КАТЕГОРИИ: Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748) |
Лекція 9. Культура Відродження 1 страница. Макіавеллі визнавав одну мораль - з позицій загальнодержавних інтересівМакіавеллі визнавав одну мораль - з позицій загальнодержавних інтересів. Він сформулював принцип, який став програмним для багатьох державних діячів: «мета виправдовує засоби». Вказуючи на практичну неможливість для «нового державця» мати всі людські чесноти, «тому що цього не допускають умови людського життя», Макіавеллі разом з тим визначав і відносність чеснот взагалі. Саме з цієї підстави набуло широкого розповсюдження уявлення про його цинічний аморалізм, хоча автор «Державця» зовсім не був циніком. Суперечності між загальнолюдською мораллю та політикою усвідомлювалися ним як трагічні суперечності часу. Головною рисою культури Відродження став новий світогляд -гуманізм, який прийшов на зміну теократії («Духовній імперії»). Це слово походить від латинського humanitas (буквально - «людяність»), яке. в свою чергу, походить від homo, що означає «людина». Гуманізм - теорія та практика, в основі якої лежить ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і вияв своїх здібностей. Культура Відродження - оригінальна культура, але черпалась з двох джерел - язично-античного і християнсько-середньовічного. На відміну від культури Середньовіччя Ренесанс вважається в основному світською культурою, знаменує собою світський напрямок. Вищі прошарки суспільства мали можливість здобувати освіту, користуватись досягненнями античної культури і філософії. Освічених і обдарованих людей в цей період оточувала атмосфера загального захоплення, їх шанували, як у Середні віки святих. Основними елементами Ренесансу були наукові відкриття та мораль «вседозволення». Гуманізм на перше місце ставив наукові знання, орієнтував на матеріалістичне трактування законів природи, на пізнання навколишнього світу і самого себе завдяки розуму, що відрізняє людину від усіх інших земних створінь. Люди Відродження - гуманісти - висміювали аскетизм і теорію стриманості католицької церкви, утверджували право людини на насолоди, в тому числі і сексуальні, що раніше вважалося чимось непристойним і гріховним. Насолода земним буттям - це неодмінна частина культури Відродження. Суттєво зросло проти середньовічних уявлень значення земного життя порівняно з небесним. Величезного практичного значення набула в умовах епохи Відродження'антична культурна спадщина. Творці цієї епохи ясно
______________ Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура» уявляли собі процес розвитку культури: не ставши спадкоємцем найкращих взірців минулого, не можна мріяти про майбутнє. В цей час італійське суспільство починає активно цікавитись культурою Стародавньої Греції та Стародавнього Риму, розшукуються рукописи античних письменників. Так були знайдені твори Цицерона і Тіта Лівія. Захід одержав роботи Аристотеля, Евкліда і Птолемея. В 1517 р. в Римі вперше надрукували «Іліаду». Відновлення античної спадщини почалось з вивчення стародавніх мов. Гуманісти почали активно вивчати грецьку мову, а на латинській були написані їхні праці. Латинь стала мовою епохи Відродження. Один з перших дослідників культури Італії в епоху Відродження Якоб Буркхардт відзначав, що навіть діти гарно знали латинь. Семирічні діти писали латинські листи. Серед чотирирічних були оратори, які вражали аудиторію чистою латинською мовою. Гуманісти започаткували зовсім нову наукову галузь - класичну філологію, одну з найбільш ранніх різновидностей філології взагалі, яка набула в наступних століттях значного розвитку. В університетах Європи створювалися кафедри стародавніх мов. У 1530 р. у Франції був заснований «коледж трьох мов» (латинської, грецької та староєврейської) - своєрідний центр французького гуманізму. Гуманісти проявляли великий інтерес до античної філософії. В середині XV ст. у Флоренції засновується Платонівська Академія на чолі з Марсіо Фічіно. Шанування Платона було тут перетворене майже в релігійний культ. Це також свідчить про зв'язок Відродження з античністю. Увесь сенс культури Відродження полягав не в простому поверненні до античності, відновленні античних зразків, а в заклику бути гідними