Християнство та його значення в розвитку слов’ян

Володимир Великий, князь Київської Русі, який правив у 980-1015 рр., провів релігійну реформу: близько 980 р. спробував реформувати язичництво з метою об’єдннаня племен навколо Києва, призначивши головним богом Перуна, але ця спроба була невдалою; тоді у 988 р. прийняв хрещення за православним обрядом і запровадив на Русі християнство – світову релігію, засновану на вірі в Божого сина Ісуса Христа, який прийшов на землю і був розіп’ятий. Прийняття християнства мало велике значення. Це дало поштовх розвиткові ремесел, особливо архітектури. А це сприяло розвиткові кам’яного зодчества, іконопису, мозаїки, фрески; Русь ознайомилася з античними традиціями. Розвилися живопис, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв’язки з іншими народами. Міжнародне становище Київської Русі через прийняття християнства зміцнилося, і князівська влада укріпилася також. Міжнародне становище Київської Русі через прийняття християнства зміцнилося, і князівська влада укріпилася також. Разом із християнством на східнослов’янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ «чудотворних» ікон, культу святих. Було запроважено і розповсюджено слов’янську писемність (кирилицю). Почалося літописання, поширилися книги. Християнство сприяло розвитку городництва.

Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. На Русі пом’якшилися звичаї. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань стародавніх слов’ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надією на порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.

Християнство справило великий вплив на розвиток духовної культури Київської Русі. Як відомо, із його запровадженням літературною мовою на Русі стала церковнослов’янська мова, утворена приблизно за сто років до прийняття християнства болгарськими просвітителями Кирилом і Мефодієм. З нею поширювалась освіта також на Балканах і в Моравії. З тим щоб ознайомити віруючих з Біблією, житіями святих, проповідями, а також історією християнства та його світоглядом, першим кроком на шляху створення давньоруської літератури було перенесення з Візантії та Болгарії культової літератури.

Прийняття християнство дало привод виникнути оригінальній літературі, адже оригінальна література почалася зі «Слів» - творів церковно-повчального характеру.

Охрестивши Русь, Володимир Великий зрівняв її з провідними європейськими державами. Таким чином, прийняття християнства сприяло створенню єдиного народу і було великим кроком уперед.

14 Українська культура князівського періоду (XI-XIII ст.)

Культура періоду Київської Русі досягла високого рівня, що пояснюється значними здобутками попередніх етапів розвитку східних слов’ян, розквітом Київської держави та творчим засвоєнням досягнень Візантії та Західної Європи.

Слов’янською азбукою того часу була створена 863 р. болгарськими просвітителями Кирилом та Мефодієм кирилиця. Наява азбуки сприяла подальшому розповсюдженню освіти на Русі, яка опікувалася церквою та князем і зосереджувалася переважно в монастирях. 1037 р. при Софіївському соборі відкрили школу нового типу, де, крім грамоти, вивчали грецьку і латинську мови, основи філософіх та медицини.

Багата і різноманітна усна народна творчість доби Київської Русі. Одним із найстаріших фольклорних жанрів є народні перекази. Існував і дружинний епос, який знайшов своє відображення в билинах.

Виникнення писемності створило передумови для перетворення усної нар. творчості в писемну літературу. «Слово про закон і благодать», датоване бл. 1050 р. – один з найдавніших зразків літератури. Видатний письменник свого часу – великий князь Володимир Мономах, який написав «Повчання дітям». Цей твір є автобіографією князя, в ньому викладені політичні та філософо-етичні його погляди. Найвидатнішим поетичним твором княжої доби є «Слово о полку Ігоревім» (1185-1187 рр.). У ньому з великою худ. силою викладено історію походу 1185 р. новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича проти половців, який закінчився поразкою і полоном князя. Головна ідея твору – заклик до єдності князів у боротьбі з іноземними ворогами. Значна частина літератури – релігійна: «Житіє Бориса і Гліба», «Житіє Феодосія Печерського». Визначні пам’ятки оригінальної давньоруської літератури – літописи, тобто історичні твори про події, подані в хронологічному порядку за роками. Найвідоміший літопис – «Повість временних літ» (1113 р.) ченця Нестора, загальноруський літопис, що відбиває минуле східних слов’ян на всій території їх розселення.

