Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Культура епохи відродження 3 страница




Дуже важливу роль у формуванні нашої культури відіграли скіфи, сармати, роксолани, племена іранського орієнтира. Скіфи — численні племена в І тисячолітті, від VІІ до II ст. н. е. Були скіфи царські, орачі та ін. У поховання вони клали зброю разом з небіжчиками. Царів ховали під величезними курганами. Скіфи згадуються в ассірійських першоджерелах (VІІ ст. до н. е.). Їх держава — не лише Україна, а й Поволжя, Урал. Скіфи жили в будинках, критих соломою, поряд був льох — яма. Вони розводили корів, овець, коней.

«Батько історії» Геродот у V ст. до н. е. описав війну скіфів і кіммерійців, він розцінює це як міжусобиці. Очевидно, так воно і було. Підтвердження можна знайти хоча б у сюжеті скіфської пекторалі (ІV ст. до н. е.). Це золота нагрудна царська прикраса — 1150 г золота 958 проби, діаметр 30,6 см. Ця високохудожня ювелірна пам’ятка вирізняється майстерністю виконання, декоративністю. У ній втілено цілу низку сцен-спогадів. У центрі два скіфи-володарі зшивають золоте руно-сорочку з овечої шкіри. Це символ єдності, образ, який у мистецтві дуже широко використовується. Знайдено пектораль у кургані Товста Могила на Дніпропетровщині археологом Борисом Мозолевським 21 червня 1971 р., зберігається в музеї коштовностей у Києво-Печерській лаврі.

У прикладній культурі скіфів панує тваринний стиль — це вироби високого художнього рівня. Серед ювелірних пам’яток скіфської культури такі всесвітньовідомі, як золотий гребінь (курган Солоха біля с. Велика Знаменка на Запоріжжі), срібна амфора, бойова колісниця та ін.

Для скіфських кам’яних статуй характерні велика голова, менший тулуб, малі руки та ноги. Згодом ці статуї будуть продовжені в половецьких кам’яних бабах. Сьогодні відомо понад 100 скіфських скульптур. Посуд у скіфів, як і в трипільців — це горщик («слов’янський»), прикрашений гребінцевим орнаментом, властивим культурі і скіфів, і трипільців, і кіммерійців, і слов’ян.

Скіфи залишили нашій культурі білу сорочку, шапку шпичасту козацьку, сагайдаки, ножі-перначі, чоботи. Геродот стверджує, що скіфи — багатоетнічна держава. Серед них він розрізняв калінідійців, алазонів, землеробів, кочівників, царських, які інших уважали своїми рабами. Однак їх культура відзначалася однорідністю. Елліно-скіфів Геродот уважав близькими до греків. Скіфи зустрічали гостей з хлібом-сіллю, їм було властиве побратимство, як і козакам пізніше. Носили вони вишиті сорочки, шаровари або вузькі штани зі шкіри. У скіфській мові зустрічаємо слова «мед», «страва».

Починаючи з VI ст. до н. е. посилились античні впливи на скіфів. Чимало дослідників сходяться на думці, що скіфи є місцевим народом, генетично розвинутим на основі попередніх. Є посилання на священну зороастрійську книгу «Авеста» (збірник священних гімнів, легенд про першолюдину Іме), де зазначається, що прабатьківщиною народу «іме» є Україна і що це і є наші скіфи.

Геродот поєднує скіфів із сарматами і стверджує, що вони піш­ли від шлюбів скіфів з амазонками. Античний географ II ст. н. е. Клавдій Птолемей називає понад сотню сарматських племен (ала­ни, роксолани, язиги, сіраки та ін.). Сармати робили чотириколісний віз без жодного цвяха, мали шовкові, сукняні тканини. Вони залишили значний слід в українській культурі. У III ст. до н. е. —
ІІІ ст. н. е. сармати розселяються на території сучасної України. У цей період тут поширюється антична культура, поширюються впливи гунів. Під гунами чимало дослідників розуміють слов’ян, стверджуючи, що вони мали виразні риси слов’янства.

