Мова як особлива знакова система. 1 страница

Середні витрати —це витрати на одиницю випуску продукції, які дорівнюють валовим витратам, поділеним на вироблену кількість товару, виходячи з того що валові витрати є сумою постійних і середніх змінних. Вони дають змогу визначити, за якого обсягу виробництва витрати на одиницю продукції будуть мінімальними. Порівнюючи середні валові витрати з ціною продукції, можна визначити ступінь прибутковості виробництва.

МОЁ ЗДОРОВЬЕ

Ориентировочная оценка образа жизни

№ п/п	Характеристика основных элементов поведения	Баллы
	Сколько раз в неделю вы занимаетесь физкультурой в течение по крайней мере 20 минут без перерыва?
3 дня и больше 1 или 2 дня ни разу
	Как часто вы курите?
Никогда Очень редко Иногда Каждый день
	Какое количеств алкоголя вы употребляете?
Не употребляю вообще Не больше одной порции (50г. крепких напитков) в неделю 2-3 порции в неделю, но не больше 2-х недель 4-6 порций в неделю и иногда больше 2-х недель Больше 6 порций в неделю
	Сколько раз в неделю вы завтракаете?
Ни разу 1 или 2 3 или 4 5 или 6
	Как часто вы перекусываете между основными приёмами пищи?
Никогда 1-2 раза в неделю 3-4 раза в неделю 5-7 раза в неделю 8-10 раза в неделю Более 10 раз в неделю
	Как много в сутки вы спите?
Более 10 часов 9-10 часов 7-8 часов 5-6 часов Менее 5 часов
	Как относится ваш вес к идеальному для вашего роста и пола?
Подсчитать по формуле Брока: Превышает более чем на 30% Превышает на 21- 30% Превышает на 11-20% Превышает не более чем на 10% Ниже на 11-20% ниже чем на 21-30% Ниже более чем на 30%
Формула Брока: (Высота человека в см. минус 100). Эта формула пригодна для роста до 165 см. При росте от 165 до 180см необходимо вычесть 105 см. при росте более 180см. вычесть 110 см.
	Общее количество баллов

60-70 баллов: Ваше отношение к собственному здоровью следует оценивать как отличное (если только в одном из разделов Вы не потеряли все 10 очков)

50-59 баллов: Вы заботитесь о своём здоровье, но над некоторыми вопросами следует поработать.

40-49 баллов: многое в отношении к своему здоровью Вам надо пересмотреть и изменить

Меньше 30 баллов: Вы серьёзно пренебрегаете своим здоровьем.

Вводы: 1. Как Вы оцениваете своё здоровье?

2. Что необходимо предпринять, чтобы оно улучшилось?

2. Це додаткові витрати, які пов’язані з виробництвом додаткової одиниці продукту. Тобто це витрати на випуск останньої одиниці продукту. Граничні витрати показують, на яку величину зростуть витрати фірми в зв’язку зі збільшенням виробництва на одну одиницю продукції.

3. Групування витрат за економічними елементами дає можливість встановити структуру витрат, характеризує їх відношення до створеної вартості, виділити витрати виробництва, що втілюють вартість засобів виробництва та грошовий фонд оплати праці від частини вартості додаткового продукту, яку включають до собівартості.

4. Прямі витрати пов*язані з виробництвом і реалізацією конкретного виду продукції і тому злегкістю можуть бути віднесені на його собівартість. Непрямі витрати пов*язані з виробництвом декількох видів продукції, так що не можливо визначити ту частину витрат, яка проходить на конкретний вид продукції.

5. Змінні витрати змінюються прямо пропорційно збільшенню \ зменшенню обсягу виробництва і продажу. Постійні витрати не змінюються про зміні виробництва і продажів за певний період(витрати на амортиз., оренду, адмін. витрати.).

6. Поділ витрат на постійні і змінні має важливе значення для аналізу діяльності підприємства, особливо в разі прийняття рішення про скорочення обсягів виробництва або навіть про закриття підприємства через його збиткову діяльність.

7. Розподіл постійних та змінних загальновиробничих витрат на продукцію, роботи, послуги, що виробляються підприємством, здійснюється по-різному:  змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду;  постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об’єкт витрат з використанням бази розподілу за нормальної потужності. Але деякі витрати не можливо розділити одразу на постійні чи змінні – змішані. Підходи до розподілу: 1)суб*єктивний. 2)статистичний(аналіз певних стат.данних).