Серед пам’яток архітектури слід відзначити Золоті ворота і Софійський собор, який став перлиною давньоруського мистецтва. Шедеврами світового значення є мозаїки собору.

Значного розвитку набув іконопис, видатним живописцем ХІІ ст. був Алімпій, який написав знамениту ікону «Богоматір велика Панагія». Зразками високого рівня мистецтва книжкової мініатюри є «Остомирово Євангеліє» (1056-1057 рр.) та «Ізборник Святослава», прикрашені чудовими заставками і мініатюрами.

На досить високому рівні знаходилось муз. мистецтво. Найвідоміший муз. виконавець ХІ ст. – Боян. Особливу групу акторів і музикантів становили скоморохи – виконавці усної поезії, муз. фольклору.

До моменту прийняття християнства русичі вже були знайомі з десятичною системою рахунку від 1 до 10 000, дробами. До ХІІ ст. рахунок розширився до 10 000 000. Ботаніка обмежувалася вивченням лікарських трав. Досить поширеними були знання про тваринний світ.

Таким чином, культура Київської Русі мала значні досягнення, які увійшли до скарбниці світової цивілізації.

Що стосується культури Галицького-Волинської держави (1199-1340 рр.), то вона продовжувала культурно-освітні традиції Київської Русі. Характерними її рисами були:

1) Освіту здобували в міських школах або в школах, що існували при церквах у сільській місцевості; про грамотність населення свідчать написи на побутових предметах;

2) Літописання мало світський характер (Галицько-Волинський літопис, «Повість про засліплення Василька»);

3) Розвиток церковної архітектури (Успенські собори у Володимирі та Галичі, церква Іоанна Златоуста у Холмі), будівництво міських оборонних споруд (Кременець, Данилів, Холм);

4) Монументальний живопис (фрески), ікони (найдавніша – «Покров» - датується ХІІІ ст.);

5) Високий рівень ювелірного мистецтва.

Таким чином, можна зробити висновок про значні досягнення культури Київської Русі и про її спадкоємицю – культуру Галицько-Волинського князівства.

15 Українська культура гетманського періоду (XVI-XVII ст.)

Культура україни в XVI – першій половині XVII ст. розвивалася в несприятливих умовах національного та релігійного гніту. Проте потреби соціально-економічного розвитку, вплив національно-визвольного руху і досягнень Відродження в Європі стимулювали культурне піднесення.

Видатну роль у розвитку культури на Україні в цей час відігравали братства – національно-релігійні горомадські організації православного міщанства, які з’явилися у 80-х роках XVI ст. у Львові, Києві, Луцьку, Острозі. Вони виникли як осередки оборони православної віри, але відігравали значну роль у суспільно-політичному житті. Братства на свої грошу утримували школи і лікарні, підтримували матеріально свої церкви, організовували друкування полемічних творів против католіцизму та унії, на захист православ’я і прав українського народу. Братства не лише утримували школи, а й організовували навчання в них на патріотичних принципах. Братські школи мали в цілому демократичний характер, тут училися представники всіх станів. Запозичуючи деякі елементи західноєвропейської системи освіти, такі як диспути, декламації, драматичні сцени на біблійні сюжети до церковних свят, члени братств прагнули надавати цим елементам українського культурного забарвлення. Особливе місце посідала Острозька школа.

У XVII ст. першою вищою школою стала Києво-Могилянська колегія (1632 р.), яку опікував митрополит Петро Могила. Викладання в цьому закладі було на європейському рівні.

