Рішення, якими закінчується судовий розгляд

Як кожна стадія кримінального судочинства судовий розгляд за­кінчується ухваленням певного рішення:

1) вироком суду — обвинувальним або виправдувальним;

2) ухвалою (постановою) про закриття справи;

3) ухвалою про направлення справи на додаткове розслідування.

У справах про застосування примусових заходів виховного характе­ру (щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння до досягнення віку кримінальної відповідальності) або про застосування примусових заходів медичного характеру судовий розгляд закінчується постано­вою про застосування або незастосування відповідних примусових за­ходів. У цих справах також можливе ухвалення рішення про направ­лення справи на додаткове розслідування або про закриття справи.

Одночасно із зазначеними рішеннями суд може винести окрему ухвалу (постанову) у випадках, передбачених ст. 23-2 КПК.

Судовий розгляд закінчується постановленням вироку в тих ви­падках, коли обвинувачення, що було предметом судового розгляду, вирішується судом по суті.

За наявності підстав, передбачених ст. 282 КПК, суд ухвалює рі­шення про закриття кримінальної справи. Підстави для закриття кримінальної справи можна умовно поділити на реабілітуючі, нереабілітуючі та формальні.

Реабілітуючими можна визнати підстави, за яких суд повинен за­крити кримінальну справу про застосування примусових заходів ме­дичного характеру, визнавши, що вчинення діяння особою, щодо якої ставилося питання про застосування таких заходів, не доведено (ч. 3 ст. 421 КПК).

До реабілітуючих підстав необхідно віднести і таку — недоведе­ність факту вчинення суспільно небезпечного діяння особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру за ст. 7-3 КПК. Зазначимо, що таке рішення не передбачене чинним КПК. У ст. 7-3 КПК вказано, що слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою до досягнення віку кримінальної відповідальності (але старше 11 років), закриває кримінальну справу, а потім передає її з своєю постановою до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів виховного характеру. Як пови­нен діяти суд, визнавши, що вчинення такою особою суспільно небез­печного діяння не доведено, КПК не вказує. На наш погляд, суд у та­кому випадку повинен закрити провадження щодо застосування при­мусових заходів виховного характеру.

Нереабілітуючі підстави для закриття справи передбачені ст.ст. 7, 7-1 КПК. Це обставини, за наявності яких суд повинен або має право звільнити обвинуваченого від кримінальної відповідальності, зазначені в ст.ст. 45-49, ч.1 ст. 97, ч.ч. 1 і 2 ст. 106 КК. Для закрит­тя справи за цими підставами суд повинен переконатися в тому, що доказами, наявними в справі, підтверджується факт вчинення пев­ного злочину саме обвинуваченим, а також встановлені обставини, що передбачені кримінальним законодавством, які дозволяють звільнити особу від кримінальної відповідальності^[5]. Крім того, не­обхідно впевнитися в тому, що обвинувачений (підсудний) згоден із закриттям справи за такими підставами, необхідно також врахува­ти думку потерпілого щодо наявності підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, що особливо важливо, якщо під­ставою для закриття справи визнано примирення обвинуваченого з потерпілим.

До нереабілітуючих підстав слід віднести і так звані спеціальні під­стави для звільнення особи від кримінальної відповідальності, перед­бачені в статтях Особливої частини КК. Порядок провадження в таких справах КПК не визначає, тому необхідно застосувати аналогію зако­ну і здійснювати провадження так, як і у випадках застосування під­став для звільнення особи від кримінальної відповідальності, перед­бачених ст.ст. 45-49 КК.

По суті нереабілітуючою підставою є амністія, а також помилуван­ня окремої особи (п. 4 ст. 6 КПК). Якщо конкретним законом про ам­ністію передбачається звільнення певних осіб від кримінальної відпо­відальності, суд повинен буде ухвалити рішення про закриття кримі­нальної справи, взявши до уваги ті ж обставини, що і при застосуванні інших нереабілітуючих обставин².

Формальними можна назвати підстави для закриття справи, вка­зані в ч.ч. 5-11 ст. 6 КПК. За наявності таких підстав суд не торкаєть­ся питання про наявність чи відсутність події злочину, про винність або невинність особи.

