Лекція 9. Культура Відродження 1 страница

Питання до самоконтролю

1. Коли і де започаткувалась епоха Відродження?

2. Які історичні передумови становлення культури Відродження?

3. Які винаходи сприяли Відродженню?

4. Які головні носії і елементи Ренесансу?

5. Що таке гуманізм?

6. Яка світоглядна різниця між Середньовіччям і Відродженням?

7. В чому значення спадщини античності для культури Ренесансу?

8. Як ставились гуманісти до співвідношення розуму і віри?

9. Що таке мораль «вседозволення»?

10. Що таке антропоцентризм?

11. Що таке критичний метод пізнання?

12. Що це за вчення Данте про подвійне призначення людини?

13. Кому належать слова «... і все ж таки вона обертається!»?

14. Представниками яких націй були вчені: Коперник, Бекон, Га-лілей, Декарт, Кеплер?

15. Хто такий Ніколло Макіавеллі?

Завдання для тестової перевірки знань студентів

1. Головні риси епохи Відродження:

а) гуманізм;

б) мораль «вседозволення»;

в) антропоцентризм;

г) аскетизм;

д) критичний метод пізнання.

2. Розташуйте події в хронологічній послідовності:

а) винайдення друкарського верстата;

б) відкриття Краківського університету;

в) другий розкол християнства, початок Реформації;

г) створення першого кишенькового годинника («Нюрнберзьке
яйце»);

д) побудова в Італії за проектом Мікеланджело першої публічної
бібліотеки в Західній Європі (Лауренціани);

є) побудова в Лондоні великого театру «Глобус».

Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

3. З якого твору Уільяма Шекспіра взяті такі слова: «Бути чи
не бути?»:

а) «Гамлет принц Датський»;

б) «Король Лір»;

в) «Отелло».

4. Головний культурний центр Італії епохи Відродження:

а) Венеція; г) Рим;

б) Мілан; д) Флоренція.

в) Неаполь;

5. Кому належить думка, що саме мир, а не насильство і війни,
втілює в собі всі цінності людської культури. Мир - це «джерело,
батько, годувальник, множитель і захисник усього найкращого, що
будь-коли існувало... на землі»:

а) Томасу Мору;

б) Еразму Роттердамському;

в) Томмазо Кампанеллі.

Теми рефератів

1. Історичні передумови становлення культури Відродження.

2. Гуманізм як ідеологія Відродження.

3. Значення спадщини античності для культури Ренесансу.

4. Творчість Данте - джерело гуманістичної культури епохи Відродження.

5. Розвиток науки і освіти в добу Відродження.

6. Видатні вчені епохи Відродження.

7. Мистецтво Відродження.

8. Мистецтво італійського Ренесансу.

9. Творчі портрети видатних художників епохи Відродження: Ле­онардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля.

10. Франческо Петрарка - перший європейський гуманіст, родо­начальник нової системи культурних цінностей.

11. Уїльям Шекспір - геніальний драматург, режисер і організа­тор театру, гуманіст пізнього Відродження.

12. Реформація і культура.

Лекція 10

КУЛЬТУРА ПРОСВІТНИЦТВА (XVII-XVIII ст.)

• Витоки та основні засади Просвітництва.

• Ідеї Вольтера, Дідро, Руссо, Гердера.

• Особливості розвитку мистецтва доби Просвітництва.

• Зростання ролі літератури в житті суспільства.

Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій по­ловині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось бага­то ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквіту Просвітництво досягає в середині XVIII ст. уже на французькому грунті. Завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна ре­волюція, на знаменах якої були написані його гасла: свобода, рівність і братерство. Ця революція поховала віру просвітителів в «золотий вік» поступового ненасильницького прогресу. Крім Англії і Франції, одним з головних осередків Просвітництва була Німеччина.

У XVII ст. в Західній Європі почався загальний прогрес знань. Він був викликаний потребами матеріального виробництва, торгівлі та мореплавання. Наукові знання, які раніше були надбанням вузь­кого кола вчених, стали поширюватись на всі суспільні верстви. Цей період ознаменувався науковою революцією, відкриттями у галузі природничих наук, технічними винаходами. Англієць Уїльям Гарвей (1578-1657) першим відкрив кровообіг і став засновником фізіології як науки. Італійський фізик і математик Еванджеліста Торічеллі (1608-1647) винайшов барометр і дав основу науці метеорології. Він відкрив і пояснив безповітряний простір над вільною поверхнею ріди­ни в закритій зверху посудині - Торрічеллієву порожнечу. На­прикінці XVI - у першій половині XVII ст. було винайдено теле­скоп, мікроскоп, ртутні термометри, вдосконалено компас і годинник.