 

Руїни Херсонеса

За кілька століть до нової ери в українському Причорномор’ї з’являються грецькі міста-колонії: Херсонес, Тір, Ольвія, Пантікапея, Теодосія. Їх жителі — це і місцеве населення. Греки називали їх у Херсонесі херсонезітами, в Ольвії — ольвієполітами.

Античні впливи проявлялись у прагненні прикрасити, декорувати свій одяг, житло, у народній музиці, у співах, відзначенні свят, у міфології. Римські впливи в українській культурі починаються в І—ІІІ ст. н. е., коли кордони Римської імперії наблизились. Є археологічні знахідки укріплень римлян на берегах Дністра (біля Заліщиків), у Києві знайдено скарб римських монет
(I—II ст. н. е.), посуд, прикраси (емалі). Християни з Риму бували тут за сотні літ до 988 р. (офіційного хрещення). За римськими легіонерами йшли купці, за купцями місіонери, що несли нову віру. Цей вплив особливо посилюється наприкінці античної епохи. Це так звані печерні міста в Криму, зокрема Ескі-Кермен, Фоллу (Чуфут-Кале), Мангуп. У цих містах залишились церкви в печерах з християнськими фресками, а також печерні монастирі. Вражають пам’ятки, які зберігаються в Херсонесі. Херсонес, як і Ольвія, мав власну грошову систему. Тут були бруковані вулиці, водопровід, каналізація. Урядові декрети висікалися на камені. Серед них «Клятва громадянина Херсонеса» (I—II ст. до н. е.).

Формування слов’янської культури в період першої половини I тис. після народження Христового перебувало в тісних взаємозв’язках з римською цивілізацією (зарубинецька, черняхівська культури). Це допомогло нам освоїти плужний обробіток землі, емалеве виробництво, традиції житлобудування, кераміки.

Культури нинішніх країн Європи, наприклад, України і Франції, Угорщини і Німеччини дуже різні між собою, але мають і багато спільного і всі разом мають великі відмінності від азійських культур. Слов’ян на території України знали вже задовго до нової ери. Гесіод, Геродот, Софокл, Пліній, Тацит, Птолемей згадують про них у своїх творах. Грецький історик Прокопій Кесарійський написав твір «Готика». Слов’ян він і всі інші вважали місцевим населенням з найдавніших часів. Прокопій Кесарійський ділив їх на венедів, склавинів і антів. Антами називали їх іззовні.

Черняхівську культуру (за назвою міста Черняхів на Київщині) II—V ст. археологи вважають культурою антів. А в селі Зарубинці (ІІ ст. до н. е. і II ст. після) уперше відкрито культуру антів. Спільним у них є кераміка, гончарне мистецтво. Але знахідки чер­няхівської культури вищого культурного рівня. Значні відкриття цього періоду зробив відомий В. Хвойка в 1899, 1901 рр. Знайдено цілі городища, багато бронзових, срібних прикрас, гребені, намиста, горщики, кераміку, також кілька скарбів з золотими і срібними виробами.

У ті часи міграції, переселення цілих племен було звичним явищем, але не було такого, щоб населення змінювалось повністю. Землероби завжди жили на своїй прабатьківщині.

Автохтонне населення вбирало в себе інші культури, перетворювало і розвивало їх. Взагалі слід підкреслити, що замкнених культур, культур без впливів немає. Чим тісніші зв’язки, тим високорозвиненіша культура. Високі культури завжди виникали на перетині шляхів. Недарма німецький філософ Й. Г. Гердер у ХVІІІ ст. прогнозував велике майбутнє українській культурі, порівнював її з Елладою.

В антів був цікавий державний устрій. Він уважався досить демократичним. Мова антів близька до розмовної мови населення Київської Русі. Вони успадкували традиції, вірування племен, що проживали на території України. Анти служили в греків на керівних посадах. Ант Всегорд був візантійським полководцем, ант Амамгаст — керівник фракійських військ (469 р. до н. е.), князями в антів були Гдож і Межамир.

