Міжнародна міграція трудових ресурсів

Міжнародна валютно-фінансова система

Валюта в широкому розумінні — це грошова оди­ниця країни (гривня, рубль, долар і т, ін.); у вузькому розумінні — це грошові одиниці іноземних держав.

Національна валютна система -- форма організації валютних відносин країни, що визначається національним законодавством

Структура національної валютної системи:

1. Національна гро­шова (валютна) одиниця

2. Золотовалютні ре­зерви країни

3. Умови конвертова-ності національ­них валют

4. Режим ринку валют

5. Режим ринку золота

6. Статус національних уста­нов, що регулюють ва­лютні відносини країни

Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС):

І. Система "золотого стандарту"

1. золотомонетний стандарт- обіг золотих монет і вільний обмін паперових та кредитних гро­шей на золото(діяв із 1867 р. до початку XX ст.);

2.золотозливковий стандарт- (з початку XX ст. до Пер­шої світової війни); можливість об­міну знаків вартості на золото тільки тоді, коли пред'явлена сума гро­шових знаків відповідає ціні золотого зливка.

3.золотодевізний (золотовалютний) стандарт- до­зволяє обмінюва­ти банкноти на іноземну валюту (девізи), розмін­ну на золото(із 1922 р. до початку Другої світової війни).

Переваги:

- стабільність курсів валют сприяє розвитку торгівлі й зменшує ризики;

- жорстке саморегулювання.
Недоліки:

- відмова від самостійної грошової політики;

— залежність від видобутку золота.

II. Бреттон-Вудська система (створена в 1944 р.)

- встановлення твердих обмінних курсів країн-учасниць до курсу долара;

- курс долара фіксований до золота;

- центральні банки підтримують стабільний курс на­ціональної валюти відносно долара;

— організаційною ланкою виступають МВФ і МБРР.

III. Ямайська валютна система (створена у 1976 р.)
--- заснована на кількох валютах;

—відмінено монетний паритет золота;

--- основний засіб розрахунків - вільно конвертована валюта, а також міжнародні кредитні гроші -- СПЗ ("спеціальні права запозичення" - створена у 1969 р) і ре­зервні позиції МВФ;

--- вільний плаваючий курс валют визначається попи­том і пропозицією;

— центральні банки країн не зобов'язані втручатися в роботу валютних ринків для підтримання фінансового па­ритету національних валют;

- країна сама обирає режим валютного курсу (фіксова­ний, плаваючий або змішаний).

Курс валюти — це ціна грошової одиниці однієї краї­ни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Котирування — визначення офіційними державни­ми органами (центральним банком) ціни іноземної валюти.

Міжнародна міграція робочої сили — переміщення працездатного населення з однієї країни в іншу з ме­тою пошуку роботи, нових сфер застосування своїх здібностей, кращих умов життя.

Причини міжнародної міграції робочої сили:

1. Національні від­мінності в рівнях заробітної плати

2. Міжнародні відмінності у вартості життя

3. Нерівномірність ін­вестиційних процесів у різних країнах

4. Відмінності в рівнях безро­біття між країнами

5. Суттєві відмін­ності рівнів життя населен­ня різних країн

6. Потреба у використанні іноземної робочої сили національними держа­вами тощо

Форми міжнародної міграції робочої сили:

1. Безповоротна-зміна постійного місця життя

2. Тимчасова-зміна місця проживання хоч і на тривалий, але визначений час

3. Сезонна-пошук сезонної роботи за межами своєї країни

4. Маятникова-регулярні поїздки за кордон у пошуках роботи з обов’зковим поверненням у свою країну.

Тенденції розвитку ММРС:

- поширення міграційних процесів робочої сили прак­тично на всі країни світу;

- головний напрям міграції робочої сили: з країн, що розвиваються, та країн із перехідними економіками у най­розвиненіші країни;

- активізація міграційних процесів із однієї розвине­ної країни в іншу;

- посилення міждержавних переселень у межах країн, що розвиваються;

- пожвавлення маятникової міграції між країнами з перехідними економічними системами;

- виникнення нової форми міграції робочої сили - міграції науково-технічних кадрів;

- посилення тенденції "втеча умів" із країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

- утворення нових привабливих міграційних центрів на Близькому Сході (Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт, Ізраїль), у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Вене­суела), у Південно-Східній Азії (Японія, Гонконг, Тайвань, Сінгапур);

- зростання частки "молодої міграції";

- розширення обсягів нелегальної міграції, зумовлене жорсткішою міграційною політикою США і країн Західної Європи, які прагнуть обмежити приплив іноземної робочої сили.

