Які класифікації існують в сучасній логопедії

На сучасному етапі в логопедії найбільш поширеними є 2 класифікації мовленнєвих порушень:

- клініко-педагогічна

- психолого-педагогічна.

Вони розглядають порушення мовлення в різних аспектах, однак доповнюють одну думку для ефективного здійснення системного диференційованого логопедичного впливу з урахуванням симптоматики і механізмів порушення мовлення.

Важливо зазначити, що в клініко-педагогічній класифікації провідна роль належить психолого-лінвістичним критеріям. Використовуючи їх, процес мовленнєвого порушення характеризується термінами і поняттями, зрозумілими для логопеда, і спрямований на ті явища, що мають стати об'єктом логопедичного впливу.

Усі види порушень, які розглядаються у клініко-педагогічній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв (порушення форми мовлення — усного чи писемного; порушення виду мовленнєвої діяльності для кожної з форм: для усного — говоріння або слухання, для писемного — письма або читання; порушення ланки породження або сприймання мовлення; порушення операцій, за допомогою яких здійснюється оформлення висловлювання на етапі формування або сприймання мовлення; порушення засобів оформлення висловлювання) поділяються на дві великі групи залежно від порушеного виду мовлення — усного чи писемного.

Порушення усного мовлення, як правило, поділяють на два типи:

а) порушення вимовного аспекту мовлення або порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення висловлювання (порушення голосоутворення, темпо-ритмічної, інтонаційно-мелодичної, звуковимовної організації мовлення);

б) порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, що в логопедії називається системними або поліморфними порушеннями мовлення.

Психолого-педагогічна класифікація на відміну від клінічної, насамперед, спрямована на виявлення мовленнєвої симптоматики (симптомологічний рівень) на основі психолого-лінгвістичних критеріїв. Симптомологічний рівень аналізу мовленнєвих порушень дає змогу охарактеризувати зовнішні симптоми недорозвинення мовлення у дітей, виявити ушкоджені компоненти мовленнєвої системи. Саме дані про стан сформованості структурних компонентів мовлення (фонетичного, граматичного, лексичного) є основою для направлення дітей у відповідні групи дитячого дошкільного закладу або школи.

Отже, за допомогою визначення стану сформованості мовленнєвих структур передусім вирішуються практичні завдання комплектування груп і створюються передумови для визначення характеру мовленнєвої патології.

У психолого-педагогічній (симптомологічній) класифікації порушень мовлення зазначається, які структурні компоненти мовлення є порушеними і якою мірою.

Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі групи порушень мовлення:

— фонетичні порушення мовлення (ФПМ), або порушення вимови окремих звуків (ПВОЗ): порушенним є фонетичний аспект мовлення (звуковимова, звуко-складова структура слова, просодика) у комплексі або окремі компоненти фонетичного мовлення (наприклад, тільки звуковимова або звуковимова і звуко-складова структура слова);

— фонетико-фонематичні порушення мовлення (ФФПМ) характеризуються тим, що разом із порушеннями фонетичного аспекту мовлення спостерігається недорозвинення фонематичних процесів: фонематичного сприймання (слухової диференціації звуків), фонематичного аналізу й синтезу, фонематичних уявлень;

— лексико-граматичне недорозвинення мовлення (ЛГНМ). При цьому у дитини нормальна звуковимова, відносно збережені або сформовані фонематичні процеси (зазвичай, як результат логопедичного впливу), однак можливий обмежений словниковий запас, порушення граматичної будови мовлення;

— загальне недорозвинення мовлення (ЗИМ І, II, III рівня), а також не різко виражене загальне недорозвинення мовлення (НЗНМ): порушеним є формування усіх компонентів мовленнєвої системи (фонетико-фонематичного аспекту мовлення, лексики та граматичного мовлення).

10. Сучасні класифікації порушень мовлення (клінічний та психолого-педагогічний аспекти).
1)Клініко-педагогічна класифікація
2)психолого-педагогічна класифікація
3)МКБ-10
Клініко - педагогічна класифікація. Її прибічники А.Куссмауль, В.Олтушевський, Г.Гуцман, С.М.Доброгаєв, М.Ю.Хватцев, Ф.А.Рау, О.В.Правдіна, С.С.Ляпідевський.
Базується на принципі від загального до часткового. Важливе місце відводиться психолого-лінгвістичним критеріям. За цією класифікацією всі мовленнєві порушення поділяються на 2 великі групи залежно від того, який вид (форма) мовлення є порушеним (писемне чи усне). До порушення усного мовлення відносять: дистонію(афонію), брадилалію, тахілалію,заїкування, дислалія, ринолалія, дизартрія, алалія, афазія.
Порушення писемного мовлення: дислексія, алексія, дисграфія, аграфія
Психолого-педагогічна класифікація. Була запропонована у 50-60 роках 20-го століття Р.Є.Левіною.
Базується на принципі від часткового до загального. В ній виділяють 2 групи порушень мовлення: перша – порушення засобів спілкування, куди входять фонетико-фонематичне до розвинення (ФФН) і загальне недорозвинення мовлення (ЗНМ); друга група – порушення в застосуванні засобів спілкування, куди належить заїкування, яке розглядається як порушення комунікативної функції мовлення.

Дата добавления: 2015-05-09