Згідно з «Повістю минулих літ» Нестора Літописця слов’янсь­кі племена проживали: поляни на території нинішньої Київщини, древляни — у північних районах Житомирщини, Київщини, дуліби — на річці Буг, сіверці, в’ятичі, радимичі — у північних районах України, Білорусії, Росії. На сході України проживали половецькі племена. Саме половці залишили в східних степах численні антропоморфні скульптури — кам’яних баб (бовванів). Цікавою є їх колекція в Дніпропетровському історичному музеї.

Іоан Марінголь у Богемській хроніці писав: «Славони суть от Геліса» (бога Сонця, Геліоса). У «Слові о полку Ігоревім» їх звуть «Дажбожими» внуками, внуками бога Сонця.

Жили слов’яни великими групами (родами) у хатах, часто заглиблених у землю, обмащених глиною, побілених. Хата мала сіни, дві кімнати. По суті вони нагадують сьогоднішнє житло селян в Україні. По Дніпру, річках Рось, Сейм, Десна, Сула знайдено багато таких городів-укріплень. На Київщині їх виявлено близько 400, на Волині — 350, Поділлі — 250, Галичині — 100. Городища мали своє військо, охороняли жителів від набігів. Це були адміністративні одиниці. Такою одиницею довгий час був саме рід. Спочатку на чолі роду стояла жінка. Потім ролі помінялись. Родоначальником став чоловік. Це диктувалось економічними, оборонними, побутовими інтересами. Звичаї стародавніх слов’ян-українців дуже цікаві. У книзі О. Воропая «Звичаї українського народу» згадується один зі звичаїв — таємне викрадання нареченої у древлян, в’ятичів, сіверців. У полян дівчат не викрадали, тут існувало купно. Були різні ігри, танці, забави, свята. Серед музичних інструментів відомі бубон, труба, сопілка, пищаль та ін.

Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені.

Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів — це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Ве­ликої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги — Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню (Овина), Даждь Бог — бог сонця — дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог (добро, багатство), тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита — Дідух — дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейсь­ки. Стрибог — бог — родоначальник вітрів. Велес (Волос) — бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша — жіноче божество — покровителька жінок. Її сфера — рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани — богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да (вода), на (нене) — мати води. Слово «Дон» — вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло — бог літнього сонця. Ярило — бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян — триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл — недослід­жене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Саенмаргл — крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі (XII ст.) у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами.

Наші предки вірили в існування духів, демонів — лісовик, водяник, русалка, польовик, перелесник, болотяник. Вірили у перевертнів, вовкулак. Міфів є дуже багато. Вони стали основою переказів, фольклору: міф про живу воду, про створення світу з яйця.

Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнст­ва їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайде но в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий (Сві­товид) під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні (календа — повідомлення, вість про початок зими, вес-
ни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар).

Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки — ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ.

Візьмемо такий давній інститут, як інститут кумівства. Коли став розпадатися рід, формуватися сім’я, дядько вже не міг виховувати племінника, та й жили окремо, тому він ставав наставником, а у випадку смерті батька ростив його. Головним правилом моралі слов’ян була повага до матері. Первісне значення слова «батько» в мовах індоєвропейської групи означало годувальник.

В Україні здавна виготовляли для дітей іграшки — свистки, ко­ники, собачки з дерева, глини. Під час розкопок їх знаходять. А з XII ст. це стало навіть окремим промислом. Здавна відоме в Україні писанкарство — вид декоративного прикладного мистецтва. Розвивалась усна народна творчість, приказки, прислів’я, скоромовки, загадки, казки. На думку київського вченого М. Суслопарова, який виявив алфавіт пеласгів-трипільців, котрим користувалися ще кіммерійці, перший звуково-буквенний алфавіт був у Наддніпрянщині ще в ІV тис. до н. е. А фінікійці запозичили його саме в пеласгів. Слов’янську писемність пов’язують з Кирилом і Мефодієм.