79. Міжнародний рух капіталу: зміст, форми, тенденції

Важливу роль у посиленні інтернаціоналізації господарського життя та взаємозалежності між країнами відіграє експорт капіталу, що приводить до його транснаціоналізації. Він зумовлює безпосередні переплетення господарських структур різних країн, переміщення між ними прогресивної технології, ноу-хау, передового досвіду в організації та управлінні виробництвом. А псе це є суттєвим щаблем до спеціалізації та кооперування виробництва як стратегічної форми МЕВ.

Вивіз капіталу — це експорт вартості у грошовій або товарній формі з однієї краї­ни в іншу. Він може здійснюватись фірмами, що стають ТНК, або державою чи міжна родними фінансовими організаціями на багатогранній основі у вигляді позик. Головна мета експор­ту капіталу ТНК полягає в більш ефективному його використанні для отримання більш високого доходу. Щодо експорту капіталу державою, то це, як правило, вивіз капіталу.І розвинених країн ринкової економіки для утворення умов для стабільного розпитку ринкових підприємницьких відносин, широкого доступу капіталу ТНК, зміцнення пс зицій на зовнішніх ринках тощо. Подібна мета надання кредитів країнам, що розчина ються та переходять до ринку через МВФ тощо.

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних функціональних формах: підприємницькій та позичковій. Специфічною функціональною формою вивозу капіталу стала міжнародна науково-технічна допомога.

Експорт підприємницького капіталу означає його вкладення, інвестування в проові, сільськогосподарські, транспортні та інші підприємства за кордоном шляхомового будівництва або купівлі існуючих підприємств, придбання їх акцій. Підприємицькі вкладення поділяються на прямі інвестиції, коли експортер є повним власником підприємства або володіє контрольним пакетом акцій тощо, і портфельні інвестиції.

Позичковий капітал експортується у вигляді коротко- чи довгострокових кредитів урядам або підприємцям інших країн, вкладання грошей на банківські та інші рахунки фінансових організацій за кордоном тощо.

Експорт капіталу приносить його власникам дохід у вигляді промислового чи торго­вого прибутку, відсотка, дивіденду — залежно від форми вкладання. Капітал у підприєм­ницькій формі (промисловий капітал) приносить його власнику дохід переважно у вигляді прибутку, а капітал у позичковій формі (позичковий капітал) — у вигляді відсотка за вкладами, позичками і кредитами. До того ж вивіз капіталу у позичковій формі може бути "зв'язаним", тобто кредити надаються під закупки певних товарів у фірм, які вказуються кредитором. Це досить поширене явище у світовому кредитуванні, Із тому числі й при наданні позичок Україні, наприклад СБ, країнами ЄС, США, Япо­нією та іншими країнами.

Основними характеристиками розвитку вивозу капіталу в сучасних умовах є такі. 1. На основі вивозу підприємницького капіталу складається розгалужена мережа ТНК, які включають виробничі підприємства в різних країнах. Сьогодні ТНК — основ­на ланка в системі експорту підприємницького капіталу. 2. Експорт капіталу з провідних розвинених країн привів до утворення їх "другої економіки". Так, зарубіжне виробництво ТНК вітчизняного базування перевищило експорт товарів і послуг з території США в 6 разів, Японії — в 1,6, країн Західної Європи - 1,35 раза. Поряд зі зростанням масштабів вивозу капіталу відбуваються серйозні зміни в його напрямах, співвідношенні функціональних форм, самих формах державного і приватного експорту, складі експортерів, галузевій структурі тощо. Так, якщо традиційним напрямом вивозу капіталу в першій половині XX ст. був експорт з розвинених країн в економічно слабкорозвинені, то з другої половини характерним стало спрямування ос­новної маси капіталу в розвинені країни.

Вивіз капіталу в країни, що розвива­ються- основний експорт капіталу спрямовується в нові індустріальні країни, які поряд з нафтоекспортуючими країнами, що розвиваються, самі стали експортерами капіталу, причому, якщо нафтоекспортуючі країни, що розвиваються, вивозять капітал в основному в позичковій формі в розвинені країни, то нові індустріальні країни - у підприємницькій формі в різні країни.

Дата добавления: 2015-05-09