Яке слово вибрати 5 страница

Лісовик — найбагатше за значеннями слово. Лісовиками називають людей, які живуть у лісі або займаються лісовими промислами, полюванням: Давним давно жили древляни — лісовики і смолокури — У цих лісах, у хащах тьмяних (В. Мордань); Коли заради примхи Євпраксії затримувався обоз у лісових непрохіддях, то йшли привітати княжну або просто подивитися на неї вуглярі, смологони, лісовики (П. Загребельний).

У роки війни лісовиками називали партизанів, загони яких розміщували свої табори в лісах: Третій рік з сідла не сходить, до безсоння звик. І страшний для окупантів грізний лісовик (М. Шеремет).

Має слово лісовик ще одне значення: «назва міфічної істоти, яка, за уявленням багатьох народів, серед них і українців, жила в лісі, була охоронцем його скарбів (рослин, тварин, лісових джерел)»: Ні разу не трапилося [Олексі] відчути на собі чортові пазурі, відьомське шахрайство, підступ чи лісовика, чи домовика, чи водяника (Г. Хоткевич); Очі світились таким тихим, таким мрійним світом, неначе вони... бачили лісовиків з зеленими бородами та зеленооких русалок ясної місячної ночі (І. Нечуй-Левицький).

Отже, хоч і мають усі перелічені слова зв’язок із поняттям «ліс», проте це різні назви, і їх не треба плутати.

Л Ю БИЙ — ЛЮБ И МИЙ — УЛ Ю БЛЕНИЙ. Любий учень середньої школи відповість на це запитання — таку фразу зі словом любий, відповідно наголошеним, часто можна почути навіть серед учителів. Тим часом за лексичними нормами української літературної мови треба замість слова любий уживати в подібних випадках займенник будь-який. Отже: Будь-який костюм йому до лиця; З будь-якою справою вони впораються.

Українська мова має омонімічний прикметник любий з наголосом на першому складі, і означає це слово «милий», «дорогий», «приємний», «коханий», напр.: Ні, любий, я тобі не дорікаю (Леся Українка); Любого гостя весною частують медком, а восени молочком (Народна творчість).

Прикметник любий має широке поле сполучуваності зі словами брат, сестра, доня, син, родина, дитина, обличчя, мрія, словечко. Характерні його синтаксичні зв’язки, напр.: любий серцю, любий товаришеві, любий для матері, любий до болю: напр.: Цілий день мати шила сорочки та костюмчики і не мала часу розмовляти з своїми любими синами (М. Хвильовий).

У розмовній практиці трапляється слововживання любимий, що містить у своєму значенні відтінок пасивності, напр.: Мою першу, любиму й досі, вчительку звали Олена Северинівна (С. Олійник); Любима нею з дитинства акація... (О. Гончар). Значення пасивності як протиставлення активному станові особливо виразно проступає в зіставлюваних формах, напр.: Зараз для мене щастя — любити вас і бути любимим (І. Кочерга).

Однак для сучасної літературної мови таке слововживання не характерне: утворення з суфіксом -им (-ий) (пор. любимий, значимий) сприймаються тепер як порушення граматичної норми. Відчуття системних зв’язків у мові сприяло поширенню іншої дієприкметникової форми з тим самим значенням — улюблений, напр.: У кожного Дантеса є свій улюблений поет (А. Крижанівський); Схили Дніпра стали не тільки «населеними», але й улюбленими для киян та гостей Києва (з газ.).

З погляду сучасної лексичної й граматичної норми перевагу треба віддавати слововживанням улюблена справа (а не любима справа), улюблена книжка, улюблений твір, улюблений письменник, улюблені сестри, улюблений киянами парк тощо.

МАТЕР И ЗНА — РІДН И ЗНА. У сучасній мовній практиці ці два іменники використовуються як синоніми, що пов’язані з поняттям «рідна земля. Батьківщина, рідна мова, звичаї, національна культура». Слово материзна зафіксоване в 11-томному Словнику української мови з одним тільки змістом: «спадщина, що залишилася від матері». Саме такий зміст розкривається в прикладах-ілюстраціях з української класичної літератури: На такій батьківщині та з такою материзною можна було й добре на світі прожити, та, на жаль, обрали опікуном до сироти дядька Кузьму (Л. Яновська).