їх, перевершити досягнення античної культури. Гуманістами на інтуїтивному рівні була схоплена особливість історичної спадкоємності в культурі. ' Вперше поняття «Відродження» вжив італійський письменник Джованні Боккаччо (1313-1375), який сказав про живописця Джотто ді Бондоне (1266-1336), що той «відродив античне мистецтво». Терміном, який визначив цілу епоху, це поняття стало завдяки відомому живописцю, архітектору та історику мистецтва Джорджо Базарі (30.07.1511-27.06.1574). Він використав висловлювання автора «Декамерона» для позначення періоду італійського мистецтва з 1250 до 1550 pp. Базарі мав на увазі відродження античності. Лекція 9. Культура Відродження Славу Базарі принесла книжка «Життєписи найславетніших живописців, скульпторів та архітекторів» (Рим, 1550 p.). Цей твір, як правдивий документ тогочасної епохи, згадує Т.Г.Шевченко. В „Щоденнику» 23.07.1857 р. він дав творові високу оцінку: «Базари переживет целые легионы Либельтов». Тут Т.Г.Шевченко мав на увазі польського філософа Кароля Лібельта (8.04.1807-6.06.1875), естетичним поглядам якого Т.Г.Шевченко дав негативну оцінку. В подальшому, в основному з XVIII ст., епоха італійського Відродження характеризувалася переважно як епоха Відродження людини, як епоха гуманізму. Під Відродженням почали розуміти емансипацію науки і мистецтва від богослов'я, поступове охолодження до християнської етики, зародження національних літератур, прагнення людини до свободи від обмежень католицької церкви. Епоха Відродження фактично ототожнювалась з початком епохи гуманізму. Складається нерозривний зв'язок культури Відродження з гуманізмом, який стає внутрішнім змістом Ренесансу, його теорією та практикою, його ідеологією. Ренесанс виступав в історії західної культури як епоха звеличення людини, як період віри у велич, могутність та красу людини, в її оволодіння природою. В порівняні з Середньовіччям відбулася зміна пріоритету соціально-культурних цінностей. Гуманізм - це прояв особливого інтересу до людських, земних цінностей. Саме гуманізм Ренесансу породив світогляд, що пізніше дістав назву «буржуазний індивідуалізм». Він проголосив людину найвищою цінністю, а її са-мореалізацію - єдиною метою життя. У галузі науки й освіти гуманісти рішуче виступили проти догматизму і схоластики, проти схоластичного схиляння перед авторитетами. Вони боролися за свободу думки, наукових пошуків і творчості, виступали проти будь-якої цензури, і особливо проти цензури церковної. Гуманісти відстоювали критичний метод пізнання. Усі вони визнавали перевагу розуму над вірою. Гуманісти засуджували феодально-дворянську систему оцінок людей в залежності від кастової належності чи матеріального становища. Вони вважали, що у людині важливе не її походження або соціальне становище, а особисті якості, такі як розум, творча енергія, діловитість, почуття власної гідності, воля, освіченість. Єдиним критерієм були особисті заслуги. «Слава і благородство вимірюються не чужими, а власними заслугами і такими діяннями, які є результатом Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура» нашої власної волі», - писав гуманіст Поджо Браччоліні в діалозі «Про благородство». Гуманісти виступали за сильну королівську владу і централізовану монархію, засуджували феодальну роздробленість та сепаратизм феодалів. Гуманісти підкреслювали цінність людської особи самої по собі. Тому у гуманістів на перший план висувався інтерес до людських справ, людська (а не релігійна) точка зору на всі явища життя і особливо захист людської особи. Була поновлена в своїх правах особистість. В рамках культури Відродження відбулася зміна постійного піклування віруючого про світ вічний, потойбічний на прагнення людини до земної, прижиттєвої та посмертної слави. Провідною рисою культури Відродження став антропоцентризм. Він розглядає людину як частину, вінець природи, найбільш досконале її творіння, як міру всіх речей. Людина обожнюється, сприймається як співавтор Бога-Творця, подібністю якого на землі людина і є. Визнання Бога-Творця - теоретична основа Ренесансу. Переважна більшість гуманістів були щирими християнами і в цілому не виступали проти релігії та не заперечували основних положень християнства. Культура