Підсумком у науковій революції XVII ст. стали відкриття вели­кого англійського фізика, астронома і математика Ісаака Ньютона (1643-1727). Вихідні принципи нового наукового світогляду за Нью­тоном можна сформулювати так: час і простір мають абсолютний

Кордон М.В. «Українс ька та зарубіжна культура»

характер, вони існують самі по собі, незалежно від матерії; рух має всезагальний характер; всі явища в світі перебувають у причинно-наслідковому зв'язку. Ньютон відкрив закон всесвітнього тяжіння.

Для більш ефективної організації наукових досліджень в країнах Західної Європи, разом з навчальними закладами, почали поширю­ватися перші товариства вчених. У 1575 р. іспанський король Філіп II заснував у Мадриді академію математичних наук. 2 січня 1635 р. Арман Жан Дюплесі, герцог Рішельє, заснував Французьку акаде­мію - об'єднання вчених, переважно філологів. У 1666 р. офіційно оформляється Паризька природничо-наукова Академія, членами якої, крім французьких вчених, були й іноземці. У XVII ст. виникли і перші загальнонаціональні академії наук - славетне Лондонське ко­ролівське наукове товариство у 1662 р., до якого належало багато видатних вчених, у тому числі й І.Ньютон, і Академія наук в Парижі з 1699 р. Першою академією в галузі суспільних наук була Порту­гальська академія історії.

У XVI-XVH ст. почали виникати перші мистецькі об'єднання. В 1585 р. брати Каррачі заснували Болонську академію мистецтв в Італії, а у 1648 р. створюється Королівська академія живопису та скульптури у Франції.

Характерною рисою Просвітництва було прагнення його представників до перебудови всіх суспільних відносин на основі розуму, рівності, справедливості, що, на їх думку, випливає з самої природи, прав людини. Просвітителі проголосили культ розуму і природи. Вони були переконані в тому, що у світі все можна поясни­ти розумом, що розвиток розуму і, насамперед, прогрес науки і про­світництво народу, зможуть вирішальним чином вплинути на всі сторони життя суспільства і перебудувати його на засадах загальної рівності, яка відповідає законам природи. Діячі Просвітництва боро­лися за утвердження «царства розуму», яке буде ґрунтуватися на «природній рівності» людей, оцінці їх за особистими заслугами. Вони прагнули розкріпачити розум людей і тим самим сприяти їх політич­ному розкріпаченню. Людина розумілась як tabula rasa (чиста дошка), на яку можна записати все розумне. Проголошується рівність не тільки перед Богом, а й перед законом. Просвітителі вірили в людину, її розум і високе покликання. У цьому вони продовжували гуманістичні традиції доби Відродження.

Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII-XVIII єт.) ___________

Рушійною силою історичного розвитку просвітителі вважали розповсюдження передових ідей, знань, а також поліпшення мораль­ного стану суспільства. Головний шлях до прогресу, універсальний засіб удосконалення людини й суспільства вони вбачали в поширенні освіти, вихованні та самовихованні. На їх думку, зло у світі існує через неосвіченість людей, помилки розуму. Коли їм пояснити, що таке добро, - все буде гаразд. Просвітителі вірили, що знання про добро вже гарантує вчинки за законами добра. Вони переконували, що просвітництвом мас виховані монархи приведуть до знищення безправ'я і несправедливості.

Одним з напрямів духовного життя епохи Просвітництва стало прагнення до секуляризації культури, максимального розвитку в ній світських засад, незалежних від церкви. Це знайшло своє відобра­ження у боротьбі за віротерпимість, свободу совісті, за право люди­ни на вибір релігії. Просвітителі заперечили головний постулат тео­логічного світобачення - про божественну напередвизначеність усього сущого. Просвітителі намагались довести, що суб'єктом історії є не Бог, а сама людина.

