Найвідоміші образи української міфології

Язичництво та східнослов’янська міфологія

Як і інші давні багатобожні (політеїстичні, язичницькі) вірування, вірування давніх слов’ян були тісно пов’язані з обожненням явищ і сил природи. Кожне з них мало певне надприродне пояснення та пов’язувалось з певним божеством чи таємничою істотою. Язичництво – сучасна наукова назва давньої релігії, що існувала до прийняття світових релігій у всіх народів. Поняття «язичництво» охоплює широкий спектр вірувань народу з найдавніших часів: уособлення природи, віра в духів, культ предків, тотемізм, магія, чаклунство та ін. Язичництво вважається релігією політеїстичною, яка була притаманною слов’янам, зокрема, слов’янським племенам Давньої Русі. Вищим божеством у давніх слов’ян був бог грому та блискавки Перун. Повсюдно шанувався бог неба Сварог, його сини – боги сонця, вогню і вітру: Дажбог, Хорс, Стрибок, богиня Мокош та ін. Походження слова «язичник» точно нез’ясоване. Найбільш ймовірно, що це слово пов’язане зі словом «язик» (мова), звідси його значення – плем’я, народ, люди, що говорять однією мовою. Саме як «народ» трактують це слово словники руської мови XVII ст. За етимологічним словником української мови слово «язичництво» – це «віра племені людей, пов’язаних спільним звичаєм і походженням».

1. Аука – дух лісу, що не спить ні взимку, ні влітку; особливо любить паморочити голову людям взимку, відгукуючись відразу з різних сторін.

2. Бабай (від «баба» – тюрк. – чоловік, шановний, турецькою – дід, старий) – нічний злий дух, старець з торбою або з великим мішком, в який він нібито забирав неслухняних дітей.

3. Баба-яга – стара зла (іноді потворна) баба-чарівниця. У народних казках живе серед лісу, в хатці на курячих лапах, і поїдає людей.

4. Бабине літо молоде – за повір’ями починалося після дня Успіня Пресвятої Богородиці (28 серпня за н. ст.) і тривало до 11 вересня н. ст. (день Усікновення голови Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана).

5. Бабине літо старе – за повір’ями починалося 14 вересня за н. ст. (день Церковного новоліття) і тривало до 21 вересня за н. ст. (Різдва Пресвятої Богородиці).

6. Берегині – ефірні створіння, повітряні діви, котрі оберігають людей від упирів, злих духів. Саме слово походить від слова «берег». У нижчій міфології східних слов’ян – жіночий персонаж, добрий дух. Імовірно, берегині – берегині річок, водоймищ, духи, що мають відношення до води. Праслов’яни жили саме на берегах річок і озер, звідси і синонім слова хранителька, тобто та що зберігає, оберігає воду. Вони допомагають людям дістатися до берега цілими і неушкодженими, захищають їх від проказ Водяника, чортів та мар. Берегині з’являються на Русальному тижні, сидять на березі і розчісують свої зелені коси, плетуть вінки, перекидаються в житі, влаштовують хороводи і заманюють до себе молодих хлопців. Після закінчення Русального тижня берегині залишають землю. В день Купали їм влаштовували проводи. У берегинь перетворювалися наречені, що померли до весілля. Кожного хлопця берегині вважали своїм втраченим нареченим і часто зводили їх з розуму своєю красою.

7. Біс – одна з назв Чорнобога, пізніше узагальнена назва злих духів, уявлялися як страшні, із свинячим рилом, довгим хвостом, рогами, мохнаті чудовиська.

8. Богинки – міфічні істоти західних слов’ян страшних зовнішністю: жінки кульгаві, з великою головою, великим животом, кривими ногами і чорними зубами-іклами, які підманюють і крадуть дітей.

9. Болі-бошка – дух лісу, який живе у західних місцях, він завжди неповороткий і у порваній одежі.

10. Болотниця (омутниця, лопатниця) – діва-утоплениця, яка живе на болоті, з чорним волоссям.

11. Боян – міфічний поет – співець давніх слов’ян, від якого йде традиція створення народної поетичної творчості.

12. Бродниця – у давніх слов’ян дух у образі гарної дівчини, що оберігає брід і живе у тихих заводях.

13. Буян – міфічний острів у слов’янському фольклорі.

14. Вирій – за уявленнями давніх слов’ян – теплі краї, рай, де не буває холоду, і куди відлітають пташки.

