Теорії вартості та їх різновиди

Вартість належить до фундаментальних, вихідних категорій економічної науки, від неї, як на генеалогічному дереві, виро­стають інші категорії, в тому числі ціна, прибуток, попит, про­позиція та інші. Вона пронизує весь комплекс економічних зв'язків, що виникають в процесі суспільного відтворення ма­теріальних і духовних благ, їх виробництва, обміну, розподілу та споживання. Охоплюючи всі клітини економіки, вартість визначає мотиви і цілі діяльності економічних суб'єктів, сприяє ефективному розподілу і використанню ресурсів і доходів, стійкому зростанню виробництва, його збалансованості.

Водночас вартість виконує важливу обліково-інформативну функцію. Вся статистика, комерційна і виробнича інформація стосовно процесів, що відбуваються в економіці, подається че­рез вартісні показники у їх грошовому вираженні. Нарешті, су­часна інтернаціоналізація економічних відносин зумовлює і відповідну інтернаціоналізацію категорії вартості.

Тому аналіз теорій вартості, оцінка їх надбань та окреслен­ня перспектив мають важливе значення не тільки для вдоско­налення системи економічних знань, а й для розв'язання деяких сучасних суспільно-господарських проблем нашої країни.

В економічній науці існує кілька теорій вартості, в тому числі: факторів (витрат) виробництва, попиту і пропозиції, трудової вартості, граничної корисності та інших (рис. 5.15).

Рис. Основні теорії вартості

Однак, незважаючи на різноманіття концепцій вартості, ро­зуміння її сутності формувалося під впливом двох найпоширені­ших теорій: класичної теорії трудової вартості та маржиналістськоі теорії граничної корисності. Представники трудової теорії вартості визначали вартість товару за витратами суспіль­но необхідної праці, теорії граничної корисності - за ступенем корисності речі для споживача.

Трудова теорія вартості була започаткована представни­ками англійської класичної політичної економії В. Петті, А. Смітом, Д. Рікардо, а згодом була доповнена і завершена К. Марксом.

Згідно з цією концепцією єдиним джерелом вартості є пра­ця, яка становить субстанцію або внутрішній її зміст. Поділив­ши працю на конкретну і абстрактну, К. Маркс показав, що кон­кретна праця створює в товарі споживчу вартість, а абст­рактна - вартість. При цьому, за Марксом, джерелом вар­тості не можуть бути витрати минулої праці, втілені в засобах виробництва. Лише витрати живої абстрактної праці найма­ного працівника створюють в товарі вартість і додану вартість.

На основі монофакторної концепції джерела додаткової вар­тості К. Маркс прагнув теоретично обґрунтувати сутність та при­чини експлуатації найманих працівників. В цьому полягає пев­на односторонність та ідеологічна заданість марксової теорії вар­тості, яка завадила йому більш повно врахувати досягнення де­яких своїх попередників та сучасників, а також відобразити різ­номанітність та суперечливість реальної дійсності.

Аніскільки не применшуючи заслуг К. Маркса в розвитку теорії вартості, варто визначити, що вона не позбавлена ряду недоліків і не може розглядатися як всеохоплююча і вичерпна концепція в економічній науці.

Так, основний постулат К. Маркса про працю як єдине джере­ло вартості не поділяють багато сучасних економістів, вважаю­чи, що у створенні вартості беруть участь усі фактори виробниц­тва, в тому числі праця, земля, підприємницькі здібності тощо.

У трудовій теорії вартості недостатньо приділено уваги і взає­мозв'язку вартості та споживчої вартості, насамперед, впливу останньої на величину вартості товару. До того ж К. Маркс ото­тожнював споживчу вартість і корисність, що ускладнювало аналіз ролі корисності в теорії вартості.

Відповідно до марксистської теорії вартість створюється пра­цею робітників лише у сфері матеріального виробництва. Такий підхід зумовив розмежування економіки на виробничу і неви­робничу сфери і, відповідно, поділ праці на продуктивну і не­продуктивну, яка не створює ні вартості, ні доданої вартості. Це, у свою чергу, слугувало в командно-адміністративній економіці теоретичним обґрунтуванням ставлення до невиробничої сфери ніс до другорядної, малозначущої, зумовило залишковий прин­цип фінансування її галузей (освіти, охорони здоров'я, науки, культури), яке підкріплювалося концепцією непродуктивності найнятої там праці. Звідси гіпертрофована увага до розвитку в радянській економіці сфери матеріального виробництва і, насам­перед, виробництва засобів виробництва.

Вказані обставини дали можливість інтерпретувати трудову теорію вартості як виробничо-витратну теорію, яка на прак­тиці породжує диктат виробника над споживачем.

У другій половині XIX ст. поряд із трудовою теорією вартості виникла і отримала широке поширення принципово нова кон­цепція вартості -маржиналістська теорія граничної кори­сності. Засновники цієї теорії К. Менгер, Л. Вальрас, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Г. Гессен, В. Парето та їхні прихильники вважа­ли, що в основі цінності товару лежить не праця, а суб'єктивно-психологічна думка споживача щодо його корисності.

