Загальні відомості з історії розвитку поліграфії

Уперше книгодрукування виникло в 9 ст в Китаї та Кореї, де друкарською формою служила дошка, на поверхні якої рисували текст і зображення, які підлягали розмноженню. Потім вручну гравіювали (вирізали) пробільні ділянки, одержуючи таким чином форму для високого друку.

У середині 11 ст. в Китаї виникає більш прогресивний спосіб виготовлення текстових форм для високого друку — складання їх з окремих, заздалегідь виготовлених літер. Літери виготовляли з глини з наступним відпалюванням, а вже з 15 ст. в Кореї їх відливали з бронзи.

Друкування зі складальних форм, виготовлених з металевих літер, з’явилося в середині 15 ст. також в Європі.

У 40 роках 15 ст. Йоган Гутенберг винайшов більш сучасний спосіб виготовлення літер — відливанням їх із свинцю, причому з однієї відливної форми — шрифтової матриці — можна було виготовляти велику кількість літер.

Визначним моментом для поліграфії став винахід складальної друкарської форми. В найпростішому вигляді її складають із літер — металевих брусків з рельєфним дзеркальним зображенням того чи іншого знака. Перевага складальної форми — простота її виготовлення із готових елементів, які можна використати повторно.

Поступово способи складання змінювалися: після ручного були винайдені машинописний, фотографічний, комп’ютерний види складання.

Друкарською формою для відтворення зображень була ще гравюра на дереві. А з другої половини 15 ст. для цього почали використовувати перші форми для глибокого друку — гравюри на мідних пластинах. На них малювали зображення і різцем углибляли друкуючі елементи. На початку 17 ст. це углублення здійснювалося розчином хлорного заліза (на мідних пластинах) та азотною кислотою (на цинкових пластинах).

У 1797 р. винахідник з нім. м. Мюнхена Алоїз Зенефельдер запровадив літографію. Він сконструював верстат, на якому одержували відбитки за допомогою рейбера. Це дерев’яний брусок із заокругленим ребром, що має радіус загострення 4-8 мм, який слугує для одержання відбитків з літографського каменю.

У 1798 р. Зенефельдер застосував техніку гравіювання та перебивання на камінь. У 1805 р. він використав для плоского друку металеві пластини, в 1807 р. запровадив тоновий, а в1808 — кольоровий друк з каменю. Пізніше замість каменю він застосував дошки, вкриті каменоподібною масою, що слугували замість важких плит. Він запровадив модель верстата, в якому зволоження і накочування фарби на камінь здійснювалися автоматично самою машиною, що могла працювати за допомогою водяного приводу.

На прикінці 70 початку 80 рр. 19 ст. розробляється принципово новий вид плоского друку — офсетний. На відміну від літографії, в офсетному плоскому друці зображення з формної поверхні переноситься на задруковуваний матеріал через проміжну еластичну гумову поверхню.

Розвиток офсетного плоского друку проходив шляхом заміни літографського каменю металевими пластинами (спочатку цинковими, а потім алюмінієвими та сталевими). Офсетний плоский друк дав змогу підвищити продуктивність праці та якість друкованої продукції.

У 20 ст. з’являється флексографічний спосіб друку, це різновид високого друку з використанням гумових або фото полімерних еластичних друкарських форм і швидковисихаючих малов’язких фарб.

У 2 пол. 20ст. дістають розвиток спеціальні спец види друку, а вкінці 20 ст. — цифровий друк.

Сьогодні поліграфічна індустрія переживає корінні перетворення. Цифрова революція змінює процес виробництва друкованої продукції.

Дата добавления: 2015-05-07