Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Показання підозрюваного як джерело доказів




Показання підозрюваного — це повідомлення про обставини, що мають значення в справі, зроблені на допиті або очній ставці особю, яка поставлена в процесуальне становище підозрюваного, та зафіксо­ване відповідно до закону.

Необхідно підкреслити, що як підозрюваного можна допитати тільки ту особу, яка була затримана відповідно до ст. 106,115 КПК або на підставі рішення судді (ч.ч.4,7 ст.165-2 КП) чи до якої було обрано інший запобіжний захід до винесення постанови про притягнен­ня її як обвинуваченого. Допит як підозрюваного особи, яка не була затримана чи до якої не було застосовано інший запобіжний захід, є незаконним, а одержані таким шляхом відомості є недопустимими, їх не можна вважати доказами. Якщо сплинув строк перебування особи в процесуальному становищі підозрюваного (наприклад, минуло біль­ше 10 діб із моменту обрання до підозрюваного підписки про невиїзд), то допит її як підозрюваного також буде незаконним, а одержані відо­мості — недопустимими.

Показання підозрюваного мають багато спільного з показаннями обвинуваченого, адже йдеться про показання особи, щодо якої здій­снюється кримінальне переслідування.

Предмет показань підозрюваного, як зазначено в ст. 73 КПК, — це обставини, які були підставою для його затримання або обрання запобіжного заходу, а також інші обставини, які відомі підозрюваному і -стосуються справи. Крім того, хоч це непередбачено прямо в ст. 73 КІІК, до предмета показань підозрюваного доречно включити факти, які характеризують особу підозрюваного, його взаємовідносини з потерпілим і свідками,з іншими підозрюваними або обвинуваченими, він може як і обвинувачений висловити свої міркування щодо доказів, які є у справі, повідомити факти, які підтверджують або спростовують дані докази.

Підозрюваний є учасником процесу (п. 8 ст. 32 КПК), він наділе­ний правами, зокрема правом на участь v доказуванні. Для підозрюва­ного дача показань є його правом, він може відмовитися давати пока­зання та відповідати на запитання, він не несе відповідальності за від­мову від показань, за завідомо неправдиві показання. Використовую­чи свої показання як засіб захисту власних інтересів, підозрюваний може заперечувати свою причетність до злочину і висловлювати свої здогади, міркування щодо осіб, які нa його думку могли вчинити злочин, пропонувати свою оцінку доказів, які йому відомі. Звичайно ж здогади, міркування, припущення, умовиводи підозрюваного не є доказами. Доказами в показаннях підозрюваного є тільки відомості про факти, які стосуються справи.

Перебування особи в статусі підозрюваного обмежено строками, але його показання зберігають своє значення джерела доказів протягом усього кримінального судочинства. Якщо згодом особа буде допитана як обвинувачений, а потім підсудний і змінить свої показання, то всі показання матимуть значення джерел доказів і підлягатимуть перевір­ці й оцінці разом з іншими доказами, наявними в справі. Можливо, що буде встановлена непричетність до злочину особи, яка була підозрюваною, і така особа буде допитана як свідок. І в цьому випадку показання підозрюваного також зберігають значення джерела доказів.

Незалежно від того, визнає себе підозрюваний винним, чи запере­чує свою причетність до злочину, його показання необхідно об'єктивно перевірити й оцінити. Показання підозрюваного, в яких він визнає себе винним, не повинні розглядатися як більш переконливі в порів­нянні з іншими доказами.

При оцінці показань підозрюваного слід ураховувати, що підозрю­ваний, коли він дійсно вчинив злочин, більше обізнаний щодо обста­вин такого злочину, але одночасно він значною мірою може бути за­цікавлений у приховуванні певних обставин, у перекручуванні інфор­мації про злочин та свою роль у ньому. Слід також звернути увагу на те, що підозрюваному повідомляється, в чому він підозрюється, але обвинувачення ще конкретно не сформульоване і йому ще не пред'яв­лено, у підозрюваного менше ніж у обвинуваченого можливостей для того, щоб збагнути, що саме відомо слідчому про злочин, і продумати свої заперечення.

63. Висновок експерта як джерело доказів.