Відповідно до маржиналістських поглядів суб'єктивна цін­ність благ залежить від двох факторів: рідкісності, тобто наяв­ного запасу та ступеня насиченості потреби в них. Людина потребує не в цілому блага, а його певної кількості. Ступінь ко­рисності кожної нової одиниці блага залежить від уже наявного запасу подібних одиниць. Потреба в нових одиницях блага зі збільшенням їх числа поступово насичується. Тому в міру збільшення споживання кожної нової одиниці блага ступінь насиченості збільшується, а корисність кожної наступної додат­кової одиниці блага зменшується. Остання одиниця товару, що споживається суб'єктом, має для нього найменшу корисність. Отже, цінність блага певного виду визначається корисністю гра­ничного (останнього) екземпляру, що задовольняє найменшу потребу суб'єкта. Цей стійкий взаємозв'язок між вказаними економічними явищами отримав у маржиналістів назву закону спадної граничної корисності.

Гранична корисність - це додаткова корисність, яку отримує споживач від додаткової одиниці товару чи послуги.

Теорія граничної корисності та ідеї маржиналізму справив суттєвий вплив на розвиток теорії вартості і світової економічної науки в цілому. Перш за все вони виходили з того, що аналіз економічних процесів слід розпочинати не з виробництва, а з вивчення потреб людей, з пошуку критерію оцінювання ступе­ня корисності благ. Тим самим економічні дослідження були повернені обличчям до окремої людини, її потреб, попиту, мо­тивів господарської поведінки.

Категоріально-понятійний апарат, математичні методи до­слідження та інші концептуальні положення маржиналізму ста­ли невід'ємними елементами методології сучасного неокласич­ного напряму в економічній науці і, перш за все, її важливого розділу - мікроекономіки.

Проте, маржиналістська теорія граничної корисності, побудо­вана, як і теорія трудової вартості, на моністичному підході до ви­вчення природи вартості, також не стала загальною та заверше­ною теорією.

Якщо зіставити теорію трудової вартості з теорією гранич­ної корисності, то вони нібито заперечують одна одну: перша визначає вартість товару лише затратами праці, друга - лише за ступенем його корисності для споживача. Це надавало обом теоріям (у тому вигляді, як вони були сформульовані засновни­ками) однобічного характеру, і вони, таким чином, не врахову­вали реалій економіки.

Тому на рубежі XIX і XX століть деякими економістами були зроблені спроби синтезувати обидві ці теорії. Першу таку спро­бу зробив відомий англійський економіст А. Маршалл, який вважав, що у формуванні вартості товару слід врахувати рівною мірою як витрати виробництва, так і корисність товару. Він ви­словив це таким чином: "Ми могли б на рівні й підстави сперечатися про те, чи корисність, чи витрати виробництва регулю­ють вартість, як і про те чи верхнє, чи нижнє лезо ножиць роз­різає шмат паперу". Відійшовши від пошуку єдиного джерела вартості та поєднавши теорію витрат з теорією граничної користі на основі попиту та пропозиції, А. Маршалл тим самим по­миїв початок неокласичному аналізу в економічній науці.

Видатний український економіст М.І. Туган-Барановський вважав теорії трудової вартості і граничної корисності не таким її, що виключають, а такими, що доповнюють одна одну. Пра­цю і граничну корисність він подав як об'єктивний і суб'єктив­ний фактори, що формують вартість. Будь-який господарський процес не виключає ні об'єктивну, ні суб'єктивну сторони, він має обидві сторони. Трудова теорія вартості виявила об'єктивні, теорія граничної вартості - суб'єктивні фактори цінності, а справжня теорія вартості має поєднувати і те, й інше.

В українській економічній науці того часу поряд з М.І. Туганом-Барановським проблему вартості досліджували й інші відомі економісти, яких умовно можна поділити на певні групи. При­хильниками трудової теорії вартості були Н. Зібер, Л. Федорович, І. Міклашевський; суб'єктивно-психологічної теорії цінно­сті - Є. Слуцький, Н. Бунге, Р. Орженецький, А. Білімович, Д. Піхно; синтезу цих двох підходів - А. Антонович.

Об'єктивний аналіз дає підстави для висновку, що вартість виступає результатом поєднання в товарі двох чинників - ви­трат праці і його корисності. Вона водночас є категорією вироб­ництва і категорією обміну. Оскільки на створення товару потрібні матеріальні й трудові витрати, то вартість, закладена в ньому, є категорією виробництва. Але через те що на ринку вартість не тільки виявляє себе, а саме тут остаточно визначаєть­ся її величина відповідно до ступеня корисності товару і попиту на нього, вона є також категорією обміну. Ринкова вартість (ціна), за якою реалізуються товари, ніби синтезує виробничі й ринкові системо визначальні фактори, за допомогою яких вона форму­ється.

І сьогодні пошук шляхів синтезу цих теорій є одним із пріо­ритетних наукових напрямів подальшого розвитку теорії вар­тості.

Дата добавления: 2015-05-09