Але ідея Бога не була відкинута. Про Бога згадують майже в усіх філософських трактатах того часу. Раціоналізм (як світог­лядний принцип) передбачав ідею Бога як гаранта розумності світобудови та здатності пізнавати її раціональним шляхом. Не відкидаючи остаточно ідею Бога, значна частина просвітителів переосмислювала її в контексті деїзму (від лат. деїз - бог). Ця форма віри, яка виникла в епоху Просвітництва, визнавала, що хоч Бог і існує в світі як його першопричина, однак після створення світу рух світотворення здійснюється без його участі. Провідна теза деїзму - «Закон природи є закон Божий». Характерна риса Просвітництва - компроміс між знанням і вірою, між наукою та релігією.

Просвітителі походили з різних соціальних прошарків, класів і станів: аристократії, дворян, духовенства, службовців, представників торгово-промислових кіл. Але їх об'єднала ненависть до пережитків феодально-абсолютистського ладу, вимога рівності, оцінки людини за її особистими заслугами. Просвітницька ідеологія мата антикріпо­сницький, антифеодальний, антирелігійний характер. Цій ідеології були властиві історичний оптимізм, віра в прогрес людини і люд­ства, в основоположну роль знання. Важливим стало усвідомлення

______________ Кордон М.В. « Укра ї нська та зарубіжна культура»

можливості існування різних поглядів на світ, філософію, мистецт­во, мораль, толерантність по відношенню до інших.

Відбувалася переорієнтація суспільних ідеалів. Вони ставали більш прагматичними, позбавлялися героїко-романтичного забарв­лення. Для масової свідомості ідеал підприємливої людини, купця, допитливого вченого стає більш привабливим, аніж ідеал лицаря чи ченця-аскета.

Самі діячі Просвітництва довгий час віддавали перевагу назива­ти свою епоху віком розуму, віком філософів, хоча термін «про­світництво» зустрічається в таких видних його представників, як Вольтер і Гердер. Остаточно затвердив його в нравах громадянства і запровадив у повсякденний обіг німецький філософ Іммануїл Кант. На самому завершенні Просвітництва, у 1784 p., він пише невелику статтю «Що таке Просвітництво?» У ній Кант пропонував розгляда­ти Просвітництво як необхідну історичну епоху розвитку людства, суть якої полягає в широкому використанні людського розуму для реалізації соціального прогресу. В статті міститься характерний зак­лик до читача: «Майте мужність користуватись власним розумом». Канту належить знаменита фраза: «Праця - кращий спосіб насоло­ди життям».

У XVII ст. з ідеями Просвітництва виступили філософи Бене­дикт Спіноза (1632-1677) в Нідерландах, Томас Гоббс (5.04.1588-4.12.1679) і Джон Локк (1632-1704) в Англії. Гоббс вважав, що люди рівні від природи. Але в процесі розвитку виникає нерівність, а нерівність сприяє взаємній недовірі, яка призводить до війни. При відсутності громадянського стану завжди є війна всіх проти всіх, збиткова для всіх. Тому люди шляхом договору об'єднались у дер­жаву, щоб цим самим одержати захист і можливість гуманного жит­тя. Гоббс підтримував гасло: «Мета виправдовує засоби».

Локк виступив теоретиком англійського раціоналізму. У своїх пра­цях він дотримувався погляду, що людина не має вродженого знання, як це доводили попередні філософи, а добуває його з практичної дії. Локк був прихильником конституційної монархії і за мету держави вважав охорону свободи й природного права людини на життя.

До невід'ємних прав людини Локк відносив три 'основні права: на життя, свободу і власність. Правопорядок, за Локком, повинен забезпечити можливість одержання вигоди кожним, але так, щоб при цьому зберігались також свобода і приватний інтерес всіх інших.

Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII-XVIIIcm.) ____________

Англійські просвітителі підкреслювали значення особистого твор­чого зусилля- кожної людини, її знань та досвіду. Це сприяло закрі­пленню в характері англійців таких рис, як підприємливість, ви­нахідливість, практицизм.

Великий суспільний резонанс одержало Просвітництво у Фран­ції, яка у XVIII ст. стала гегемоном духовного життя Європи. Най-видатнішим діячем французького Просвітництва був Франсуа Марі Аруе, відомий під псевдонімом Вольтер (21.11.1694—29.05.1778). Тому все XVIII ст. називали «століттям Вольтера». Йому не було рівних у викритті недоліків, вад феодального суспільства, абсолютистського режиму, в зруйнуванні та подоланні всякого роду забобонів. Воль­тер залишив після себе колосальну як за обсягом (понад 70 томів творів), так і за широтою жанрової палітри творчу спадщину. Він писав у всіх жанрах - трагедії, вірші, історичні твори, філософські романи, сатиричні поеми, політичні трактати і статті. Йому належить знаменита фраза: «Всі жанри гарні, крім нудного».