15. Вій – персонаж української демонології, який найчастіше постає в образі старезного діда з густими й довгими бровами та віями, через які нічого не бачить. Його погляд може бути смертельним для живих істот. Він має згубну, руйнівну силу, яка здатна провалити будинок під землю, а на його місці утворити водоймище. Однак від цієї магічної сили рятує те, що Вій навколо себе нічого не бачить через свої надзвичайно густі та довгі брови й вії. В етнографії висловлюється припущення про те, що саме з цим образом пов’язані повір’я «про недобрі очі та зурочення, згідно з якими від злого погляду все гине чи псується»

16. Водяник – це злий дух, втілення водної стихії як негативного й небезпечного явища. Це перетрансформований образ скинутого з Вирію чорта, який за 40 діб потрапив у водне середовище і за наказом Бога там залишився. Етнографи вважають, що вірування давніх українців у Водяника бере початок з язичницьких уявлень про обожнення всього, пов’язаного з водною стихією. Водяник найчастіше мав вигляд старого діда, покритого водоростями, з довгою бородою і хвостом. Міг перевтілюватися у різні істоти – дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо. Вважалося, що його володіння обмежувалися водоймищем. Розгніваний водяник міг наносити людям збитки: розливати річки, руйнувати греблі, млини, топити людей.

17. Див – у слов’янській міфології – зловісна сила у вигляді птаха, що живе в лісі на верхів’ях дерев, а вночі опускається вниз і лякає своїм страшним виглядом і криками, це божество страху і смерті.

18. Дідько – біс, чорт, відьмак.

19. Добро і Зло, міфологічні персонажі, що виступають у дуалістичних міфах, які базуються на протиставленні двох символів – корисних і шкідливих, персонажі українського фольклору.

20. Доля – в української міфології – душі предків, що ототожнюється з поняттям щастя; духовний покровитель людини, зображується як молодий хлопець або гарна весела дівчина. За віруваннями – доля народжується разом з людиною і тримається її до самої смерті. Лиха доля називається недоля.

21. Домовик (домовий) – дух, сторож домашнього майна, який може бути і добрим, і злим, в залежності від характеру хазяїна.

22. Дрьома – вечірній і нічний дух в образі доброї старої жінки з м^’якими ласкавими руками або в образі маленького чоловічка з тихим заколисуючим голосом.

23. Жар-птиця – у слов’янській міфології – казковий птах, який прилітає з іншого царства – з багатої землі, про яку мріяли древні слов’яни.

24. Желя – богиня скорботи, жалю у древніх слов’ян, яка дбає, щоб не забували померлих предків й щороку їх поминали.

25. Жива (живана, сива) – у східнослов’янській міфології – богиня життя, жіночого щастя та благополуччя.

26. Жива вода (цілюща, свята вода) – за міфологічними уявленнями слов’ян це вода, що має чудодійну силу і може відвернути зло, знищити хворобу, воскресити померлих.

27. Жировик (лизень) – один з багато численних домашніх духів, що любить тепло, а іноді – лизати посуд, звідки й назва.

28. Злидні – у східнослов’янській міфології – злі духи, які приносять у дім нещастя. Вони, маленькі, завжди голодні, з вічним гризьким голодом на обличчі, заморені, у лахмітті старі чоловічки, які сидять на плечах людини й покидають її лише після смерті. Туляться в кутку за піччю. У переносному значенні – бідність (жити у злиднях – жити у бідноті). Злидні часто асоціюються із такими людиноподібними істотами, як Нещастя, Лихо, Біда, Недоля.

29. Ічетик – злий дух із роду водяних чортів.

30. Легот – казковий посланець весни.

31. Лихо – у східнослов'янській міфології злий дух, що уособлює нещастя, біду, горе, недолю, символізує нерозбірливість і несправедливість долі, споріднений до духів Горя-Недолі і Долі. Слово походить від прикметника лишній і визначає того, кого варто уникати. Лихо змальовували як одноокого велетня або як страшну, високу, худорляву, криву, огидну стару-людожерку з одним оком посеред лоба; іноді було зовсім сліпим і володіло чарами. Лихо було досить незграбним, оскільки руйнувало на своєму шляху гори і валило дерева. Воно мешкало у великому будинку посеред лісової хащі або у закинутому вітряку. Замість ліжка використовувало купу кісток (було м’ясоїдним). Цієї нечистої сили стосується приказка «Не буди Лихо, поки воно тихе». Лихо означало біду і приносило самі неприємності. Коли воно знаходилось поряд з людиною, її починали переслідувати усілякі нещастя. Воно могло прив’язатись до цієї людини на усе життя, така людина сама була у цьому винна, тому що була заслабка і не протистояла буденним труднощам. Лихо сідало на шию і заважало в усьому. Коли ж людина робила спробу його втопити, то й сама тонула. Його могла перемогти лише сильна і вольова людина. Також лихо можна було надурити або комусь передати разом з подарунком.

