Лекція 1. Предмет курсу. К 66 Українська та зарубіжна культура: Підручник

З

Кордон М.В.

К 66 Українська та зарубіжна культура: Підручник. Видання 2-ге, стереотипне - Київ: Центр учбової літератури, 2007. — 576 с

ISBN 978-966-364-503-4

Розглядається історія української та зарубіжної культури — від первісного суспільства до кінця XX ст. Висвітлені, насамперед, пи­тання розвитку освіти, наукових знань, літератури і мистецтва на різних етапах людської історії.

Для студентів вищих навчальних закладів.

УДК 008(477+1-87)(075.8) ББК 71(4УКР)+71(0)я73

ISBN 978-966-364-503-4

© Кордон М.В., 2007.

© Центр учбової літератури, 2007.

ПЕРЕДМОВА

У більшості країн світу питання культури посідають чільне місце в системі гуманітарних дисциплін, які вивчаються у вищій школі. Загальновідомо, що від гуманітарної освіти значною мірою залежить творчий потенціал особистості. Знайомство з українською та заруб­іжною культурами — невід'ємна частина інтелекту випускника вузу. Ще давні римляни називали історію учителькою життя.

Значення теми обумовлює актуальність даного курсу лекцій, ро­бить його матеріали такими, що мають практичне значення для удос­коналення культурологічної підготовки студентів.

Курс лекцій знайомить студентів з вузловими питаннями історії культури різних країн. Виклад матеріалу подається за основними ета­пами розвитку культури — від первісного суспільства до сьо­годнішнього дня. Це дає уявлення про поступальний рух людської цивілізації та підвищення рівня матеріальної і духовної культури людства.

Курс лекцій відповідає програмі вузів з української та зарубіж­ної культури.

Всі пропозиції, зауваження та побажання будуть з вдячністю роз­глянуті та враховані автором у процесі подальшої роботи, на шляху створення фундаментальної праці з історії української та зарубіжної культури.

Лекція 1

ПРЕДМЕТ КУРСУ

• Предмет і завдання історії української та зарубіжної культури.

• Поняття культури.

• Структура культури.

• Культура і суспільство.

• Українська культура в контексті світової культури.

Історія людства є, передусім, історією розвитку культури. В усі часи її проблеми мали першочергове, по суті, провідне значення. Будь-яка нація цікава насамперед культурою, яка завжди відбивала якісну характеристику суспільного життя. Нації, етноси сильніші тоді, коли розвинута їх культура. Якщо через якісь історичні колізії культура зживає себе, деградує, то суспільство, як носій цієї культури, опи­няється поза історією.

Історія культури - це скарбниця мудрості й досвіду, надбаних людством. Сучасники повинні їх зберегти, узагальнити, осмислити, освоїти. Без цього неможливі ні соціальний прогрес, ні самовдоско­налення особистості.

Предмет історії культури має свій зміст і специфіку в ряді істо­ричних дисциплін. Історія культури передбачає, насамперед, ком­плексне вивчення різних її сфер - історії науки і техніки, побуту, освіти і суспільної думки, фольклористики і літературознавства, історії мистецтва. По відношенню до них історія культури виступає як узагальнююча дисципліна, яка розглядає культуру як цілісну сис­тему в єдності та взаємодії всіх її галузей.

Що ж таке культура? Термін «культура» латинського походжен­ня й етимологічно зв'язаний зі словом «культ» (від лат. cultus -вшанування богів, предків), тобто те, що кличе до вершини, підно­сить людину. Первісно цей термін означав обробіток землі відповідно до людських потреб. З часом він став означати виховання, освіту, розвиток. Вперше до наукового обігу поняття «культура» було введене римським політичним діячем, філософом, письменником і

оратором Марком Туллієм Ціцероном (106-43 pp. до н.е.) і пов'язу­валося з культурою розуму. Починаючи з XVII ст., під культурою стали розуміти рівень розвитку розумових здібностей окремих на­родів. У своєму сучасному значенні поняття «культура» укорінилось в європейській свідомості, стало надбанням європейської соціальної думки лише з другої половини XVIII ст. Цим поняттям позначались у той час досягнення духовної культури людей, передусім наукові знання, мистецтво, моральна досконалість та взагалі все те, що нази­вали тоді освіченістю.