Сучасне слововживання відходить від такого конкретного значення, підкреслюючи в слові зв’язок із корінням, родоводом, ширше — з духовною культурою народу. У знаменитому «Треносі» [«Плачі»] 1610 р. Meлетій Смотрицький рішуче стає на захист українського народу, його звичаїв і вірувань, гнівно таврує тих, хто відступився від материзни... (з журн.).

Очевидно, за моделлю слова материзна утворено й іменник ріднизна, якого не знайдемо в словниках. Але його семантичне наповнення і стилістичне забарвлення виокремлюється в ряду синонімічних висловів, допомагає виразніше висловити відчуття рідної землі, напр.: Не належала [Євпраксія] до невиразного племені втікачів з невизначеністю їхніх мандрів. Знала, куди втікати. Додому! До ріднизни! ( П. Загребельний); І в повісті естонця М. Траата «Танець навколо парового котла» людину теж не залишає відчуття зв’язку з ріднизною (В. Фещенко).

Отже, в слові материзна розвинулося нове значення, спільне з синонімічним ріднизна. Обидва іменники мають прозору форму, тобто легко пов’язуються з поняттям «рідна земля, вітчизна».

МЕМОРІ А ЛЬНИЙ — П А М’ЯТНИЙ. Слова меморіальний і пам’ятний — синоніми. Вони мають не тільки спільне значення, а й відтінки, за якими розрізняються, різну активність у функціонуванні, не завжди однакову сполучуваність.

Меморіальний — слово іншомовного походження mémóriális, що в латинській означало «пам’ятний». У сучасній українській мові вживається зі значенням «той, що служить для увічнення пам’яті якої-небудь особи або визначної події», напр.: меморіальний знак, меморіальна дошка, меморіальний напис, меморіальний комплекс.

Часто вживається словосполучення меморіальний музей. Меморіальним можна назвати тільки той музей, котрий і особливостями своєї колекції, і своїм розташуванням пов’язаний зі збереженням пам’яті про якусь видатну людину чи знаменну подію. Це музеї-квартири письменників, художників, акторів та інших відомих діячів (меморіальний музей М. Заньковецької у Києві, меморіальний будинок-музей М. Лисенка, літературно-меморіальний музей М. Рильського).

Пам’ятний — прикметник, що має значно ширший спектр значень, ніж синонімічне йому тільки в одному із них слово меморіальний. Одне з основних тлумачень — «який добре зберігся в пам’яті, довго пам’ятається»: Ох, і ловилися ж прокляті коропи В те літо пам’ятне (М. Рильський).

Це також «такий, про якого пам’ятають»: Я... хочу буть такою ж, як і ти: Не чуть знайомої ходи, Не трепетать від пам’ятного стуку, Прожогом не летіти до дверей (Л. Забашта). Синонімами до цього значення є слова знайомий, відомий.

Слово пам’ятний має ще й значення «дорогий як пам’ять про кого-, що-небудь»: Воно [ім’я] між пам’ятних листків Зоставить слід незрозумілий (М. Зеров, переклад із О. Пушкіна).

Уживається пам’ятний також для позначення поняття «той, якого не можна забути», синонімізуючись зі словом незабутній: Від далекого логова опришків ледве доносяться звуки пісні. Все про нього, все про славного, вічно пам’ятного героя Гуцульщини Олексу Довбуша (Г. Хоткевич).

Синонімічним слову меморіальний є значення «той, що служить для запам’ятовування, для зберігання в пам’яті кого-, чого-небудь або для нагадування про когось, щось»: У Києві встановлено понад сто пам’ятників, пам’ятних плит і стел, меморіальних дощок та пам’ятних знаків (з журн.).

МИТ Е ЦЬ — МИСТ Е ЦЬ. В українській мові є обидва ці слова, що розрізняються стилістично. Із входженням у сучасну писемну та усну практику мови української діаспори і повернення джерел, які були вилучені з української культури, активізувалася застаріла форма мистець, мистці, що набуває статусу нейтрального словотвірного варіанта.