Розвиток освіти стимулював появу перших підручників, що свідчило про достатньо високий рівень навчально-методичної роботи в укр. закладах освіти. У 1619 р. вийшла «Грамматика славянская» Мелетія Смотрицього. За цим підручником бл. 150 років вчилися мові учні українських, російських, білоруських, болгарських сербських та інших православних шкіл.

Розвитку рукописного розповсюдження книг сприяло виникнення в Європі паперового виробництва. Папір був дорогим, проте дешевшим, ніж пергамент. Власний папір в Україні почали виробляти в першій половині XVI ст.

Істотний вплив на початок укр. друкарства зробило виникнення наприкінці XV ст. східнослов’янського кириличного друкування в Кракові й Чорногорії. У 1573 р. І. Федоров засновує у Львові першу в Україні друкарню і друкує «Апостол» і «Азбуку», що мало величезне значення для поширення знань, культури та розвитку освіти, зміцення мовної єдності народу.

Розвивається народна творчість. З’являються нові жанри – думи та історичні пісні, які виконували під акомпанемент кобзи і бандури.

Новим явищем у розвитку літературної мови були спроби наблизити церковнослов’янську мову до народної, розмовної української. Це було зроблено бл. 1560 р. перекладенням Євангелія – «Пересопницьке Євангеліє».

У літературі з’являються нові жанри: присвяти, передмови, епіграми, панегірики. Але домінуюче становище займала полемічна література, спрямована проти наступу католіцизму. Найвидатніші полемісти – Іван Вишенський та Христофор Філарет.

Один з найвидатніших представників політичної думки того часу – Станівслав Оріховський (1513 – 1566 рр.). У Західній Європі його порівнювали з Цицероном. Його промови з політичної тематики вважалися зразковими і перевидавалися в Європі багато разів. Він був прибічником освіченої конституційної монархії.

У архітектурі панував стиль пізнього Ренесансу – «Високий замок» у Львові.

У XVII ст. бере свій початок вертеп – ляльковий театр.

Починає розвиватися ліпна скульптура й ливарна скульптурна пластика з металу.

У др. половині XVI ст. формується західноукраїнська портретна школа. Художники більше звертаються до реального життя.

Зароджується театральне мистцетва, виявляючись в появі віршованих шкільних драм з режисурою, декораціями й костюмами. Переважали релігійні й міфологічні сюжети.

Продовжується літописання, яке наближається до мемуарного викладу подій.

У сфері будівництва новим стала поява не тільки церковних, а й світських будов з каменю.

Розвивається українське ювелірне мистецтво, знаходячись під впливом двох напрямків – західноєвропейського, в осн. німецького, і східного, переважно турецького.

Таким чином, у кінці XVI – першій половині XVII ст. спостерігається розквіт української національної культури. Її трьома основними осередками були Львів, Острог та Київ, які за короткий час дали так багато культурних цінностей, яких не дали попередні століття. Культурне піднесення було духовним підґрунтям Великої Визвольної війни.

16 Українська культура в Великому князівстві Литовському і Польщі (XIV-XVI ст.)

В XIV-XVI вв. культура Украины развивалась в сложных условиях. Разобщенность украинских земель, иностранный гнет, опустошительные турецко-татарские нападения – все это тормозило процесс становления украинской национальной культуры. Но и в таких условиях культурное развитие не остановилось. Украинская культура развивалась на основе отечественных традиций прежних веков, впитывая в себя идеи европейского Возрожденияю

Самобытность культурной жизни Украины XIV-XVI вв. обусловлена тем, что народ с потерей государственности был обречен на роль исключительно исполнителя чужой воли, лишен возможности развивать свои интеллектуальные и творческие способности. В таких условиях энергия украинского народа нацелилась на доказательство своей жизнеспособности посредством национальной культуры. Человеческие взаимоотношения, быт, православие определили круг общественных и культурных интересов.