Нині, за оцінками ряду дослідників, існує близько тисячі визна­чень культури. Всесвітня конференція з культурної політики, прове­дена під егідою ЮНЕСКО у 1982 p., прийняла декларацію, в якій культура тлумачиться як комплекс характерних матеріальних, духов­них, інтелектуальних і емоційних рис суспільства, що включає в себе не лише різні мистецтва, а й спосіб життя, основні правила людського буття, системи цінностей, традицій та вірувань. Культура являє собою якісну оцінку суспільства, кожної людини та її діянь. Під культу­рою, на противагу «натурі» (природі, природному), розуміють те, що безпосередньо створене людиною, і в цьому значенні - штучне. До культури належить те, що не від природи, чого не було до людини і що детерміноване, освоєне, перетворене людиною. Культура не існує поза людиною. Культура, таким чином, є перетвореною людиною природою.

Під природою розуміють все те натуральне, що існує за незалежними від людини законами, що виникло саме по собі, саме народилось і саме росте. Природне, отже, не є культурою, котра з'яв­ляється внаслідок свідомої цілеспрямованої діяльності людини, її творчості - матеріальної або духовної. Діяльність людини тому мож­на розглядати як перетворення природного, натурального в куль­турне, штучне.

Природа (жива і нежива) є корінням, фундаментом культури. За всієї своєї своєрідності культура перебуває в органічній єдності з при­родою. Тому, дбаючи про природу (ґрунти, води, повітря, флору, фау­ну), людина дбає про культуру. За масштабами свого виливу на природу 6 млрд. наших сучасників рівні приблизно 60 млрд. людей кам'яного віку. Руйнуючи природу, людина зменшує свої життєві шанси. Біосфера (оболонка Землі) може існувати без людини. Людина ж існувати без біосфери не здатна. Людство зможе існувати в май-

______________ Кордон М.В. «Українська та зарубіжна культура»

бутньому, лише коли візьме на себе відповідальність за розвиток біосфери.

Отже, культура не може розвиватися всупереч своїй основі -природі. Але є і зворотна залежність. Олюднена природа дедалі більше потребує культурного ставлення. Як відомо, «культура, коли вона розвивається стихійно, а не спрямовується свідомо.., залишає після себе пустелю»¹.

Одним із перших, хто наголосив на нерозривному зв'язку приро­ди й культури, був видатний учений, перший президент Української Академії наук Володимир Іванович Вернадський. Він підкреслював необхідність навчитися гармонійному спілкуванню з природою, збе­рігати рівновагу між нею та культурою. З цього приводу академік С.Шварц писав: «Жити серед природи і не впливати на неї людина не може... Завдання полягає в тому, щоб інтереси людини і природи збігались, щоб наші відносини були не боротьбою, а спілкою, від якої обидва партнери були б у виграші».

Відповідно двом основним сферам людської діяльності існують поняття матеріальної та духовної культури. Матеріальна культура -це засоби виробництва, житло, предмети домашнього побуту, одяг, засоби транспорту і зв'язку - все те, що є результатом виробничої, матеріальної діяльності людини. Духовна культура - це пізнання, моральність, виховання та просвіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, літературу, міфологію, релігію, тобто сферу свідомості, сферу духовного виробництва.

Але поділ культури на матеріальну і духовну якоюсь мірою умов­ний, ці сфери культури тісно зв'язані між собою, творіння матеріаль­ної культури не можуть виникнути без участі людської свідомості. Вони є предметним втіленням творчої діяльності людини, її знань, інтелекту, тобто містять духовний компонент. Продукти духовної культури, як правило, мають матеріальне втілення (книги, картини, кінофотомагнітні плівки).

Культура є продуктом людської творчості. Якраз через культуру людина відкриває та змінює світ і саму себе. Людину творить і куль­тура. Якраз культура відрізняє людину від усіх інших створінь. Лю-

¹ Маркс К. Лист Ф.Енгельсу в Манчестер. 25 березня 1868 р. //Маркс К, Енгельс Ф. Твори. Т. 32. - С 43.

Дата добавления: 2015-05-09