в суспільстві, визначивши роль священика точно за Євангелією: бути пастором, наставником, учителем овець Божих, допомагати людям поборювати гордість у собі, виховувати сумирність і мати відчуття своєї гріховности. На відміну від Православ'я й Католицизму, Лютеранство вчить, що не повинно бути принципової відмінносте між духів­ництвом і вірними; що кожний вірний, який знає Слово Боже, може бути пастором і здійснювати Богослужіння.

Обмеження влади духівництва зумовлювалося особистою підозрою Мартина Лютера до необмеженої влади пап і Рима як центру світового Католицизму. Він відмовився приїхати до Рима на церковний суд. На диспуті з католиками у Лейпцігу оголосив про свою підтримку реформ чеського реформатора Яна Гуса. 1520 р. Лютер публічно спалив у дворі Віттенберзького університету папську буллу, в якій він оголошувався відлученим від Церкви.

Крім Богословських питань, які різнили новий протестантський рух від історичного Католицизму, було там з обох сторін багато моментів чисто людської боротьби за владу. Лютеранство також стало державною релігією у німецьких князівствах і скандинавських королівствах. Монархи стали головами Лютеранських Церков у своїх країнах. У здійсненні Богослужінь Лютеранство відкинуло І Іишноту обрядів, яка не передбачена Святим Письмом, але зберегло ті моменти храмовлаштування, які не суперечать Святому Письму хреста як символа Християнства, вівтарів у церквах, скульптур та релігійних картин у храмах на теми Євангелій (але не ікон, яким би належало вклонятися і цілувати їх, як це прийнято у Православї). Лютеранство залишило лише два таїнства з семи: хрещення шляхом обливання дитини водою і причастя. Лютеранство зберегло єрархію, близьку до Церков Католицької і Православної: єпископів і архиєпископів (але не митрополитів і не патріярхів), проте їх влада була обмежена адміністративними функціями в межах своїх територій, координацією праці керівників лютеранських громад -пасторів. Від Католицизму Лютеранство залишило дисципліну, підпорядкованість нижчих громад вищій єпископській адміністрації, а відтак і голові Лютеранської Церкви - королеві. У Лютеранстві, як і в інших протестантських віровченнях, не передбачено інститутів монашества і целібату, як це бачимо в Православ'ї чи Католицизмі. Але Лютеранство суворе у своїх вимогах до моральних норм життя вірних, пастирів, єпископів, архиєпископів, включно з головою Церкви — королем. І це стосується як ділового, громадського життя, торгівлі, адміністративної діяльности, так і сімейного життя, особистої моральної і фізичної чистоти, порядности. У лютеран не передбачено таких довгих постів, як у православних, але вони не вживають спиртних напоїв, засуджують переїдання, проповідують поміркований, здоровий спосіб життя. Товста, обважніла людина серед лютеран - велика рідкість.

Кальвінізм заснував Жан Кальвін, який народився 1509 р. в Нуайоні (Франція) і помер 1564 р. в Женеві (Швейцарія). Діставши добру богословську й юридичну освіту в лоні Като­лицької Церкви, Жан Кальвін під впливом проповідей Мартина Лютера відчув оживляючу силу в Протестантизмі. 1533р. Каль­він відрікся від католицької віри. 1536 р. він видав у швейцар­ському місті Базелі свою головну богословську працю - «Настав-лення у християнській вірі», у якій виклав основи вчення, що згодом дістало назву Кальвінізму.

Спочатку церковна організація і моральна доктрина «світського аскетизму», яку обгрунтував Жан Кальвін, була втілена в життя у Женеві, а потім поширилася за межі Женеви і всієї Швейцарії. Часом Кальвінізм називають ще «женевською вірою».

Що становить суть Кальвінізму і що відрізняє його від інших протестантських віровизнань? Це, насамперед, доктрина про спасіння людини. Доктрина ця є фактично однією з центральних у всьому Християнстві. Жан Кальвін опрацював її дуже детально і досконало, що, зрештою, і зумовило великий інтерес до Кальвінізму вірних по всьому світі. Суть доктрини про спасіння полягає в тому, що Бог у трьох особах Святої Трійці ще до створення світу склав програму появи і зміни поколінь людства і наперед визначив одних людей до спасіння й раю, а інших - до вічної загибелі в пеклі. І цей вирок Бога вічний і незмінний.

Багато християн за межами Кальвінізму, не кажучи вже про безбожників, звинувачували Жана Кальвіна у фаталізмі. Мовляв, якщо людина не призначена наперед до спасіння, вона цільна робити, що хоче, включно й злочини. Бо немає значення, чи добро вона робить, чи зло, все одно їй уготоване пекло. Але справа в тому, що це суперечить Євангеліям, які вчать, що у справі спасіння з боку людини мають діяти два чинники: добра віра і добрі діла. Одне без другого не дійсне. У цьому ж дусі навчав і Кальвін. Адже хто куди Богом призначений - це велика таємниця. І Кальвін навчає, що кожна людина, прийнявши Бога в розум і серце, повинна бути впевнена в тому, що вона є Божим обранцем. Але на упевнености справа не кінчається. Людина, яка це вирішила і в цьому впевнилася, повинна щоден­ною працею, постійними перемогами над своїми пристрастями доводити свою прихильність упевнености у спасінні. Отже, це узгоджується з Господньою настановою: «Царство Небесне здобувається силою, і хто докладає зусилля, здобуває його» (Євангелія від св. Матвія, 11: 12).

Без зусиль, без праці нічого не досягти ні в цьому світі, ні в майбутньому світі вічности. В'ялість і неробство, зманіженість і розпуста, небажання займатися собою і навіть змусити себе в неділю піти до Церкви та разом з іншими помолитися Богові, засудити свої гріхи у сповіди й запричаститися Божими дарами - оце і є зовнішні ознаки невибраної людини.

Ще одну дуже цікаву тезу доводить Кальвінізм: Бог навічно сотворив світ і закони управління ним. Він не порушує цих законів, не міняє їх без потреби і по дрібницях. Кальвінізм навчає, що одним з показників наперед визначености людини до спасіння і до раю є успіх цієї людини у професійній, діловій, науковій, творчій діяльности при одночасних винятково чесних методах досягнення цього успіху. Кальвінізм не проповідує бідности як мети; але й багатих навчає справедливо розпоряджатися благами землі, жити ощадливо, чисто і чесно - як при великому багатстві, так і при великій матеріяльній скруті.

Звідси випливає і моральна доктрина Кальвінізму: доктрина світського аскетизму, суворої самодисципліни, контролю над своєю поведінкою спокою і душевної рівноваги, вилучення всякої пишноти з домівок і храмів; обов'язкового відвідання церковних служб, небажаности гучних розваг, танців, крикливого одягу. Кальвінізм увів у Церкву суворішу дисципліну, ніж Лютеранство, навчаючи, що спасіння можливе тільки через належність до Церкви. Постанови церковних громад мають виконуватися точно й усіма, незалежно від посад як у Церкві, так і у світському житті.

Запитання

1. Що ви знаєте про Мартина Лютера?

2. Охарактеризуйте Богословію та внутрішній порядок Лютеранської Церкви.

3. Що ви знаєте про Жана Кальвіна?

4. Чим Кальвінізм відрізняється від Лютеранства?

5. Яка вимога кальвіністів до морального життя вірних?

Дата добавления: 2015-05-09