Відродження, намагаючись утвердити антицерковну позицію, залишалася культурою християнською. Більше того, вона шукала шляхи поєднання християнства з дохристиянськими типами культури, поєднання релігійних і світських її аспектів, духовно-піднесених та земних чуттєво-тілесних прагнень людини. Можна сказати, що мистецтво Відродження було своєрідним синтезом античної фізичної краси і християнської духовності. Разом з тим, гуманізм поклав край духовній монополії, диктатурі католицької церкви в Західній Європі. її роль та значення порівняно з Середньовіччям зменшилися, а сфера впливу почала поступово звужуватися. Були зроблені перші відчутні кроки в секуляризації суспільної свідомості*, прокладалися шляхи до розмежування юрисдикції церкви і держави. Це стимулювало появу єресі. Єресь (від гр. - опановую, вибираю, переконую) -точка зору, яка спростовує релігійний догмат і є виявом «вільного розуму» щодо визначення та тлумачення релігійних настанов. * Секуляризація (від лат. saecularis - світський) - звільнення суспільної чи індивідуальної свідомості від впливу релігій.
Лекція 9. Культура Відродження Єресі поєднували, з одного боку, вимогу рівності всіх перед Богом, а з іншого - мали відкритий антифеодальний протест. Для «виявлення, покарання та запобігання єресі», переслідування небезпечних єретиків об'єдналися світська та церковна влада і створили інквізицію - Конгрегацію святої служби. Саме слово «інквізиція» походить від латинського «inquisitio» - розслідування, розшук. Згідно з постановами IV Латеранського собору 1215 р. і Тулузького собору 1229 р. церква повинна була виявляти єретиків, засуджувати їх і передавати світській владі для покарання. Світські правителі під загрозою відлучення від церкви мусили негайно виконувати вироки, очищати свої землі від єретиків. З діяльністю інквізиції - судово-карної установи католицької церкви, яка проіснувала від XIII до XVIII ст. - пов'язані най-трагічніші сторінки європейської історії. Боротьба проти єресі поступово вилилася в переслідування вчених, у заборону наукової діяльності. Виправдальних вироків інквізиція не знала. В результаті її діяльності, пік якої припав на епоху Відродження, було знищено понад один мільйон чоловік1. Жертв інквізиції спалювали на вогнищах. Чому на вогнищах? Тому, що грішників треба було вбивати «гуманно», не проливаючи їхньої крові. Так вимагала церква. У 1327 р. був спалений Чекко д'Ас-колі, у 1600 р. - великий італієць Джордано Бруно, у 1619 p. - його учень Джуліо-Чезаре Ваніні, у 1689 р. - КЛіщинський. На вогнищі інквізиції загинув французький вчений Етьєн Доле. 22 травня 1498 р. у Флоренції було спалено ченця-реформатора Іеронима Джіроламо Савонаролу (народився в 1452 р.) Однією з жертв релігійного фанатизму став визначний чеський політичний діяч, національний герой чеського народу, видатний ідеолог чеської Реформації, мислитель Ян Гус (1371-6.07.1415). Він був професором, а потім - перший з чехів - очолив Празький університет. У своїх творах, лекціях і казаннях Гус гостро викривав владу римського папи, католицьке духівництво і німецьких феодалів. За це церковники спочатку відлучили його від церкви, а потім за вироком церковного собору у Констанці (нині ФРН) спалили як єретика на вогнищі. Т.Г.Шевченко присвятив Гусу поему «Єретик». 1 Мартынов В.Ф. Мировая художественная культура - С. 171. ______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура» Існує легенда, що ніби під час страти Гуса на ринковому майдані південнонімецького міста Констанца якась старенька селянка, побачивши, що вогнище погано розгоряється, підкинула в нього сухе поліно. Могутній розумом Гус, якому вогонь вже лизав ноги, знайшов у собі сили пожаліти стареньку і через дим, який застилав його єдине око, голосно сказав на весь майдан знамениті слова: - «О, sansta simlicitas!» - «О свята простота!». Цей вислів уживають на означення крайньої наївності, що межує з глупотою. Інквізиція переслідувала Галілея, Рабле, Сервантеса, Кеплера та інших великих людей епохи Відродження. Коли уславлений італійський фізик, механік й астроном, професор Падуанського університету Галілео Галілей (1564-1642) підтвердив, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки, як