32. Лихоманка – демон хвороби у слов’янській міфології; також – пропасниця, гарячка, малярія.

33. Літавиця – казкова жіноча істота, що зваблює молодих чоловіків.

34. Ліший (лісовий, лісовик, лішак) – дух лісу, який співає без слів, плескає в долоні, аукає, свистить, перекидається вовком, без брів і вій.

35. Мавка, за народними повір’ями – казкова лісова істота, русалка. Мавки (Навка, Нявка) є різновидом русалок, на відміну від яких мали довге лляне волосся. Ім’я Мавки утворено від «навь» (Навка), що значить «втілення смерті». Вони не мають тіла, не відзеркалюються у воді, не мають тіні та спини, тому видно всі нутрощі.

36. Мамун – злий дух, що забирає жінок, морочить людей; також злий дух в образі жінки – спокуса.

37. Марена – постать української міфології; обрядове дерево, прикрашене стрічками, віночками, навколо якого дівчата водять хороводи і танки на весняні, зелені, купальські свята; також: солом’яна фігура в обрядах на народних святах, опудало.

38. Нав – у давньослов’янській міфології дух мертвих, втілення смерті, що існує без плоті.

39. Недоля – злий дух, ворог долі.

40. Нічниці (крикси) – злі демонічні істоти, яким народна уява приписувала здатність відбирати у людини, особливо у маленьких дітей, сон.

41. Нечиста сила (нечистий) – злий дух у західних слов’ян, загальна назва чортів і демонів.

42. Ног (ногуй, нагай, ігон) – давньоруська назва грифона – великого птаха з надприродною силою, що звиває гніздо на 12 дубах.

43. Пекло – у слов’янській міфології підземелля, яке має 12 ярусів, чим більше у людини гріхів – тим глибше провалюється його душа.

44. Перевертень – людина, чаклуванням обернута на тварину або предмет, нечиста сила, що набрала вигляду кого-небудь, чого-небудь.

45. Песиголовець – казкова людиноподібна істота з одним оком, що поїдала людей, циклоп; також – людина, яка втратила людську подобу, – виродка, нелюда, злочинця.

46. Полудниця – ім’я однієї з русалок, яка з’являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює. Має вигляд дівчини з косами кольору стиглого жита або старої з розпущеним волоссям у білій сорочці. Полудниця з’являється в полі від 12 до 14 години з серпом у руках; тому вона має ще ім’я Серпушниця. За звичаєм, в полудень слід було відпочивати, лігши в холодку під деревом. Тому, хто порушив цю традицію, затримався в полі, Полудниця починає крутити голову або ставити запитання: як обробляти льон, готувати прядиво, полотно, сорочки тощо. Якщо винуватець не зможе відповісти, вона насилає хвороби. Щоб уникнути покарання, треба якнайдокладніше розповідати з усіма подробицями весь процес роботи, виграючи час. Коли полуденний час скінчиться, Полудниця зникне, так само, як зникають нічні духи зі співом півня.

47. Рарог (раріг, рарашек) – вогняний дух, пов’язаний з культом домашнього вогнища, уявлявся птахом.

48. Русалка – казкова водяна істота в образі гарної дівчини з риб’ячим хвостом. Русалками ставали дівчата, які потонули або померли на Зелені свята. Також і ті, що були заручені і померли перед шлюбом, або й діти, що народилися мертвими або повмирали нехрещеними – так звані страдчата чи потерчата. Русалки (дівчата і жінки-утоплениці) стають дружинами Водяника.

49. Убиясник – міфічна істота українців, чорт, на якого полюють вовки.

50. Хухи – добрі лісові духи, допомагають тим, хто заблукав.

51. Чорт – надприродна істота, що втілює зло, має вигляд темношкірої людини з козячими ногами, хвостом і ріжками; нечиста сила, біс, злий дух, диявол, сатана; персонаж фольклору. Вірили, що чорт водиться у безлюдних місцях, що живе у безоднях, в очереті, в пустелі, у пустках, руїнах і що він може перекидатися на людину, тварину і в різні речі. Вірили, що небезпечно згадувати його по імені; тому, замість слова «чорт», вживали різні назви: дідько, «той, що греблі рве», «той, що не при хаті згадуючи» тощо.

52. Чугайстер – фантастичний образ української демонології – високий чоловік, вищий за смереку, доброзичливий до людей і небезпечний до лісових нявок.

Дата добавления: 2015-05-09