Національні відмінності у визначеннях предмета політекономії

ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

9.3.1. Національні відмінності у визначеннях предмета політ­
економії.

9.3.2. Вчення про економічні закони у вітчизняній науці.

9.3.3. Погляди вітчизняних дослідників на методи політичної
економи.

9.3.4. Історична доля політичної економії.

Питання про предмет і метод політичної економії — вихідне і одночасно основоположне в економічній науці. Незважаючи на це, у розумінні його серед вітчизняних учених, як, до речі, і се­ред зарубіжних, не було єдності. До того ж з плином часу погля­ди дослідників у цій важливій ділянці економічної науки досить суттєво змінювались.

Насамперед звернемо увагу на різні традиції у розумінні нау­ковості економічних теорій. Першу з них можна назвати ессенціалістською або континентальною. Згідно з нею, завдання науки полягає у проникненні в сутність (essence) явищ, переході від сутності першого порядку до сутності другого і вищих по­рядків, відкритті все більш загальних законів природи. Другу з традицій часто називають функціональною-прогнозною або острівною. Відповідно до неї завдання науки полягає у поясненні подій, що спостерігаються, та передбаченні майбутніх. Перша із цих традицій більше орієнтується на метафізичний характер науко­вого знання, його відстороненість від злободенності ("чиста на­ука"), друга — на прикладну його цінність.

В умовах першої та другої класичних ситуацій сильніший вплив мала континентальна традиція. Із здійсненням маржиналістської революції, яка привела до встановлення третьої класичної ситуації, посилюється вплив острівної традиції. На­приклад, питання про сутність вартості (цінності), природу ціни, якими посилено займались представники класичної політекономії, були полишені як такі, що не мають відношення до науки і не перевіряються емпіричними даними. Значною мірою ця переорієн­тація в галузі економічної методології була пов'язана з критикою методології К. Маркса та його прихильників. Як відомо, вони, роз­виваючи континентальну традицію, піддавали критиці погляди інших "буржуазних" економістів, попередників і сучасників, за "поверховість" підходу до реальності, елементи "вульгаризації" тощо. Контркритика прихильників острівної традиції полегшува­лась втратою актуальності гегельянства, що відбувалася саме в пе­ріод дозрівання передумов маржиналістської революції.

До 90-х рр. XX ст. трансцендентальний реалізм, ессенціалізм (тобто інтерес до суті явищ) сприймався вченими, які працювали в основній течії економічної науки, як давно і остаточно подолані помилки. Але пізніше з'явилися праці, спрямовані на перегляд такої позиції[1].

Вивчення питань предмета і методу політичної економії в українській економічній думці XIX — початку XX ст. віддзерка­лювало обидві зазначені вище традиції. Воно відбувалося у двох напрямках. По-перше, у науковій і навчальній літературі з еко­номічної теорії відстоювались і збагачувались новими положен­нями погляди на предмет і метод політекономії провідних вітчиз­няних науковців. По-друге, в історико-економічній літературі кінця XIX — початку XX ст. вперше розпочався спеціальний кри­тичний аналіз поглядів на предмет і метод представників світо­вої та національної економічної науки минулого і тодішньої су­часності. Тим самим розширювався горизонт і поглиблювалось бачення проблеми, виявлялись тенденції в розвитку та еволюції поглядів вчених на основоположні теоретико-методологічні пи­тання.

Серед праць першого напрямку назвемо підручники з основ полі­тичної економії професорів Д.І. Піхна, М.І. Тугана-Барановсько-го, О.М. Миклашевського, Л.В. Федоровича, В.Я. Желєзнова та ін. До праць другого напрямку належать монографії професорів М.М. Вольського "Задача политической зкономии и ее отноше-ние к прочим наукам" (1872), Р.М. Орженцького "Учение об зко-номическом явлений" (1903), СІ. Солнцева "Предмет и метод по­литической зкономии" (1924), нариси К.Г. Воблого та ін.