Обидва слова збігаються в значеннях «той, хто працює в якому-небудь виді мистецтва», «людина, обізнана в якій-небудь справі». Не варто випускати з уваги складність вимови форми мистець при відмінюванні: мистця, мистцеві, про мистця. В українській мові є тенденція до спрощення збігу приголосних, через те перевага надається формі митець.

М О ВА ЙДЕ — ЙД Е ТЬСЯ. Вислів мова йде про щось (тобто розповідається, говориться про щось) і синонімічне йому дієслово йдеться завжди вживаються з іменниковим додатком: мова йде про фільм і йдеться про фільм; мова йде про Івана Петровича (про відпочинок, про передплату, про звільнення) та под. і йдеться про Івана Петровича (про відпочинок, про передплату, про звільнення та под.). Неправильний вислів мова йдеться, утворений із двох названих.

НАВ І ДАТИСЯ — ВІДВ І ДАТИ — ПРОВ І ДАТИ — ПРИЙТ И. Запрошуємо Вас навідатися в кіоск подарунків та сувенірів — читаємо в рекламі одного з готелів. Мимоволі згадуються синонімічні вирази з дієсловом відвідати або й без нього: Запрошуємо Вас до кіоску подарунків та сувенірів.

Чому не сприймається в цьому випадку дієслово навідатися? Можливо, впливає поширений стереотип — відвідати виставку, відвідати музей, магазин, відвідати товариша?

Навідатись « прийти до когось, провідати когось», те саме значення передається й дієсловом навідати, причому останнє вимагає після себе іменника в родовому відмінку (навідати сестру, матір, батька), а навідатися сполучається з родовим прийменниковим (до кого, чого), але може вживатися й без додатка або із знахідним прийменниковим (навідатися в поле), напр.: Михайло [батькові]: А через те я повинен зараз все покинуть, бо у мене є молода, і треба її навідать (І. Тобілевич).

Навідатися звичайно вживається в оповідній, невимушеній мові, в неофіційному стилі: До кого це він удосвіта навідався? (Є. Гуцало).

Можна навідатися, тобто «прийти» і до когось, до чогось, кудись: навідатися до млина, до телят, у млин.

Обіцяли навідатись, тобто «обіцяли прийти», а в певному контексті цей вислів означає «виявити турботу, співучасть, допомогти».

У стилістично нейтральному, інформативному тексті, яким, до речі, є й згадана вище реклама, перевагу треба віддати дієслову відвідати. Це не означає, що відвідати належить тільки сфері книжного, офіційного спілкування. Відвідати онуків, товариша, або відвідати музей, виставку, кіоск, шевченківські місця — стилістично нейтральні, літературно нормативні вислови. Поширеності дієслова відвідати сприяють і його словотвірні можливості, зокрема, співвідносний з ним іменник відвідини. Синонімічні дієслова навідатися (до когось), провідати (кого) вносять у мову відтінок інтимності, невимушеності, розмовності.

НАВК О ЛИШНЄ СЕРЕД О ВИЩЕ — ДОВК І ЛЛЯ. Природні умови, в яких живе людина, все, що її оточує, — це навколишнє середовище. Синонімічний, близький за значенням вислів — довкілля, що набув поширення у 80—90-і роки XX ст.: Дбати про здоров’я майбутніх поколінь означає дбати про збереження навколишнього середовища (з газ.).

Прикметник навколишній сполучається з багатьма іменниками: люди, села, будинки, дійсність, звуки, ліси і под. Поєднуючись із займенником усе, слово навколишнє виконує роль іменника, напр.: / ще пам’ятаю: був гарний літній день, і все навколишнє здавалось прекрасним (О. Довженко).