До формальних підстав можна віднести і відмову прокурора від об­винувачення (якщо потерпілий не скористався правом на підтримання обвинувачення). Прокурор може відмовитись від обвинувачення, як­що дійде висновку, що не було події злочину, в діях підсудного відсут­ній склад злочину, або за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину. Здавалось б, що йдеться про реабілітуючу підставу для за­криття справи. Але відмова прокурора від обвинувачення обов'язкова для суду» суд повинен закрити кримінальну справу, незалежно від того, чи погоджується він з думкою прокурора, в рішенні про закриття справи суд не вирішує по суті обвинувачення, він посилається на фор­мальну підставу — відмову прокурора від обвинувачення.

Окремо доцільно розглянути таку обставину, що перешкоджає про­вадженню в справі, як смерть обвинуваченого (підсудного), передбаче­ну п. 8 ст. 6 КПК. За наявності такої підстави справа підлягає закриттю на будь-якій стадії процесу (в стадії порушення кримінальної справи приймається рішення про відмову в порушенні кримінальної справи).

У стадії судового розгляду суд вирішує питання про застосування розглядуваної підстави, якщо підсудний помер саме в цій стадії. В та­кому випадку суд повинен з'ясувати, чи наполягають близькі родичі або громадські організації на реабілітації померлого.

Коли зазначені особи не поставили питання про реабілітацію по­мерлого, суд закриває справу, не торкаючись питання про доведеність або недоведеність вини померлого, отже, ця підстава може розгляда­тися як формальна. Разом з тим, вирішуючи питання про закриття справи, суд повинен перевірити факт смерті підсудного і переконати­ся, що злочин було вчинено саме підсудним. І в постанові про закрит­тя справи необхідно обґрунтувати наявність даної підстави, зокрема, що є дані про вчинення злочину саме підсудним, а це наближає роз­глядувану підставу до нереабілітуючих.

Як повинен діяти суд в тому випадку, коли близькі родичі або гро­мадські організації просили продовжити провадження в справі з ме­тою реабілітації, з участю яких осіб продовжити розгляд справи, яке ухвалити рішення, КПК не визначає. На наш погляд, у такому випад­ку суд повинен продовжити розгляд справи і ухвалити вирок — обвинувальний чи виправдувальний. Такий порядок провадження і таке рішення повинен буде ухвалити суд і в тому випадку, коли справу щодо померлого обвинуваченого надіслав до суду прокурор за прохан­ням про реабілітацію померлого^[6].

Щодо застосування деяких інших формальних підстав необхідно зробити певні зауваження. Якщо суд вбачає підстави для закриття справи за п.п. 9-11 ст. 6 КПК, він повинен переконатися, що саме від­носно підсудного і щодо того ж обвинувачення є нескасовані постано­ви про закриття справи, про відмову в порушенні кримінальної спра­ви, або вирок суду^[7].

Суд закриває справу на підставі п. 5 ст. 6 КПК, якщо визнає, що суспільно небезпечне діяння було вчинене малолітнім, який не досяг на момент вчинення такого діяння одинадцятирічного віку.

Якщо при розгляді в судовому засіданні справи щодо неповноліт­нього підсудного, який не досяг 16 років і обвинувачується за статтею КК, згідно з якою відповідальність настає з 14 років, прокурор змінює обвинувачення на іншу статтю КК, за якою відповідальність настає з 16 років, суд повинен буде закрити кримінальну справу, посилаючись на ст. 7-3 КПК і вирішити питання про застосування до такої особи примусових заходів виховного характеру. Таке ж рішення суд пови­нен буде ухвалити, якщо він сам дійде висновку про необхідність змі­ни обвинувачення. Коли ж після зміни обвинувачення прокурором потерпілий чи його представник скористаються своїм правом і підтри­муватимуть обвинувачення в попередньому обсязі, суд повинен буде продовжити розгляд справи в звичайному порядку і в нарадчій кімна­ті ухвалити відповідне рішення.

У справах приватного обвинувачення відповідно до п. 6 ст. 6 КПК підставою для закриття справи є примирення потерпілого з підсуд­ним, яке відбулося до видалення суду в нарадчу кімнату. В тих ви­падках, коли справу приватного обвинувачення порушив прокурор (ч. З ст. 27 КПК), або коли прокурор вступив у справу, порушену суд­дею (ч. 3 ст. 27 КПК), примирення тягне на закриття справи на під­ставі п. 6 ст. 6 КПК, але за згодою підсудного справа може бути закри­та на підставі ст.46 КК (ст.8 КПК).

