Поняття цивільного права як галузі права. Предмет, метод і функції цивільного права

Як вже відомо з курсу теорії держави та права, в Україні існує розподіл сучасного права на окремі галузі і кожна з них (державна, адміністративна, трудова та ін.) регулює певну сферу суспільних відносин.

Коли розкривають термін “Цивільне право” завжди мають на увазі одну з чотирьох його змістовних сторін:

Цивільне право як галузь права, тобто системна сукупність правових норм (правил поведінки), що регулюють майнові та особисті немайнові відносини;

Цивільне право як галузь законодавства, тобто системна сукупність нормативних актів різної юридичної сили (законів, підзаконних нормативних актів), де виражені вищезгадані норми;

Цивільне право як наукова галузь, тобто системна сукупність методів (прийомів), завдяки яким пізнаються соціальні зв’язки (відносини), центром інтересу яких є певні майнові та особисті немайнові блага, та на які (відносини) впливають об’єктивно обумовлені закони;

Цивільне право як навчальна дисципліна, тобто методологічно організований процес поступового й послідовного освоєння вироблених юридичною думкою знань про цивільне право як галузь права, галузь законодавства та науку.

Розподіл наук на галузі здійснюється в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з них. До таких критеріїв належать: предмет, метод правового регулювання і функції даної галузі.

З теорії та історії права відомий поділ права на приватне та публічне. Всі галузі права, які складають його систему розподіляються між цими двома областями.

Публічному праву притаманна субординація – тобто відносини суб’єктів будуються на підпорядкуванні владі.

Приватне право побудовано на визнанні рівності суб’єктів, тобто їх взаємовідносини характеризуються автономією і економічною свободою. Цивільне право відноситься саме до приватного права.

Крім цивільного, до приватного права відносять сімейне, трудове та природо-ресурсне право.

У житті відбувається взаємодія публічного і приватного права, правовим виразом якої є поява комплексних галузей законодавства, до яких, зокрема, відноситься підприємницьке право.

Цивільне право забезпечує регулювання певної сфери відносин: відносин власності, товарно-грошового обігу, сфери особистого життя громадян, їх творчої та інтелектуальної діяльності.

Найголовніша частина відносин, які регулює цивільне право, — це майнові відносини вартісного характеру. В умовах переходу до ринкової економіки роль цієї галузі права невпинно зростає. Значну роль відіграють і особисті немайнові відносини.

Суттєвими характеристиками цивільного права є ті риси, що визначені в ст. 1 ЦК України, — це юридична рівність, вільне во­левиявлення, майнова самостійність учасників відносин.

Отже, цивільне право — це сукупність правових норм, які регу­люють майново-вартісні та особисті немайнові відносини на засадах юридичної рівності сторін.

Цивільне право належить до фундаментальних галузей права. Суспільні відносини, які регулює цивільне право, — це майнові та особисті немайнові відносини. Характерною ознакою цих відносин є те, що всі вони засновані на юридичній рівності, вільному волевияв­ленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України).

Усі ці відносини мають дуже важливе значення для людини, адже вони визначають її життя.

Особливе значення у цивільному праві мають майнові відноси­ни, які складають основну сферу регулювання цивільного права. Характерною їх ознакою є те, що вони основуються на рівності їх учасників, є самостійними вольовими відносинами і їх учасники відокремлені один від одного майнове. Вони незалежні і виступа­ють один до одного як сторонні особи.

Майнові відносини, які належать до сфери цивільного права, ма­ють особливості, що стосуються характеру самих відносин і характеру учасників цих відносин.

За характером майнових відносин, що належать до сфери цивіль­ного права, вони можуть бути кваліфіковані як фактичні економіч­ні відносини, що підлягають правовому регулюванню і мають вар­тісний характер.

Економічні відносини мають і інший аспект розуміння — це ви­робничі відносини, які складаються у процесі суспільної діяльності людей і не залежать від конкретної вольової діяльності окремих лю­дей. Такі відносини мають об'єктивний характер і не належать до сфери регулювання цивільного права.