Як стилістично невправні сприймаються вислови оточуюче середовище, оточуючі люди або в значенні іменника оточуючі. Коли йдеться про середовище людей, доречно вживати нормативний вислів оточення: Він облишив учитися. А як він ще дійшов, що всі засоби до життя однакові, то почав шевцювати, бо багатства душі він постановив переховати про себе, а оточенню дати чоботи (В. Підмогильний). Через те, що іменник оточення здебільшого вживається на позначення людей, його сполучуваність типу природне оточення спричиняє двозначність, нечіткість вислову, пор.: Мати Лесі була відома українська письменниця Олена Пчілка. Отже, виростала Леся у високоінтелектуальному оточенні, де панувала рідна мова, жили передові демократичні ідеї (з газ.). Тобто в деяких випадках назви оточення і середовище конкурують між собою; кожне слово має свою характерну сполучуваність, тяжіє або до називання сукупності людей (оточення), або до називання умов життя (середовище).

НАВЧ А ЛЬНИЙ — УЧБ О ВИЙ. Сучасні словники української мови, а також мовна практика не засвідчують слова учба. Тому й прикметник учбовий, що його, на жаль, можна не лише почути, а й побачити написаним на дверях кабінетів, установ та ін., це аномальне утворення від неіснуючого слова. Закономірним в українській мові є слово навчальний (відповідно — навчальна, навчальне, навчальні), утворене від іменника навчання. Навчальний — « той, що стосується навчання, пов’язаний з ним»: навчальний рік, навчальний корпус, навчальна частина; « той, що призначений для навчання»: навчальний посібник, навчальна програма; « той, методом якого є навчання, тренування»: навчальне кіно, навчальна стрільба, навчальна передача; « той, що пристосований до навчання, тренування»: навчальний корабель, навчальний човен, навчальний тролейбус.

НАГ О ДА — ПРИГ О ДА. Подібні за звучанням, але різні за значенням слова, які в усталених словосполученнях іноді плутають. Кажуть: Стати в нагоді. Тим часом нагода — це «зручні обставини, підхожий момент». Слово вживається в таких усталених висловах: заходити кудись при нагоді, зробити щось при нагоді — тобто за зручних обставин. Наприклад: Заходь до нас при нагоді; Послав при нагоді вісточку до матері.

Пригода — це «подія», «випадок». Фразеологічний вислів бути (стати) у пригоді має значення «приходити на допомогу в скрутному становищі». Наприклад: Я буду тобі колись у пригоді («прийду на допомогу, допоможу»); Зайвий розум не завжди в пригоді людині.

Отож, не сплутуймо вислови при нагоді й у пригоді.

НАГОЛОС И ТИ — ПІДКР Е СЛИТИ. «Доповідач наголосив — це зрозуміло: доповідач посилив голос або підвищив тон, вимовляючи певне слово або кілька слів. Але часто в газетах читаємо: доповідач підкреслив — і це незрозуміло: адже підкреслити можна лише на письмі», — так міркують деякі мовці.

Чи це справді так?

Що таке підкреслити? Це означає «виділити, вирізнити щось серед чого-небудь». Насамперед ідеться про написане: щоб виділити якусь його частину, проводять під нею риску. Тоді читач одразу звертає увагу на це місце в тексті.

А в усному мовленні? У розмові, бесіді, лекції, щоб привернути увагу до певного поняття, деякі слова вимовляють гучніше, вищим тоном, змінюючи інтонацію. Цим самим виділяють, вирізняють відповідне слово або вираз серед інших, тобто підкреслюють. І слухач реагує на ці зміни, зосереджує увагу саме на тому, що виділене голосом, інтонацією.

Отже, підкреслення рискою на письмі й наголошення в усному мовленні — способи виділення окремих слів, словосполучень, окремих речень.

Як бачимо, спільне значення «виділяти що-небудь» мають обидва дієслова — підкреслювати й наголошувати. Це зафіксовано і в загальномовному словнику. Тут знаходимо підкреслювати « наголошувати на чому-небудь, виділяючи його як значніше, важливіше за інше (звичайно у викладі)». Отже, доповідач може не лише наголошувати, а й підкреслювати сказане ним, виділяючи його з-поміж того, що вже було чи далі буде сказано. Дієслова підкреслювати і наголошувати вживаються не тільки в конкретному значенні «виділяти інтонацією», «підкреслювати олівцем що-небудь». Вони стосуються й формулювання головної, важливої думки, зосередження уваги на якійсь проблемі. Сполучаючись зі словами думка, проблема, завдання тощо, ці дієслова набувають переносного значення. Крім того, підкреслюють не тільки написане чи вимовлене. Можна підкреслювати й зовнішній вигляд когось або чогось, ставлення до когось або до чогось та ін., напр.: Блідість обличчя підкреслювала гарячий блиск його очей. Щоправда, у подібних реченнях природніше звучать слова-синоніми відтінюють, показують, виявляють і под.