Справи приватного (ч. 1 ст. 27 КПК) і приватно-публічного обви­нувачення (ч.2 ст. 27 КПК) підлягають закриттю в зв'язку з відсутніс­тю скарги потерпілого. В судовому засіданні така підстава для закрит­тя кримінальної справи може виникнути в зв'язку із зміною прокуро­ром обвинувачення, коли справа публічного обвинувачення стає спра­вою приватного або приватно-публічного обвинувачення. Якщо потерпілий не скористається своїм правом та не буде підтримувати по­переднє обвинувачення, суд повинен буде з'ясувати у потерпілого або його представника, чи мають вони намір подати скаргу, як це перед­бачено ст. 27 КПК. Коли вони подають скаргу, суд продовжує розгляд справи, а якщо відмовляються від подачі скарги, суд закриває справу, посилаючись на п. 7 ст. 6 КПК.

Ухвалу (постанову) про закриття кримінальної справи суд вино­сить у нарадчій кімнаті, таке рішення повинне бути обґрунтованим, в ньому зазначаються підстави для закриття справи. Оскільки такою ухвалою (постановою) завершується провадження в справі, в ній має бути рішення про скасування запобіжних заходів, про долю речових доказів. На рішення про закриття справи, постановлене районним су­дом, сторони можуть принести апеляції, а якщо судом першої інстан­ції був апеляційний суд — касаційні скарги та подання, в строк 7 діб з моменту винесення.

Направлення справи на додаткове розслідування можливе за на­явності підстав, передбачених ст. 281 КПК — неправильності чи не­повноти досудового слідства.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові № 2 від 11 лютого 2005 року «Про практику застосування судами України за­конодавства, яке регулює повернення кримінальних справ на додат­кове розслідування», неправильним досудове слідство визнається в тих випадках, коли органами досудового слідства при здійсненні про­цесуальних дій та прийнятті процесуальних рішень були неправильно застосовані або безпідставно не застосовані норми кримінально- процесуального або кримінального закону і без усунення цих пору­шень справа не може бути розглянута в суді (п.8). Неправильне засто­сування або незастосування норм кримінально-процесуального зако­нодавства — це такі істотні порушення кримінально-процесуального законодавства, які слугують підставою для повернення справи на до­даткове розслідування суддею зі стадії попереднього розгляду, оскіль­ки вони впливатимуть на законність вироку. Якщо вони були виявле­ні в стадії судового розгляду, справа повертається на додаткове роз­слідування саме з цієї стадії.

Щодо неправильного застосування норм кримінального права, то тут необхідно мати на увазі таке. Суд не може з власної ініціативи по­рушити питання про необхідність зміни обвинувачення щодо підсуд­ного на більш тяжке, оскільки розгляд справи відбувається в межах того обвинувачення, яке було пред'явлено підсудному (ст. 275 КПК). Клопотання про необхідність змінити обвинувачення на більш тяжке може заявити прокурор, потерпілий та його представник, причому, прокурор звертається з таким клопотанням тільки в тих випадках, коли він сам не в змозі своєю постановою змінити обвинувачення в су­довому слідстві.

У тих випадках, коли суд вбачатиме підстави для зміни обвинува­чення на менш тяжке, суд зможе зробити таку зміну у вироку, за умо­ви, що нове обвинувачення не буде істотно відрізнятись за фактични­ми обставинами від того, яке сформульоване стороною обвинувачен­ня. Якщо ж суд дійде висновку про необхідність зміни обвинувачення на таке, що буде істотно відрізнятися від попереднього, він повинен буде направити справу на додаткове розслідування, але, як ми гадає­мо, в таких випадках може йтися і про неповноту досудового слідства.

Неправильне застосування кримінального закону має місце в тих випадках, коли справу було надіслано до суду з постановою про звіль­нення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, а суд не вба­чає відповідних підстав, або обвинувачений не згоден з закриттям справи за такою підставою.