8. Відмінність витрат у формі грошових видатків від витрат, що формують вартість продукції? Грошові видатки – це витрати, що невідносяться прямо до виробництва продукції, тобто непрямі витрати. Таким чином вони відрізняються від витрат, що формують вартість продукції тим, що не відносяться на собівартість продукції.

9. Ознаками структура витрат і в чому її практичне значення? Практичне значення мають такі аспекти структури витрат: *видова (елементна) структура: дає змогу характеризувати виробництво щодо витрат ресурсів (матеріаломістке, капіталомістке, трудомістке виробництво); *співвідношення прямих і непрямих витрат: характеризує рівень і складність калькулювання;

*співвідношення змінних і постійних витрат: показує частку сукупних витрат на підтримання виробничого потенціалу в стані готовності, а також ступінь реакції прибутку на динаміку обсягу виробництва і продажу. Структура витрат за зазначеними аспектами залежить від низки факторів: галузевих особливостей, широти номенклатури продукції підприємства, складності виробництва та ін.

10. Собівартість продукції? Економічне значення цього показника. Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі су­купні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Со­бівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації виробничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

11. Співвідношення витрати і собівартість продукції за певний період? Витрати за певний період і собівартість всієї готової (товарної) продукції підприємства за цей же період, як правило, не збігаються. Це зумовлюється коливаннями залишків незавершеного виробництва, витратами майбутніх періодів і застосуванням різних методів обчислення собівартості продукції (за повними і неповними витратами).

12. Поясніть співвідношення собівартості продукції і ціни. Ціна — це грошовий вираз вартості товару. Основою ціни виробництва є повна собівартість продукції, яку можна визначити як сукупність грошових витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Показник собівартості включає не всі витрати підприємства-виробника, а лише їх частина, але саме він є основним ціноутворюючим чинником в діяльності вітчизняних виробників.

13. Сутність діяльності з управління витратами підприємства? Управління витратами на підприємстві можна визначити як взаємопов’язаний комплекс робіт, які формують коригуючі впливи на процес здійснення витрат під час господарської діяльності підприємства, спрямовані на досягнення оптимального рівня (в межах допустимих відхилень) витрат в усіх підсистемах підприємства за виконання в них будь-яких робіт.

14. Об’єкти і суб’єкти управління витратами на підприємстві. Сутність функціонального аспекту СУВ? Суб*єкти: керівники, структурні підрозділи, а об*єкти: операції, процеси, явища, які виникають на під-ві під час його діяльності. Функціональний аспект є первинним. У контурі загального циклу управління витратами його сутність характеризують функціональні підсистеми(розроблення рішень: прогнозування, планування; реалізація рішень: регулювання; контроль: облік, аналіз).

15. Функціональні складові підсистеми контролю витрат. Контроль витрат формує механізм оберненого зв’язку. Його складовими є підсистеми обліку та аналізу. Функція обліку витрат полягає у спостереженні, ідентифікації, вимірюванні та реєстрації фактів витрачання ресурсів у процесі господарської діяльності підприємства. За даними обліку проводиться аналіз виконання планових завдань. Проміжний аналіз спрямований на поточне регулювання процесу виконання плану витрат. Підсумковий аналіз пов’язаний з оцінюванням реалізації планових завдань у цілому.

16. Сутність управлінського і фінансового аспектів формування витрат підприємства? Фінансовий аспект— формування витрат для потреб державних установ, банків, акціонерів, інших зовнішніх щодо підприємства економічних агентів. Отже, зміст фінансового аспекту формування витрат є відкритим, публічним. Управлінський аспект пов’язаний із внутрішніми потребами підприємства щодо планування, обліку та регулювання витрат у процесі господарської діяльності. Його зміст має конфіденційний характер.

17. Фактори впливаючі на організаційну побудову управління витратами? Організаційна побудова управління витратами залежить від специфіки підприємства і передусім від його величини. На великих і середніх за величиною підприємствах окремі функції управління витратами виконують певні функціональні підрозділи (відділ нормування, плановий відділ, бухгалтерія), на малих підприємствах ця робота може виконуватись одним працівником (бухгалтером-економістом).

18. Сутність організаційного аспекту СУВ. Організаційний аспект — функція з управління витратами, яка полягає у визначенні місць формування витрат і центрів відповідальності за їх дотримання, розробленні ієрархічної системи лінійних і функціональних зв’язків відповідних працівників підприємства.