Глаголиця була міжслов’янською літературною мовою. Але пам’яток написання глаголицею не збереглось. Кирилицю створено на базі грецького алфавіту, звідти запозичено 24 літери. Складалась кирилиця із 43 літер.

З договору 944 р. Ігоря з греками видно, що в слов’янських послів були письмові свідоцтва про їх повноваження. Аскольд ще в 860, 863, 866, 874 рр. робив походи на Візантію. Після першого походу він запроваджує на Русі християнство. Константинопольський патріарх посилає сюди митрополита Михайла Сіріна, шість єпископів, починають будувати церкви, виникає література, церковна і світська. Бояри не сприйняли християнства. У 882 р. з допомогою норманського князя Олега вчинено державний переворот і замінено династію Києвичів на династію Рюриковичів на Київському престолі.

 

Зразки алфавіту

Дохристиянська наша матеріальна, духовна культура має величезне значення для формування основної бази української культури. Багата духовна культура наших предків, злившись у єдине русло з християнським ученням, дала світові новий вражаючий продукт — культуру, з якою рахувалися Європа і світ, українську культуру.

Література

1. Грушевський М. Історія України-Руси: У 10 т. — К., 1990—1996. — Т. 1—10.

2. Енциклопедія українознавства: У 6 т. — Л., 1996. — Т. 1—6.

3. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К., 1989.

4. Кононенко П. П. Українознавство. — К., 1996.

5. Крип’якевич І. П. Історія української культури. — К., 1993.

6. Полонська-Василенко Н. Д. Історія України: У 2 т. — К., 1992. — Т. 1—2.

7. Українська та зарубіжна культура / За ред. М. Заковича. — К., 2000.

8. Історія української та зарубіжної культури / За ред. С. М. Клапчука та В. Ф. Остафійчука. — К., 2000.

 

 


КУЛЬТУРА КИЇВСЬКОЇ РУСІ

1. Соціально-економічні та історичні умови виникнення держави Київська Русь та її соціокультурних засад.

2. Хрещення Русі і вплив християнства на подальший культурно-історичний розвиток слов’янських народів.

3. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу:

а) розвиток писемності на Русі, поширення книжкової культури та освіти. Літописання. Усна народна творчість: билинний епос, думи, кобзарство;

б) стилістичні форми архітектури і мистецтва Київської Русі;

в) розквіт образотворчого мистецтва: давньоруські мозаїки, фрески, книжкова мініатюра, іконопис.

4. Значення культури Київської Русі в становленні і розвитку української культури.

 

Київська Русь із самого початку свого існування (із 60—70 ро­ків VІІ ст.) заявила про себе у світі, стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Від братів Кия, Щека і Хорива, їх синів і племінників, влада згодом переходить до двох рід­них братів Аскольда і Діра. Київська держава вийшла на міжнарод­ну арену з прийняттям Аскольдом християнства, у світі вона постала поряд з Візантійською імперією. Київська Русь вела рівноправну політику щодо Візантії, Германії, Арабського халіфату. Перші згадки про Русь є в Баварському хронографі у 811 р. та в Рафальштинському митному статуті 811—821 рр., що свідчить про торгівлю з країнами Європи.

882 р. стався династичний переворот і влада в Київській державі переходить від династії Києвичів до Рюриковичів, зокрема до опікуна малолітнього князя Ігоря Олега.

Київська Русь зміцнювалася за часів княгині Ольги, Святослава, Володимира Великого і особливої могутності набула за правління Ярослава Мудрого. Держава сформувалася в територіальному трикутнику між Дніпром, Россю та Ірпенем. Згодом до полян, які проживали на цій території, приєдналися древляни, інші племена. Уже князі Аскольд і Дір здійснювали великі походи на Царгород, на кривичів, половців, болгар. Між Руссю і Візантією було укладено договір. Усе це є свідченням наявності вже в цей час могутньої руської держави. Тобто творення Української держави відбувалось одночасно з європейськими державотворчими процесами.

