Федір Манайло

Вже на початку 30-х років глядач мав можливість ознайомитись з творчістю молодого художника. Оселившись в Ужгороді, Манайло дуже швидко по праву зайняв місце поруч із засновниками і визнаними лідерами Закарпатської школи живопису Адальбертом Ерделі та Йосипом Бокшаєм. Майже єдиний серед ровесників він не був учнем Бокшая та Ерделі, не відвідував ужгородську школу малювання, був зв'язаний не так із Будапештом, де вчилося багато закарпатських художників, як із Прагою, де в 1934 році закінчив Вищу художньо-промислову школу. Усе це були, однак, дрібні деталі, головним було те, з чим прийшов молодий митець. Ось це вже не дріб'язкове: наприкінці 30-х – початку 40-х років про Манайла вже писали найавторитетніші критики, його твори експонувались на багатьох великих виставках в Ужгороді і Празі, Братиславі і Будапешті, на бієнале у Венеції. В картинах "Миска з токаном", "Дідо-пасічник", "Гуцулка", "Гуцульське весілля", "Молоді", "Іван Сміливий" та багато інших зрозуміле захоплення своєрідністю життя і побуту закарпатців: образність народного миcлення, яскраві кольори буденних і святкових сцен. Кожна з них — своєрідна енциклопедія народного буття, де щонайменша деталь говорить про глибоку та грунтовну працю збирача перлин народної творчості, вдумливого етнографа, історика.

Серед цих творів митця з'являються і тематичні роботи "Скорбота", "Похорони", "Бідняцьке обійстя", "Сліпець", що стають демонстрацією глибокого соціально-критичного змісту манайлового розуміння мистецтва.

Т. Яблонська «життя продовжується»

Інша картина, що не залишала байдужим жодного глядача, - "Життя продовжується". Цю картину Тетяна Яблонська написала після подорожі до Вільшани (Черкаська область), там вона помітила цю просту життєву сцену. Старенький дід сидить на причілку, і все його життя тепер - у спогадах про минулі роки. А поруч юна невістка, сповнена енергії, заклопотана у хатніх справах та в догляді за дитиною. Вона живе теперішнім і майбутнім.

Дата добавления: 2015-05-09