ОБРАЗОВАНИЕ. Школы существовали при монастырях, церквях, но возникали и в имениях некоторых феодалов. Учителями были дьяки. Дети обучались грамоте, молитвам, церковному пению. Некоторые украинцы получали образование в школах Польши, Чехии, Германии. Первым изданным за рубежом трудом украинского автора стала книга Ю. Дрогобыча «Прогностическая оценка 1483 года», где представлен богатый материал по астрономии и географии, сделана первая в печатной литературе попытка определить географическую долготу городов Украины.

ЛИТЕРАТУРА. Устное народное творчество представлено сказками, легендами, притчами, сказаниями. До нас дошло множество обрядовых песен. Сохранилась традиция летописания. В литовско-белорусских летописях имеются ценные сведения из истории украинских земель. Характерная особенность летописей – наличие «повестей» - вставок, близких к художественным произведениям. Интересными памятками являются Краткая Киевская и Краткая Волынская летописи, созданные на рубеже XV-XVI вв. анонимными авторами. В этих произведениях значительное место отведено борьбе украинского народа против турецко-татарского нашествия, воспеваются ратные подвиги князя К. Острожського. Значительную популярность приобрели переводы светской литературы: «Александрия», «Измарагд», ирландская повесть о Тауладе-рыцаре. Центры книгописания – монастыри, создавшие «Евангелие» из Спасско-Красносельского монастыря в Луцке, «Евангелие» дьякона Спиридона и др. Самая выдающаяся памятка XIV в. – «Киевский псалтырь».

АРХИТЕКТУРА, ИЗО развивались на самобытной народной основе. В этот период церковные влияния несколько вытесняются светскими элементами. Благодаря борьбе с татарами развивалось главным образом оборонно-замковое стоительство. Каменные замки сооружались на Правобережье, в Восточной Галиции, на Северной Буковине, Закарпатье, земляные и деревянные укрепления – в Чернигове, Новгород-Северском, Путивле и др. Существовали также церкви-крепости. В XV в. башни строили так, чтобы можно было по максимуму использовать огнестрельное оружие.

В живописи иногда появлялись элементы светского характера. В ИЗО господствовала религиозная живопись – иконопись. Укр. художники продолжали византийские живописные традиции. В крупных городах – Львове, Перемышле, Луцке – существовали оригинальные живописные школы. В XV в. возник укр. иконостас. Усилиями укр. мастеров фресками были расписаны Ягеллонскую часовню в Люблине, Вислицкая коллегиата и др. культовые сооружение в Польше.

МУЗЫКА И ТЕАТР. Основой муз. культуры было песенное нар. творчество. Тексты и мелодии сочиняли преимущественно нар. поэты, композиторы – кобзари, бандуристы, они же были и исполнителями. Воспевалась героическая борьба народа против турок, татар, других угнетателей. Народные инструменты – бандура, кобза, гудок, волынка, бубен, свирель, дудка, в Карпатах – трембита.

Развивалось такое явление в истории театра, как деятельность скоморохов, оседлых и бродячих. Их деятельность вызывала недовольство государства и светских феодалов.

РЕЛИГИОЗНАЯ ЖИЗНЬ изменилась: Литва с большим недовольством смотрела на церковную независимость своих укр. и белорусских провинций. Все украинские и белорусские земли остались в подчинение царьгородського патриарха. Среди причин упадка православной церкви в литовской Украине было падение авторитета митрополита, которого назначал сам князь, причем из числа светской знати. Большой вред церкви нанес патронат светских людей над церквями и монастырями. Церковь была дезорганизована и не могла поддерживать укр. духовные традиции, сохр. укр. язык, народность в условиях полонизации и окатоличивания.

ТАКИМ ОБРАЗОМ, культурная жизнь укр. земель в тот период находилась под постоянной угрозой запрета и искоренения. Много ценных памяток погибло. В этот период укр. народ потерял государственность, ему угрожала полная ассимиляция. Культура средневековой Украины была промежуточным этапом между культурой Киевского государство и культурой национального пробуждения XVII в. В ней переплелись лучи духовности Востока и Запада.

Дата добавления: 2015-05-09