Тема 8. Порушення кримінальної справи

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

81. Суб'єкти, які мають право порушити кримінальну справу.

Кримінально-процесуальний закон дає вичерпний перелік cyбєктів, які уповноважені порушувати кримінальну справу. Право порушувати кримінальну справу мають тільки прокурор, слідчий, орган дізнання і суддя (ст.ст. 4, 97, 98, 27 КПК), але при цьому кожен із цих названих суб'єктів діє в межах своєї компетенції, що визначається як межами територіальної підслідності або підсудності справи, так і характером скоєного злочину.

Прокурор має право порушити кримінальну справу за будь-яким злочином.

Законами встановлюються спеціальні правила порушення кримінальних справ відносно осіб, які мають особливий правовий статус (імунітет). Зокрема, проти: адвоката може бути порушена кримінальна справа тільки Генеральним прокурором України або його заступниками, прокурорами АР Крим, області, міст Києва та Севастополя (ч. 51 ст. 10 Закону України від 19 грудня 1992 року «Про адвокатуру»); І Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — винятко­во Генеральним прокурором України (ч.3 ст. 20 Закону України від 23 грудня 1997 року «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); Голови Рахункової палати, Першого заступника й за­ступника Голови, головних контролерів і Секретаря Рахункової пала­ти — тільки Генеральним прокурором України (ч. 1 ст. 37 Закону України від 11 липня 1996 року «Про рахункову палату»); депутата місцевої ради — Генеральним прокурором України, його заступни­ком, прокурором області і прирівняних до нього прокурорів. Проку­рор, який порушив кримінальну справу відносно депутата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступно­го робочого дня після дати порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 31 Закону України від 11 липня 2002 року «Про статус депутатів місце­вих рад»). Військовий прокурор порушує кримінальні справи про вій­ськові злочини.

Право прокурора на порушення кримінальних справ будь-якої ка­тегорії певною мірою обмежене справами, які порушуються тільки за скаргою потерпілого (справи приватного обвинувачення). Але в тих ви­падках, якщо справа про який-небудь із передбачених ч. 1 ст. 27 КПК злочинів має особливе суспільне значення, а також у виняткових ви­падках, коли потерпілий у такій справі або в справах про злочини, які вказані в ч. 2 ст. 27 КПК (справи т.зв. приватнопублічного обвинува­чення — ч. 1 ст. 152 КК — зґвалтування), через свою безпорадність не можуть захищати свої інтереси, то прокурор порушує кримінальну справу і при відсутності скарги потерпілого (ч. З ст. 27 КПК). Така справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання або досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загальному порядку, тобто такі справи перехо­дять у категорію кримінальних справ публічного обвинувачення.

Слідчі порушують кримінальні справи, зважаючи на правила про підслідність (ст. 112 КПК). Якщо слідчому надійшли первісні матеріали

про злочин, розслідування якого належить до компетенції іншого органу досудового слідства, то він має право, не порушуючи справи, направити ці матеріали за підслідністю. В такому випадку він зобов'язаний здійснити заходи щодо запобігання злочину, але якщо мається потреба виконати невідкладні слідчі дії, то слідчий повинен порушити кримінальну справу і прийняти її до свого провадження, виконати ці дії і тільки після цього направити кримінальну справу за підслідністю.

Органи дізнання порушують кримінальні справи в межах своєї компетенції відповідно до ст. 101 КПК. Серед органів дізнання най­більшу роль відіграє міліція, яка може порушити кримінальну справу про будь-який злочин. Капітани морських суден, які знаходяться в далекому плаванні, також управі порушувати справи про всі злочини, що вчинені членами екіпажу чи пасажирами судна, яке перебуває в далекому плаванні. Податковій міліції надано право порушувати справи про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових плате­жів), страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також у справах про приховання валютної виручки (п.1-1 ст. 101 КПК). Органи служби безпеки України можуть порушу­вати справи про злочини, які віднесені законом до їхнього відання (п. 2 ст. 101 КПК, ч. 3 ст. 112 КПК). Відповідно до п. 3 ст. 101 КПК на­чальники органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України та їх заступники з питань провадження ді­знання мають право порушувати справи про злочини, вчинені вій­ськовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, а командири (начальники) військових частин, з'єднань, начальники військових установ, об'єктів вправі порушувати справи про злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями та військовозобов'я­заними під час проходження ними зборів, а також про злочини, вчи­нені співробітниками Збройних Сил України у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні військової частини, з'єднання, установи чи військових об'єктах. Також мають право по­рушувати справи і командири кораблів стосовно злочинів, які скоєні підлеглими їм військовослужбовцями а також про злочини, вчинени­ми працівниками Збройних Сил України у зв'язку з виконаним ними службових обов'язків під час походу за межами України (п. 3-1 ст. 101 КПК). Митні органи вправі порушувати кримінальні справи про контрабанду. Начальники установ виконання покарань, слідчих ізо­ляторів — у справах про злочини проти встановленого порядку несен­ня служби, що вчинені працівником цих установ, а також у справах про злочини, які вчинені в розташуванні зазначених установ. Органи державного пожежного нагляду вправі порушити справи про пожежі і порушення протипожежних правил, а органи прикордонної служби — у справах про незаконне переправлення осіб через державний кордон та у справах про використання завідомо підроблених документів при перетинанні державного кордону. Командири підрозділів Державної спеціальної служби транспорту — у справах про злочини, вчинені під­леглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Державної спеціальної служби транспорту у зв'язку з

виконанням ними службових обов'язків або в розташуванні відповідного підрозділу Державної спеціальної служби транспорту.