 

Висновок експерта можна визначити як процесуальний документ, в якому викладені відомості про факти, що мають відношення до спра­ви, які одержані в результаті дослідження, проведеного на підставі до­ручення органів досудового провадження або суду, з застосуванням спеціальних знань (наукових, технічних або інших), особою, яка во­лодіє такими знаннями. Висновок повинен бути мотивованим, у ньому відбивається сам процес проведеного дослідження, застосовані ме­тоди дослідження, одержані результати і дано відповіді на питання поставлені особою, яка призначала експертизу.

Поняття експертизи міститься в Законі України від 25 лютого 1994 року «Про судову експертизу»: «Судова експертиза — це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ j процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду».

Підстави для провадження експертизи зазначені в ст. 75 КПК — експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань, які необхідно з'ясувати під час провадження в справі, потріб­ні наукові, технічні або інші спеціальні знання. Законом не визначено поняття спеціальних знань, немає однозначного визначення цього по­няття і в літературі. Можна орієнтуватися на таке визначення спеці­альних знань — це такі знання, які не можна віднести до загальнові­домих, загальнодоступних, таких, що мають масове розповсюдження, тобто це такі знання, якими професійно володіє лише вузьке коло фа­хівців. У ст. 76 КПК перелічені випадки, коли призначення експерти­зи обов'язкове: для встановлення причин смерті; для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень; для визначення психічно­го стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі да­них, які викликають сумнів щодо його осудності; встановлення стате­вої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені ст. 155 КК України (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості); для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відпові­дальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.

Зауважимо, що експертизу за наявності підстав (ст.ст. 75, 76 КПК) необхідно призначати і в тих випадках, коли певними спеціальними знаннями володіє особа, в провадженні якої знаходиться кримінальна справа.

Вирішуючи питання про те, кому доручити проведення експерти­зи, особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор або суд беруть до уваги вимоги Закону України «Про судову експертизу», відповід­но до якого судово-експертна діяльність в Україні здійснюється дер­жавними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать: науково-дослідні й інші установи судових експертиз Міністерства юстиції та Міністерства охорони здоров'я України; екс­пертні служби Міністерства внутрішніх справ, Міністерства оборони України, Служби безпеки України. Експертна діяльність може та­кож здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі спеціального дозволу (ліцензії) а також громадянами за разовими угода­ми. Отже, доручити проведення експертизи необхідно зазначеним установам. І тільки в тих випадках, коли необхідно провести експертизу, яку не в змозі провести ці установи, її проведення доручається за разовим договором певному фахівцю.

Призначаючи експертизу, необхідно переконатися, що особа, яка провадитиме експертне дослідження, має свідоцтво про присвоєння йому кваліфікації судового експерта за відповідною спеціальністю, що немає підстав для його відводу, зокрема, що експерт не перебуває У службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого, що він раніше не був ревізором у справі. Передбачені ст. 77 КПК права та обов'язки експерта, встановлення відповідальності експерта спрямовані на те, щоб забезпечити прове­дення експертного дослідження своєчасно і якісно неупередженим фахівцем. У тих випадках, коли надані експертові матеріали недо­статні для дачі обґрунтованого висновку, експерт може порушити клопотання про надання йому нових матеріалів. З дозволу слідчого, прокурора або суду експерт може бути присутнім на допиті чи при провадженні інших слідчих дій, задавати питання допитуваним осо­бам, якщо це необхідно для одержання певних відомостей, які дозво­лять провести необхідні дослідження. Експерт повинен провести до­слідження на підставі своїх спеціальних знань, якщо питання, по­ставлені перед експертом, виходять за межі його компетенції (точніше було б сказати — за межі його спеціальних знань), а також, коли нада­ні йому матеріали недостатні для висновку, експерт у письмовій фор­мі повідомляє про неможливість дати висновок. Якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі вказати на них у своєму висновку (ст.200 КПК).

Аналіз ст. 77 КПК дозволяє виділити такі види експертиз:

1) первинна, при проведенні якої об'єкт досліджується вперше.

2) додаткова, якщо після розгляду висновку первинної експертизи в ньому виявлена неясність або неповнота, яку не можна усунути шля­хом допиту експерта.

3) повторна — призначається, коли є сумніви у правильності ви­сновку експерта, пов'язані з його недостатньою обґрунтованістю, або з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявнос­ті істотного порушення процесуальних норм, які регламентують по­рядок призначення та проведення експертизи. В постанові про при­значення повторної експертизи необхідно вказати обставини, які ви­кликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Повторна експертиза завжди доручається іншому експерту.

