Принцип позаблоковості в з/п-ці України

Принцип без’ядерності в з.п. України

Одним із перших вагомих зовнішньопол. кроків України від час набуття незалежності стала практична реалізація курсу на без’ядерний статус. Цей курс забезпечував зміцнення міжнародного становища України. Не дотримуючись такої політики, було неможливо здобути підтримку міжнародного співтовариства для укр. державотворчого процесу.

Україна вважалася перенасиченою ядерною зброєю, що залишилася їй ще з Рад. Союзу. Україна була третьою за ядерним потенціалом після Росії та США. На її території розміщувалася 43-я ракетна армія.

У Декларації про державний суверенітет Україна оголошувала, що дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти, не набувати ядерної зброї. Говорячи про практичну реалізацію цього курсу, то спочатку 31 липня 1991 р. було підписано Договір між США й СРСР про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь (договір про СНО). Вже 24 жовтня 1991 р. парламент ухвалив заяву про без’ядерний статус України. 18 листопада 1993 р. ВРУ ухвалила постанову про ратифікацію договору про СНО та Лісабонського протоколу від 23 травня 1992 р.

3 вересня 1993 р. Україна уклала Масандрівські угоди, спрямовані на скорочення та ліквідацію ядерної зброї.

Згодом до осені 1994 р. відбувся застій у ядерному роззброєнні. Багато політиків вважали, що поспішати з таким рішенням не варто, бо лише яд. зброя може захистити Україну. Але ця думка хибна, бо «ядерна кнопка» знаходилася в руках Рос. президента.

Сенсом набуття країною нейтрального статусу є ті гарантії безпеки, які надаються їй як нейтральній країні з боку інших країн або міжнародного співтовариства. Ними є такі гарантії: 1. Поважати нейтральний статус країни у випадку його визнання. 2. Не використовувати територію, повітряній і морський простір нейтральної країни в якості театру воєнних дій, а також не перевозити через цю країну військові вантажі та військові контингенти. 3. Не створювати на території нейтральної країни своїх військових баз чи інших військових об’єктів, а також рекрутських пунктів для набору резервістів чи військовослужбовців.

Це, власне, і всі гарантії безпеки, які надаються країні за її нейтральний статус, і навколо якого так натхненно ламаються списи в Україні. І то, ці гарантії надаються при умові його визнання за тією чи іншою країною, що проголосила про такий статус з боку інших країн. Зазвичай об’єктивною підставою для такого визнання є чітке дотримання нейтральною країною своїх зобов’язань.

Серед яких:

— не надавати свою територію, повітряний чи морський простір іншим державам для використання у військових цілях, для воєнних дій, для розміщення іноземних військових баз та військових об’єктів, формування рекрутських пунктів, для переміщення військових вантажів і перевезення військових контингентів;

— не передавати і не продавати озброєння в зони воєнних конфліктів та не надавати військової допомоги;

— не приєднуватися до воєнно-політичних союзів і військових блоків.

Із означених положень видно, що гарантії безпеки, які надаються нейтральним статусом, є досить умовними і ненадійними.

Дата добавления: 2015-05-07