Розмовний стиль

ПРИЗНАЧЕННЯ, ОСНОВНІ ОЗНАКИ Й МОВНІ ЗАСОБИ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛІВ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Розмовний стиль застосовується в широкому повсякденному неспеціальному спілкуванні, у таких мовних ситуаціях, в яких відсутнє попереднє обдумування висловлювання, спеціальний добір мовних засобів. Цей стиль характеризується невимушеністю, особливим емоційним забарвленням, виразністю.

У розмовному стилі широко вживається розмовна лексика і фразеологія, часто з яскравим емоційним забарвленням, просторічна лексика (завучка, директорша, стипуха, класно, запаритись («втомитись»), рубати («їсти»). Синтаксичними особливостями розмовного стилю є вживання неповних речень, слівречень, звертань, вставних слів, зворотний порядок слів.

Як зразок розмовного стилю наведемо фрагмент з оповідання Є. Гуцала «Проводи»:

Ярина Васюхно, туманіючи зором та раз у раз прикусуючи губи, розказує:

– Ото нагостювалася в сестри, ото нагостювалася! Й треба ж було повіятися до неї та ще й дітей узяти. А як могла не повіятися, коли в кожному листі пише: приїдь і приїдь, не бачилися давно, чомусь нездужасться. Справді, очуняла трохи Килина, як ми явилися...Ой, Лебедин отой! Що там коїлося... Скільки там перемучилася, поки білети взяла. А люди, люди! Поїзд прийшов, ну моя мала Олька й скочила в тамбур. Тоді я до Ілька, що стеріг коша на вокзалі. Впхнула коша, сама влізла, поїзд рушив, а Ілько й зостався. Хотіла на ходу з вагона вискочити, а як вискочиш, коли людиська кругом, і ти – як у могилі. То вже на якійсь станції видряпалася з вагона, поки добралася до Лебедина – час минув, нема дитини. Бігаю по станції, кричу, нема Ілька. Весь Лебедин оббігала – нема. Знов до сестри поїхала в село, може, там, думаю, а його нема. Пішла по селах, питаю, може, хто бачив, хто чув, – ніхто не бачив, не чув. І вже війна, то де його шукати. Подалася додому, якось добралася, ні жива ні мертва. Добре хоч Ольку застала вдома. Хоч мала дитина, а не загубилася, сама знайшла дорогу додому, та й люди помогли.

2.2. Науковий стиль

Для наукового стилю характерні попереднє обдумування висловлювання, його логічна стрункість, точність у поясненні фактів.

Наукові роботи відзначаються монологічним характером. Лексика характеризується нейтральністю. Характерною рисою наукового стилю є наявність термінології. Специфіка стилю яскраво виявляється на морфологічному рівні, зокрема у таких особливостях: заміна особового займенника я авторським ми («Ми прийшли до висновку...»; «Ми погоджуємося з нашим опонентом...»; «Ми пропонуємо таке вирішення проблеми...»); абстраговане, «позачасове» вживання дієслівної категорії часу («Правопис охоплює орфографію і пунктуацію»; «Рекуператори використовуються в металургійній і хімічній промисловості»; «З газосилікату виготовляють тепло і звукоізоляційні вироби»; «Гатерія живиться комахами, молюсками, яких добуває вночі»); використання типових сполучників і відносних слів (залежно від того, що; після того, як). Характерними для синтаксису наукового стилю є складні речення різних типів, відокремлені звороти, конструкції з однорідними членами речення, а також прямий порядок слів.