Ринкова економіка передбачає активний обмін матеріальних благ і їх присвоєння. Правове регулювання цих процесів здійсню­ється за допомогою цивільного права, а саме таких його правових інститутів, як право власності і зобов'язальне право, спадкове пра­во, реорганізація і ліквідація юридичних осіб.

Розвиток товарообміну ґрунтується на розвитку товарно-грошо­вих відносин, тобто відносин, що обумовлюють перехід матеріаль­них благ від одних осіб до інших, тому цей розвиток пов'язаний як з характеристикою осіб, які беруть участь у товарообігу, так і з ха­рактеристикою самих процесів і форм товарообігу.

Особами, які беруть участь у товарно-грошових відносинах, є фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Майнові відносини своїм предметом мають майно, їх організація має відмінності, пов'язані з тим зв'язком, який існує між майном і особою. Так, відносини власності ґрунтуються на ставленні особи до речі. Річ — це головне, що характеризує відносини власності і ви­значає відповідь на питання: моя це річ чи чужа.

Є й інший бік зв'язку між особою і річчю, який виражається в тому, що право власності особи існує серед суспільних відносин, тобто серед відносин інших людей, і визначається тим, що відноси­ни власності — це відносини між особами з приводу речі. Ці обидва напрями зв'язків особи і речі однаково важливі, але право власнос­ті тим і вирізняється, що в той час, коли всі інші правові відноси­ни — це відносини між людьми з приводу матеріального блага, від­носини власності головною метою мають створення такого зв'язку, коли людина-власник перебуває в центрі уваги і праву власності цієї людини нічого не може заважати. Людині-власнику протисто­їть невизначене коло осіб, які не повинні нічим його порушувати, тому право власності — майнове право, що вважається абсолют­ним.

Крім відносин власності, існують також майнові відносини, яким властивий інший характер. Відчуження і набуття прав на майно відбувається в процесі товарообігу, тут не існує абсолютного права на майно, відносини між учасниками товарообігу юридичне оформляються і мають відносний характер. Ці відносини завжди конкретні і виникають між конкретними учасниками. Найчастіше юридичне оформлення таких відносин відбувається з допомогою до­говору або позадоговірних зобов'язань. Так виникає зобов'язальне право, яке становить значну частину цивільного права.

У процесі розвитку товарно-грошових відносин в останні роки виникає така форма соціальних зв'язків, яка має на меті вико­ристання юридичних форм, заснованих на управлінні приватни­ми товариствами і корпораціями та їхнім майном, коли товарис­тва (корпорації) виступають як юридичні особи — власники май­на. Особлива форма організації взаємовідносин між учасниками товариства (корпорації) не змінює майнової орієнтації цих від­носин.

До предмета цивільного права належать не лише майнові, а й особисті немайнові відносини. З цього приводу в юридичній літера­турі існує традиційна дискусія. Є думка, що такі відносини не регу­люються цивільним правом, оскільки не мають оціночно-вартісного характеру (завдяки нематеріальній природі їх об'єктів). О. А. Красавчиков дав вичерпну характеристику концепцій, що виникли в процесі обговорення питання про місце особистих немайнових від­носин у структурі предмета цивільного права. З цього приводу він називає три точки зору: негативну концепцію, радикальну концеп­цію і позитивну концепцію. Згідно з першою — цивільне право ре­гулює тільки особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, а решту відносин лише охороняє; згідно з другою — відносини, що стосуються благ, невід'ємних від особистості, створюють самостій­ний предмет правового регулювання; згідно з третьою — цивільне право не лише охороняє особисті немайнові відносини, а й регулює їх. Усі ці концепції мають свої позитивні риси і свої вади.

У даний час, враховуючи положення глав 15 «Нематеріальні блага» і 20 «Особисті немайнові права фізичної особи», більш прийнятною слід вважати думку, що цивільне право не лише охороняє особисті не­майнові відносини, а й регулює їх. Основою для цього слід вважати єдиний метод правового регулювання, який передбачає юридичну рівність сторін.