19. Сутність мотиваційного аспекту СУВ. Мотиваційний аспект системи управління витратами полягає у спонуканні працівників до дотримання ними встановлених планом витрат і пошуку шляхів до їх зниження. Вибір факторів спонукання потребує певної обачливості.

20. Особливості стимулювання працівників до економії ресурсів і зниження рівня їх витрачання? Вибір факторів спонукання потребує певної обачливості. Не можна замість винагороди за дотримання і зниження витрат використовувати покарання за перевитрати, оскільки за такого підходу працівники спрямовуватимуть свої зусилля не на виконання плану витрат і пошук шляхів їх зниження, а на тому, щоб охоронити себе від можливих небажаних подій через завищення рівня витрат на стадії їх планування.

21. Основні класифікаційні ознаки СУВ. Серед основних класифікаційних ознак СУВ можна виокремити такі: 1)підхід до структури плану облікових рахунків (автономність або інтегрованість). Ця ознака більшою мірою стосується облікової діяльності; 2)особливості групування витрат для потреб калькулювання (за замовленнями або за процесами). Саме калькулювання є комплексом робіт і пов’язане з плануванням, обліком та аналізом витрат; 3)повнота охоплення витрат під час калькулювання (калькулювання за повними і неповними витратами). Ознаку також можна розцінювати як характеристику блоків розроблення і контролю рішень з управління витратами; 4)наявність чи відсутність нормативних витрат (відповідно до цього виділяють системи управління витратами за нормативними і фактичними витратами). Ознака характеризує СУВ комплексно. Ф-ціонально вона пов’язана із блоками контролю і розроблення рішень.

22. Варіанти побудови плану облікових рахунків. Два варіанти побудови плану облікових рахунків: автономний (диїстичний, двоколовий) та інтегрований (моністичний, одноколовий). За першим варіантом у системі рахунків виокремлюють дві автономні підсистеми рахунків — для потреб фінансового та управлінського обліку; за другим — рахунки управлінського обліку кореспондують з рахунками фінансового обліку в межах єдиної системи облікових рахунків.

23. Сутність групування витрат за замовленнями і за процесами при калькулюванні. У разі калькулювання за замовленнями витрати збираються (групуються) за окремими замовленнями (на окремий виріб, партію виробів, на виконання певного обсягу робіт). У разі попроцесного калькулювання витрати групуються за окремими процесами або стадіями виробництва.

24. Сутність системи управління витратами «стандарт-кост». Стандарт-костинг – це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на вироб-во одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного звітного і попереднього періодів, з якими порівнюють фактичну собівартість. Основною ідеєю є розробка норм, до яких під-во повинно прагнути.

25. Показник маржинального прибутку при визначенні виробничої програми. Виробнича програма визначає необхідний обсяг в-цтва продукції в плановому періоді, який відповідає номенклатурою, асортиментом і якістю вимогам плану продажів. Для вирішення питання структури виробничої програми важливим є поділ витрат на змінні та постійні. Так, поточні рішення щодо структури виробничої програми приймаються з використанням показника маржинального прибутку (інша назва — сума покриття), який обчислюється як різниця між виручкою від продажу продукції і змінними витратами на виготовлення її.

26. Нижня межа ціни на продукцію підприємства в короткому та в довгому періодах. Нижньою межею ціни у короткому періоді є змінні витрати на одиницю продукції (середні змінні витрати). У довгому періоді, коли підприємство може змінити виробничу потужність, змінити свій виробничий профіль чи взагалі може бути ліквідовано, нижньою межею ціни виступає повна собівартість продукції.

27. Поява концепції центрів відповідальності(ЦВ). Поява концепції ЦВ в цілому пов’язана з потребою ефективнішого управління підприємством в умовах ринкової економіки, а конкретніше — з потребою посилення контролю за використанням ресурсів.

28. ­ Центр відповідальності — сегмент діяльності підприємства, очолюваний певною особою, яка несе персональну відповідальність за встановлені показники його роботи.

29. Види ЦВ за ознакою обсягу повноважень і відповідальності. За першою ознакою серед центрів відповідальності звичайно виділяють: 1)центри витрат (контролюються лише витрати); 2)центри прибутку (керівник центру відповідає за доходи і витрати); 3)центри інвестицій (керівник центру відповідає за витрати, надходження та інвестиції).

