Литовсько-Руська держава: характеристика її державного ладу

Приєднання українських та білоруських земель до Литви суттєво вплинуло на структуру її державної влади, яка в багатьох відношеннях копіювала систему державних органів Київської Русі.

На чолі Литовсько-Руської держави стояв Великий князь (з другої половини XV ст. — господар). Він був монархом, але владу передавав на змішаних підставах спадкування: обирали одного з синів Великого князя. В його руках була вища законодавча, виконавча та судова влада, він очолював збройні сили, проголошував війну та мир, призначав і звільняв державних урядовців, підтримував дипломатичні зносини з іншими державами.

Значне місце в структурі державної влади мали удільні князі. Нащадки князів Київської Русі, а пізніше Гедиміновичі були верховними правителями своїх земель. З прийняттям привілею 1434 року князі в своїх землях стають підданими Великого князя і втрачають свої державні права.

Важливим органом була рада при князі, яка отримала назву " пани -рада", Спочатку до неї входили тільки васали князя. Після Кревської унії всклад ради ввійшли католицькі єпископи, пізніше і вищі посадові особи центрального управління: канцлер, під-канцлер, гетьман, маршалки та ін.

Спочатку пани-рада була консультативним органом, як колись рада при київському князі, з часом її роль посилюється, і в 1492 році видається привілей, яким дещо обмежується влада Великого князя. Так, він не міг без пани-ради призначати послів у іноземні держави, вищих урядовців на українські землі, приймати і скасовувати закони. Найважливіші питання внутрішньої і зовнішньої політики він також повинен був вирішувати з пани-радою.

Вступ до пани-ради був відкритий лише для католиків, хоч траплялись винятки. Наприклад, князь Острозький, який був православним, перебував у членах цього органу. В XVI ст. в пани-раду входило до 80 урядників. Велика кількість членів пани-ради робила її громіздким та негнучким органом влади. Раду було важко скликати. Зокрема, з цієї причини Великий князь скликав Таємну раду з 8—10 ближніх осіб.

Прототипом феодальних з'їздів Київської Русі був Великий вальний сейм, який репрезентував панів та шляхту всієї держави. Вперше він зібрався в 1507 році у зв'язку з наміром Великого князя одержати кошти у панів та шляхти на війну з Московським князівством. З часом Великі вальні сейми стали збиратися для розгляду інших важливих державних справ. Сейми породили привілеї шляхти, що звільняли цей стан від обов'язків платити податки. І Статут 1529 року вже визнав вальний сейм як державну установу.

Центральна адміністрація складалася з урядовців Великого князя. Першою особою був маршалок земський, який у відсутності Великого князя головував на зборах пани-ради. Його заступником був маршалок двірський. Державною канцелярією відав канцлер, а його заступником був під-канцлер. Фінансами завідував земський підскарбій та його заступник — двірський підскарбій. Військом командували гетьман земський та гетьман двірський.

Місцева адміністрація з'явилася після ліквідації удільних князів, яких замінили у великих волостях намісники — старости. У великих містах, наприклад Києві, були не старости, а воєводи. В менші міста були призначені державці. Воєводства ділились на староства, або повіти. Територія повітів не була однаковою: менші повіти були в Литві, більші — в Україні.

Староста був не лише урядовцем, який виконував державні функції, але й управителем великокнязівських господарств, які знаходились на території старости. Старости збирали податки, мали право суду, відповідали за оборону своєї території. Помічниками старост були возні, які виконували судові рішення, здійснювали привід в суд. У кожному повіті були хорунжі та городничі, які здійснювали нагляд за становищем великокнязівських господарств, шляхами тощо.

Дата добавления: 2015-05-09