НАСІНН Є ВИЙ — НАС І ННИЙ — НАС І ННИЦЬКИЙ. Часом ці прикметники вживають як тотожні, незважаючи на відмінність у значенні названих ними понять. Особливо ця плутанина впадає у вічі, коли розповідають про фахівців, які займаються вирощуванням рослин для одержання сортового насіння, або йдеться про діяльність, пов’язану з вирощуванням насіння. В інформаціях натрапляємо на вирази насіннєва, насінна і насінницька справа; насіннєва, насінна і насінницька станція; насіннєва, насінна і насінницька бригада. Як же правильно?

І насіннєвий, і насінний можна сказати про рослини, частини рослин (головка, коробочка, стебло), які містять у собі насіння, про врожай, призначений для одержання, зберігання, продажу тощо добірних сортів насіння, про будівлі для зберігання чи продажу зібраного, про посівні площі, про матеріал, призначений для вирощування, напр.: насіннєве (насінне) зерно, насіннєвий (насінний) стручок, насіннєва (насінна) картопля, насіннєве (насінне) походження, розмноження, насіннєвий (насінний) фонд, насіннєва (насінна) ділянка, насіннєвий (насінний) магазин, насіннєва (насінна) позичка.

Словом насінницький послуговуються у тих випадках, коли треба вказати, що об’єкт, позначуваний іменником, пов’язаний зі селекційним вирощуванням насіннєвих (насінних) рослин, коли йдеться про окрему галузь сільського господарства, осіб і їхню професійну діяльність.

Отже, насінницька справа, насінницька станція, насінницька бригада, але насіннєва картопля.

НАЩ А ДКИ — ПОТ О МКИ. Назви нащадок і потомок визначають відношення між попередніми і наступними поколіннями. Насамперед нащадками і потомками називаємо людей відповідно до їхніх безпосередніх предків (батьків, дідів, прадідів і т. д.), тобто тих, від кого йде рід. Наприклад: Він був із сім’ї нащадків давнього козацького роду; потомок гетьмана. Звідси й потомство у значенні «молоде, нове покоління стосовно старшого, стосовно батьків»: потомство родини Федоренків. У цьому ряду стоїть і розмовне найменування дитини (переважно сина) нащадок, рідше — потомок, напр.: професорський нащадок; В літах дядько, а потомків, бач, надбав (Олесь Гончар).

Широко відомі вислови потомствений робітник (селянин, учитель, киянин і под.) — про осіб, які за народженням належать до певного стану або до родини, ряд поколінь якої працює в певній сфері, походить з певної місцевості. А потомствений у значенні «родовий, спадковий» сприймається сьогодні як застаріле слововживання: потомствене володіння, потомствений маєток.

Люди майбутніх поколінь — це нащадки, потомки сучасних, тих, які передують їм: Нам заздрити будуть нащадки (В. Сосюра), Будь же відважний, щоб доброї слави в потомках набути (перекл. Б. Тена).

Коли йдеться про тварин, рослини, як правило, вживаємо потомок, потомство. Молоде покоління тварин і рослин стосовно старшого — це потомство: у племінної корови гарне потомство; ознаки виявляються в потомстві в незмінному стані.

Відоме ще в українській мові нащадок у значенні «спадщина»: залишити дітям в нащадок любов до землі; іти в прийми з усім своїм нащадком. Такі вислови трапляються в мові класиків української літератури, сьогодні їх замінили спадщина, спадок.