У своїх творах Вольтер критикував клерикалізм, лицемірство офіційної церкви та її слуг, висміював позірне святенництво та ре­лігійний фанатизм. Йому належить вислів, який був спрямований проти католицької церкви: «Розчавіть потвору». Цю вимогу він по­єднував із закликом до віротерпимості у «Філософських листах» (1734) і відмовою від атеїзму. Останній загрожував побудованому на приватній власності суспільному порядкові. «Якби Бога не було, -писав Вольтер, - його належало б вигадати».

Як історик, автор ряду історичний праць («Історія Російської імперії в царювання Петра Великого», «Історія царювання Людовика XIV і Людовика XV», «Філософія історії») Вольтер вимагав опори на точні джерела, намагався вивчати культуру, взагалі історію народу, а не тільки життя королів і полководців. Він вірив у історичний про­грес, але не пов'язував його з політичним розвитком мас. Звідси у нього виникла ідея так званого просвітницького абсолютизму, тобто свої надії просвітитель покладав на «освіченого монарха».

Одним з найглибших і гостросатиричних творів Вольтера є повість «Кандід, або Оптиміст» (1759), в якій розповідається про казкову країну Ельдорадо. Доля головного героя складається непро­сто, роки жорстоких розчарувань стали потрібними йому для того, Щоб прийти до власного світосприйняття. Довго мандруючи по світу і зневірившись у гонитві за багатством та славою, він побачив турка,

........ "^м

Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

який обробляв разом із своєю сім'єю ділянку землі. І Кандід зро­зумів, що людина може знайти щастя тільки у впертій та корисній праці. Виразом цієї думки є вислів: «Треба доглядати свій сад», яким закінчується повість Вольтера. У цьому вислові вся життєва мудрість, смисл і призначення людського життя. Якраз праця, на думку авто­ра, позбавляє від «трьох великих бід: нудьги, пороку і нужди». Про себе Вольтер писав: «Я гнучкий, як в'юн, меткий, як ящірка, і завж­ди за роботою, як білка».

Гостре перо Вольтера здобуло йому всесвітню славу, його бояли­ся навіть королі. Недаремно самого Вольтера сучасники називали «некоронованим королем Європи», «королем філософів». Він вважав­ся першим поетом Франції XVIII ст. Слава Вольтера була така вели­ка, що він якось одержав листа, на якому замість прізвища адресата стояло: «Трибуну вітчизни, натхненникові громадян, співцю героїв, ворогові фанатизму, захиснику пригноблених». Саме таким уявляли його собі французи, таким він і був. Власне, слово «вольтер'янство» стало синонімом вільнодумства, не обмеженого впливом влади і за­бобонами натовпу. Вольтеру належать слова: «Я ніколи не погоджусь з вашими переконаннями, але віддам життя за те, щоб ви могли їх вільно висловлювати».

Сам Вольтер найбільше цінував у своїй діяльності практичний захист прав конкретних людей. Уже на схилі літ, здобувши широку славу, він писав: «Я зробив немало добра, і це найкраще з усього, що я зробив». Вольтера перезахоронювали в 1791 р. На катафалку, на якому перевозили його прах, були написані слова: «Він підготував нас до свободи».

До найвидатніших діячів французького Просвітництва належав Лені Дідро (1713-1784). Він прославився не тільки як критик і гро­мадський діяч, а й як талановитий літератор і теоретик мистецтва, яке, на його думку, «повинно учити любити доброчесність і ненави­діти порок».

Дідро - автор численних філософських творів, головними з яких є «Думки про пояснення природи» (1754 p.), «Розмова д'Аламбера з Дідро» (1769), «Філософські принципи матерії та руху» (1770), «Елементи фізіології» (1774-1780) та інші. Філософ виступив з ідеями про незалежність матерії від руху, єдності органічної та неор­ганічної природи. Задовго до Чарльза Дарвіна він висловив здогад про біологічну еволюцію. Дідро відкинув компромісну деїстичну

Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII-XVIII cm.)

версію про існування Бога як конструктора розумного устрою природи і став на позиції матеріалізму й атеїзму. Він вірив у сус­пільство, життєвим принципом якого мала стати доброта й народ­жувана нею самопожертва.