У процесі формування і розвитку українських міст у них стали переважати територіальні принципи над родово-племінними. Наприклад, у древлян, очевидно, було кілька князів, були волості — територіальні округи, які управлялись авторитетними в громаді людьми, діяло віче. З приходом варягів до князювання їхні військові дружини швидко розчинились у стихії руських племен, тому їх вплив на суспільний розвиток Русі, зміцнення її військової могутності не може розцінюватись як значний.

На території слов’янських племен здавна існувала надійна військова організація. Про це свідчить факт існування тисяцьких. Тобто в численних полянських городах (містах) був військово-територіальний устрій, населення розбивалось на десятки і на сотні. На чолі цих одиниць стояли десяцький, соцький і відповідно на чолі тисячі — тисяцький, тобто військовий державець землі чи князівства. Часто соцькі і тисяцькі виконували й адміністративні та господарські владні функції.

Така політично-військова організація суспільного життя слов’ян згодом замінюється князівсько-дружинною. Однак десяткова форма політично-адміністративного правління ще довго залишається, мало того, вона наслідується іншими землями, зокрема, запозичується німцями. Так, на полянській землі в кожному з міст — Києві, Вишгороді, Білгороді був свій тисяцький. Така організація існувала ще до сильного зміцнення влади київського князя. Тобто ми маємо наочний приклад, що вже в давні часи на території України окремі міста користувалися автономією і самоуправлін­ням. Зміцнивши свою могутність, київський князь підкорив ці міста, створивши єдину адміністративну цілісність. І це було вже у VIII ст. У відносинах Ігоря з греками посли посилаються від імені 25 князів. Це свідчить, що державне і політичне будівництво в Киє­ві було справою тривалого часу. Цю думку ретельно доводить М. С. Грушевський.

Зрозуміло, що головним рушієм державно-політичної творчості і творення реального державного устрою в цей період і особливо в період родово-племінного розвитку українського суспільства була торгівля. Торговельні відносини, ринок, як ми тепер називаємо, був основним стимулом до творення нових форм суспільного ладу, політичної системи, яка б забезпечувала успіх, безпечність і надійність у їх дальшому розвитку і збагаченні краю. Київський князь призначав своїх представників у городи до непокірних племен і ті «примучували» (тепер ми кажемо — примушували) підкорятись і платити данину та контрибуції. Дружинники здійснювали близькі і далекі походи.

Таким чином, на території Київщини — України-Русі за часів Олега була створена державна система, яка служила інтересам торгових та військових груп.

Поступово в раді князів відбуваються зміни. Уже при Володимирі громадське віче відтісняється від управління, роль «старци градських» стає лише даниною традиції. Управління ж здійснюється здебільшого князем з дружиною. Тобто з допомогою чу­жинців — «варягів» стали руйнуватись давні слов’янські демократичні традиції. У цьому напрямі вплив варягів був однозначним. Громада не могла виділити багато коштів на збільшення дружини. Ці кошти добувались за рахунок походів і здобичі. А це, у свою чергу, зміцнювало князівську владу, давало змогу зменшувати вплив громадського управління. Похідні військові порядки переносилися на цивільну сферу шляхом призначення своїх посадників, намісників, представників, соцькі і тисяцькі стають урядниками. Так руйнувались первісні засади слов’янської (ук­раїнської) демократії, що існувала в антських племенах, забуті були і традиції древлянської конституції. Князь став уособлювати і громадську (законодавчу), і судову, і адміністративну владу.

У XI ст., коли княжа влада ослабла, знов роль громадського віча стала активнішою, але вона зводилася лише до контролю над князівським адміністративним управлінням.

Про широкий політичний світогляд руських князів свідчать такі історичні факти, як установлення дипломатичних відносин України-Русі з Царгородом. Так, у 839 р. посли князя були з візитом у візантійського імператора Теофіна з метою встановлення дружніх відносин. Після походу 800 р. візантійські власті були зацікавлені і шукали можливості налагодити дружні зв’язки з Руссю. Про це, як пише М. С. Грушевський, біограф імператора Василя розповідав, що імператору вдалося задобрити народ руський необорний і поганський (мається на увазі не християнський), роздаючи йому одежі золоті, срібні й шовкові, а завівши з ними приязнь, намовив прийняти хрещення.