твердила церква, інквізитори посадили його до в'язниці як небезпечного єретика. Галілея судив трибунал інквізиції. Старий вчений не витримав знущань та погроз інквізиторів і публічно відмовився від свого відкриття. Але, як свідчить легенда, вже сходячи з помосту, на якому він стояв перед судом, Галілей раптом гордо підвів голову і тихо сказав: «А все ж таки вона обертається». Невідомо, чи висловив він ці слова в дійсності чи ні (ця фраза вперше зустрічається в мемуарах його учня Вінченцо Вівіані, які були написані через 12 років після смерті Галілея), але зате точно встановлено, що і після зречення його погляди не змінилися. Найпослідовніше запроваджувалася інквізиція в Іспанії, де вона особливо лютувала. На території цієї країни ще у 20-х роках XIX ст. палали багаття в ім'я перемоги «істинної» католицької віри. За три з половиною століття свого існування інквізиція спалила в Іспанії 36212 живих людей, 19790 у зображенні (тих, що померли або не були спіймані), а 289624 особи було засуджено на тяжкі тортури. Отже, 345626 єретиків стали жертвами іспанської інквізиції. Винятковою жорстокістю відзначався головний іспанський інквізитор, домініканський монах Томас Торквемада (близько 1420-1498 pp.) -видатний організатор і неухильної волі.фанатик. Він за 18 років своєї «роботи» (1480-1498) засудив до спалення і спалив живими понад вісім тисяч «невірних» та єретиків. Інквізиція внесла глибокий розлам у формування духовної атмосфери. Так, в 1487 р. побачив світ «Молот відьом» Я.Шпренгера і Г.Інстіторіса, а в 1580 р. з'явився трактат «Демонологія відьом» Ж.Бо-дена. В них проголошувалось, що чаклунство потрібно зціляти за Лекція 9. Культура Відродження допомогою вогнищ і розпеченого заліза, безжально відсікаючи від суспільного тіла хворі члени. Духовними наставниками заохочувався звичай, коли в церковні кухлі для пожертвувань опускали записки з повідомленням імен причетних до знахарства, чаклунства. Вважалось, що у виявленні винуватих народних поголос непогрішний. «В ім'я Бога, короля і правосуддя» підозрювані в знахарстві піддавались тортурам. їм заганяли цвяхи під нігті, лили кип'ячу смолу на голову, сікли тіло ремінцями з кусками олова на кінцях, годували солоною їжею і не давали води, купали в кип'ятку з перцем, спалювали на вогнищах, а з родичів спалених могли брати гроші за дрова, солому та інші «послуги». Цілковите панування римо-католицької церкви в усіх сферах життя, її абсолютна монополія на владу привели в кінці-кінців цю церкву до внутрішнього переродження. Відомо, що священнослужителі в цей період утримували шинки, ігрові та публічні будинки. Ченці та черниці брали участь в оргіях. Широкого розповсюдження набули порнографічна література і живопис. У реальному житті виявилось, що підтримка церкви, церковних зусиль зовсім не обов'язково вимагала високої особистої моральності. Благодать та спасіння можна було «заробити» паломництвом, участю в хрестовому поході або просто майновим чи грошовим пожертвуванням на потреби церкви. Іншими словами, здійснювався свого роду обмін благ земних на блага небесні. Вищі чини католицької церкви жили в нечуваній розкоші, їхнє життя було далеким від християнського ідеалу. їм було з кого брати приклад. У 1492 р. папським престолом шляхом підкупу та інтриг оволодів Родриго Борджіа, який прийняв ім'я папи Олександра VI (1431-1503). Повністю байдужий до справ віри і вчення Христа, Олександр VI проводив час у бенкетах і розвагах, влаштовував разом з наближеними до нього кардиналами оргії. При ньому розклад вищих ешелонів церковної ієрархії досяг межі. Своєму сину Чезаре (близько 1475-1507 pp.) у вісімнадцять років присвоїв титул кардинала. Його власна дочка Лукреція (1480-1519) стала коханкою брата Чезаре і самого папи, і народила папі Олександру VI сина, а собі братика. Необхідно відзначити, що ідеї гуманістів справили певний вплив на Діячів католицької церкви. Так, на відміну від Олександра VI його наступники Юлій II (Джуліано делла Ровере; 5.12.1443-21.02.1513 pp.) - Кордон М.