Дідро - головний редактор і натхненник знаменитої 35-томної «Енциклопедії або тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» (1751-1780), яка здобула всесвітню славу. Він зумів залучити до співробітництва багатьох видатних учених і філософів, блискучу плеяду публіцистів: Вольтера, Монтеск'є, Руссо, Тюрго, Гельвеція, Гольбаха, Ж. д'Аламбера, Дюкло, Бюффона, Доббантона і багатьох інших. При всій різноманітності просвітницької діяльності важко пе­реоцінити роль видання, якому судилося стати одним з найбільших культурних здобутків XVIII ст.

Мета, яку прагнули досягти автори «Енциклопедії», полягала в тому, щоб не просто зв'язати у єдине ціле існуючі знання, а й спря­мувати їх до розуміння того, якими повинні бути суспільні відноси­ни. Французькі просвітителі вказували шлях всім, хто шукав сус­пільного порядку. Для свого часу «Енциклопедія», що охопила увесь наявний фонд знань у галузі природничих, соціальних та технічних дисциплін, стала справжньою академією науки, зводом найпередо-віших знань XVIII ст. Видання сприяло тому, що усі французи і навіть всі європейці, за словами Вольтера, зробилися енциклопедистами.

Представником радикального крила французького Просвітницт­ва був Жан Жак Руссо (28.06.1712-02.07.1778). Він виступав побор­ником права людини на свободу, рівність, щастя. В його трактаті «Суспільний договір» (1762) на весь світ прозвучала репліка: «Лю­дина народжена вільною, а разом з тим вона скрізь в кайданах». Рус­со є одним з основоположників ідеї народного суверенітету, яка пе­редбачає безпосередню участь кожного громадянина у владних відносинах на відміну від принципу представництва, коли громадя­нин передає свою волю іншій особі

Вчення Руссо зводилось до вимоги вивести суспільство зі стану загальної зіпсованості моралі. Вихід він бачив не тільки в правиль­ному вихованні, матеріальній та політичній рівності, а й у прямій залежності моралі та політики, моралі та суспільного ладу. На про­тивагу філософам, які вважали себелюбство та егоїзм сумісними з суспільним благом, Руссо вимагав підкорення особистості благу І суспільства. Він протиставляв зіпсованості, моральній деградації

______________ Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

«культурних» націй чистоту і простоту вдачі народів, які знаходи­лись на архаїчному ступені розвитку.

Поруч з Вольтером «патріархом» французького Просвітництва справедливо називають письменника, публіциста і філософа Шарля Луї Монтеск'є (18.01.1689-10.02.1755). У своїх творах він піддав критиці феодально-абсолютистський лад Франції, сформулював ідеї політичної та громадянської свободи, поділу державної влади на за­конодавчу, виконавчу і судову. Монтеск'є належить вислів: «Кож­ний народ має той уряд, який заслуговує».

Друга половина XVIII ст. стала добою бурхливого пробудження в масовій свідомості інтересу до історії. З'являється цілий ряд спе­ціальних історичних праць просвітителів, які започаткували «філо­софію історії». Якісно новим кроком у розвитку проблеми історизму стала діяльність Йоганна Готфріда Гердера (1744-1803) - німецько­го просвітителя, великого дослідника національних культур, визнач­ного історіософа, літературознавця.

Історичний прогрес людства Гердер пов'язував з розвитком куль­тури, до якої відносив мову, мистецтво, науку, релігію, сімейні сто­сунки, державне управління, звичаї та традиції. Він описує історію та культуру різних народів до XIV ст., засуджує претензії з боку будь-якого народу на обраність, виключне місце у всесвітній історії, зак­ликає вивчати культуру різних народів. Це мало плодотворний вплив на розвиток гуманітарної думки.

Гердер виступив з ідеєю єдності історичного процесу і суспільно­го прогресу для всіх суспільств і народів, хоч би як їх звичаї були несхожими. За ним, людське суспільство проходить ряд ступенів, де немає вищих і нижчих рас і народів, де кожна культура цінна своєю своєрідністю і де розвиток йде від стародавніх культур Китаю та Індії, через Грецію та Рим, до середньовіччя і до нашого часу. За Гердером, вся історія народів - це школа змагання в швидкому досягненні гу­манності.