Єпископ, посланий імператором на Русь, був прийнятий з порозумінням і багатьох охрестив.

Цікавими історичними документами української політики і культури є договори руських з греками.

У першій статті одного з них після вступу читаємо:

«1. Першим словом помиримось ми з вами, греки! Шануватимемо один одного від усієї душі, і не дамо нікому з усіх, хто під рукою світлих князів наших, зобижати вас; будемо прагнути, скільки можемо, завжди і неухильно тримати цю дружбу! Так само і ви, греки, бережіть завжди любов незворушну до наших світлих князів руських і всім підвладним світлого дня.

У випадку злочину і вини чинимо так:

2. Вина доводиться свідченням» [13, с. 383—393].

Далі описується, які види покарання передбачені за злочин, за порушення цього договору: за вбивство карається смертю, за поранення — 5 літрів срібла, а якщо це бідний, забирається одяг. Передбачено охорону човнів, викинутих на берег, допомога мореплавцям, що терплять аварію, обмін полоненими, їх викуп. За кожного вноситься 20 золотих.

Текст договору свідчить, що слов’янам-українцям притаманні святість честі, благородства, обов’язкового дотримання домовленості, що українці-руси вже керуються законами, народними традиціями, глибоко цінують власність, право спадщини, силу заповітів, що в них добре розвинена і внутрішня, і зовнішня торгівля. Тобто, що в них суспільно-культурне життя, відносини між ними регулювалися нормативними актами, що вже діяв добре організований адміністративно-управлінський апарат.

Два договори (907 і 911 рр.) дійшли до наших днів. Вони свідчать про перемогу киян. Греки заплатили велику контрибуцію, по 12 гривень срібла на човен, а також данину на Київ та інші міста. Київські купці мали право вести торгівлю без мита, а також безплатно утримуватись протягом півроку. Договори 907—911 рр. свідчать: у цей період Україна-Русь уже могутня держава, яка має власне право, культуру, письмову (літературну) мову.

Договори Олега з греками написані так званим Івановим
письмом.

Україна-Русь VII—ХIII ст. успадкувала культурні здобутки протослов’янсьних племен і держав, увібрала в себе і східні, і античні, і європейські впливи, її культура стала видатним явищем середньовічної європейської культури. Особливого розвитку культура набула після хрещення України-Русі Володимиром 988 р.
і за князювання Ярослава Мудрого.

Ще за сто років до офіційного прийняття християнства широку місіонерську роботу у 843—862 р. на півдні України вели Кирило і Мефодій. Вони були вихідцями з багатої сім’ї з м. Солунь (Салоніки в Македонії — нині Греція). Мефодій 10 років служив у війську, потім постригся в ченці, Костянтин (Кирило), учень відомого візантійського вченого Фотія, викладав філософію, був бібліотекарем, згодом вступив до монастиря. Папа Римський благословив їх на проповідування християнства серед слов’ян. Вони проповідували і також перекладали староболгарською (староцерковнослов’янською) мовою основні літургійні книги.

Місцем їх діяльності був Херсонес. Як вони свідчать, тут вже було Євангеліє і Псалтир, писані «руськими письменами». 860 р. Аскольд приймає християнство й отримує християнське ім’я Микола. У Києві було засноване єпископство. Пізніше, після смерті Аскольда, над його могилою було збудовано храм святого Миколи. Цікаво, що офіційними датами хрещення Болгарії вважається 864 р., Чехії — 928, Польщі — 966, України — 988.

У 988 р. Володимир хрестив Русь не лише з дипломатичних міркувань та через прагнення прилучитися до імператорської влади, а, звичайно, і з огляду на необхідність входження до світової куль­тури. Завдяки християнству Русь долучилася до світової культури, налагодились інтенсивні контакти з Візантією, Болгарією.