Особливості наукового стилю можна простежити на фрагменті з навчального посібника «Історія української літератури XIX століття»:

Ставлячи за мету політичну й культурну асиміляцію українського народу, царський уряд і Синод ще в 1712 р. своїм указом заборонили друкувати оригінальні твори українською мовою, внаслідок чого українська література в другій половині XVIII cm. знову стає переважно рукописноанонімною. Національним потребам українців у розвитку рідної мови була протиставлена централізаторська доктрина офіційної Росії, заснована на беззастережному пріоритеті культури і мови «правлячого «народу. Випади проти української мови посилювалися в міру появи дедалі більшої кількості літературних творів цією мовою, доки вона у 60 70х роках зовсім не була заборонена урядом. Російська реакційна преса 3040х років («Библиотека для чтения», «Русский вестник», «Северная пчела» та ін.) не тільки кепкувала з української мови як з простонародного «наріччя «російської, а й узагалі заперечувала можливість її розвитку як мови літературної. Діячам української культури впродовж усього XIX cт. доводилося витрачати багато зусиль для захисту права української мови на самостійне існування, на спростування погляду на неї як «наріччя» російської.

2.3. Публіцистичний стиль

Публіцистичний стиль використовується для агітації та пропаганди. Це стиль суспільно-політичної літератури, газет, журналів, виступів на зборах тощо.

Публіцистичний стиль характеризується використанням суспільно-політичної лексики і фразеології, різних термінів (наукових, політичних, спортивних і т. ін.). Цьому стилю притаманне вживання зображувальновиражальних засобів (епітетів, порівнянь, метафор тощо). Синтаксис публіцистичного стилю відзначається використанням спонукальних і окличних речень, риторичних питань, звертань, зворотного порядку слів.

Яскравим зразком публіцистичного стилю є надрукована у газеті «Літературна Україна» стаття В. Плюща «Чорнобильську атомну закрито. А проблеми?..», фрагмент з якої наводимо нижче:

Отже, Чорнобильську атомну, яка після вибуху в квітні 1986 року забрала життя, за деякими підрахунками, не менше 30 тисяч наших співвітчизників, закрито. А проблеми?.. Хто «позакриває», чи то пак, порозв’язує проблеми, породжені нею? Та ні, дарма так захлинався журналіст в ефірі, полишаючи їх у цьому столітті, вони перейдуть з нами й у XXI... Адже ніхто не знає, скільки років чи століть залишатиметься страшною пусткою колись один з наймальовничіших куточків не тільки Полісся, а й усієї України – сплюндрований, заражений, перетворений на слово із залізним чи тюремним присмаком «зона «. Та й чи відродиться колись узагалі...

Природа, під’юджена підступними радіонуклідами, буйно пішла в ріст, ламаючи холодний бетон містапривида Прип’яті, а його щасливих молодих мешканців розкидало по світах, і годі вже довідатися, де вони, що з ними, як склалася їхня доля... Як нині почуваються прип’ятські дітлахи, котрі того недільного страшного ранку в квітні 1986го купалися у повноводній річці, ганяли м’яча на піску, підігрітому не весняним сонечком, а язиками полум’я з оскаженілого реактора? Ще тримаються чи поневіряються по безпорадних лікарнях разом з тисячами героївліквідаторів, які тихо конають від смертельних доз рукотворного опромінення?.. Адже маємо усвідомити, що найбільша техногенна аварія століття не просто покалічила долі людей – заклала міну уповільненої дії під генетичний код цілої нації...

Для них, для прип’ятців, тоді спішно, з величезною помпою будували місто (звісно ж, красень!) Славутич, так і не з’ясувавши до пуття, чи досить чисту місцину для нього вибрали. А потім з’ясувалося, що «посадили «нове поселення на «цезієві плями «, та такі, що ні тобі ягідки в лісі не спробувати, ні грибочка взяти... А тепер ось знову проблема: що буде із Славутичем, який жив з 3го реактора, нині, коли практично всі його мешканці залишаються без роботи? Не встигнувши розквітнути, занепаде?

А як же люди? Розбіжаться? Але куди? Хоч яка велика Україна, а тікати нікуди...

Проблеми, проблеми... Політичні, економічні, соціальні, екологічні, психологічні, моральні – які хочете. І всі вони залишаються з нами й на XXI століття, потребують неймовірних зусиль для їх разв’язання.

Дата добавления: 2015-05-07