Суд повертає справу на додаткове розслідування також за підстава­ми, зазначеними в ст.ст. 276 та 278 КПК, — коли визнає обґрунтова­ним клопотання прокурора, потерпілого або його представника про вчинення підсудним ще й іншого злочину, або про необхідність при­тягнення до відповідальності нових осіб, за умови, що таке нове обви­нувачення тісно пов'язане зі справою, яка розглядається, і роздільний їхній розгляд неможливий.

Неповнота досудового слідства може полягати в тому, що не були досліджені або досліджені поверхово або односторонньо обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення кримінальної справи, не з'ясовані з достатньою повнотою дані про особу підсудного, не досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який повернув спра­ву на додаткове розслідування, тощо. Не може розглядатися як непов­нота досудового слідства непроведения при додатковому розслідуванні слідчих дій, зазначених в ухвалі про направлення справи на додаткове розслідування, якщо такі дії фактично не можливо було провести.

Направлення справи на додаткове розслідування в зв'язку з непов­нотою досудового слідства можливе тільки в тому разі, коли ця непов­нота не може бути усунути в судовому засіданні. Зауважимо, що чин­ний КПК дещо розширив можливості суду із збирання доказів, перед­бачивши право суду надавати доручення слідчому про проведення слідчих дій для перевірки та уточнення фактичних даних, одержаних у судовому слідстві (ст. 315-1 КПК). Але, з іншого боку, законодавець, позбавив суд права з власної ініціативи викликати та допитувати но­вих свідків, призначати експертизу, витребувати документи чи інші докази¹. Отже, суд повинен створити для сторін необхідні умови для їхньої активної участі в доказуванні, в поданні ними нових доказів, заявленні клопотань про виклик та допит нових свідків, призначання експертизи з метою усунення прогалин досудового слідства.

Суд може повернути справу на додаткове розслідування з мотивів неповноти досудового слідства тільки в тому разі, коли є реальна мож­ливість усунути наявну неповноту при додатковому розслідуванні. Якщо ж вичерпані всі можливості для одержання нових доказів, а на­явних у справі недостатньо для висновку про винуватість підсудного, суд повинен буде ухвалити виправдувальний вирок за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину.

Питання про направлення справи на додаткове розслідування за підставами, передбаченими ст. 281 КПК, може бути поставлене на об­говорення учасників судового розгляду як з ініціативи суду, так і за клопотанням сторін, а за підставами, передбаченими ст.ст. 276 та 278 КПК — тільки за клопотанням прокурора, потерпілого або його пред­ставника. Обговорення питання про направлення справи на додаткове розслідування за участю сторін є обов'язковим, тому, якщо підстави для направлення справи на додаткове розслідування буде виявлено під час судових дебатів, останнього слова підсудного або судом після видалення суду до нарадчої кімнати, суд повинен буде відновити судо­ве слідство і з'ясувати думку сторін.

Ухвала (постанова) суду про повернення справи на додаткове роз­слідування повинна бути обґрунтованою, в ній потрібно чітко вказати мотиви повернення справи, зазначити, які обставини необхідно вста­новити або перевірити (в разі неповноти). В ухвалі або постанові вирі­шується також питання про запобіжний захід щодо підсудного, суд може скасувати, змінити, або обрати запобіжний захід. Таку ухвалу (постанову) суд виносить у нарадчій кімнаті, після повернення до залу судового засідання оголошує її, роз'яснює строки та порядок її оскар­ження. На ухвалу (постанову), винесену районним судом сторони мо­жуть принести апеляції, а якщо справу у першій інстанції розглядав апеляційний суд, — касаційні скарги чи подання, протягом семи діб з дня винесення рішення.

Окрему ухвалу (постанову) суд може винести відповідно до ст. 340 КПК за наявності підстав, передбачених ст. 23-2 КПК: якщо визнає за необхідне звернути увагу державних органів, громадських організа­цій, посадових осіб на виявлені судом факти порушення закону, при­чини та умови, що сприяли вчиненню злочину і потребують вжиття відповідних заходів; в разі виявлення судом порушень прав громадян,

¹ Раніше таке право було передбачене ч.ч. 5 та 6 ст. 296 КПК, в 2001 році ці частини із ст. 296 було виключено.

інших порушень закону, які були допущені під час провадження ді­знання та досудового слідства. Крім того, суд може винести окрему ухвалу, якою зверне увагу підприємств, організацій, установ на про­явлення громадянином.

Дата добавления: 2015-05-07