Характеристика кримінального права Київської Русі

Багато понять, які регулювали відносини людей при родоплемінному ладі, були перенесені в цивілізоване суспільство. Це перш за все відноситься до поняття "злочин", котрий трактувався як образа, що наносила певні матеріальні та моральні збитки. Об'єктами злочину були особистість і майно. Об'єктивна сторона злочину розпадалася на дві стадії: замах на злочин (вийняти з піхв меч) і закінчений злочин. Руська правда мала уявлення про перевищення меж необхідного захисту (якщо злодія вб'ють після його затримання). До пом'якшуючих обставин закон відносив стан сп'яніння, до обтяжуючих—корисливий умисел. Суб'єктами злочину могли бути тільки вільні люди. Вони відповідали за правопорушення: сплачували кримінальні штрафи, могли бути вигнані з общини, продані в холопство. Із самого початку кримінальне право оформлюється як право-привілей. Життя, честь і майно бояр та дружинників захищались більш суворими покараннями, ніж життя, честь і майно простої вільної людини. Холопи ж взагалі не захищались законом. Руська правда ставила питання і про суб'єктивну сторону злочину: намір та необережність. Так, якщо вбивство було здійснене внаслідок сварки або "в пиру", то винний сплачував кримінальний штраф разом з общиною (ст. 6). Якщо ж злочинець був професіональним грабіжником ("став на розбій") і вбив кого-небудь, то община не тільки не допомагала йому в сплаті штрафу, а й повинна була видати його разом з дружиною та дітьми "на потік та пограбування" (ст. 7). Вбивство жінки каралось тими ж покараннями, що і вбивство чоловіка. Руська правда знала такі види злочинів: — злочини проти особи, до яких відносились вбивство, тілесні ушкодження, побої, образа словом; — майнові злочини, якими вважалися: розбій, грабіж, крадіжка, незаконне користування чужим майном, псування межових знаків. Види покарань Система покарань за Руською правдою досить проста. У Київській Русі існували такі види покарань віддання на поталу, віра (штраф). Крім того, відшкодування нанесеної шкоди здійснювалось за допомогою штрафів, які називались: головництво, урок, повернення крадених речей. Віддання на поталу було вищою мірою покарання за Руською правдою. Злочинця та його сім'ю виганяли з общини, а майно конфісковували на користь общини (пізніше на користь князя). З часом під відданням на поталу стали розуміти фізичну розправу і конфіскацію майна. Це покарання призначали лише у трьох випадках: за вбивство під час розбою (ст. 7), крадіжку коней (ст. 35), підпал (ст. 83). Наступним за тяжкістю видом покарання була віра — штраф, який призначався лише за вбивство. Віра була грошовим стягненням, яке йшло на користь князя. Найбільш поширений розмір віри — 40 гривень. Це був дуже великий штраф. За цю суму можна було купити 20 корів або 200 баранів. Рядовий общинник, який присуджувався до уплати віри, потрапляв у тяжке становище. Виходом для таких людей був інститут дикої віри — штраф, який платила община сама або разом з правопорушником. За завдання каліцтва, важких тілесних ушкоджень призначалося напіввір'я — 20 гривень (ст. 27). Решта злочинів каралися "продажем", під яким розуміли штраф у розмірі від 1 до 12 гривень. "Продаж" надходив до князівської казни, а потерплий отримував "урок" — грошове відшкодування за завдані йому збитки. Родичі вбитого отримували грошове відшкодування, яке мало назву головництво. Більшість дослідників приходять до висновку, що головництво стягувалось в тому ж розмірі, що і віра. Треба підкреслити, що в Руській правді була відсутня смертна кара. Проте це не значило, що на практиці її не було. По-перше, в Київській Русі досить довго існувала кровна помста. Дуже цікава стаття, яка дозволяла вбити злодія в тому разі, коли його захоплено вночі, на місці злочину або в разі опору з його боку. Якщо ж злодія вбито зв'язаним або за межами двору, де він здійснить крадіжку, — вбивця підлягав покаранню. При Володимирі Святославович і віра була замінена смертною карою, але ненадовго, оскільки це негативно відбилося на прибутках князя.

Дата добавления: 2015-05-09