Залежно від кількості та складу осіб, яким доручається проведен­ня експертизи, можна визначити такі види експертиз:

1) одноособова — провадиться одним експертом;

2) комісійна — провадиться кількома експертами-фахівцями в од­ній галузі знань;

3) комплексна — провадиться кількома експертами-фахівцями у різних галузях знань.

Комісія експертів створюється особою, яка призначає експертизу, або керівником судово-експертної установи[1].

Після проведення доручених йому досліджень експерт (або комісія експертів) складають висновок, структура якого чітко не визначена в законі, але склалася в процесі експертної і судової практики. Як пра­вило, висновок експерта складається з трьох частин: вступної, дослід­ної, заключної. У вступній частині зазначається, коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експер­та), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові. В дослідній частині вказується, які матеріали експерт використав та як провів дослідження. В заключній частині містяться мотивовані відповіді на поставлені питання. Висновок підписує експерт, якщо була проведена комісійна чи комплексна експертиза, то підписують висно­вок всі експерти, а якщо вони не дійшли спільного висновку, кожний з експертів складає і підписує свій висновок.

Висновок експерта може бути категоричним або вірогідним. Оскільки вірогідний висновок експерта містить не відомості про факти, а при­пущення про можливість існування певних фактів, його не можна розглядати як джерело доказів.

Оцінка висновку експерта провадиться за загальними правилами (ст. 67 КПК). У юридичній літературі виділені і досить повно розкриті елементи оцінки висновку експерта. Основними з них є аналіз дотри­мання процесуального порядку підготовки, призначення і проведення експертизи, відповідності висновку експерта завданню, оцінка повно­ти висновку експерта, особи експерта, матеріалів наданих на експер­тизу, оцінка наукової обґрунтованості висновку експерта, висновку експерта в сукупності з іншими матеріалами справи.

Як підкреслює Пленум Верховного Суду України в постанові № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року (із змінами від 25 травня 1998 року), висновок експерта не має наперед установленої сили та переваги перед іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин у сукупності.

Якщо після ознайомлення з висновком експерта у слідчого (або в суді) виникають певні запитання, необхідність у роз'ясненні деяких спеціальних термінів і формулювань, слідчий провадить допит екс­перта відповідно до ст. 201 КПК. У судовому засіданні також перед­бачена можливість допиту експерта (ст. 311 КПК).

64. Протоколи слідчих та судових дій як джерело доказів.

 

У ч. 2 ст. 65 КПК як самостійні джерела доказів зазначені протоко­ли слідчих та судових дій.

Визначення протоколу наведене в п. 20 ст. 32 КПК України, яка встановлює, що протоколами є документи про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і результати.

Відповідно до ст. 82 КПК України протоколи слідчих та судових дій, складені й оформлені в порядку, передбаченому КПК, носії інфор­мації, на яких за допомогою технічних засобів зафіксовані процесу­альні дії, становлять окреме самостійне джерело доказів, оскільки в них підтверджуються обставини та факти, що мають значення для ви­рішення справи. До них належать протоколи слідчих дій (ст. 85 КПК України) та протоколи судових засідань (ст. 87 КПК України).

КПК конкретно не визначає, протоколи яких саме дій можуть роз­глядатися як самостійні джерела доказів. Але оскільки як самостійні джерела доказів зазначені показання свідка, потерпілого, підозрюва­ного та обвинуваченого (які зафіксовані в протоколах відповідних допитів або очних ставок), то як самостійні джерела повинні розглядатися протоколи інших слідчий дій. Протоколи слідчих дій виділені в самостійне джерело доказів через те, що в них фіксуються обстанов­ка, предмети або явища, безпосередньо сприйняті особою, що веде кримінальний процес, та іншими учасниками відповідної процесу­альної дії.

Протоколи судових дій — це протокол судового засідання, який ве­деться в суді першої інстанції під час розгляду справи по суті і прото­кол проведення судом окремої слідчої дії поза постійним місцем засі­дання суду (протокол огляду судом з участю учасників судового роз­гляду місця події — ст. 315 КПК), що передбачено ст. 87 КПК, а також протокол судового засідання, який ведеться в суді апеляційної інстан­ції в разі проведення ним судового слідства (ч. 9 ст. 362 КПК).