В. «Українсь ка та зарубіжна культура» римський папа у 1503-1513 pp., і Лев X (Джованні де Медічі; 1475-1521 pp.) - римський папа у 1513-1321 pp. протегували митцям, були меценатами. Боротьбою з єрессю займався католицький чернечий орден єзуїтів «Товариство Ісуса». Для зміцнення папської влади єзуїти допускали будь-які підступні дії, що йшли на користь церкви, дотримуючись девізу ордену «мета виправдовує засоби». Засновником цього ордена був іспанський дворянин середнього достатку Ігнатій Лойола (1491-1556). Втративши через важке поранення можливість продовжувати військову службу, Лойола вирішив присвятити себе «служінню Ісусу» і боротьбі з єрессю. Після вивчення богослов'я спочатку в Саламанкському - провідному іспанському університеті, а потім в Сорбонні він написав книгу «Духовні вправи». В ній викладались організаційно-програмні принципи «Товариства Ісуса». Діяльність цього товариства почалась практично з 1534 p., хоча офіційно орден єзуїтів був затверджений в 1540 р. папою Павлом III і з того часу незмінно підтримував тісний зв'язок з папством. Ліквідовано орден єзуїтів в 1773 p., потім знову відновлено. Нинішній папа римський Іоанн Павло II вперше в історії церкви поставив питання про «теа culpa» - покаяння римо-католицької церкви перед Богом і людьми. Інквізицію визнано однією з найсерйозніших помилок в історії католицизму. В листопаді 1979 р. Іоанн Павло II жалкував, що великий італійський вчений Галілей несправедливо постраждав від церкви, його силою примусили відмовитись від теорії Коперніка, і церква тепер визнає цю помилку. У 1979 р. була створена спеціальна комісія для перегляду справи Галілео Галі-лея, якого й було реабілітовано в 1992 р. У травні 1995 р. під час свого візиту до-Чехії Іоанн Павло II урочисто проголосив: «Сьогодні я, папа Римської церкви, від імені всіх католиків прошу вибачення за несправедливості, які були допущені стосовно некатоликів протягом історії». Гуманізм насамперед знайшов свій вираз у творах художників слова, пензля і різця: поетів, живописців і скульпторів. З особливою повнотою та послідовністю культура і мистецтво Відродження здійснились в Італії, багатій на пам'ятки античної архітектури, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва. Культура італійського Відродження дала світу поета Данте Аліг'єрі (1265-1321), живописця Джотто ді Бондоне, поета, гуманіста Франческо Петрарку (1304- Лекція 9. Культура Відродження 1374), поета, письменника, гуманіста Джованні Боккаччо, архітектора Філіппо Брунелескі (1377-1446), скульптора Донателло (1386-1466), живописця, вченого Леонардо да Вінчі (1452-1519), живописця, скульптора, архітектора і поета Мікеланджело Буонаротті (6.03.1475-18.02.1564), живописця Рафаеля Санті (6.04.1483-6.04.1520). Найбільшим представником періоду Проторенесансу в історії італійського мистецтва (XIII - початок XIV ст.) був великий італійський поет, флорентієць Данте Аліг'єрі. Це - легендарна постать. Його називали великим флорентійцем, «центральною людиною світу». Він є останнім поетом Середньовіччя та, разом з тим, першим поетом Нового часу. З творчості Данте починаються витоки гуманістичної культури епохи Відродження (Раннього Відродження - італійська назва Кватроченто). В його творчості проявились тенденції розвитку італійської літератури і культури в цілому на століття вперед. Найвидатніший твір Данте, вершина його творчості - поема «Комедія», яку нащадки, висловлюючи своє захоплення, назвали «Божественною комедією». Епітетом «божественна» (у розумінні «прекрасна») вперше її наділив у 1360 р. інший видатний італійський письменник цієї доби Джованні Боккаччо, перший біограф Данте. Назва «Комедія» пояснюється середньовічною поетичною традицією, згідно з якою так називали твір з сумним початком і щасливим кінцем, написаний народною (а не латинською) мовою. Тим самим Данте створив нову італійську літературну мову. Він називає таку літературу «ячмінним хлібом, яким наситяться тисячі». «Божественна комедія» - своєрідна «Іліада середніх віків», поетична енциклопедія середньовіччя, написана в 1307-1321 pp. й видана у 1502 р. Вона складається з трьох частин - «Пекло», «Чистилище» і «Рай», кожна з двох останніх нараховує тридцять три пісні, а «Пекло» - тридцять чотири. Всього в поемі 100 пісень. Ці числа вважались священними: 3 - означало святу трійцю, 100 - досконалість, 9 (3x3) - число небесних сфер. Данте використав звичайний для того