Гердер заперечив правомірність тези про існування «класичних» народів як єдиних носіїв нормативних правил культури і мистецтва та дав теоретичні підстави історичного права поневолених слов'янсь­ких народів на самостійне історичне буття, на розвиток їх мови, культури й літератури. Вражаюче звучать написані в 1769 р. слова Гердера про Україну: «Україна стане колись новою Елладою. Пре­красне підсоння цієї країни, весела вдача народу, його музичний хист,

Лекція 10. Культура Просвітництва (XVII-XVIII cm.) ___________

плодовита земля колись прокинеться і подібно, як з багатьох племен, якими колись були греки, постане велика культурна нація. її межі простягнуться до Чорного моря, а звідтіля - ген у широкий світ».

Цікаве висловлювання залишив Гердер про мову: «Чи має нація щось дорожче, ніж мова її батьків? У мові втілені всі її думки, її тра­диції, її історія, релігія, основа її життя, все її серце і душа. Позбави­ти народ мови - значить позбавити його єдиного вічного добра».

XVII ст. є часом видатних досягнень в європейському мистецтві. Пануючими в ньому стали два великі загальноєвро­пейські стилі: бароко і класицизм. Терміном «бароко» (від італ. barocco - дивний, химерний), введеним швейцарським істориком та філософом Буркхардтом наприкінці XIX ст., позначається напрям західноєвропейської культури, що сформувався, виник у 80-90-х pp. XVI ст. в Італії після кризи Відродження на основі творчого переосмислення його естетичних принципів. Бароко увійшло в архітектуру й музику, живопис й літературу, декора­тивне мистецтво.

Найяскравіше цей художній метод проявився в архітектурі. Ба­рочні будівлі відрізняються грандіозністю, урочистістю, для них ха­рактерна складна, примхлива, пишна декоративність. Для бароко притаманна здатність поєднувати непоєднуване - умовність та на­туралістичну конкретність, наївну простоту та ускладненість, фан­тазії та реальності. Барочному стилю властиві зовнішній блиск, парадність, декоративність, театральність, прагнення до екзотики, не-чуваного і незвичайного. Прагнення до помпезності приводило до того, що міські брами (ворота) ставали античними тріумфальними арками, на ринкових площах з'являлись статуї відомих міфологіч­них героїв. Навіть кондитери робили торти із зображенням міфоло­гічних персонажів. Бароко як художньо-естетична течія проіснувало до середини XVIII ст.

Видатними представниками бароко у живописі були італієць Мікеланджело Караваджо (1573-1610) і голландець Пітер Паусл Рубенс (28.06.1577-30.05.1640). На початку століття вони обидва працювали в Римі. Головною вимогою Караваджо стало звернення до реальної дійсності. Сміливі реалістичні спостереження характерні і для творчості Рубенса.

Як антитеза бароко виступає класицизм (від лат. classicus -зразковий) - напрям у європейській літературі та мистецтві у XVII -

Кордон М.В. -«Українська та зарубіжна культура»

на початку XIX ст. Він є естетичним вираженням ідей абсолютизму, тому склався і основний розвиток одержав у Франції. Основні прин­ципи класицизму такі: ментальність, наслідування античних зразків, нормативність творчості, раціоналізм, моралізаторство. На перше місце в системі мистецтва висувались драматургія та театр, центр уваги яких зосереджується на проблемі взаємодії людини та суспіль­ства. Визначними діячами класицизму були драматурги П'єр Кор-нель (6.06.1606-30.09.1684), Жан Расін (21.12.1639-21.04.1699), Жан Батіст Мольєр (15.01.1622-17.02.1673), поет Нікола Буало (1636-1711). Драматургія та театр провідними жанрами в мистецтві зали­шаються і в XVIII ст., яке часто називають «золотим віком театру».

В архітектурі найяскравішим зразком класицизму є ансамбль Версальського палацу, збудований в 1668-1689 pp. за наказом фран­цузького короля Людовіка XIV. Головними авторами цієї пам'ятки французького класицизму були архітектор Жюль Ардуен-Мансар та майстер садово-паркового мистецтва Андре Ленотр. Основні спору­ди Версаля нагадували своїми формами давньоримські будівлі з ве­личезними колонами, портиками, скульптурами.

У сфері живопису класицизм набуває провідного значення у твор­чості видатного французького майстра XVII ст. Ніколя Пуссена (1594-1665). Він є творцем найбільш універсальної доктрини класи­цизму, фундаментом якого вважав раціоналізм. У своїй творчості художник пов'язував ідеали краси, істини і добра з розумом, за­кономірністю, доцільністю та справедливістю. Одна з найвідоміших йрго картин - «Смерть Германіка»*.