Значне місце у зазначених працях займав критичний аналіз поглядів вітчизняних та зарубіжних представників різних теорій та шкіл на предмет і метод політичної економії. У поданій нижче табл. 9.1 наочно представлено значне різноманіття та еволюцію думок провідних представників економічної науки XIX — початку XX ст. на предмет політичної економії (економічної теорії).

Таблиця 9.1. Класифікація поглядів на предмет політичної економії (економічної теорії)

Ключові проблеми дослідження	Визначення політичної економії	Школи та їх основні представники
Багатство нації, народний добробут	Наука про багатство. Суть багатства та його склад трактуються по-різному, а саме як: • мінові цінності	Класична політична економія (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж.С. Мілль). Представники української економічної науки (Т.Ф. Степанов, І.В. Вернадський, Г.М. Цехановецький та ін.)
•створені працею та природні блага	Класична політична економія (Дж.Р.Мак-Куллох, Дж. Маквен)
• корисність речей	Класична політична економія (Г. де Молінарі, П. Кове)
•лише матеріальне багатство	Класична політична економія (А.Сміт, Дж.С. Мілль, К.Г. Рау, А.Ж.Л. Бодрільяр та ін.)
•матеріальне і нематеріальне багатство	Класична політична економія (Д. Рікардо, Дж.Р. Мак-Куллох, У.Н. Сеніор, Ж. Гарньє, Г.Шторх, Ф.Бастіа, Г.Ч. Кері та ін.). Німецька історична школа (Ф. Ліст, В. Рошер, К. Кніс та ін.). Представники української економічної науки (І.В.Вернадський, А.Я. Антонович та ін.)
•народний чи суспільний добробут	Класична політична економія (А. Сміт, Дж.С. Мілль, Ж.Б.Сей, Ж. Гарньє,П.Россі, Ж.Левассьор та ін.)
Обмін	Наука про обмін ("каталлактика")	Класична політична економія (Г. Маклеод, Г. Перрі, Р. Вейтлі)
Господарська діяльність	Наука про народне господар-ство, умови і закони, за якими проходило і відбувається господарське життя народів	Історична школа (В. Рошер, К. Кніс, Г. Шмоллер, О. Конрад та ін.). Представники української економічної науки (В.Ф. Левитський, М.І.Туган-Барановський, О.М. Миклашевський та ін.)
Соціальність	Наука про соціальні, психо- логічні, правові явища та відносини між людьми	Соціальна школа (Г. Рюмелін, Р. Штаммлер, А. Амонн та ін.)
Економічні (вироб- ничі) відносини	Наука про об'єктивні відносини між людьми у процесі вироб- ництва, розподілу, обміну іспоживання	Марксизм (К.Маркс, Ф. Енгельс)

Раціональний роз­поділ (використання обмежених ресурсів)

Наука про раціональний роз­поділ обмежених (рідкісних) економічних ресурсів за аль­тернативними напрямками їх використання з метою задо­волення потреб споживачів

Неокласична школа (А. Маршалл, Ф. Еджуорт, Л. Вальрас та ін.)

Ряд українських вчених другої половини XIX ст. привернули увагу до національних відмінностей у визначенні предмета і ме­тодів політичної економії як науки. Так, М.І. Туган-Барановський у підручнику "Основи політичної економії", за яким пізнавали економічну науку українські та російські студенти, зазначив таке.

Англійські та французькі економісти звичайно виходять із по­няття не господарства, а багатства, і визначають політичну еконо­мію як "науку про багатство". Проте німецькі вчені висувають на перший план поняття господарства. Видатний український науко­вець критично ставився до типового англо-французького визначен­ня політичної економії, вважаючи, що у цьому випадку під багат­ством розуміють зовнішній результат господарської діяльності — сукупність предметів, які мають ціну. Між тим політична еконо­мія вивчає цю господарську діяльність і виникаючі у її межах су­спільні відносини. "Визначаючи політичну економію як науку про багатство (інакше кажучи, як науку про речі), — писав М.І. Туган-Барановський, — ми затушовуємо відмінність цієї науки від тех­нічних наук і не висуваємо на перший план суспільного характеру нашої науки. Ось чому необхідно визнати суттєвим покращанням погляду німецьких економістів, що має всі шанси стати панівною"[2].