30. Сутність функціонального і територіального аспектів системи ЦВ. Створення центрів витрат за побудови управління витратами на підприємстві на засадах персональної відповідальності здійснюється за відповідними місцями витрат, тобто за сегментами їх формування. Первинним місцем витрат є робоче місце. Отже, ЦВ за витрати (центри витрат) — це місце витрат або організаційна єдність декількох місць, за якими контролюються витрати і встановлено персональну відповідальність за їх рівень.

31. Переваги управління витратами за допомогою системи ЦВ. 1) скористатися всіма вигодами децентралізованого управління об’єктом (вивільнення вищого керівництва; прийняття компетентніших рішень; можливість оперативно й своєчасно приймати рішення на відповідних рівнях управління; посилення мотивації та управлінський розвиток керівників середньої і нижньої ланок); 2)зробити контроль дієвішим завдяки персоніфікації відповідальності; 3)підвищити точність обчислення витрат за носіями.

32. Вимоги до формування ЦВ. 1) порівнянність планових і звітних результатів виконання роботи за певний період; 2)однозначне обчислення планових і фактичних витрат за розрахунковий період на основі обґрунтованих методик і раціональної системи обліку; 3)чітке визначення меж повноважень і відповідальності керівника центру відповідальності. Керівник може відповідати лише за ті витрати, на які він може впливати (які для нього є регульованими); 4)персоніфікація документації внутрішньої звітності; 5)участь керівників центрів відповідальності у складанні планів (кошторисів).

33. Кошторис витрат підрозділу і ф-ції. Кошторис підрозділу — план витрат підрозділу на виробництво продукції (надання послуг) за плановий період незалежно від ступеня її готовності. Серед функцій, виконуваних кошторисами, слід виокремити організуючу, контрольну та стимулювальну. Кошториси задають «траєкторію» функціонування підрозділу, показників якої має дотримуватися відповідальна особа. Кошториси дають змогу здійснювати контроль діяльності підрозділів, забезпечувати планову дисципліну. Він також стимулює відповідального виконавця до належного виконання кошторису, пошуку шляхів зниження рівня витрат.

34. Витрати для підрозділу рівня цеху є прямими, непрямими.

Для підрозділу рівня цеху склад витрат обмежується цеховими прямими (основними) й непрямими (виробничими накладними) витратами. До основних відносять витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом (на сировину, основні матеріали, зарплату виробничих робітників, тобто прямі витрати). Виробничі накладні витрати — це витрати виробничих підрозділів, які не мають безпосереднього зв'язку з виробничим процесом, а пов'язані лише з його обслуговуванням і створенням для нього необхідних умов (амортизаційні відрахування з вартості виробничих основних фондів, орендна плата, утримання апарату управління підрозділу тощо).

35. Склад витрат кошторису цеху. Пит. 34.

36. Порядок складання плану витрат підрозділу підприємства. Кошториси витрат підрозділів розробляються на основі їх виробничих програм, норм витрат ресурсів. Для основних виробничих підрозділів проявом зв’язків між підрозділами є напівфабрикатний або безнапівфабрикатний метод формування їх витрат. Планування діяльності допоміжних підрозділів відбувається на основі програми діяльності тих підрозділів основного виробництва, роботу яких вони забезпечують. При цьому вартість продукції і послуг допоміжних підрозділів завжди включається до витрат основних підрозділів у складі непрямих витрат.

37. Гнучкий кошторис. Гнучкий кошторис — кошторис, який фіксує планові витрати для фактичного обсягу виробництва. Гнучкий кошторис є не просто сукупністю планових затрат, але й містить необхідну інформацію для швидкого перерахування планових витрат на фактичний обсяг виробництва, чи допомагає розрахувати витрати для декількох прогнозних рівнів виробництва. Розробку гнучких кошторисів потрібно здійснювати на рівні окремих ділянок підприємства. Їх застосування дозволить більш коректно проводити аналіз витрат виробництва. Загальну формулу гнучкого кошторису, що визначає загальні витрати для будь-якого рівня виробничої діяльності, можна навести в такому вигляді: З = Ззм х Опрод + Зпост, де Ззм — змінні витрати на одиницю продукції; Опрод — обсяг продажів; Зпост — бюджетні постійні витрати.