НЕДОСТ А ТНІЙ — СТ А ТНИЙ. Хто вперше знайомиться з українською мовою, помітить близьке звучання цих слів. Однак вони мають дуже різні, віддалені значення. Недостатній — це «менший, ніж треба»; «такий, що не відповідає певним вимогам»; «неналежний, незадовільний», напр.: Серцевий м’яз, одержуючи недостатню кількість кисню і поживних речовин, поступово перероджується й замінюється сполучною тканиною (з підр.); Однак окреслення меж бойківських діалектів виявилося недостатнім без урахування відповідних даних етнографічної науки (з журн.).

Що ж означає статний? Статний (статна) кажуть про струнку людину, гарно, пропорційно складену, з досконалою статурою, напр.: Мама, навпаки, була білява, високого зросту, статна, з себе показна (Панас Мирний); / ось з юрби вийшло їх двоє: Іван з Семеном — статні, сильні й молоді ковалі (А. Шиян).

НЕОРДИН А РНИЙ — ОРИГІН А ЛЬНИЙ — НЕПЕРЕС І ЧНИЙ. До цього синонімічного ряду належать також прикметники винятковий, самобутній, особливий, своєрідний, незвичайний.

Книжне слово неординарний своїм значенням указує на те, що якийсь факт, подія, явище виділяється своєю незвичайністю, своєрідністю. Неординарними можуть бути не тільки події, явища, а й люди. Всі названі синонімічні прикметники сполучаються з іменниками типу людина, особа, письменник, митець, талант, натура та ін. Коли кажуть про оригінальну виставу, оригінальне оформлення залу, підкреслюють своєрідність, незвичайність явища. Втім, оригінальними називають також речі, створені самостійно, без наслідування відомих зразків. У цьому значенні прикметники неординарний, непересічний не вживаються.

Інколи не розуміють слова непересічний, неправильно його вживаючи. Непересічний, так само, як і антонімічний, протилежний за значенням прикметник пересічний, тобто «типовий, звичайний, який нічим не вирізняється», пов’язані з поняттям «середнє число». Таке число одержують від поділу суми кількох величин на їх кількість. Отже, в значенні слова пересічний наявний компонент «середній», «властивий багатьом». Протилежний зміст прикметника непересічний можна передати, крім названих вище, означеннями феноменальний, унікальний.

НОВ А ТОР — НОВ А ЦІЇ — ІННОВ А ЦІЇ. Це іншомовні за походженням слова, пов’язані з латинськими novator та neu— « новий». Новатор — той, хто вводить нові порядки, вносить нові ідеї, принципи в будь-яку галузь діяльності.

У такому значенні слово новатор уживали й українські письменники XIX ст.: Франко явився новатором у галицькій літературі (М. Коцюбинський); Українці завше були новаторами, завше перед вели у всяких новинах та реформах (І. Огієнко).

Коли назване поняття стосується осіб жіночої статі, виникає форма новаторка. Діяльність, пов’язану із запровадженням нового, називають новаторством: У цілому цей період [20-і роки] характеризується розкріпаченням думки, творчими пошуками, сміливим новаторством (з газ.). Останнім часом іменник новаторство замінюють словом новація або частіше у множині — новації, що означає «нововведення» або «заміна старого новим», напр.: Дояром Петро Бабанюк став у п’ятнадцять років. Яка ж то була новація на той час! (з журн.).

Латинське за походженням слово інновація (частіше — інновації) має значення «нові зміни», отже, на перший план виступає загальне поняття «зміни» з уточненням «нові». У загальному вживанні інновації — « нововведення, нові підходи». Сучасна офіційна мова широко послуговується й прикметником інноваційний, пор.: інноваційні технології.

ОБЕР Е ГА — ОБЕР І Г. У Словнику за ред. Б. Грінченка та в Уманця і Спілки знаходимо форму оберега. Цим словом називають усе те, що оберігає од лихого, недоброго. Оберегою є певні дії, обряди (наприклад, замовляння, нашіптування тощо), спрямовані проти різних чарів, хвороб, причини (рос. порчи). Оберега — це талісмани, ладанки, амулети, що, за віруванням, протидіють хворобам і будь-якому лихові.

Поширена в сучасній формі й варіантна форма чоловічого роду оберіг. Від обох згаданих форм утворюється множина обереги, що часто вживається в сучасній українській мові.