З позицій сучасності теоретико-методологічний прогноз вчено­го не зовсім виправдався. Картина розвитку поглядів на предмет економічної теорії виявилась набагато мозаїчнішою та дещо іншою.

Однак слід віддати належне нашому видатному вченому за його наполегливі спроби з'ясувати суть предмета науки і утвердити правильне його розуміння в літературі серед дискусійних думок.

Як і М.І. Туган-Барановський, більшість вітчизняних еко­номістів визначали політичну економію як науку про народне господарство. Незважаючи на ряд нюансів у розумінні самого поняття "народне господарство", вчені підкреслювали, що йде­ться про суспільні відносини людей. Вони складаються на основі їх доцільної діяльності. У ній, як правило, досить чітко розрізня­лись технічний і соціальний бік. Завданням політичної економії вчені правильно вважали вивчення явищ соціального характеру. Так, професор В.Я. Желєзнов писав: "Політична економія вивчає не всю господарську діяльність в її цілому, а лише один бік її, а саме той, який зводиться до сукупності соціальних відносин, що виникають між людьми на ґрунті задоволення їх різноманітних потреб матеріальними засобами"[3].

Подібне розуміння та визначення предмета політичної економії ще раніше було зафіксоване майбутнім професором Харківського університету М.М. Соболевим як типове для вітчизняної літера­тури у енциклопедичному словнику Ф. Брокгауза та І. Єфрона. "Отже, політична економія — це наука, що вивчає суспільні відносини людей, які виникають на ґрунті господарської діяль­ності", — зробив висновок М.М. Соболє[4]².

Вчений розрізняв завдання політичної економії двоякого роду: теоретичні і практичні. Теоретичні завдання він зводив до з'я­сування природи господарських явищ, до виділення серед них типів та відшукання причинного зв'язку між явищами. Прак­тичні завдання полягають в оцінці значення господарських явищ, у визначенні цілей господарської діяльності та шляхів їх досяг­нення. Виходячи з необхідності врахування в науці безперервної зміни людського життя, М.М. Соболєв зробив висновок про не­можливість існування єдиних економічних законів, дійсних для всіх часів і народів. Він розрізняв закони загальні, які представ­ляли порядок співіснування та послідовності господарських відносин в їх історичному розвитку (закон історичного розвит­ку, закон еволюції), і закони, що діють лише в межах однієї епохи господарського життя (наприклад, в межах ойкосного господарства класичної стародавності, феодального ладу середніх віків, капіталістичного ладу сучасного народного господарства).

У цьому випадку були закладені наукові основи для подаль­шого розвитку питання про критерії виділення економічних за­конів, систему законів та їх класифікацію.

При визначенні предмета політичної економії для українських економістів типовим було використання понять "народне госпо­дарство", "господарська діяльність", "явища народного господар­ства" тощо.

З визначенням політичної економії як науки про народне гос­подарство пов'язувалось кілька особливих підходів до розгляду економічних явищ та процесів. Насамперед, йдеться про надан­ня переваги макроекономічному підходу, що принесло значні, ви­соко оцінені світовою економічною наукою результати. Станов­лять інтерес самі напрямки макроаналізу — господарська кон'юн­ктура, цикли і кризи, прогнозування економічного розвитку; макроекономічні дослідження ринку; економіко-математичне моделювання. Значний доробок представників національної еко­номічної науки у цих сферах дослідження був творчо використа­ний у 20-х роках минулого століття при розробці теорії економіч­ного зростання, балансового методу планування, концепції про­гнозування та планування, математичних методів.

