Значення судової практики

Роль судової практики залежить від системи приватного права. У англо-американській системі вона належить до джерел (форм) цивільного права, в інших системах приватного права відіграє до­поміжну роль.

Українська традиція приватного права належить до континен­тальних систем, і тому судовий прецедент офіційно не є джерелом цивільного права в Україні. Водночас не можна недооцінювати значення судової практики, а роль її потребує спеціального розгляду.

Передусім слід звернути увагу на те, що поняття "судова прак­тика" має декілька аспектів. По-перше, під цим терміном розуміють керівні роз'яснення вищих судів щодо застосування цивільного законодавства. Такі роз'яснення містяться в постановах Пленуму Верховного Суду Ук­раїни, а також листах Президії Вищого арбітражного (господар­ського) суду України. Вони приймаються на основі аналізу і уза­гальнення судової практики, даються в порядку судового тлума­чення і є обов'язковими при вирішенні цивільних спорів у спра­вах відповідної категорії.

Таким чином, виникає ситуація, коли, з одного боку, формаль­но судовий прецедент не визнаний, але, з іншого — всі державні органи, насамперед суди, зобов'язані керуватися тлумаченням норм, яке дав Верховний Суд. У зв'язку з цим питання про приро­ду керівних роз'яснень судів є спірним: одні автори вважають, що керівні роз'яснення Верховного Суду містять норми права, інші — це заперечують.

Для відповіді на зазначене запитання звернімося до встановлен­ня суті керівних постанов Пленуму Верховного Суду України.

Повноваження Верховного Суду з цього питання визначені За­коном України від 7 лютого 2002 р. "Про судоустрій України". Він передбачає, що Верховний Суд вивчає і узагальнює судову практи­ку, аналізує судову статистику і дає керівні роз'яснення судам з пи­тань застосування законодавства, які виникають при розгляді судо­вих справ.

На відміну від попереднього Закону, прийнятого 5 червня 1981 р., де встановлювалося, що керівні роз'яснення Пленуму Вер­ховного Суду України є обов'язковими для судів, інших органів і посадових осіб, котрі застосовують закон, щодо якого дане роз'яс­нення (ст.ст.40, 45), новий Закон "Про судоустрій України" не міс­тить таких положень.

Проте важко уявити керівні роз'яснення, які не мали б обов'яз­кової сили. В іншому разі це вже будуть не керівні роз'яснення, а рекомендації, пропозиції тощо. Звідси випливає, що керівні роз'яс­нення Пленуму Верховного Суду України, формально не створюю­чи нових норм права, водночас фактично мають обов'язкову силу. Про обов'язковість цих роз'яснень свідчить вимога, згідно з якою у мотивувальній частині рішення у цивільній справі мають містити­ся в необхідних випадках посилання на відповідні керівні роз'яс­нення Пленуму Верховного Суду (абзац 4 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. №11 "Про судове рі­шення").

Таким чином, хоча формально постанови пленумів вищих судів покликані лише тлумачити і роз'яснювати сенс цивільного законо­давства, але фактично вони є джерелами (формами) цивільного права.

По-друге, термін "судова практика" використовується для поз­начення багаторазового, уніфікованого розв'язання судами однієї і тієї ж категорії справ.

Судова практика, якщо тлумачити її як сукупність судових рі­шень, не є джерелом цивільного права. Кожен суддя, вирішуючи справу, в якій є судова практика, що склалася, водночас не зв'яза­ний висновками, зробленими іншими судами з подібної категорії справ. Він виносить рішення, ґрунтуючись на своєму внутрішньо­му переконанні, яке склалося внаслідок правової оцінки встанов­лених судом обставин справи.

Водночас судова практика, що складається таким чином, відобра­жає тенденції тлумачення і застосування законодавства і може спри­чинити непрямий вплив на рішення в кожному окремому випадку. Тому вивчення і аналіз практики судів різних рівнів, що складається, безумовно, корисне для юриста, особливо для практикуючого.

Висновок по п’ятому питанню:

В другому питанні ми розглянули поняття класифікацію форм цивільного законодавства, надали характеристику даним формам та окреслили їх основні риси. Особливу увагу при цьому ми приділили цивільному законодавству як найбільш значимій та найбільшій формі цивільного законодавства, зосередивши увагу на основному акті цивільного законодавства – Цивільному кодексі. Крім цього нами визначені наступні джерела цивільного законодавства: міжнародні договори, Конституція України, звичайні зако­ни, Ука­зи Президента України, по­станови і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти Місцевих рад народних депутатів та органів місцевого самоврядування, примірні статути, судова практика, звичаї.

В наступному питанні ми з’ясуємо дію даних актів у часі, просторі та за колом осіб.

Дата добавления: 2015-05-09