Суддя має право порушувати тільки справи, вказані в ч. 1 ст. 27 КПК (справи приватного обвинувачення), тобто справи про злочини, перед­бачені ст. 125, ч. 1 ст. 126 Кримінального кодексу України, ст. 356 кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян.

Законом України від 11.06.2009 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» до КПК було внесено доповнення — ст.27-1, якою пе­редбачено: якщо діянням, передбаченим ст.ст. 235-1, 235-2 або 235-3 Кримінального кодексу України, заподіяно шкоду виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно- правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за за­явою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах. Цей Закон набирає чинності з 01.01.2011 р.

82. Приводи і підстави до порушення кримінальної справи.

Необхідною передумовою до порушення кримінальної справи є на­явність двох обставин — це законних і обґрунтованих приводів та під­став.

Приводи до порушення кримінальної справи — це передбачені за­коном джерела, з яких орган дізнання, слідчий, прокурор, суддя одер­жують відомості про вчинені злочини або про злочини, що готуються. Частина 1 ст. 94 КПК містить вичерпний перелік приводів до порушен­ня кримінальної справи: 1) заяви або повідомлення підприємств, уста­нов, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян; 2) повідомлення представників влади, громад­ськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним; 3) явка з повинною; 4) повідом­лення, опубліковані в пресі; 5) безпосереднє виявлення органом дізнан­ня, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.

Стосовно кожного з перелічених джерел мова йде про заяви і пові­домлення, походження яких відоме. Так, повідомлення установ, під­приємств, організацій, посадових осіб повинні бути в письмовій формі і засвідчені бланком, штампом і підписані особами, які мають право діяти від їхнього імені (ч. З ст. 95 КПК).

Відомості, які поступають від громадян, можуть мати як письмо­ву, так і усну форму. В першому випадку повідомлення (заява) слу­жить приводом до порушення кримінальної справи лише при умові означення в ньому прізвища, імені та по батькові, адреси заявника і підтверджене перевіркою, що така особа існує, мешкає за вказаною адресою і заява походить від нього. У другому випадку посадова особа, до якої звернувся заявник, фіксує повідомлення в протоколі, роз'­яснивши заявнику відповідальність за завідомо неправдивий донос і відбирає у нього підписку. Особа заявника повинна бути засвідчена відповідними документами.

Анонімні заяви не можуть служити приводом до порушення кри­мінальної справи. Якщо в результаті її перевірки будуть установлені фактичні дані, які свідчать про наявність ознак складу злочину, то

справа порушується за приводом безпосереднього виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором ознак злочину (п. 5 ст. 94 КПК).

Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, затримавши підозрювану особу на місці скоєння злочину або з поличним, становить повідомлення органів дізнання, слідчого, прокурора про вчинений злочин і передача їм підозрюваної особи.

Відповідно до ст. 96 КПК явка з повинною є особистим, добровіль­ним письмовим чи усним повідомленням заявником органу дізнання, слідчому, прокурору, судді або суду про злочин, учинений чи підго­товлений ним до порушення проти нього кримінальної справи. Якщо кримінальна справа вже порушена у зв'язку з наявністю ознак зло­чину, то таке повідомлення заявником повинно бути зроблено до ви­несення постанови про притягнення його як обвинуваченого. Усна заява заноситься в протокол, в якому вказуються відомості про особу заявника і викладається зміст заяви від першої особи. Протокол під­писують заявник і посадова особа, що склала протокол. Якщо усна заява про явку з повинною зроблена в судовому засіданні, то відомос­ті про особу заявника і зміст його заяви заноситься до протоколу судо­вого засідання і підписується заявником. Головуючий протягом двох днів надсилає витяг з протоколу судового засідання відповідному прокурору.

Письмова заява про явку з повинною повинна бути підписана за­явником і посадовою особою органу дізнання, слідчим чи прокурором, якими була прийнята заява, із зазначенням дати її прийняття.

Повідомлення, опубліковані в пресі, які можуть бути приводом до порушення кримінальної справи — це статті, замітки, листи, фейле­тони, опубліковані в центральних чи місцевих газетах, журналах.

Безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину означає, що ці посадові особи чи органи самі, незалежно від будь-яких заяв або повідомлень, вказаних в п.п. 1-4 ст. 94 КПК, виявлять ознаки злочину (наприклад, орган дізнання — при здійсненні оперативно-розшукової діяльності, прокурор — при здійсненні загального нагляду за дотриманням законності; слідчий — при розслідуванні справи, суд — при розгляді адміністративних чи цивільних справ).

Але одного приводу ще недостатньо для порушення кримінальної справи. Для позитивного рішення такого питання необхідна наяв­ність підстав для її порушення (ч. 2 ст. 94 КПК), тобто існування до­статніх даних, що вказують на ознаки злочину. Достатність даних, що вказують на ознаки злочину, слід розглядати стосовно їх характеру та обсягу. За своїм характером існуючі дані можуть бути вказані достат­німи для прийняття рішення щодо порушення кримінальної справи, якщо вони свідчать про певне кримінально каране діяння. Існуючі дані можна вважати достатніми за обсягом, коли вони свідчать про на­явність події, що належить до злочинної, навіть якщо вони не містять відомостей про конкретну особу.

Дата добавления: 2015-05-07