Трагедія «Прометей закутий» — один з найкращих творів Есхіла

Трагедія «Прометей закутий» — найбільш відома трагедія грецького драматурга Есхіла, що жив на межі VI—V століть до нашої ери в Афінах, якого стародавні греки називали «батьком грецької трагедії».

Твір був написаний в 444–443 роках до нашої ери.

За основу сюжету був взятий давньогрецький міф про Прометея, титана, який подарував людям вогонь і був за це жорстоко покараний Зевсом.

Тема поезії: У п'єсі чітко визначилася безкомпромісна поведінка головного героя, його непримиренний конфлікт із Зевсом. Напруженість сценічної дії підсилюється монологами, діалогами, виступами хору.

Головний герой сам розповідає про значення його дарунку для людей, які через свою безпорадність і байдужість богів до їхньої долі були приречені на загибель.

Прометей розуміє, що зробив багато для людей: відкрив їм «науку чисел і письмен сполучення», дав їм «творчу пам'ять — праматір муз», навчив приручати тварин, впровадив мореплавство, допоміг знаходити залізо, мідь, срібло й золото. Але в скрутну для нього хвилину герой не має зла на людей, він жаліє їх і не шкодує про те, що зробив. «Для смертних всі знаряддя ці я винайшов, Собі ж, бездольний, не знайду я способу, Як із біди своєї ізвільнитись».

Прометей мужньо зносить усі страждання, усвідомлюючи свою безневинність («Я, страждаю безвинно») і не бажаючи врятувати собі життя розкриттям таємниці про падіння влади Зевса («Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю... Скажу відверто — всіх богів я ненавиджу»).

Для титана характерним є рішучій протест проти тиранії, прихильність до людей, стійкість, мужність, витримка, волелюбність, пристрасність, сила духу, нескореність, безкомпромісність.

Розум Прометея, сила духу, героїчне служіння людям, мужнє страждання заради їхнього щастя завжди приваблювали людей. Недарма цей образ є одним з перших «вічних образів».

Відомо, що в літературі існує поняття «прометеїзм». Суть його полягає у вічному прагненні до героїчних діянь, нескореності, незламності, здатності до самопожертви в ім'я людей. Тож недарма цей образ спонукає сміливців до нових пошуків і відкриттів.

Мабуть, саме тому до образу Прометея зверталися письменники, музиканти, художники різних епох.

Відомо, що образом Прометея захоплювалися Й.В. Гете, Дж. Байрон, Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, А. Малишко, М. Рильський. Дух титана надихав славетних майстрів пензля — Мікеланджело, Тиціана, Рибейру, композиторів — Л. Бетховена, Ф. Листа, Р. Вагнера, О. Скрябіна, К. Стеценка.

Сюжетна лінія трагедії.

Драма починається з того, що Гефест, бог ковальського мистецтва та вогню, за наказом Зевса, владики богів, приковує титана Прометея до скелі. Воля Зевса зумовлена тим, що Прометей розгнівав його.

По-перше, титан викрав вогонь у богів і віддав його людям.

По-друге, Прометей знав і не хотів виказувати Зевсу таємницю про те, у чому полягає загроза його пануванню. А саме: що від Зевса у Фетіди може народитися син, який буде сильнішим за батька, а отже зможе скинути його з трону. У ході вистави з ув'язненим розмовляє Гермес. А також Океан — титан, який на відміну від Прометея, таки скорився Зевсові, та царівна Іо, коханка Зевса, обернена ревнивою Герою на телицю, яку у вигляді ґедзя переслідує тисячоокий Аргус. Вистава супроводжується співом хору, який складається з німф-океанід.

П'єса закінчується тим, що нескорений Прометей рішуче повідомляє Гермесу, що не збирається принижуватися перед Зевсом і розповідати йому будь-які таємниці. За це Громовержець під акомпанемент грому і блискавок скидає скелю, до якої прикутий титан, у безодню.

Він побудований за зразком античної трагедії (велика кількість діалогів, монологів, виступи хору).

Титана Прометея зображено сильним, мужнім, пристрасним, з великою силою волі та витримки, нескореним і непереможним. Він не шкодує за зробленим і готовий до самопожертви в ім'я людей. Саме такі риси характеру героя дозволили віднести його до «вічних образів», які надихають багато поколінь митців.