ОБОП І ЛЬНИЙ — ВЗА Є МНИЙ. Слова взаємозамінні, мають значення «спільний для обох сторін». Характерна сполучуваність: за взаємною і обопільною згодою», обопільне і взаємне бажання; взаємна і обопільна приязнь (ненависть, допомога) і под. Слово обопільний характерніше для книжних стилів, особливо офіційно-ділового.

У складних словах уживається частина взаємо-: взаємовигідний, взаємовиручка, взаємовідносини, взаємовплив.

Треба розрізняти за значенням слова взаємовідносини і взаємовідношення. Взаємовідносини — це «взаємини». Наприклад: національні взаємовідносини, взаємовідносини між людьми і под. Взаємовідношення — це «прояв певних взаємопов’язаних дій, явищ» і под. Скажімо, взаємовідношення громадської думки і правосуддя», взаємовідношення нервової системи і залоз внутрішньої секреції.

О ВОЧІ — ГОР О ДИНА — ЯРИН А. Чого там [у саду] тільки немає! — зітхнувши промовив Василь... — Мати розказує... що не тільки райські яблучка, а й аґрус, порічки, виноград, — отакими кетягами так і висить! А груш тих, а ягід усяких, а яблук!

...А що, якби тобі, Грицьку, узяв та віддав усе те дворище? Що б ти робив?

... — Я б тоді паном діло зажив... Усе б у садку і сидів та овоч їв (Панас Мирний).

Що це — помилка? Говорять про яблука, груші, виноград, арус, а потім усе це називають одним словом овоч! Адже знаємо, що овочі ростуть не в садку, а на городі, в полі. І вже ж не на деревах, а в землі або як трави. А ще їх називають городиною, яриною.

Овоч (частіше множинна форма овочі) — запозичення зі старослов’янської мови, в якій воно мало значення «те, що росте».

З давніх-давен в українській мові слово овощ (овоч) та інші його фонетичні різновиди вживалися на позначення різних плодів — городніх, садових, польових. Це відображено і в мовній практиці письменників, і в словниках. Так, у Словнику української мови за ред. Б. Грінченка овощ фіксується як відповідник російського слова плод, а похідний прикметник овочевий — відповідник слова фруктовый. Російсько-український словник Уманця і Спілки подає овощ як третій український відповідник до російського фрукт, а російське плод перекладає двома формами — овоч і овощ (другий і третій відповідники). В українсько-німецькому словнику Є. Желехівського та С. Недільського форми овоч і овощ розрізняються: овоч « плід», «фрукт взагалі», а овощ — збірне.

Словник української мови в 11 томах визначає овощ як застаріле; сучасна літературна норма — овоч. Називають цим словом плоди городніх (рідше польових) рослин і зелень, що використовується як їжа, тобто городину. Вживається воно переважно у формі множини і відповідає російському нормативному овощи та розмовному овощ: Мати йде... в городню бригаду вирощувати овочі (О. Копиленко). Рідше вживається іменник овочі як назва плодів садових (часом лісових) дерев та кущів, фруктів, садовини (перекладається російськими плод, фрукт): Цвіт весняний — літній овоч На дереві життя давав (М. Рильський).

Отже, основне значення слова овочі — «плоди городніх рослин». Воно широковживане й загальновідоме. Овоч — це те, що дає літо на додачу до хліба: цибуля, капуста, морква, буряк з ботвиною, картопля, огірки, помідори, ріпа, кавуни, редиска, баклажани, гарбузи, дині тощо.

Для щоденної потреби господарі здавна вирощували овочі на присадибних ділянках — городах. Звідси ще такі назви того, що тут виростало: городина, огородина, городовина, напр. Одна половина города зеленіла городиною, друга половина була засіяна житом (І. Нечуй-Левицький); Городину і льон пололи двічі, стручкові і коноплі — один раз («Гуцульщина»); Я повертаю в зелений ряд огородини (на базарі)... В гарячому повітрі запахло кропом, петрушкою. Ряди зелені — наче зелений город (І. Нечуй-Левицький).

Дата добавления: 2015-05-09