38. Рух витрат окремого Д чи О підрозділу за складання кошторисів ОВ і визначення собівартості продукції. Витрати виникають у даному підрозділі і відбувається перерозподіл витрат між цим підрозділом та іншими допоміжними чи обслуговуючими підрозділами. Паралельно деякі витрати відносяться одразу до витрат підрозділів основного в-ва. Витрати, що були у процесі перерозподілу теж відносяться до витрат основних підрозділів. Останнім процесом є віднесення витрати на кінцевий об*єкт витрат, тобто виріб.

39. Основні методи розподілу витрат Д та О підрозділів між підрозділами ОВ. Метод прямого розподілу. За цим методом усі витрати підрозділів доп. та обслуг. виробництв відразу відносять на основ. вир. підрозділи без урахування взаємних послуг між підрозділами доп. та обслуг. виробництв. Метод взаємних послуг. За такого методу витрати кожного доп. та обслуг. підрозділу розподіляються поетапно між відповідними основ., доп. та обслуг. структурними одиницями. Процес розподілу триває, доки величини витрат, віднесених на підрозділи обслуг. та доп. виробництв, стають настільки малими, що їх подальший перерозподіл недоцільний. Метод системи рівнянь — метод розподілу витрат доп. та обслуг. підрозділів, за якого розподіл витрат доп. та обслуг. підрозділів відбувається з урахуванням взаємних послуг, відповідні обчислення передбачають складання та розв’язання системи рівнянь.

40. Сутність методу прямого розподілу витрат. За цим методом усі витрати підрозділів доп. та обслуг. виробництв відразу відносять на основ. вир. підрозділи без урахування взаємних послуг між підрозділами доп. та обслуг. виробництв. Простий і зручний у використанні, але сфера його застосування обмежується випадками, коли взаємні послуги підрозділів допоміжного та обслуговуючого виробництв мають відносно незначний обсяг.

41. Спільне та відмінне в методах взаємних послуг і системи рівнянь. Метод системи рівняньпо суті повторює метод взаємних послуг, але базується на іншому обчислювальному апараті, який пов’язаний з положеннями математичної теорії рядів.

42. Внутрішня ціна, ф-ції. Внутрішньою (трансфертною) ціною є ціна, за якою продукція (робота, послуги) одного центру відповідальності (підрозділу) підприємства передається іншому. Внутрішня ціна в практиці внутрішнього обігу виконує ті самі функції, що і ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагоми­ми є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляєть­ся через облік витрат виробництва, стимулююча — через форму­вання частки прибутку згідно зі структурою внутрішньої ціни.

43. М етоди формування внутрішніх цін. У практиці внутрішньовиробничих відносин внутрішнє ціноутворення частіше здійснюється на основі ринкових цін, на договірній основі та на основі витрат виробництва. 1) За базу внутрішніх цін беруться поточні або усереднені ринкові ціни на внутрішньофірмові матеріали та комплектуючі вироби, які, з то­чки зору підприємства, є проміжною продукцією. За відсутності таких цін використовують ціни на аналогічну продукцію. 2) На прак­тиці підприємства часто узгоджують ринкові ціни на кінцеву про­дукцію, сформовані на договірній основі, з особливостями внут­рішніх відносин, визначаючи внутрішню ціну на проміжну проду­кцію виходячи з існуючого рівня ринкових цін. 3) використання затрат­ного методу при встановленні внутрішніх цін може призводити до неефективних управлінських рішень. Так, внутрішні ціни, визна­чені на основі повних витрат, нерідко зумовлюють завищення ви­трат підрозділів.

44. Складання калькуляції на продукцію. Калькулювання — це процес визначення собівартості продукції, який полягає у акумулюванні затрат на виробництво і віднесення їх на готовий продукт. За допомогою калькулювання визначають собівартість одиниці продукції. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів.

45. Об’єкти калькулювання. Об’єкт калькулювання-це та продукція чи послуги собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція, послуги та роботи. Головний об’єкт калькулювання – готові вироби.

46. Калькуляційна одиниця і як вона визначається. Калькуляційна одиниця є вимірник об'єкту калькуляції. У тому випадку, коли йдеться про готову продукцію, калькуляційна одиниця збігається з одиницею вимірювання, вказаною в планах виробництва в натуральному виразі або в стандартах (технічних умовах) на відповідний вид продукції. При калькуляції проміжних однорідних продуктів (напівфабрикатів) застосовуються умовні укрупнені калькуляційні одиниці. Вживання укрупнених калькуляційних одиниць дозволяє різко скоротити об'єм аналітичної роботи при складанні планових і звітних калькуляцій.