Головний герой трагедії античного драматурга Есхіла «Прометей закутий» - це титан Прометей. Сюжет базується на давньогрецькій міфології. В основі сюжету – конфлікт Прометея з верховним богом Зевсом.

Прометей, наперекір волі Зевса, прийшов на допомогу людям. Він навчив їх користуватися вогнем, приручати тварин, будувати кораблі, знаходити корисні копалини. Прометей дав людям письмо, навчив рахувати числа. Це викликало гнев Зевса, який сподівався тримати людей безпорадними, у пітьмі та невігластві, голодними та голими.

Прислужники Зевса, Влада та Сила, приковують Прометея до скелі. У героя є шанс позбутися мук – він тільки має сказати Зевсу ім`я жінки, котра народить богові сина (це Іо). За пророцтвом, син повалить владу Зевса, як боги свого часу повалили владу титанів.

Але Прометей – це уособлення стійкості, непримиренності, залізної волі та витримки. Він не йде на компроміс с Зевсом та відмовляється від свободи: «Падіння двох тиранів чи не бачив я? Побачу, як і третій, що при владі є. впаде ганебно й скоро».

Прометей готовий знести муки, але не змиритися. Він волелюбний, пристрасний, ненавидить своїх ворогів. Водночас, вірячи в людей, Прометей не чекає від них подяки чи шани, проте все одно жертвує собою заради них. Прометей просто робить те, що вважає потрібним, що велить йому його незмиренний дух. Він говорить Гермесові, посланцеві Зевса: «Свого нещастя на негідне рабство я не проміняю,- це запам'ятай собі».

Поняття «прометеїзм» походить від імені мужнього титана. Це слово уособлює силу духу, стійкість, альтруїзм – безкорисливе служіння людям, здатність пожертвувати собою, незламність та витримку перед стражданнями.

В фіналі трагедії скеля разом із прикутим Прометеєм під удари блискавки та гуркіт грому провалюється під землю - у страшний Тартар. Проте, Прометей – це безсмертний титан. Сильний дух лишається непереможеним, наголошує драматург.

Розкрийте історію створення та переосмислення міфу в Енеїді Верлігія…

Світову славу надав Вергілію його третій великий твір - героїчна поема "Енеїда". У цій поемі зустрічаємо вже знайомі з поеми Гомера "Іліада" імена героїв. Так головний герой поеми Вергілія Еней був сином Анхіза й Венери, Анхіз же доводився двоюрідним братом троянському царю Пріаму. Таким чином, Вергілій ніби розповідає про ті події, що залишилися за межами "Іліади". В "Іліаді" Енея показано багато разів як одного з найвидатніших троянських вождів, першого після Гектора.

Уже там він користується прихильністю богів, а потім говориться про подальше царювання його та нащадків над троянцями. В "Енеїді" Вергілій змальовує прибуття Енея та його товаришів після падіння Трої до Італії для заснування римської держави. Сюжет "Енеїди" складається з двох частин: перші шість пісень присвячені мандрам Енея від Трої до Італії, а інші шість - війнам Енея в Італії. Вергілій багато в чому наслідував Гомера, так що першу половину "Енеїди" можна назвати наслідуванням "Одіссеї", а другу - "Іліади". Цікаво, що й у відношенні стилю Вергілій багато в чому наслідує попередніх античних авторів, зокрема Гомера.

Його поезія відзначається стилем монументальності, поєднаним із деталізацією. Цю деталізацію бачимо і в поемах Гомера. Тут можна теж провести деякі паралелі. Так у Гомера читаємо тільки згадку про молот і ковадло, міхи й одяг, сильні руки Гефеста. У Вергілія зображено страшну підземну фабрику. У той час як на щиті Ахілла в Гомера картини астрономічного й побутового характеру, на щиті в Енея у Вергілія зображена вся велична картина історії Риму, зображені найвеличніші діячі та світова могутність держави.

Таким чином, поезія Вергілія носить більш монументальний характер, хоча вплив Гомера видно і в сюжеті, і в формі зображення сюжетної дії. Ріднить Вергілія з Гомером і схожий погляд на взаємини між людьми й богами. Щоправда, герої Вергілія набагато більше залежать від богів. Так Еней і проти своєї волі змушений підкорятися фатуму.