Для того щоб протокол слідчої дії або протокол судового засідання міг стати джерелом доказів у кримінальній справі, необхідно, щоб він містив відомості, які мають стосунок до кримінальної справи, а також відображав дії, проведені з дотриманням відповідних вимог КПК України.

При провадженні слідчих або судових дій можуть застосовуватися науково-технічні засоби. Відповідно до ст.ст. 85-1, 85-2 КПК на досу­довому слідстві можливе застосування звукозапису, кінозйомки, відеозапису. В судовому засіданні може здійснюватися повне фіксу­вання судового процесу в суді першої або апеляційної інстанції за до­помогою звукозаписувального технічного засобу (ст. 87 КПК).

При використанні технічних засобів про це обов'язково зазнача­ється в протоколі відповідної слідчої дії, а до протоколів додаються касети, диски, фонограми, кіноленти. Крім того, під час проведення слідчих дій можливе фотографування певних об'єктів, складання планів, схем, виготовлення зліпків слідів. Такі плани, схеми, фото­графії є частиною відповідного протоколу, тому що в них зафіксовані обставини, які сприймав слідчий під час проведення слідчої дії, а зліп­ки та відбитки слідів є похідними речовими доказами. Зліпки, відбит­ки поверхневих слідів необхідно приєднати до справи відповідною по­становою. Інші додатки просто долучаються до справи.

Порядок проведення кожної слідчої дії, перелік осіб, які повинні брати участь у проведенні таких дій, зміст протоколу кожної слідчої дії детально регламентовано КПК. Традиційно протокол складається з трьох частин. У вступній частині протоколу зазначаються: місце і дата складання протоколу; час початку та закінчення слідчої дії; по­сади і прізвища осіб, які проводили такі дії; прізвища осіб, які брали участь у слідчій дії, їх адреси, дані про роз'яснення їх прав та обов'яз­ків. В описовій частині протоколу необхідно відобразити зміст прове­деної слідчої дії, всі важливі для справи обставини, виявлені при про­вадженні слідчої дії, у тій послідовності, в якій вони виявлялися, і в тому вигляді, в якому вони сприймалися. Якщо під час провадження слідчої дії були вилучені якісь предмети, необхідно зазначити, де, за яких обставин були виявлені ці предмети. В заключній частині про­токолу відзначається факт ознайомлення з протоколом учасників слідчої дії, роз'яснення їм права вносити в протокол виправлення та зауваження. Протокол підписують особи, які провадили слідчі дії, пе­рекладач, захисник, поняті, інші особи, якщо вони були присутні або брали участь у провадженні слідчої дії. Якщо в провадженні слідчої дії бере участь особа, щодо якої застосовані засоби безпеки, то відповідно до ст. 52-3 КПК у протоколі указують псевдонім такої особи. В paзі застосування під час провадження слідчої дії технічних засобів, у протоколі зазначаються технічні параметри апаратури, назви пошукових приладів, вимірювальних інструментів, хімічних препаратів, типи по­рошків, плівок, паст і т. ін.

Протоколи можуть бути написані від руки або надруковані.

Вимоги до протоколу судового засідання зазначені в ст. 87 КПК особливістю такого протоколу є те, що в ньому фіксуються всі дії, які відбуваються в судовому розгляді, всі фактичні дані, які були одержа­ні в судовому слідстві під час допитів та проведення інших слідчих і дій. Підписують протокол судового засідання суддя — головуючий в судовому засіданні та секретар судового засідання. Сторони мають право ознайомитися з таким протоколом і подати свої письмові заува­ження з приводу допущеної неправильності або неповноти протоколу (ст.88 КПК).

Оцінка протоколів слідчих дій здійснюється і на досудовому слід­стві, зокрема прокурором, який здійснює нагляд, а також у суді. Пе­ревірка в суді доказів, які містяться в протоколах слідчих дій, прово­диться шляхом оголошення в судовому засіданні відповідних прото­колів, а потім свою думку щодо повноти та правильності провадження дії та її фіксації висловлюють підсудні, потерпілі, свою оцінку прото­колу пропонують у судових дебатах сторони. Коли в суді виникають суперечки, сумніви щодо правильності провадження слідчої дії, точ­ності її відбиття в протоколі, суд за клопотанням сторін може викли­кати в судове засідання і допитати як свідків понятих, котрі брали участь у слідчій дії. Іноді для такої перевірки до суду викликають і слідчого, який провадив цю дію.