часу сюжет - змалював своє уявне блукання в 1300 р. у потойбічному світі по Пеклу, Чистилищу і Раю у супроводі давно померлого римського поета Вергілія. Переказують, що багато людей, зустрічаючи Данте на вулиці, з цікавістю й острахом вдивлялися в його обличчя і, без сумніву, вірили, що він насправді побував на тому світі. Вони намагалися розгледіти на Illll Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура» обличчі Данте відблиски пекельного полум'я. Великий поет відтворив середньовічне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами. Данте створив не тільки «Божественну» комедію», а й мову для неї. Латинська мова змінювалась італійською літературною мовою - мовою життєвою, гнучкою. Данте виступив з вченням про подвійне призначення людини. Воно передбачає два види блаженства: в земному житті і в посмертному вічному житті. Отже, за Данте, земне життя ставало самостійним і рівноцінним вічному блаженству. Це вказує на розрив Данте-філо-софа з середньовічною традицією. Якщо земне життя самоцінне, церква мусить відмовитись від зазіхань на світську владу. оля самого Данте склалася нещасливо. Ще за життя в 1302 р. він був засуджений до вигнання, а потім - до страти через спалення. До кінця життя Данте так і не зміг повернутися на батьківщину, залишався політичним вигнанцем. З покинутою Флоренцією його зв'язувало дуже багато. Там почалось перше кохання - величезне почуття, яке не тільки освітило особисте життя поета, але й залишило глибокий слід в його творчості. Юну і прекрасну обраницю звали Беатріче. Вона була дочкою батькового друга. Вийшла заміж і рано померла - у 1290 р. у віці двадцяти п'яти років. її образ нерозлучний з поетом і проходить через всю його творчість. Два десятки сонетів, кілька канцон і балад, написані біля могили коханої, містять філософське тлумачення пережитого і благородний образ коханої. Після смерті Данте у 1321 р. гоніння на нього не припинялися. Церковники не дозволяли ховати його у Флоренції* і навіть намагалися спалити його прах. Лише у 1968 р. спеціальний суд у Флоренції скасував усі висунуті проти Данте звинувачення «у зраді». Як геніальний поет і як людина схожої долі, Данте приваблював Т.Г.Шевченка. В листі до АТолстої 9 січня 1857 р. Т.Г.Шевченко з гіркотою і болем писав: «Данте Алигьери был только изгнан из отечества, но ему не запрещали писать свой «Ад»** и свою Беатриче... А я... Я был несчастнее флорентийского изгнанника». Крім Данте величезною постаттю Ренесансу був Франческо Петрарка, якого в 1341 р. увінчали в Римі лавровим вінком як найвидат-нішого поета Італії. Його вважають родоначальником нової системи * Данте похований у Равенні. ** «Пекло» - перша частина «Божественної комедії». Лекція 9. Культура Відродження [культурних цінностей - гуманізму, першим європейським гуманістом, батьком гуманістичної культури в Європі. Петрарка - основоположник нової європейської лірики, автор знаменитої «Книги пісень» («Канцоньєре»). Хоч більшість своїх художніх творів Петрарка написав латинською мовою, але ця збірка - італомовний твір. Вона започаткувала європейську ліричну поезію Нового часу, породила літературну течію - петраркізм, що набула значного поширення у поезії доби Відродження. Любовна лірика поета присвячена Лаурі де Саді - гарній молодій жінці, яку він випадково зустрів в авіньйонській церкві святої Клари 6 квітня 1327 р. і яка полонила Петрарку на все життя, стала натхненницею його творчості. Двадцять один рік оспівував Петрарка у своїх сонетах і канцонах Лауру, яка була одружена з іншим чоловіком і народила одинадцять дітей. А коли вона померла, оплакував її ще довгі роки. У коханні вбачав поет шлях до добра і спасіння. Як видно з творів Петрарки, він відстоював право людини на щастя в земному, реальному житті. Це великою мірою розходилось з догматами католицької церкви. В центр своєї творчості Петрарка поставив не Бога, а людину. Він першим протиставив середньовічному богослов'ю новий світогляд - людське знання, вивчення людини. Петрарка захоплювався античністю. Протягом усього життя він збирав і вивчав старовинні рукописи і зажив слави видатного знавця античної культури. Його вважають засновником класичної філології в Європі. Поет, гуманіст помер