Прочитавши "Енеїду", читач розуміє, що Вергілій і справді творчо наслідує Гомерові поеми, але це робить його твір ще більш цікавим і захоплюючим.

Гідність та достоїнство, патріотизм і націоналізм — ось що перш за все вирiзняє твори Вергілія та Котляревського й споріднює їх та їхніх авторів. Чинники моральні, духовні, нетлінні. Чи не тому «живими» до сьогоднішнього дня залишились тільки два Енея — класичний Вергіліїв та український Котляревського

Ця поема задумана як римська паралель до «Іліади» й «Одіссеї». «Енеїда» складається з 12 книг, які налічують 9996 віршів. Вона чіткоподіляється на дві частини, кожна з яких уміщує по шість книг: 1–6 книги – це розповідь про мандри Енея (схожі на мандри Гомерівського Одіссея); 7–12 книги – опис боїв у Італії, це наче римська «Іліада» [2,57].

В основі героїчної поеми Вергілія лежить сказання про благочестивого троянця Енея, сина Анхіза й Венери, що втік під час пожежі Трої в латинську землю. За офіційною версією римляни вважалися нащадками троянців, а рід Юліїв, до якого зараховував себе Октавіан Авґуст, вів своє походження від самого Енея. Поема Вергілія мала стати хвалою предкам Октавіана і древніх установлень, реставратором яких той себе вважав. Новий літературний смак, що звернувся до класичних зразків, вимагав створення великого епосу, збагаченого новим соціально-політичним і релігійно-філософським змістом; і Вергілій створив новий тип епічної поеми. У побудові «Енеїди» підкреслене прагнення створити римську паралель поемам Гомера. Більшість мотивів «Енеїди» Вергілій знайшов вже в існуючих обробках сказання про Енея, але вибір і розташування їх належать самому Вергілію і підпорядковані його поетичному завданню.
Не тільки в загальній побудові, а й у цілому ряді сюжетних деталей і в стилістичній обробці (порівняння, метафори, епітети тощо) виявляється бажання Вергілія «суперничати» з Гомером. Тим різкіше виявляються глибокі відмінності. «Епічний спокій», любовне вимальовування деталей не приваблюють Вергілія. «Енеїда» являє собою низку оповідань, повних драматичного руху, строго концентрованих, патетично напружених; ланки цього ланцюга з'єднані майстерними переходами і спільною цілеспрямованістю, що створює єдність поеми. Рушійна її сила — воля долі, котра веде Енея до заснування нового царства в латинській землі, а нащадків Енея до влади над світом. «Енеїда» повна оракулами, віщими снами, чудесами і знаменнями, що керують кожною дією Енея і провіщають прийдешню велич римського народу і звитяги його діячів аж до самого Октавіана Авґуста. Масових сцен Вергілій уникає, виділяючи звичайно кілька фігур, щиросердечні переживання яких і створюють драматичний рух. Драматизм посилюється стилістичною обробкою: Вергілій майстерним добором і розташуванням слів вміє додавати стертим формулам повсякденної мови велику виразність і емоційне забарвлення.

У зображенні богів та героїв Вергілій ретельно уникає грубе і комічне, котре так часто має місце в Гомера, і прагне до «блогородних» афектів. У ясному членуванні цілого на частин й у драматизації частин Вергілій знаходить потрібний йому середній шлях між Гомером і «неотериками» і створює нову техніку епічного оповідання, що протягом століть слугувала зразком для наступних поетів. Щоправда, герої Вергілія атомістичні, вони діють поза середовищем і є маріонетками в руках долі, але таке було життєвідчування атомізованого суспільства елліністичних монархій і Римської імперії. Головний герой Вергілія, «благочестивий» Еней, з його своєрідною пасивністю в добровільному підпорядкуванні долі, втілює ідеал стоїцизму, що став майже офіційною ідеологією. І сам поет виступає як проповідник стоїчних ідей: картина підземного царства в 6 пісні, з мученнями грішників і блаженством праведних, намальована відповідно до уявлень стоїків. «Енеїда» була закінчена лише начорно. Але й у цьому «чорновому» вигляді «Енеїда» відрізняється високою досконалістю вірша, поглиблюючи реформу, розпочату в «Буколіках».

