Відмежування цивільного права від суміжних галузей права

Кожна галузь права відзначається самостійним предметом і ме­тодом правового регулювання. Основними галузями права, які сти­каються з цивільним правом, є: адміністративне, трудове, фінансо­ве, сімейне, природно-ресурсне, цивільно-процесуальне та кри­мінальне право.

Стаття 1 ч. 2 ЦК України вказує на неможливість застосуван­ня до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільного законодавства. Це означає, що цивільні правовідносини у цих випадках не вини­кають.

Від адміністративного права цивільне відрізняється тим, що ад­міністративне право належить до сфери зобов'язувального правово­го регулювання, а цивільному праву властивий дозвільно-диспози­тивний характер. Організаційним відносинам, які регулюють ад­міністративне право, властивий характер влади і підкорення, що в цивільному праві, де сторони не мають змоги і не повинні діяти на засадах примусу, неможливе.

Кримінальному праву властива чітко визначена правоохоронна функція, яка виражається у тому, що ним встановлені заборони, в тому числі й у сфері відносин, які належать до цивільних право­відносин, і порушення цих заборон тягне за собою застосування кримінального покарання.

Цивільне процесуальне право регламентує відносини, що стосу­ються порядку і процедури вирішення цивільно-правових спорів, тобто відносини, пов'язані з цивільним процесом, а цивільне право є матеріальним правом, яке у своїх нормах регулює сутність відно­син, що становлять предмет цивільного права.

Природо-ресурсне право регулює відносини, які виникають з при­воду таких об'єктів, як земля, ліси, води, інших об'єктів, створених природою, що викликають особливості правового регулювання, тісно пов'язаного з цивільно-правовим регулюванням. Прийняття Земель­ного кодексу України зумовило більш широке втягнення природних об'єктів у товарообіг, розповсюдження на них вартісного характеру, що викликає щодо них застосування можливостей цивільно-правово­го регулювання, яке дістало відображення в главі 27 ЦК України «Право власності на землю (земельну ділянку)».

Цивільне і трудове право межують між собою. Вони мають багато спільних рис, але мають і суттєві відмінності, пов'язані з тим, що предметом трудового права є трудові відносини, тобто відносини, пов'язані з використанням праці людини. Майнові відносини, які регулює трудове право, позбавлені застосування методу юридичної рівності сторін, а натомість визначається перевага юридичних ін­тересів працівника.

Майнові відносини стосуються не лише цивільного, а й фінансо­вого права. Різниця між ними суттєва. Майнові відносини, що належать до фінансового права, виникають у процесі діяльності ор­ганів державної влади. Це — організаційно-майнові відносини, що зумовлені владною діяльністю держави в особі уповноважених її ор­ганів з приводу створення, розподілу і використання нею фондів і коштів. Засновані вони на адміністративному або іншому владному підкоренні однієї сторони іншою, застосовуються в податкових та інших фінансових і адміністративних відносинах.

Цивільно-правові відносини близькі до сімейно-правових, проте відмежовуючою їх ознакою є відсутність у майнових сімейно-право­вих відносинах вартісної ознаки і в значній мірі сімейно-правовий характер визначення їх учасників.

Дискусійною є проблема відмежування цивільних правовідносин від відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 4 Господарського кодексу України (далі — ГК України) не є предметом регулювання цього Кодексу майнові відносини, які регулюються ЦК України; зе­мельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природо-заповідного фонду, атмосферного повітря; трудові відноси­ни, фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що ви­никають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів; адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місце­вого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською ком­петенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарсь­ких повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Згідно з ЦК України (п.2 ст.9) законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарюван­ня. Тому особливості регулювання майнових відносин суб'єктів гос­подарювання визначаються п. 2 ст. 4 ГК України.

Проте слід зазначити, що прийняття ГК України суттєво погірши­ло становище з урегулюванням питання розмежування правового ре­гулювання суспільних відносин в економіці.

Визначивши, що ГК України окреслює основні засади господа­рювання в економіці і регулює господарські відносини, що виника­ють у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання (ст. 1 ГК України), він охопив і ту сферу правового регулювання, яка стосується цивільно-правових відносин.

Згідно зі ст. З ГК України під господарською діяльністю розу­міється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продук­ції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність, тобто відносин, що є предметом регу­лювання цивільного права, яке регулює всі цивільні відносини, за­сновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні і майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) та мають вартісний характер.

Основною ознакою майнових відносин, регульованих цивільним правом, Є. О. Суханов вважає їх товарно-грошовий характер. «Май­нові відносини, які мають іншу (нетоварну) природу і, отже, не від­повідають вказаним ознакам, не входять у предмет цивільного пра­ва і не можуть регулюватися ним».

Хоча ГК України вказує, що не є предметом його регулювання майнові та особисті немайнові відносини, які регулюються ЦК України (п. 1 ст. 4 ГК України), проте він містить правові норми, які регулюють договір поставки, договір контрактації сільськогосподарської продукції, договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через єдину мережу, договір міни та інші подібні догово­ри. Провести розмежування тут можна, лише взявши за основу по­ложення, що ЦК України регулює всі майнові відносини, тобто та­кі, які мають і повинні мати приватно-правовий характер, а особливості правового регулювання, зокрема особливості правового регулювання укладення та виконання певних договорів у сфері май нових відносин, мають регулюватися ГК України (п. 2 ст. 9 ЦК України, п. 2 ст. 4 ГК України). Тобто ЦК України є тим основоположним нормативним актом, згідно з яким здійснюється правове регулювання всіх майнових відносин товарно-грошового характеру, інакше кажучи, він є законом і загальної дії, і спеціальним законом, а особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання регулюються ГК України.

Як приклад, можна навести формулювання п. 2 ст. 712 ЦК України щодо регулювання договору поставки: «До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характері відносин сторін».

Слід зауважити, що стосовно ролі і значення ГК України і відповідно до господарського права існують протилежні точки зору, згідно з якими господарське право — це право, яке регулює господарську діяльність взагалі. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Ця точка зору спирається на те, що домінуючим в економіці є державний сектор, і з цього випливають усі особливості правового регулювання господарської діяльності. Зрозуміло, якої ваги нада­ють прибічники цієї точки зору ролі держави, і з цих засад, на їх думку, ґрунтується і повинне ґрунтуватися правове регулюванню господарської діяльності.

Проте хід розвитку економіки України, а також світової еконо­міки, процеси роздержавлення і приватизації, що в ній відбувають­ся, процеси корпоратизації, введення права приватної власності не землю, поза якими стоїть приватна, а зовсім не державна власність, свідчать, що роль держави в процесі розвитку економіки України зменшується. А тому окремі вчені-юристи (Я.М. Шевченко) висловлюються про можливе відпадання в майбутньому необхідності існування господарсь­кого права.

Висновок по другому питанню: Ми розглянули принципи цивільного права, які нерозривно пов’язані з вирішенням питань, викладених в загальній та особливій частині цивільного права та є головними для досягнення мети цивільно – правового регулювання – задоволення матеріальних та духовних потреб громадян. Разом з тим, відмежували цивільне право від інших галузей права з’ясувавши основні їх відмінності. Наступним питанням лекції є характеристика системи сучасного цивільного права.

Дата добавления: 2015-05-09