Оцінюючи протокол слідчої дії, необхідно звернути увагу на пра­вильність оформлення рішення про провадження слідчої дії, якщо для проведення відповідної слідчої дії необхідно мати рішення суду або санкцію прокурора, то проведення їх без рішення або без санкції прокурора (за винятком тих випадків, коли закон дозволяє таке), потягне визнання відомостей, які містяться в протоколі, недопустимими. Необхідно перевірити повноваження особи, яка провадила слідчу дію, тобто чи провадив її слідчий, який прийняв справу до свого провадження, або був включений в групу слідчих (ст. 119 КПК), чи провадив її, скажімо, дізнавач, який мав доручення від слідчого. Зауважимо, що слідчі дії, крім огляду місця події та накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв'язку, можна провести тільки після порушення кримінальної справи. Отже, необхідно перевірити, чи було порушено кримінальну справу на час провадження слідчої дії. Далі слід перевірити, чи всі суб'єкти, участь яких є і обов'язковою, брали участь у провадженні слідчої дії, чи належними були ці суб'єкти (наприклад, чи не були поняті працівниками огранів дізнання та досудового слідства, або потерпілими, родичами потерпілого, обвинуваченого чи підозрюваного, що виключає залучення їх як понятих) і т.ін. Перевіряється також якість запису в протоколі — чи немає необумовлених виправлень, доповнень, чи є підписи всіх осіб, які брали участь у провадженні слідчої дії. Зміст відомостей про обставини, які були встановлені під час провадження слідчої дії, порівнюється з іншими доказами, наявними в справі.

Значення протоколів слідчих дій як джерела доказів полягає в тому, що в них зафіксовані відомості про факти, які безпосередньо

спостерігала особа, яка провадила таку дію, які не можна одержати іншим шляхом, більшість таких слідчих дій не можна провести по­вторно, тому порушення кримінально-процесуального законодавства, допущені під час проведення таких дій, тягнуть втрату доказів, яку найчастіше не можна надолужити.

Протокол судового засідання е єдиним процесуальним актом, в якому відбивається все, що відбувалося в судовому засіданні, всі до­кази, які були одержані шляхом допиту підсудних, потерпілих, свід­ків, провадження інших дій. І, таким чином, про обґрунтованість ви­року (або іншого рішення) суду можна дійти висновку саме на підставі протоколу судового засідання.

65. Протоколи з відповідними додатками, складені уповноваженими органами за результатами оперативно-розшукових заходів, як джерело доказів.

 

Порівняно новим джерелом доказів, який вказаний у ч. 2 ст. 65 КПК, є протоколи з відповідними додатками, що складені уповнова­женими органами за результатами оперативно-розшукових заходів.

У ч. 3 ст. 66 КПК передбачено право органів дізнання, слідчого, прокурора і суду доручати підрозділам, які здійснюють оперативно - розшукову діяльність, провести оперативно-розшукові заходи чи ви­користати засоби для отримання фактичних даних, які можуть бути доказами в кримінальній справі. В ч. 5 ст. 97 КПК проведення опера­тивно-розшукових заходів названо серед засобів перевірки заяв та по­відомлень про злочини.

Таким чином, законодавець зробив певний крок на шляху залучен­ня в процес доказування як доказів даних, одержаних внаслідок про­ведення оперативно-розшукових заходів. І це зрозуміло, адже прове­дення оперативно-розшукових заходів дозволяє одержати важливу інформацію про обставини злочину, іноді — зафіксувати сам момент учинення злочинних дій (наприклад, під час проведення оперативної закупівлі або постачання наркотичних засобів).

Але регламентування цього питання в КПК аж ніяк не можна ви­знати досконалим. Виникає низка питань, відповідей на які в законо­давстві немає. Перш за все — які саме оперативно-розшукові заходи можна використати як засіб одержання доказів, чи потребують дані, одержані оперативним шляхом, перевірки шляхом проведення проце­суальних (слідчих) дій, чи обов'язково для проведення таких дій у всіх випадках одержання відповідного доручення слідчого, прокуро­ра, суду.