Читаючи «Одіссею» або «Іліаду» Гомера, ми не спостерігаємо мету того, що діється. В «Енеїді» основний акцент робиться саме на неї: вся дія спрямована до розв’язки. Існує більш суттєва відокремленість цих творів: розповідь Гомера торкається минулого в той час, як Вергілій – теперішнього, що може мати наслідки в майбутньому. «Тесный и обжитой мир Гомера превращается в бесконечно раздвинутый мир всесветной державы. Расширился космос: боги стали далеки от людей, и связь мировых событий непонятна людям. Расширилось пространство: Эней путешествует не по неведомым сказочным морям, а по местам, где уже побывали троянские и греческие колонисты, где слава Троянской войны долетела уже до Карфагена. Расширилось время: если Одиссей получал в Аиде предсказание только о собственной ближайшей участи, то Эней получает пророчество об отдаленнейшем будущем своих неведомых потомков. Наконец, – и это главное, – расширился духовный мир человека, динамика действия переместилась из сферы поступков в сферу переживаний: слава войн и битв перестала быть самоценной и стала лишь внешним проявлением и подтверждением воли судьбы, а все силы героя обращаются к тому, чтобы постичь эту волю судьбы и сообразоваться с ней» [1,30]. Війна у Вергілія зображена страшніше, ніж у Гомера. Вона майже громадянська: бо воюють народи, які вже вступили до союзу.

Як і у гомерівській «Іліаді», в «Енеїді» Вергілія тема її закладена вже в перших рядках: Ратні боріння й героя вславляю, що перший із Трої, Долею гнаний, прибув до Італії, в землі лавінські...

Що стосується сюжету, то залишилась черга маленьких та незначних непорозумінь в основній його лінії.

Кожна книга «Енеїди» – це драматичне ціле із зав’язкою, розвитком подій і розв’язкою.

Головна концепція «Енеїди» міститься в перших її рядках, де Вергілій ділиться наміром зобразити «мужа», який «мандрував морем багато» та «...натерпівся вдосталь на війні». В цьому античний читач вбачав прагнення автора об’єднати тематику обох гомерівських поем.

Вся первая половина «Энеиды» – это школа самоотречения, которую проходит Эней в «Энеиде» – в самом возвышенно-благородном; но отречения требуют и такие [1,31].

Друга половина «Енеїди», в основі якої лежать італійські легенди, розповідає про війни. Еней стає свідомим. Ідеологічна тенденція «Енеїди»потребувала, щоб між троянцями та італійцями не було суперечностей.

Книга І Заспів (вірші 1–33) (вірші 34–756). У Заспіві автор повідомляє про те, що він вславляє героя із Трої, який заснував Рим і став родоначальником римського народу, що буде панувати над світом. Йдеться про відплиття троянців від рідних берегів. Юнона умовляє бога вітрів Еола потопити їхні кораблі, оскільки вона мріяла про всесвітню велич Карфагена, любого їй міста. Нептун втихомирює шторм. Еней та його супутники на семи кораблях пристають до берега, де відпочивають та оплакують загибель своїх друзів. їх закинуло аж до берегів Лівії (Північна Африка). Венера, мати Енея, просить Юпітера підтримати сина. Юпітер визначає долю Енея та Риму. Венера приходить до сина й висловлює йому підтримку. Юноні не вдається зашкодити Енеєві, оскільки Венера розпалила у серці цариці Дідони кохання. Дідона влаштовує бенкети, усіма силами намагаючись залишити біля себе Енея. (Еней опинився у володіннях Дідони на сьомий рік блукань, після закінчення Троянської битви).

Книга II (вірші 1–800). Еней оповідає Дідоні про трагедію Троянської війни, пов’язану з хитрістю Улісса (Одіссея) – троянським конем. (Оповідь Енея сповнена скорботними переживаннями.) Еней бачить, як горить Троя, його хвилює доля й усіх троянців, і доля його сім’ї – батька Анхіса, дружини Креуси та сина Асканія. Енеєві вдається врятувати батька й дитину, а дружина залишається за межею життя. Книга включає у себе велику кількість драматичних епізодів.Троянська війна постала з точки зору троянця, дана оцінка лиха, заподіяного греками.