Взагалі XVII ст. увійшло в історію як золоте століття живопису. Крім згадуваних Караваджо, Рубенса, Пуссена в цей час працюють у Фландрії** Антоніс Ван Дейк (1599-1641), в Іспанії Дієго Сільва де Веласкес (5.06.1599-6.08.1660), в Нідерландах - Рембрандт Харменс ван Рейн (15.07.1606-4.10.1669). Ці великі майстри живопису втіли­ли в своїй творчості нові пошуки. Рембрандт по праву вважається справжньою вершиною голландського реалізму. Син мельника, він став автором 600 картин, 300 гравюр і близько 2 тисяч малюнків. Живопису навчався у своєму рідному місті Лейдені, а потім - в Ам­стердамі, де в 25 років став найзнаменитішим художником.

* Германік - полководець Стародавнього Риму. ** Південна частина Нідерландів, нині - Бельгія.

Л екція 10. Культура Просвітництва (XVH-XVHI ст.) ___________

Новизна картин Рембрандта полягала в реалістичному зображенні людей з різних прошарків суспільства, у глибокому відображенні їх внутрішнього духовного світу. Будучи геніальним митцем світлотіні, Рембрандт відкрив у живописі світло. У славнозвісній картині мит­ця «Повернення блудного сина» (1668-1669) саме світлом змальована вся гама людських почуттів - пошуки, досягнення, зневіра, втрати, знахідки. Цю картину можна розглядати як заповіт Рембрандта-люди-ни і як втілення досвіду Рембрандта-художника. Вона проникнута незгасною вірою в людину і в силу її кращих почуттів.

Загальновідомим шедевром художника є картина «Даная» (1636). У ній Рембрандт відтворив покинуту Данаю її коханим - богом Зев­сом. Складна гама почуттів у Данаї: чекання, надія та майже благаю­ча посмішка. Ніколи ще і ніхто не писав оголеного жіночого тіла з більшою безпосередністю та теплотою, повністю порвавши з класич­ною традицією ідеальної жіночої краси. Головний зміст його поло­тен («Святе сімейство», «Пристрасті Св.Маврикія», «Есполіо») -протиставлення духовної досконалості та благородства низьким при­страстям, жорстокості та злості.

Нідерланди стали батьківщиною двох самостійних жанрів живо­пису - натюрморту та пейзажу. їх розквіт був викликаний тим, що Реформація заборонила художникам писати картини на релігійні те­ми, і їм прийшлось шукати нові напрямки.

Взагалі витіснення релігійних засад мистецтва світськими стало однією з важливих характеристик культури епохи Просвітництва. Світська архітектура у XVIII ст. вперше бере верх над церковною практично на території всієї Європи. Очевидне і вторгнення світських засад в релігійний живопис тих країн, де він раніше відігравав го­ловну роль - Італії, Австрії, Німеччині.

В епоху Просвітництва в Європі влаштовуються перші публічні виставки - салони. Вони являли собою новий вид зв'язку мистецтва і суспільства. У Франції салони відіграють надзвичайно важливу роль не тільки в житті інтелектуальної еліти, художників і глядачів, цінителів творів мистецтва, а й стають місцем для диспутів з питань державного устрою.

На XVIII ст. припадає виникнення нових художніх напрямків -рококо і романтизму. Вони позначилися на різних жанрах мистецт­ва, але, насамперед, знайшли своє втілення в архітектурі та образотворчому мистецтві.

______________ Кордон М.В. « Українська та зарубіжна культура»

Рококо (від фр. rococo - подібний до черепашки) - художній стиль, що відрізняється вишуканою складністю форм і вигадливими орнаментами у зовнішньому і внутрішньому оздобленні палаців, замків, церков. Характерним для нього є застосування великої кількості дрібних ліпних та різьблених прикрас з багатьма завитками.

Романтизм як світогляд і художня течія зародився в Німеччині на основі осмислення уроків Французької революції. Для романтиз­му властиві духовний порив, піднесення над реальністю, інтуїтивно-почуттєве світосприйняття. Це зумовлено небажанням змиритися з суперечностями дійсності. Романтикам було властиве глибоке розчарування в реальній дійсності, у наслідках антифеодальних ре­волюцій, в можливостях існуючої цивілізації.

Дата добавления: 2015-05-09