47. Види калькуляцій на промисловому підприємстві. За видом калькуляції поділяють на проектно-кошторисні (на нові вироби, разові замовлення), планові, нормативні (для оперативного управління) та фактичні. Фактична (звітна) калькуляція складається за даними бухгалтерського обліку про фактичні витрати на виробництво продукції і відображає фактичну собівартість проведеної продукції або виконаних робіт. Вона одночасно характеризує рівень відхилення собівартості, встановленою нормативною і плановою калькуляцією. Планова калькуляція визначає середню собівартість продукції або виконаних робіт. Нормативна калькуляція складається на основі діючих на початок місяця норм витрати сировини, матеріалів і інших витрат (поточних норм витрат). Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їх проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

48. Сутність, переваги і вади калькулювання за повними витратами. За першим методом усі витрати підприємства, як виробничі, так і невиробничі (адміністративні, на збут), повністю відносяться на собівартість продукції. Позитивні сторони: 1)відомі всі витрати на кожний виріб, а значить, відома і його прибутковість;

2)повна собівартість є базою ціни, а отже, її обчислення необхідне за моделі ціноутворення. Вади: 1)неточність калькуляцій внаслідок неможливості точного розподілу непрямих витрат у багатопродуктовому виробництві;2)трудомісткість калькулювання, оскільки доводиться застосовувати складні методи розподілу непрямих витрат;

3)неповне покриття виручкою невиробничих витрат певного періоду, якщо не всю продукцію продано і її залишки на складі зростають.

49. Калькулювання за неповними витратами. полягає в тому, що не всі витрати включаються у собівартість продукції. Це спрощує калькулювання і робить його оперативнішим. Які витрати включати у собівартість, а які не включати — це окрема проблема, яка вирішується кожним підприємством з урахуванням конкретних умов. У більшості випадків у собівартість не включаються адміністративні витрати і витрати на збут, які вважаються витратами періоду.

50. Методи обчислення собівартості продукції за повними і неповними витратами призводять до різної величини операційного прибутку за певний період часу. Методи призводять до різної величини операційного прибутку, тому що вони зовсім по різному обчислюють собівартість продукції. В той час коли у методі за повними витратами до собівартості включаються усі витрати, у методі за неповними – витрати розподіляються на ті, що входять до собівартості і ті, що ні. Тому показник собівартості набуває різного значення, і тому величина прибутку відрізняється.

51. Собівартість одиниці продукції в однопродуктовому виробництві. В однопродуктовому виробництві калькулювання є найпростішим і найточнішим, оскільки всі витрати розглядаються як прямі. При цьому враховуються два можливих варіанти однопродуктового виробництва:1)увесь продукт однорідний, однієї споживчої якості та складності виготовлення (цегла, вугілля тощо);

2)продукт має різні варіанти якості, властивостей, що потребують різних витрат часу і/або ресурсів (цемент, пиво, коньяк і т. п.).

52. Специфіка і проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві. Собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати. Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві — розподіл непрямих витрат. Це стосується передусім загальновиробничих витрат, що охоплюють витрати на утримання та експлуатацію машин й устаткування і на організацію та управління виробництвом.

53. Поясніть методику обчислення прямих витрат за калькулювання. В процесі калькуляції прямі витрати розраховуються безпосередньо на калькуляційну одиницю відповідно до діючих норм і цін. Прямі планові витрати безпосередньо обчислюються на одиницю продукції за простим алгоритмом на основі норм витрат ресурсів і цін (тарифів). Фактичні калькуляції складаються згідно з чинним на підприємстві методом обліку. Залежно від конкретних умов виробництва щодо об’єктів формування витрат застосовуються метод обліку та калькулювання за замовленнями та попроцесний метод. Для обчислення і поділу витрат широко вживаються методи «стандарт-кост» і «директ-кост».

54. Можливі бази розподілу загальновиробничих витрат за калькулювання. Виходячи із фактичної потужності (змінні витрати) або нормальної потужності (постійні витрати) базами розподілу загальновиробничих витрат можуть бути: години праці, заробітна плата, обсяг діяльності, прямі витрати тощо.

Дата добавления: 2015-05-07