Книга III (вірші 1–718) присвячена блуканням Енея, які замислювались як одночасні мандри Одіссея. Але Вергілій, проводячи троянців повз Скіллу і Харібду чи острови кіклопів, не дублює описаних Гомером пригод, момент єдності вноситься в мандри тим, що на кожній, будь-якій вагомій зупинці, віщий сон або оракул повідомляють герою дещо нове про кінцеву мету. В цьому плані ІІІ книга не поєднана з іншими частинами «Енеїди», де герой уже з самого початку прямує до Італії. Для імперської ідеологічної концепції характерна позиція – Італія для троянців виявляється не чужиною, а «давньою матір’ю», батьківщиною, до якої повертаються її змучені сини. Продовження розповіді Енея про поневіряння троянців, визначені божими пророцтвами, за якими вони могли шукати вільних земель. У пророцтвах Гелени накреслений шлях Енея до Італії, який багато в чому співпадає змандрами Одіссея. Розповідаючи Дідоні про свої пригоди, Еней доводить оповідь до прибуття в Сицилію, де помирає його старий батько Анхіз. Але на шляху до Італії він потрапляє у бурю, з якої починаються події поеми.

В книзі IV (вірші 1–705) розповідь про кохання Дідони до Енея. Еней лаштується таємно залишити Дідону, бо отримує наказ від богів: продовжити подорож до Італії. Напівбожевільна з горя Дідона проклинає Енея і в прокляттях пророкує вічну ворожнечу між Римом і Карфагеном, а потім вбиває себе. В оповіді Ахеменіда переказ фрагменту «Одіссеї» – Одіссей і Поліфем. Відчуваються аналогії з розділами «Одіссеї» Гомера, де геройперебуває у німфи Каліпсо.

Книга V (вірші1–871). Еней прямує до Італії, але на його шляху знову випробування: страшна злива і буря. Троянці пристають до берега Сицилії, де Еней влаштовує ігри, щоб вшанувати річницю пам’яті померлого батька Анхіса. Юнона підсилає Іриду, яка підбурює троянських жінок спалити кораблі, мотивуючи цей вчинок семилітніми блуканнями. Так Юнона намагається затримати виконання волі богів Енеєм. Кораблі палають. Еней просить Юпітера про милосердя ціною його власного життя. Владика богів насилає зливу. Старий Невт радить Енеєві залишити всіх, хто зморився від випробувань, та закласти на Сицилії місто Ацесту. Цю ж думку підтверджує і дух Анхіса, що з волі Юпітера радить синові взяти до берегів Італії тільки найхоробріших юнаків. Еней виконує поради і знову пускається у мандрівку. Венера просить Нептуна про заступництво. Єдиною жертвою стає Палінур, якого зморив сон біля острова Сирен. Еней вболіває за другом.

Книга VI (вірші 1–901). Троянці прибули до Гесперії (Італії). Еней має побачитись з віщункою Сивіллою, вона пророкує йому тяжке майбутнє, жахливі війни і страждання. Еней просить її про побачення з батьком, просить показати шлях до підземного царства. «Сходження» Енея до країни мертвих нагадує відповідно мандрівку до Аїду Одіссея. У Вергілія воно описано дуже детально з подробицями. «Перелом, предельное отрешение от прошлого и рождение для будущего – это VI книга «Энеиды», спуск и выход из царства мертвых, символ, знакомый нам по Дафнису и Орфею. В начале перед Энеем в последний раз проходит пережитое – тень Деифоба напоминает о родине, тень Дидоны о любви; в середине познается вечное – круговорот очищения душ от телесных страстей; в конце открывается будущее – вереница героев римского народа от древнейших царей до Августа и Марцелла» [1,32].

Друга частина «Енеїди» зображує війни Енея в Італії за своє самоствердження там заради заснування майбутньої римської держави.

Книга VII (вірші 1–817). Вергілій оповідає про рід Латина та про бажання царя поєднати свою доньку Лавінію з красенем Турном. Проте на заваді стоїть пророцтво, що суджений богами Лавінії чужинець (знаком був бджолиний рій, що осів на верхівці лаврового дерева, що росло в середині дому Латина). Починається будування нового міста. Еней шле з дарунками посланців до Латина, і той приймає троянців у храмі богів. Посли просять притулку і обіцяють велику користь від своєї присутності на землі латинян. Цар приймає мирні дари і запрошує самого Енея як зятя у свій дім, щоб справдилося віщування оракула. Замість весілля Юнона розпалює війну між троянцями та рутульцями. Між сином Енея Асканієм і латинянами виникає конфлікт. Латинські жінки, доведені тією ж Аллектою до вакханічного біснування, вимагають війни. Старий Латин не втручається в перебіг подій.Закінчується книга переліком племен і вождів, які виступили проти Енея.