Питання про шляхи використання даних, які одержані внаслідок проведення оперативно-розшукових дій в останні роки привертало пильну увагу науковців та практиків, але висловлювали вони з цього приводу різні думки.

Одержання оперативно-розшукової інформації в багатьох випад­ках здійснюється негласним шляхом, а якщо провадяться гласні за­ходи, то порядок їх проведення та перевірки не регламентовано так докладно, як проведення слідчих дій, а отже, виникають проблеми пе­ревірки таких даних та забезпечення їх достовірності.

КПК передбачає можливість проведення оперативно-розшукових дій за дорученням дізнавача, слідчого, прокурора, суду (ст.66), але право суду надавати відповідні доручення не передбачене. До того ж.

ч. 3 ст. 104 КПК на орган дізнання покладається обов'язок провадити оперативно-розшукові заходи і про результати повідомляти слідчого в тих випадках, коли орган дізнання порушив кримінальну справу про тяжкий або особливо тяжкий злочин і після провадження дізнання, не встановивши особу, причетну до злочину, передав справу слідчому. В такому випадку доручення слідчого не потребується. Чи можна використовувати дані, про які повідомлено слідчого, як докази? Відповідей на такі запитання немає. Можливо, що такі недоліки законодавчої регламентації порядку одержання та використання як доказів результатів оперативно-розшукових дій призвели до того, що деякі вчені взагалі вважають недоцільним використання результатів оперативно-розшукових заходів як доказів у кримінальній справі наводять слушні доводи.

Оскільки в практиці все ж використовуються як докази деякі протоколи з відповідними додатками, складені за результатами оперативно-розшукових дій, зокрема протоколи оперативної та контрольної закупівлі, необхідно визначити особливості оцінки таких джерел доказів. При перевірці та оцінці таких джерел необхідно звернути увагу на таке:

— чи належними особами було проведено відповідну дію (перелік підрозділів, які уповноважені проводити зазначені дії, містить ся в ст. 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», і тільки працівниками цих підрозділів можуть здійснюватися оперативно-розшукові дії);

— чи проведено дії відповідно до вимог закону, зокрема, чи було дано дозвіл на проведення конкретної дії керівником відповідного оперативного підрозділу, чи було одержано рішення суду в тих випадках, коли проведення оперативно-розшукової дії можливе на підставі рішення суду;

— чи не було порушення прав і свобод людини чи юридичної особи під час проведення дії;

— чи можна на підставі даних, що містяться в протоколі, з'ясувати обставини, що стосуються кримінальної справи;

— чи є можливість перевірити відомості, що містяться в протоколі процесуальним шляхом (наприклад, допитати понятих, якщо їх було залучено до участі в провадженні дії, провести експертизу й ін.

Безперечно, що законодавство в частині регламентації використання в доказуванні даних, одержаних шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, потребує подальшого вдосконалення на підставі вивчення та аналізу практики.

66. Речові докази.

 

Одним із джерел доказів у ч. 2 ст. 65 КПК України названі речові докази, які становлять матеріальні сліди суспільно небезпечного діяння. Речові докази можна визначити як предмети матеріального світу, на яких залишилися будь-які сліди злочину, які у зв'язку із злочином піддавалися будь-яким змінам, переміщенню в просторі, були створені злочинними діями й ін. Доказове значення мають певні влас­тивості предмета, його особливі ознаки, місце виявлення. Сам

предмет є матеріальним носієм такої доказової інформації, тобто джере­лом доказів.

На відміну від особистих доказів, які містять словесний опис об­ставин, що мають значення для справи, речові докази надають доказо­ву інформацію своїми властивостями (наявністю слідів злочинного впливу, фактом виявлення їх у визначений час у певному місці або в конкретної особи й ін.); доказове значення можуть мати їхні фізичні властивості (наприклад, розмір і конфігурація сліду), місцезнахо­дження (наприклад, викрадена річ, виявлена в обвинуваченого) або факт їхнього створення (підроблені документи, гроші).

