Глобальна мережа Інтернет. Принципи використання. Основні сервіси Інтернет

Інтернет — це всесвітня комп'ютерна мережа, яка об'єднує в єдине ціле десятки тисяч різнотипних локальних і глобальних мереж. Інтернет об'єднує мільйони комп'ютерів, нею ко­ристуються десятки мільйонів людей.

Інтернет започаткований Агентством з наукових досліджень Міністерства оборони США (ARPA) як проект розробки надійних цифрових комунікацій для військових потреб в 1969 р. Перед розробниками була поставлена задача створити мережу, яка би змогла працювати без­відмовно у випадку виходу з ладу окремих її ланок. (У ті роки вважалось, що вірогідність раке­тно-ядерного удару є досить високою.) Спочатку ця мережа існувала для обміну інформацією між комп'ютерами військових (науково-дослідних та навчальних) закладів. У 80-і роки її вже використовували в державних (навчальних, наукових) та комерційних цілях. У 90-і роки Інтер­нет вийшла за межі США і до неї під'єдналися країни всіх континентів світу.

Інтернет — це система взаємопов'язаних мереж, до її складу входять комп'ютери самих різних типів. Для зв'язку між ними використовуються самі різні канали. Самим розповсюдже­ним є телефонна лінія (двожильний дріт). Поряд з ним використовується супутниковий зв'язок, радіоефір, оптико-волоконний кабель, телевізійний кабель. Взаємодія всіх об'єктів мережі за­безпечуються використанням спільного мережевого протоколу — своєрідної мови спілкування комп'ютерів між собою. Протокол є стандартом, який задає порядок обміну повідомленнями на рівні електричних сигналів. Загальноприйнятим протоколом в мережі Інтернет є TCP/IP (Transntision Control Protocol/Internet Protocol). У мережі Інтернет для передачі даних викорис­товується принцип комутації пакетів. Дані, які циркулюють в інформаційному полі, розбива­ються на невеликі блоки і вкладаються в так звані пакети. Кожний пакет, крім власне самих даних, містить заголовок зі службовою інформацією, де вказується адреса відправника, адреса отримувача, номер пакету у повідомленні тощо. Пакету передаються від одного вузла Інтернету до іншого, який розташований ближче до адресата. Пакети одного і того ж самого повідомлен­ня можуть бути передані навіть різними шляхами. Якщо передача пакету була невдалою, то во­на повторюється. У пункті призначення пакети впорядковуються і збираються в один документ. Протокол TCP відповідає за те, як документи розбиваються на пакети і як потім збираються до­купи, а протокол IP відповідає за те, як пакети досягають адресата.

Усі комп'ютери в мережі Інтернет поділяють на дві категорії: сервери та робочі станції. Робочі станції — це комп'ютери, за якими працюють користувачі. Сервери - це спеціально виділені машини, призначені для обслуговування робочих станцій. Вони, як правило, мають великі ресурси (апаратні, програмні, інформаційні), які можуть бути виділені для користування в мережі. Сервери знаходяться постійно в робочому стані і забезпечують передачу даних у ме­режі. На серверах встановлюється спеціальне програмне забезпечення, яке називають програмами-серверами, на відміну від програм клієнтів (програм на робочих станціях користувачів).

Для доступу до мережі Інтернет використовують декілька способів. Одними із пошире­них є звичайне додзвонювання та безпосередній доступ через виділені лінії. Звичайне додзвонювання (Dialup Connection) передбачає під'єднання вашого ПК до комп'ютера-посередника, який працює в мережі, що є частиною Інтернет. Такий комп'ютер, як правило, є комп'ютером організації, що пропонує послуги з під'єднання до Інтернету і називається провайдером послуг. Зв'язок здійснюється часто за допомогою звичайних телефонних ліній. Для цього потрібно, щоб на ПК користувача був встановлений модем та комунікаційне програмне забезпечення. Та­кий спосіб доступу є дешевим, але швидкість передачі даних при цьому є малою.

Кращим є спосіб безпосереднього додзвонювання через виділені лінії (dedicated line connection). Він є дорожчим, але забезпечує набагато кращу якість зв'язку і швидкість передачі інформації. Цей спосіб використовують державні організації, приватні компанії, які мають власну мережу.

Важливим для роботи в мережі є спосіб ідентифікації абонентів, який називається адре­сацією. У мережі Internet використовується доменний спосіб адресації, коли весь простір адрес абонентів поділяється на області, які називаються доменами. Верхній домен (який в адресі за­писується справа) вказує на належність до певного типу організацій або є ідентифікатором кра­їни. Далі в напрямку справа наліво вказується абревіатура чи назва організації, компанії або мі­ста, потім йдуть імена, які відповідають доменам нижчого рівня, останнім записується ім'я комп'ютера, групи комп'ютерів або користувача. Прикладом адреси може бути tdpu.edu.te.ua. У цьому імені tdpu — це назва групи машин, edu — місцевий домен, який відповідає типу освіт­ніх організацій, te— ідентифікатор міста, ua — код країни (Ukraine). Останній, найзагальніший елемент імені — в нашому прикладі ua — називається доменом першого рівня, te — доменом другого рівня і т. д. Кількість доменів в адресі не регламентується. Домени першого рівня стан­дартизовані, а останні вибираються за бажанням тих, хто їх встановлює. Імена для доменів вер­хнього рівня видає інформаційний центр Інтернету (InterNIC), решту імен фіксують ті організа­ції, яким такі права делеговані.

Високорівневими доменами є:

com — комерційні компанії; gov — урядові організації;

edu — навчальні заклади; org —некомерційні організації;

mil— військові організації.

В різних країнах верхній домен визначається кодом країни:

au — Австрія; ru — Росія;

са — Канада; sl — Швеція;

fr — Франція; ua — Україна;

jp — Японія; uk — Великобританія.

Широкою популярністю в мережі Internet користуються такі послуги: електронна пошта (забезпечує передачу кореспонденції, яка подана в електронному вигляді), телеконференції (до­зволяють обмінюватися інформацією деякій кількості зацікавлених осіб, для цього виділяється спеціальна ділянка пам'яті на машині-сервері, яка обслуговує телеконференцію), служба пере­дачі файлів на основі FTP-протоколу, IRC (Internet Relay Chat) — групові дискусії, які забезпе­чують обмін текстовими повідомленнями в режимі реального часу; WWW (World Wide Web — «всесвітня павутина»): служба, яка дозволяє передавати мультимедійні документи, зв'язані між собою системою гіпертекстових посилок. Гіпертекстова посилка — це виділений фрагмент тек­сту, який містить посилки на інші документи. При активізації гіпертекстових фрагментів здійс­нюється перехід до документів, на які вони вказували.

Перегляд Web-документів здійснюють за допомогою спеціальних програм-браузерів. Добре відомими браузерами е Netscape Communicator та Internet Explorer

Принципи роботи всіх Web-браузерів однакові. Позна­йомившись з одним із них, користувач зможе працювати з будь-яким. Основна функція браузера — забезпечити доступ до ресурсів Web.

Запустити програму Internet Explorer можна або клацнувши двічі на її піктограмі, що розташовується на робочому столі, або скори­ставшись пунктом Программы головного меню. Структура вікна Internet Explorer є стандартною.

Дата добавления: 2015-05-07