Книга VIII (вірші 1–731). Турн заключає союз з Діомедом, а Еней – з Евандром. В цей час Вєнера просить Вулкана виготовити зброю для сина. Вона зносить з небес осяйну зброю, що має стати запорукою перемоги Енея у війні з Турном: «...шолом тут, що так страшить своїм гребенем і полум’ям, грізно палає, й меч смертоносний, і панцир великий із міді твердої, що червоніє криваво, такий, як та темна хмара, що, загорівшись від променів сонця, палає в просторах, і наколінники легкі, із золота литі й електру, й спис, і поверхня щита...». Вергілій детально описує Енеїв щит. Письменник використовуєміфологічні сюжети про подвиги Геркулеса, головним супротивником якого(як і для Енея) була Юнона (Гера). З подібним проханням Звернулась Фетіда доГефеста, прохаючи викувати обладунки для Ахілла у «Іліаді» Гомера зображено щит Ахілла.

Книга IX (вірші 1–818) починається опис військових дій. Так, як і в «Іліаді» Гомера, вони розбиті на окремі епізоди, в яких зображується певний герой. Головні персонажі по-різному характеризуються з погляду військової доблесті. Вергілій не применшує хоробрості італійських князів, але все ж Енея він нагороджує ідеально високими моральними якостями, тоді як хоробрість Турна пристрасна і нерозсудлива. Мезентій відзначається жорстокістю і, Паллант і Лавс – однаково гармонійні юнаки. Спочатку перевага на боці італійців: скориставшись відсутністю Енея, Турн оточує троянців – це і є основний зміст ІХ книги.. Вергілій слідує за Гомером у описах поля битви та гіперболізованому зображенні сили героїв, «Енеїда» сповнена епічного пафосу, в бойові діївтручаються, як і в Гомера, боги.

Книга Х (вірші 1–908). Еней повертається і починається кровопролитна битва. На Олімпі Юпітер та Юнона ведуть розмову. Юнона просить вберегти Турнові життя. Взявши подобу Енея, Юнона заманює Турна на корабель, щоб його врятувати від загибелі. Ошуканий Турн волає до батька богів із сорому, просить Юпітера викинути судно на берег. Рутульський цар воліє вмерти, ніж жити з ганьбою, він навіть готовий вчинити самогубтво. Та Юнона скеровує корабель в «прабатьківське Данове місто». У цьому бою дуже відзначився Мезенцій-тірренець, якого Еней поранив, а його сина Лавса вбив. Охоплений жагою помсти, Мезенцій прагне вбити Енея, але спис троянця, кинутий в коня, скидає тірренця з сідла. Паллант гине від руки Турна, а Лавс і Мезентій – від руки Енея. Останнє прохання Мезенція – поховати його разом з сином. Мезенцій сам вбиває себе. Перевага вже на боці троянців. Військова рада в таборі переляканих латинян, в якій піднесений героїзм Турна бере верх над пустопорожнім красномовством Дранка.Турн вбиває сина Евандра Палланта. До Енея доходять одна за одною лихі звістки про загибель його кращих воїнів та союзників. Асканію й молодим троянцям вдається прорвати облогу і з’єднатись із батьковим військом.

Книга XІ (вірші 1–915) – поховання вбитих троянців, нарада та сварка Латина з Турном. Надалі йде виступ Каміли на боці рутулов, який закінчується її загибеллю.

Книга XII (вірші 1–952) – це розповідь про боротьбу Енея з Турном. Олімпійський конфлікт закінчується: Юнона відмовляється від ненависті до Енея, але вимагає, щоб троянці злилися з латинянами, перейняли їхню мову та звичаї.

Заключна сцена двобою побудована на зразок поєдинку Ахілла з Гектором, з повторенням багатьох деталей і навіть висловів гомерівської оповіді. Згадаймо терези, які тримає Юпітер (Зевс). Еней перемагає і вже готовий залишити Турна живим, але, побачивши на плечі у супротивника пов’язку загиблого Палланта, подібно до Ахілла; який помстився за Патрокла, пронизує груди Турна мечем.