Перелік предметів, які визнаються речовими доказами, міститься в ст. 78 КПК:

1) предмети, які були знаряддям учинення злочину (наприклад, ніж, яким було нанесено удар, відмикачка, що застосовується для від­криття сховища);

2) предмети, що зберегли на собі сліди злочину (це предмети, на яких залишені сліди знарядь злому, плями крові і т. п.);

3) предмети, які були об'єктом злочинних дій (наприклад, викра­дені речі, коштовності, цінні папери, транспортні засоби й ін.);

4) гроші, цінності й інші речі, нажиті злочинним шляхом1;

5) всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття зло­чину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності (наприклад, предмети, які злочинець загубив на місці злочину).

Як убачається із конструкції ст. 78 КПК України, перелік предме­тів, що можуть бути речовими доказами у справі, не є вичерпним.

Речові докази, як і інші, повинні мати властивості належності та допустимості. Належність їх визначається тим, що предмети, які до­даються до справи як речові докази, мають такі властивості, аналіз яких дозволить установити обставини, що мають стосунок до справи. Так, виявлення у підозрюваного речей, які були вилучені у потерпіло­го під час розбійного нападу, свідчить про певний зв'язок підозрюва­ного з розслідуваним злочином. Звичайно ж, на підставі такого доказу неможливо буде дійти висновку про вчинення злочину саме підозрю­ваним, але про якийсь зв'язок його зі злочином такі речі свідчити­муть.

Допустимість речових доказів визначається тим, що зазначені предмети стають речовими доказами тільки в порядку, передбачено­му законом. Перш за все необхідно зафіксувати факт виявлення пев­ного предмета, провести огляд його, про що складається протокол. По можливості предмет необхідно сфотографувати і приєднати до справи постановою особи, яка здійснює провадження в справі (ст. 79 КПК).

Механізм формування речових доказів складається із позапроцесуальної стадії (події, дії залишають сліди на предметах) і процесуаль­ної стадій (ці сліди вивчаються, сприймаються і процесуально закріп­люються, в результаті чого утворюється речовий доказ).

Процесуальна форма речового доказу містить у собі такі елементи:

1) протокол, у якому зафіксовані обставини виявлення предмета;

2) протокол огляду цього предмета;

3) постанову особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалу суду про приєднання до справи як речового доказу (ст. 79 КПК України);

4) сам цей предмет.

Речові докази можуть бути виявлені під час проведення слідчої дії (огляду, обшуку й ін.). У такому разі саме у відповідних протоколах необхідно докладно зазначити, де, за яких обставин було знайдено конкретний предмет, відобразити його ознаки. Речові докази можуть бути надані учасниками процесу або іншими особами. КПК не визна­чає, як необхідно оформити подання предметів, точніше — прийняття таких предметів для приєднання до справи як речових доказів. На практиці в таких випадках складають протокол добровільної видачі. На наш погляд, доцільно було б складати протокол прийняття пред­метів (або документів). У такому протоколі необхідно відобразити дані про особу, яка надає предмети, її адресу, зробити опис предмета. Про­токол повинні підписати особа, яка надає предмет, і особа, яка його приймає. Про обставини знайдення предмета особа, яка подає його слідчому, може бути допитана.

Як речовий доказ до справи приєднується предмет, який може бути реально вилучений цілком, або від якого можна відокремити частину, на якій зберігаються певні сліди злочину, наприклад, можна відділи­ти від паркана дошку зі слідами пострілу. Занадто громіздкі предме­ти, які не можна вилучити, можуть бути описані в протоколі відповід­ної слідчої дії, сфотографовані, але як речові докази до справи не при­єднуються. Наприклад, не можна вилучити дерево зі слідами, зали­шеними автомобілем, який врізався в це дерево.

У тих випадках, коли деякі сліди злочину не можна вилучити, а істотні ознаки таких слідів можна перенести на інший носій, створю­ється похідний речовий доказ. Прикладом таких доказів можуть бути зліпки слідів.

Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, досудового слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації. При передачі справи від одного органу дізнан­ня чи досудового слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого ре­чові докази передаються разом зі справою. В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володіль­цям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в спра­ві (ст. 79 КПК).

