Культура Стародавнього Риму

Культура Стародавнього Риму – другий етап античної культури. Вплив культури Стародавньої Греції на Рим не підлягає сумніву. Давньогрецький історик, автор фундаментальної 40-томної “Загальної історії” Полібій, який прожив у Римі 16 років, підкреслив одну з особливостей давньоримської культури: “Римляни, виявляється, можуть краще за всякий інший народ змінити свої звички і запозичити корисне”. Але в той же час римська культура не копіювала грецьку, вона розвивала, поглиблювала досягнуте, а також привносила власні національні риси – практицизм, дисциплінованість, дотримання суворої системи. Найбільші завойовники старовини – римляни, підкоряючи різні народи, вбирали їх культурні досягнення, але при цьому зберігали й свої “домашні” звичаї. Динамізм римської культури – така ж істотна її особливість, як і традиціоналізм. Взаємодія цих двох начал обумовила і її життєздатність, і величезну роль для подальшої культурної історії Європи, особливо Західної.

Періодизація. Періоди в розвитку давньоримської культури дуже чітко відповідають трьом основним етапам у політичній історії: царському, періоду республіки і періоду імперії.

Спочатку Рим являв собою невелику, навіть за масштабами Греції, місто-державу. Традиція відносить заснування Риму до 753 р. до н.е. і пов’язує з легендарними іменами Ромула і Рема. Історію стародавнього Риму прийнято ділити на три періоди: царський (VIII – початок VI ст. до н.е.); республіканський (510/509 – 30/27 р. до н. е.); імперський (30/27 р. до н.е. – 476 р.).

Великий культурний вплив справляли на римлян сусідні народи, особливо загадкові етруски (неясне походження цього народу, бо залишається незрозумілою його писемність). У них римляни запозичили більшість літер свого алфавіту, прийоми будівництва, деякі обряди (наприклад, гладіаторські бої). Символ Риму – бронзова статуя вовчиці – виконана етруським майстром. Етруською була остання з царських династій.

Після вигнання царя влада переходить до народних зборів, які обирали сенат і двох консулів. У період республіки (VI–I ст. до н.е.) Рим підкорив всю Італію, переміг Карфаген і завоював Грецію. Греки стають вчителями своїх завойовників, грецький вплив на римську культуру домінує: вивчається грецька філософія, література, знання грецької мови стає обов'язковим для освіченої людини, копіюються грецькі скульптури.

Настання римського періоду Античності звичайно датується 30 р. до н.е., коли Рим повністю установлює свою гегемонію в Серед­земно­мор’ї. Включення елліністичного світу до складу Римської респуб­­ліки, а потім і імперії було пов’язано з глибокими змінами в культурі усіх вклю­­чених у Римську державу країн і народів. Для елліністичного світу настала епоха післяелліністичної римської культури, але вона продов­жу­вала собою Античність, яка доти залишалася еллінською. Незва­жаю­чи на існуючу між Римом і Грецією дистанцію, вони були двома західни­­ми за типом культурами. Головне, що їх поєднувало, це полісний ха­рак­­тер культури.

Римську культуру відрізняла асимілятивна та інтегративна здат­ність. Риму вдалося створити не тільки єдиний культурний, але й політич­ний простір Античності. Рим об’єднав під своєю владою всі уцілілі від на­тиску зі Сходу елліністичні держави, грецькі землі, величезні території, що належали Карфагену, завоював Галлію, Іберію, Британію, Іллірію і т.д. Усі завойовані Римом території утворили єдину і стійку державу, у якій інтенсивно йшов процес латинізації культури.

Вирішальний вплив Риму на античну культуру, що змінив все світосприйняття і самовідчуття античної людини, позначився у сфері полі­тичного, державного і громадського життя.

Початково, як і греки, римляни були воїнами-хліборобами, але торгівля і ремесло ніколи не були в них у пошані. Римляни були байдужі до моря. Рим був дуже войовничим, і римські війни закінчувалися при­єднанням захоплених територій. Рим не дорожив своєю окремістю і відо­соб­леністю від іншого світу. Римляни відчували своє право і вірили у сво­ю здатність, а потім і покликання перетворити «хаос світу» на «кос­мос Риму».

Римська культура являла собою, культуру воєнізованої держави. Внутрішня стійкість Риму досягалася зовнішніми успіхами. Вони ж ізгубили Рим, позбавивши його зовнішньої мети. Систему цінностей римських громадян визначав у першу чергу патріотизм – уявлення про особливу богообраність римського народу і самою долею призначені йому перемоги, про Рим як вищу цінність, про обов’язок громадянина служити йому всіма силами, не щадячи життя. Для цього громадянин повинен був відзначатися мужністю, стійкістю, помірністю в способі життя, чесністю, вірністю, достоїнством, здатністю підкорятися залізній дисципліні на війні, затвердженому народними зборами закону і встановленому «предками» звичаєві в мирний час, шанувати богів-заступників своїх родин, своїх сільських громад і Риму. Основним осередком суспільства-держави було римська фамілія. Але сімейні засади переступалися на користь державних.

Рим, як жоден античний поліс, був для його громадян чимось винятковим і єдиним у своєму роді (існував Рим і інший світ). У Римі загальноантичні чесноти (любов до свого міста, обов’язок стосовно ньо­го) переходять в іншу якість, що зробило Рим світом, і породило нове відчуття історії (для римлянина римська історія і є всесвітня історія). На відміну від греків у римлян формується уявлення про історію як по­сту­пальний рух. Таке нове, всесвітнє й універсалістське сприйняття світу, формувалося напередодні появи режиму імператорів.

Особливою сферою римської культури є право. У ньому найбільш яскраво проявилося властиве римлянам прагнення до упорядкованості, систематизації, нормування громадського життя. Завданням римського права було закріплення у всіх деталях влади рабовласників, упоряд­кування різного роду взаємин між усіма шарами римського суспільства, а також відносин між державою і численними народами, що населяли імперію. Римські юристи ділили все право на дві великі області: право пуб­лічне (питання державної важливості, культу і релігії, діяльності державних органів) і право приватне (складалося з трьох систем - цивіль­не, преторське, право народів).

Римська міфологія відрізняється від грецької. Римські боги не мали людського вигляду, не вступали в складні взаємини, позначалися лише іменами і відповідали за конкретні явища і функції. Римське мистецтво склалося на основі складного взаємопроникнення самобутнього мистецтва етрусків і грецького мистецтва. Художня культура Риму відріз­­нялася великою розмаїтістю і строкатістю форм, у ній були відбиті ри­­си, властиві мистецтву народів, скорених Римом. Розквіт римської художньої культури припав на час кризи римського поліса і виникнення принципату, а пізніше – монархії. У Римі існував інший рівень взаємини особистості і колективу, інша спрямованість проблематики, більшвисокий ступінь авторського самовиявлення і самосвідомості. Художню культуру Рим наділив більшою часткою суб’єктивізму. Римське мисте­­­цтво завершило великий період античної художньої культури.

Досягнення римської матеріальної культури стали основою техніч­но­го розвитку Західної Європи в епоху Середньовіччя. Культурна єд­ність була задана римлянами на віддалену історичну перспективу. Ан­тич­ні образи і сюжети служили темами художникам і скульпторам, що трактували їх у відповідності зі смаками свого часу. Античний світ і його цивілізація вплинули на матеріальну і духовну культуру наступних епох, поширилися не лише на народи, що входили до складу Римської імперії, але і на германців, арабів, слов’ян.

Дата добавления: 2015-05-09