Написана між 29 та 19 р. до н. е., і присвячена історії Енея, легендарного троянського героя, який переселився в Італію з рештою свого народу, об'єднався з латинами й заснував місто Альба Лонга. Спочатку Вергілій планував написати воєнно-героїчну поему про подвиги Августа. Але згодом він залишив цей свій задум і взявся за епопею, яка, зв'язуючи міфічні розповіді з новим політичним ладом — принципатом, прославила б увесь римський народ, його легендарних предків і історію та водночас підносила б і заслуги імператора та всього роду Юліїв. Ідеальним для такої мети здавалась історія мандрів і воєн троянського героя Енея, що начебто заснував на латинській землі царство, яке стало основою Римської держави. Так була взята легенда про родовід римлян від поєднання італійців з нащадками троянців. Робота над "Енеї́дою" зайняла ціле десятиріччя (29 - 19рр. до н.е.), аж до смерті поета. Працював Вергілій дуже ретельно, спочатку склав план, потім написав епопею прозою, і аж потім, став надавати віршованої форми найкращим її епізодам. Можливо, саме через цю ретельність завершити "Енеї́ду" він так і не встиг. Незадовго до своєї смерті Вергілій наказав спалити своє творіння, але Август не міг цього дозволити, адже саме Октавіан запросив у мецената написання цієї поеми. Після смерті Вергілія "Енеї́ду" нашвидкуруч дописала інші поети та письменники. "Енеї́да" дозволили Вергілію дорівнятися до Гомера, і самому стати Гомером Риму. Хоча були і ті, що звинувачували його у запозичені в Гомера не лише задуму і форми, а й цілих рядків "Іліади" й "Одіссеї"(і ці рядки називалися). На такі звинувачення Вергілій відповів мудро, запропонувавши критикам самим що-небудь запозичити у Гомера: мовляв, це не легше, ніж підняти палицю Геркулеса або відібрати блискавку у Юпітера. Ця легенда не була плодом римської народної творчості, а являла собою книжний витвір, до того ж іноземного походження. Грецькі письменники — поет Стесіхор та історики Гелланік, Тімей і Діонісій Галікарнаський — пов'язали особу Енея з Італією і зробили його засновником Рима. Цей переказ ще до Вергілія знайшов у Римі визнання. Про втечу Енея з Трої, його мандри і прибуття в Італію згадували стародавні римські епіки Гней Невій і Квінт Енній.

Вергілій продовжує традицію Гомера, оскільки "Енеїда" підкреслено зорієнтована на "Одіссею" й "Іліаду". Відповідності між цими трьома поемами пронизують усі рівні тексту. Як Гомер докладно описує мандри Одіссея від Трої до Ітаки, так і Вергілій дає опис шляху Енея від того ж Іліону (Трої) до Італії. Як Одіссей на бенкеті у базилевса феаків Алкіноя докладно розповідає про свої пригоди, так само Еней на бенкеті у Дідони описує загибель Трої й тривалі мандри. Як Одіссея не хоче відпускати закохана в нього німфа Каліпсо, так і Енея затримує закохана в нього Дідона. І Одіссей, і Еней відвідують царство мертвих і повертаються звідти живими. Навіть бурі й шквали на морі під час їхнього плавання - схожі. Чимало відповідностей можна також знайти, зіставляючи "Енеїду" з "Іліадою". І там, і там війна починається через жінок - відповідно Єлену й Лавінію. Еней у поемі Вергілія виконує ту ж функцію, що Ахілл в "Іліаді": вони найсильніші й найхоробріші з-поміж героїв, і навіть залишення ними поля бою (хоч і з різних причин) викликають схожу наслідки: війська ахейців і троянців опиняються в критичному стані. Знаменитий "каталог кораблів" у "Іліаді" перегукується з переліком племен, які виступили проти Енея. Як нічну вилазку робили хоробрі Одіссей і Діомед, так саме вночі прокралися до табору ворогів друзі-троянці Нис і Евріал. Як Гефест, на прохання Фетіди, зробив Ахіллові щита, так щита Енеєві зробив Вулкан на прохання Венери. В обох поемах війни, сутички призводять до двобоїв ватажків, і в обох випадках перемагають головні герої поеми, спочатку вагаючись: вбивати чи помилувати ворога (Гектора й Турна), але в обох поемах головні герої пригадують, що їхні супротивники вбили їхніх найкращих друзів (Патрокла й Палланта) і помстилися за загиблих, таки вбиваючи того ж Гектора та Турна. У творах Гомера й Вергілія великою є роль "божественної волі", втручання небожителів у справи смертних. Як в "Одіссеї" Посейдон, так в "Енеїді" Юнона є запеклими ворогами відповідно Одіссея та Енея, а їхнє втручання в розвиток дії надає оповіді гостросюжетного забарвлення. Список відповідностей можна продовжити. У чому ж полягало новаторство Вергілія, оригінальність його поеми? Передовсім між "Іліадою" та "Енеїдою" існує суттєва різниця: друга явно політизована, в ній звеличується колишня римська доблесть, скромність, честь, давньоримський спосіб життя - основа могутності майбутньої світової держави. Те саме, що Октавіан здійснював політично, Вергілій робив за допомогою поезії, - обидва вони намагалися відродити старі, іноді забуті традиції, які свого часу допомогли Римській державі вивищитися.