за своїм робочим столом з пером у руці, поклавши голову на розгорнену книгу. Знаменитим поетом Відродження був Джованні Боккаччо. Продовжуючи традиції Дайте і Петрарки, він розвивав італійську літературну мову на народній основі. Найвизначніший твір Боккаччо -«Декамерон» (від гр. - «десятиденник»), написаний у 1350-1353 pp. і виданий у 1471 р. Це - збірка реалістичних новел, які об'єднані спільним гуманістичним ідеалом і є єдиним цілим. Основний зміст «Декамерона» - розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, їх святенництва, висміювання аскетичної моралі Середньовіччя, прославляння насолод земного життя, почуттєвої любові. Цим твором Боккаччо заклав основи європейської новели і надовго визначив розвиток цього жанру. Боккаччо - перший гуманіст, який вивчив грецьку мову. ______________ Кордон М.В. «Ук раїнс ька та зарубіжна культура» У період Раннього Відродження набувають самостійності такі види мистецтва, як живопис та скульптура, відокремлюючись від архітектури, з якою раніше вони становили одне ціле. В мистецтві на перший план висувається яскраво виражена вільна людська особистість, що обов'язково мислиться фізично, тілесно, об'ємно і тривимірно. Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшого розквіту набуло в Італії. Епоха Раннього Відродження завершилась до кінця XV ст. На зміну йому прийшло Високе Відродження (італійська назва - Чин-квеченто). Це був час найвищого розквіту гуманістичної культури Італії. Цей етап тривав до другої третини XVI ст. Якраз тоді з найбільшою повнотою та силою були висловлені ідеї про честь і гідність людини, про її високе призначення на Землі. Мистецтво Високого Відродження найповніше представляють три художники: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. їх часто називають титанами Відродження, маючи на увазі їхню універсальність. Вони уособлюють головні цінності італійського Відродження: інтелект, гармонію і могутність. Один з найвидатніших людей в історії Леонардо да Вінчі. Він народився в невеличкому містечку Вінчі, поблизу Флоренції, а останні роки життя жив і працював у Франції, куди був запрошений королем Франциском І. За розповіддю Джорджо Базарі, Леонардо помер на руках короля 2 травня 1519 р. За іншими даними, він помер на руках свого найулюбленішого учня Франчес-ко Мельці. Леонардо да Вінчі втілив у собі універсальний геній епохи Відродження. В його особі дивовижним чином поєднувалося обдарування вченого й геніальність художника. Він був живописцем, скульптором, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва, військовим інженером, винахідником, математиком, анатомом, ботаніком, фізиком, астрономом, фізіологом. Леонардо да Вінчі одним з перших обгрунтував ідею пізнаваності світу розумом і відчуттям. «Все наше пізнання починається з відчуттів», - заявляв він. Леонардо був упевнений, що закони природи містяться всередині неї самої, і в пошуках істини вимагав багаторазової перевірки відчуттів, повторення дослідів. Задовго до Френсіса Бекона (1561-1626) він висловив велику істину, що основа науки - дослід і спостереження. Великий вчений настоював на Лекція 9. Культура Відродження тісному зв'язку науки з життям. Йому належить відомий афоризм: «Наука - полководець, практика - солдати». Леонардо по праву вважають предтечею сучасного експериментального природознавства. Він висловив геніальну догадку про річне обертання Землі, про те, що Земля - одне з небесних тіл - не є центром Всесвіту. Леонардо вказав на величезне значення математики, написав змістовний твір з фортифікації, вивчав падіння тіл на основі гіпотези обертання Землі, виводив закони руху по похилій площині, мав ясне уявлення про дихання і горіння. Рівними наукам в пізнанні природи Леонардо вважав мистецтва, на перше місце серед яких висував живопис, який, за переконанням художника, є універсальною наукою пізнання сутності буття- Мистецтва дозволяють виявити конкретне, неповторне і пізнати якісну сторону речей. Сам він щоденно управлявся в малюванні, підкоряючись неодмінному правилу: «Жодного дня без риски».
Дата добавления: 2015-05-09; Просмотров: 488; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы! Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет |