Питання кордонів та територіальної цілісності України

Розбудова дипломатичної служби України у 90-ті рр.

З проголошення незалежності України постала необхідність у проведенні кардинальних структурних змін в укр. сусп-ві. Комплексного перегляду потребувала система органів виконавчої влади.

Процес визнання прискорив пошуки України серед інших держав світу.

Станом на 1 січня 1992 р. Україну визнало 68 держав, а на 1994 р. вже 149 (із 132 дипл. відносини). Активно відкривалися дипл. представництва в Україні. Все це зумовило масштабну структурну реформу.

На МЗС були покладені функції реалізації завдань у сфері з/п, напрямки якої бути актуальними на той час. Розвиток з/п-и вбачали у широкому підпорядкуванні закордонних диплом. установ. 1992 р. було затверджено «Положення про диплом. представництво України за кордоном». На початку 1992 р. Україна мала лише три постійні представництва при міжнародних організаціях. А 1993 р. вже було відкрито 15 представництв у Європі, Азії, Америці (Торонто) та Африці. На кінець 1995 р. вже налічувалося 46 закорд. диплом. установ.

Нормальне функціонування диплом. установи можливе лише за хорошого персоналу. Якщо на кінець 1992 р. працювало 413 співробітників, то 1993 – 476, а 1994 – 660.

13 січня 1992 р. КМ ввів додатково до штату з/п-ого відомства 2 посад заступників міністра та збільшення на 240 одиниць чисельності його центрального апарату. Були також затверджені нові підрозділи: відділ міжн. екон. Співробітництва, секретаріат міністра, відділ пол.. аналізу та планування тощо. Зогодом чисельність центрального апарату збільшувалася до 396 штат. одиниць.

7 липня 1993 р. КМУ затвердив оновлену структуру центрального апарату міністерства. Всього за штатним розкладом міністерства було передбачено 429 посад.

Кордони - невід'ємна ознака будь-якої держави. Вони є обов'язковим елементом, що сприяє формуванню державно-територіального організму. Без чітко визначених і добре захищених кордонів держава не може забезпечити своє суверенне право на організацію власної соціально-економічної системи.

У Мінській угоді щодо утворення СНД було закріплене положення про взаємне визнання і поважання територіальної цілісності країн-учасниць Співдружності, недоторканості їх кордонів.

Але згодом назріла необхідність надання державному кордону України правового статусу. В правовому сенсі кордон України не був оформлений не лише з Росією, а й з Білоруссю і Молдовою, хоча ці країни і не висували територіальних претензій. Спільна заява Білорусії, Росії та України від 15 квітня 1994 р. підтверджувала готовність продовжити роботу з договірно-правового оформлення своїх державних кордонів.

Але таку готовність виявили лише Білорусь і Україна. У 1997 р. був підписаний Договір про державний кордон між Україною і Республікою Білорусь. Укладена в листопаді 1994 р. Угода між урядами України і Молдови про співпрацю з прикордонних питань дала змогу започаткувати делімітацію українсько-молдовського державного кордону. На листопад 1996 р. Україна з цими державами вже мала напрацьованих 40 договірних документів із прикордонних питань. У Кишиневі 21-22 травня 1998 р. відбулось спільне засідання українсько-молдовської комісії з делімітації державного кордону, було узгоджено 98,2% спільного кордону.

Складніше вирішувалось питання про делімітацію українсько-російського кордону. Україна не погоджувалась на пропозиції росіян "щодо внутрішнього і зовнішнього кордонів. Влітку 1992 р. російський міністр А.Козирєв попередив, що цілісність української території не може бути незаперечним фактом.

Російський парламент 9 липня 1993 р. прийняв Постанову "Про статус міста Севастополя", в якій наголошувалось, що місто має перебувати у російському підпорядкуванні, оскільки при передачі Кримської області в 1954 р. зі складу Росії до складу України Указ Президії ВР РРФСР 1948 р. про безпосереднє підпорядкування Севастополя Російській республіці не визнано таким, що втратив чинність. Це рішення було однозначно оцінено як агресивний політичний акт, який суперечить нормам міжнародного права. Позицію України підтримала світова спільнота, передусім Рада безпеки ООН.

Однак, незважаючи на рішення Ради безпеки ООН, російська сторона продовжувала акцентувати на проблемах Криму. Рада Федерації РФ звернулась до Президента Б. Єльцина з пропозицією розглянути питання про спільне володіння Росією й Україною м. Севастополем.

В травні 1995 р. МЗС України надіслало до МЗС РФ ноту з проектом Угоди про правове оформлення державного кордону. Лише в серпні 1996 р. міністр ЗС РФ Є. Примаков погодився на це, але справа рухалась повільно.

Довжина українсько-російського кордону - 2484 км. На середину 1996 р. тут функціонувало 60 пунктів пропуску.

На початку 2003 р. президенти Росії та України підписали договір про сухопутний кордон. Проблема морського кордону вирішувулась з величезними труднощами. В Керчі 24 грудня 2003 р. Л.Кучма та В.Путін підписали договір про співпрацю у використанні Азовського моря та Керчинської протоки і визнання Азовського моря як внутрішніх вод обох країн.

Дата добавления: 2015-05-07