Історія створення поеми Вергілія "Енеїда"

1. Перша згадка про можливість написання "Енеїди" є в творі "Георгіки".

2. "Енеїду" автор писав з 30 до 19 рр. до н.е.

3. З метою зібрання достовірного матеріалу автор вирушив у подорож до Греції та Малої Азії, де починалася дія поеми, але тяжка хвороба його повернула до Італії.

4. Твір писався спочатку прозою, а потім опрацьовувався віршованою мовою.

5. Вергілій як офіційний поет Римської імперії виконав роботу на замовлення Октавіана Августа.

6. В "Енеїді" автор продовжив традиції Гомерівського епосу.

Схарактеризуйте особливості Середньовіччя …

Середньовіччя — період в історії Європи від падіння Римської імперії (5 століття) до епохи Відродження (початок 16 століття). Культура середніх віків характеризується такими основними рисами:

- панівна роль релігії та церкви в суспільстві. Людина розглядається як гріховна істота, яка потребує, насамперед, порятунку душі, очищення перед Богом. Роль мистецтва часто розглядається тільки як спосіб прославити Бога. Церкви ж приписується роль єдиного посередника між людьми та Богом.

- духовне, божественне протиставляється тілесному, «низькому», тлінному. Антична культура не знала цього розколу. Середньовічна ж культура обирає духовне.

- втрачено багато досягнень античності. Проте зародилися та розвинулися національні культури народів Європи, що базувалися на фольклорі.

Середньовіччя умовно поділене на 3 етапи:

1. Раннє середньовіччя 5 10 ст

2. зріле (класичне) середньовіччя 11 – 14 ст

3. пізнє середньовіччя у межах якого відбувався перехід до нової культури доби відродження. 15 – 17 ст.

У феодальному середовищі виникає лицарська культура. Лицарський кодекс відображений у жанрах літератури, які виникають у середні віки. Ці жанри створюють культ Прекрасної Дами, високих почуттів, благородства, військової доблесті. Це лицарські або ж «куртуазні» романи, лірична поезія трубадурів., яка виконувалася співцями народною мовою. Найпопулярніші сюжети — про короля Артура та лицарів «Круглого столу», лицаря Ланселота, Трістана та Ізольду.

Вперше виникає вища освіта – перші європейські университети.

Великим досягненням середньовіччя стала також готична архітектура (собор Паризької Богоматері). Головна особливість готичної архітектури — спрямованість будівлі угору, до небес, легкість, «відірваність» від землі.

В рамках розвитку національних культур були складені безцінні зразки героїчного епосу європейських народів: «Пісня про Нібелунгів», «Пісня про Роланда», «Слово о полку Ігоревім», «Пісня про мого Сіда».

Видатні представники: у архітектурі та живопису – Мікеланджело Буонаротті, Ієронім Босх, Лоренцо Берніні, Леонардо да Вінчі, Андрій Рубльов та інші. В літературі – Джефрі Чосер, Фома Аквінський (філософ), Джованні Бокаччо, Данте Аліг’єрі та інші.

Дата добавления: 2015-05-09