Християнство є релігією письма. Йому притаманне шанобливе ставлення до Слова. А слово — це культура. Священні тексти і весь світ сприймався християнами як книга. Культура набирає книжного змісту. А крім усього, християнство — могутня база язичницького міфологічно-ліричного епосу. На культурно-істо­ричний процес активно впливають два чинники:

― світова інтелектуальна, антична культура, грецька думка;

― язичницька духовна і матеріальна культура.

Так буває завжди в переломні моменти історії: річище культури могутнішає.

Митрополит Іларіон, перший митрополит з українців, духівник Ярослава Мудрого у своєму «Слові про закон і благодать» підкреслював: «Великою буває користь від навчання книжного. Це ріки, які наповнюють всесвіт, це джерела мудрості. Адже в книгах глибина незмірима, ними ми заспокоюємось у печалі. Якщо пошукати в книгах, то знайдеш велику користь для своєї душі».

Християнське учення стало головним у формуванні самосвідомості індивіда. Воно, проголосивши принцип всезагальної гріховності, перенесло центр уваги людини на осмислення себе в системі людських відносин, свого місця у світі, своєї відповідальності перед Богом.

Християнство змінило культ сили в язичництві на нові моральні цінності, перш за все любов до ближнього, милосердя, всепрощення. Моральному прогресові сприяли принципи рівності перед Богом. Християнство зберегло обрядовість, основні магічні дії язичництва — молитву, хрещення, причащання. Християнство ввело Русь до складу європейських країн, розширило взаємовпливи в духовній та матеріальній культурі.

Християнство дало ідеї цілісного світу, в якому конкретні прояви буття пов’язані єдиною першопричиною. Це дало можливість і для глибокого освоєння духовної культури людства.

Київська держава одержала від Візантії чимало надбань світової культури. Вона синтезувала в собі і культуру Сходу і культуру Заходу. Освоєння цих культур Україною та внутрішня еволюція культурних надбань поставили культуру держави на провідне місце в Європі. У християнства на той час була монополія на писемність, освіту, архітектуру, живопис, музику. Прогрес цих галузей пов’язаний з оформленням культу і культових відправ (будівництво храмів, богослужебна література).

Храми, монастирі стали осередками освіти, науки, мистецтва. Одним з таких осередків стала Києво-Печерська лавра (міська вулиця, квартал — з грецької), заснована в 1051 р. ченцями Антонієм і Феодосієм. Назву «лавра» монастир отримав у XII ст. Видубицький монастир засновано в другій половині XI ст.

Уже Володимир Великий біля Десятинної церкви збудував школу і брав у бояр дітей, велів вчити їх грамоті, книжним наукам. Відповідно до християнських канонів Бог недоступний до пізнання, але він відкриває себе людям, і це одкровення міститься у Святім Письмі, Біблії, тлумачення якої і є основним шляхом богопізнання. У період Київської Русі існувала вища школа.

Перша бібліотека (близько 1000 томів) Софійського собору заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим (1019—1054). Потім з’явилась бібліотека в лаврі. Однією з найдавніших пам’яток є «Ізборник Святослава» 1073 р. Розвивалась школа в Києві і за Ярослава Мудрого. Учили писати і читати. Була і світська вища школа. Чернігівська княжна Єфросинія вчилася в боярина і, як сказано в її житії, «хоч вона вчилась не в Афінах, але ви­вчила афінську премудрість, глибоко знала філософію, риторику, граматику».

У вищій школі поряд з літургійними книгами вивчались історичні, філософські збірники висловлювань античних авторів, географічні і природничі праці, арифметика, граматика, історія, грецька мова. У київському аристократичному середовищі широко вивчались іноземні мови. Згадаємо Всеволода Ярославича, який знав п’ять мов. Освіту могли отримати і дівчата, і юнаки. Анна Ярославна, королева Франції — відома своєю етикою, мораллю, грамотністю. Вона підписувала державні документи підписом, коли вельможі Франції ще ставили під ними хрестики. Янка Всеволодівна, Єфросинія Полоцька влаштовували школи. Киянка Зоя-Євпраксія написала трактат з медицини про лікування мазями.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 371; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.062 сек.