Отже, предметом цивільно-правового регулюванняє:

а) майнові відносини;

б) особисті немайнові відносини.

Тепер зупинимося на понятті – метод цивільного права.

Як нам вже відомо, під методом любої науки прийнято розуміти підхід до вирішення того чи іншого завдання, тобто:

Метод цивільного права – це сукупність прийомів та засобів впливу на учасників відносин які регулюються цивільним правом.

Поняття методу цивільно-правового регулювання охоплює су­купність правових засобів і прийомів впливу на майнові та особис­ті немайнові відносини, які дістали відображення в цивільно-пра­вових нормах.

Визначальною ознакою методу цивільно-правового регулювання суспільних відносин є юридична рівність сторін. Ні один із учасни­ків цивільно-правових відносин не може примусити іншого учасни­ка до певної поведінки за формою і суттю. З цією ознакою пов'язана й інша ознака, а саме: диспозитивність сторін у цивільно-правових відносинах. Поняття диспозитивності означає, що учасники можуть діяти на свій розсуд, вирішуючи питання щодо прав та обо­в'язків уданому правовід ношенні. Взаємовідносини сторін визнача­ються лише їх узгодженою волею.

Можливість діяти на свій розсуд визначає ще одну рису методу цивільно-правового регулювання. Це — ініціативність сторін при встановленні їх взаємовідносин і зв'язків між ними.

Сторони цивільних правовідносин самостійні і незалежні у ви­рішенні питань своєї поведінки у власних взаємовідносинах, тому передбачається, що спори і спірні питання між ними вирішуються судом. Це може бути суд загальної юрисдикції, господарський або третейський суд.

Для учасників цивільних правовідносин, які не виконують своїх обов'язків, порушують права інших учасників цивільних правовід­носин, настає цивільно-правова відповідальність, що полягає у за­стосуванні до порушників засобів захисту і мір цивільної відпо­відальності, які мають переважно майновий характер.

Такі риси методу цивільно-правового регулювання в сукупності забезпечують вплив цивільного права на майнові та особисті не­майнові суспільні відносини, які становлять предмет цивільного права.

Функції, поряд з методом правового регулювання, становлять правові категорії, які відображають елементи змісту сучасного права і характеризують його в цілому. Функції цивільного права – це головні напрями його впливу на цивільні відносини.

Цивільне право виконує ряд функцій, властивих для нього як правового утворення. Його призначенням є впорядкування суспіль­них відносин, заснованих на праві власності та інших речових пра­вах, товарно-грошовому обігу, впорядкуванні правового становища учасників цивільно-правових відносин, прав і обов'язків, пов'яза­них з інтелектуальною діяльністю, майнових та немайнових со­ціальних зв'язків, які відносяться до сфери дії цивільного права.

Звичайно, галузі права мають регулятивне або правоохоронне спря­мування. Цивільному праву властиві ті й інші функції. Головною для нього є функція позитивного регулювання суспільних відносин. Право­охоронна функція цивільного права має свою специфіку, яка полягає в тому, що завдяки виконанню цивільним правом цієї функції забезпечу­ється відновлення майнових і особистих немайнових відносин.

До функції цивільного права належать регулювання й охорона майнових і значної кількості особистих немайнових прав з допомо­гою виражених у цивільних законах норм цивільного права.

Окрім цього існує поділ функцій цивільного права на загальноправові та специфічні цивілістичні. До першої групи відносять інформаційно-орієнтаційну, виховну, регулятивну, захисну функції; до другої – уповноважувальну та компенсаційну.

Висновок по першому питанню: У викладеному вище відображено загальні ознаки цивільного права як суспільного явища і його особливі ознаки, обу­мовлені змістом його предмета і методу, а також охарактеризовані його напрями впливу на суспільні відносини. Саме вивчення загальних положень цивільного права вкрай необхідно для розуміння не тільки окремих питань цивільного права, а й взагалі самого предмету. Перейдемо до наступного питання лекції.

Дата добавления: 2015-05-09