Речові докази оцінюються за загальними правилами оцінки доказів (ст. 67 КПК). Особливістю оцінки є те, що речові докази можна оцінити тільки в сукупності з іншими доказами, в яких зафіксовано факт ви­явлення і вилучення предмета, а також тими, які були одержані при дослідженні такого предмета. Якщо, наприклад, до справи приєднані як речові докази речі, викрадені у потерпілого і вилучені під час обшу­ку в обвинуваченого, то оцінка їх вимагає оцінки протоколу обшуку, в якому зафіксований факт знайдення та вилучення цих речей, протоко­лу допиту потерпілого, в якому той описував прикмети викрадених у

нього речей, протоколу пред'явлення речей для впізнання потерпіло­му. Предмет втрачає властивість допустимості і не може бути викорис­таний як речовий доказ, якщо він був виявлений і вилучений з пору­шенням вимог закону (скажімо, обшук було проведено без понятих).

Доля речових доказів вирішується вироком, ухвалою чи постано­вою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про за­криття справи відповідно до ст. 81 КПК.

67. Документи як джерело доказів.

 

Самостійним джерелом доказів є документи, якщо в них викладе­ні або засвідчені обставини, які мають значення для справи. Доку­ментами є предмети, на яких за допомогою письмових позначок, зву­ків, зображення і т. д. зафіксована певна інформація (ст. 83 КПК). Документи можуть містити відомості, зафіксовані за допомогою різ­них знаків — букв, цифр, це можуть бути плани, схеми, креслення. Джерелом доказів можуть бути й офіційні документи (довідки, акти), і неофіційні (особисті листи, щоденники).

Офіційні документи мають містити всі необхідні реквізити — дату, номер, підписи, печатки. Як правило, до справи необхідно приєднати оригінали документів, а не копії. Як джерело доказів документ пови­нен містити відомості про певні факти, а не міркування, умовиводи.

Документи можуть містити відомості, зафіксовані як у письмовій, так і в іншій формі. Як зазначено в ч. З ст. 83 КПК, до документів мо­жуть належати матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (в тому числі електронні), які містять відомості про обставини, встановлені протягом кримінального судочинства ор­ганом дізнання, слідчим, прокурором або судом. Необхідно тільки за­уважити, що йдеться не про застосування звукозапису, кінозйомки, відеозапису при провадженні слідчих або судових дій, такі матеріали не становлять самостійного джерела доказів, а є додатком до протоко­лу відповідної слідчої дії або протоколу судового засідання.

Як зазначено в ст. 83 КПК, документ може бути визнаний речовим доказом, якщо він має ознаки, вказані в ст. 78 КПК, тобто якщо доку­мент був знаряддям злочину (документ, на підставі якого обвинуваче­ний одержав певні виплати, на які не мав права), об'єктом злочинних дій (документи, викрадені у потерпілого під час крадіжки), зберігає на собі сліди злочину (документ, який має сліди підчисток, виправлень, підроблений документ). У розглянутих випадках відокремлення доку­мента як самостійного джерела доказів від документів — речових до­казів великих труднощів не викликає. Але серед речових доказів КПК називає інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття зло­чину і викриття винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення покарання. Документи можуть бути визнані речовими доказами за наявності і цих ознак. У цьому разі для розмежування цих двох джерел доказів необхідний певний критерій. На наш погляд, таким критерієм є спосіб передачі доказової інформації. Документ несе необхідну для справи інформацію тільки своїм змістом, у доку­мент — речовий доказ таку інформацію несе не змістом, або не тільки змістом, а й своїм виглядом, місцем виявлення, тобто як предмет ма­теріального світу безпосередньо відображає будь-які обставини, які необхідно встановити в справі. Якщо, наприклад, в оселі обвинуваче­ного було виявлено документ, який належить потерпілому, знайомство з яким і факт перебування в своїй оселі якого обвинувачений за­перечує. Такий документ (що його потерпілий випадково забув в оселі обвинуваченого) несе інформацію насамперед у зв'язку з місцем його знайдення.

Оцінка документів провадиться за загальними правилами (ст. КПК). Вирішуючи питання про належність, допустимість та достовір­ність документа, необхідно перевірити, чи стосуються справи відомос­ті, які містяться в документі, чи оформлений він належним чином (якщо це офіційний документ — чи є на ньому підписи, печатка, інші необхідні реквізити). Перевіряється також дійсність документа, в не­обхідних випадках для цього може бути призначена експертиза. Якщо зміст документа викликає сумнів у достовірності викладених у ньому відомостей, може бути проведений допит особи, що склала документ, витребувані інші документи.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-07; Просмотров: 932; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.091 сек.