Великого значення з'ясуванню питань предмета, методу та класифікації економічних дисциплін надавав видатний україн­ський вчений К.Г. Воблий, справедливо вважаючи їх суттєвими питаннями методології економічної науки. Водночас вчений кон­статував: "У працях Менгера, Вагнера, Дітцеля, Шмоллера, Сіджуіка, Кейнса та ін., в російській літературі у професорів Симоненка, Левитського ці питання ґрунтовно розроблені"[5].

М.І. Туган-Барановський визначив політичну економію як науку, яка вивчає відносини господарювання в умовах товарного виробництва і стихійні закони, що управляють народним госпо­дарством. К.Г. Воблий вдало підмітив дійсні недоліки визначення предмета політичної економії, первісно запропонованого М.І. Ту-ганом-Барановським, які згодом відіграли значну роль у дискусії радянських економістів 20-х рр. XX ст. щодо предмета та долі політичної економії в умовах соціалізму. "Це визначення і надто широке, і разом з тим, надто вузьке", — підкреслював учений[6]. Надто широкий характер його К.Г. Воблий вбачав у тому, що до­слідженням суспільних відносин людей, як членів товарного гос­подарства, займаються й інші соціальні дисципліни. Отже, таке визначення не відділяє ясно і точно предмета економічних дослі­джень від галузі інших суспільних наук. Вузькість же визначен­ня, на думку К.Г. Воблого, полягала у зведенні предмета полі­тичної економії до вивчення відносин лише товарного господар­ства. До речі, К.Г. Воблий слушно звернув увагу на певну логіч­ну непослідовність у судженнях М.І. Тугана-Барановського, коли той через декілька сторінок цілком резонно зауважив, що "полі­тична економія не може ігнорувати й інших типів господарської організації, крім товарної"[7]. Дійсно, у своєму підручнику "Основи політичної економії" видатний український вчений виділив пред­мет політичної економії у широкому і вузькому смислі слова.

У рецензії на книгу М.І. Тугана-Барановського "Нариси із новітньої історії політичної економії" (1903) К.Г. Воблий до по­зитивних якостей цієї праці відніс те, що автор розглядає розви­ток політико-економічних ідей у тісному зв'язку з економічною та соціальною історією. "Такий метод дослідження, — підкреслював К.Г. Воблий, — сприяє з'ясуванню характерних рис у вченні економістів, які нерідко є виразниками і тлумачами своїх епох"[8]. Характеризуючи такий метод як плідний, К.Г. Воблий висловив побажання про його подальше широке застосування та розповсю­дження у вітчизняній економічній літературі.

К.Г. Воблий поділяв погляди тих вчених (зокрема, відомого німе­цького професора І. Конрада), які вважали, що економічні теорії мож­на правильно зрозуміти тільки на основі вивчення фактичних відно­син, серед яких вони розвинулись. У цьому зв'язку український вче­ний наводив таке положення: історія політичної економії не може бути цілком відділена від історії розвитку народного господарства[9]. Звичайно, не в значенні їх ототожнення (хоча існували й такі спро­би), а в значенні найтіснішого зв'язку цих двох економічних наук.

Ще й нині становить безсумнівний інтерес судження цього вченого про те, що політична економія займається не досліджен­ням задоволення людських матеріальних потреб, а дослідженням тих суспільних відносин, які створюються в сфері народного гос­подарства, з одного боку, і загальними умовами його розвитку та стану, — з другого. Отже, у К.Г. Воблого йдеться про економічні (виробничі) відносини у тісному зв'язку з розвитком продуктив­них сил. Щоб уникнути можливих аналогій з марксистськими визначеннями предмета політичної економії (а вони мимоволі на­прошуються), зазначимо, що в той період К.Г. Воблий займав чіт­ко виражену і відверто ним заявлену немарксистську позицію, критично ставився до різних марксистських положень. Сам факт існування різних "завужених" і "розширювальних" трактувань предмета політичної економії та плутанини у визначеннях вчений розцінював як перебування економічної теорії на такому ступені розвитку, коли поки що недостатньо з'ясовані її основні питання[10].

Дата добавления: 2015-05-09