Ігровий метод реабілітації

Загальновизнано, що гра - ключовий фактор у розвитку дитини. Ігрова діяльність має велике значення у формуванні пізнавальних процесів. В ході гри у дитини активно розвиваються основні форми мислення, мова та уява; удосконалюються дослідницькі навички, формується зв'язок між образом, словом і його значенням, розширюються творчі здібності.

У процесі гри в ранньому та дошкільному віці відбувається становлення особистісних якостей, формуються особливості характеру, емоційно-вольової сфери, емпатія, вольова регуляція поведінки, дії, комунікації та соціальної перцепції. Під час гри відбувається взаємодія дитини з навколишнім світом, дитина розігрує певний сюжет і ролі, в результаті чого він починає усвідомлювати соціальні норми і правила.

В ході онтогенезу паралельно з розвитком дитини змінюється і гра. Згідно з уявленнями Виготського, Ельконіна в період дитинства провідною діяльністю дитини є безпосереднє емоційне спілкування з дорослим. У подібній ситуації першим об'єктом гри стає сам дорослий. На думку Лісіна, ситуативно-особистісна форма спілкування переважає протягом перших 6 місяців життя дитини. У цей період "гра" являє собою спілкування, при якому використовується міміка, жести, вокалізації. До кінця першого півріччя починає формуватися здатність до імітації та наслідування, проявлятися увага до емоційних реакцій інших людей.[3]

Друге півріччя характеризується появою ситуативно-ділової форми спілкування, у дитини з'являється потреба в співробітництві з дорослим, яка здійснюється на базі гри з різними предметами, при цьому широко використовуються різноманітні сенсомоторні схеми, маніпуляції з предметами.

У віці 1 -3 років провідною стає предметно-маніпулятивна діяльність, також заснована на ігрових діях з предметами [14].

У вітчизняній психології прийнято виділяти три фази формування предметної діяльності:

I фаза - вільна маніпуляція: дитина виконує з предметом будь-які відомі йому дії.

II фаза - функціональні дії: дитина виконує дію з предметом, строго відповідне його функції.

III фаза - символічні дії: дитина використовує предмет "вільно", при цьому усвідомлює його справжню функцію.

Перехід від маніпулятивних дій до функціональних відбувається після півтора років. Приблизно в два роки функціональні дії змінюються символічними.

Здійснюючи предметні дії, дитина може маніпулювати одночасно з декількома об'єктами, використовуючи два основних типи дій: співвідносяться - їх мета полягає у приведенні декількох предметів або їх частин у певні просторові взаємини (матрьошки, пірамідки й т.д.); гарматні-один предмет використовується з метою впливу на інший.

Після двох років у дитини з'являється сюжетно-отобразітельной гра, в якій він відтворює окремі сюжети повсякденного життя з використанням предметів-заступників (кубиків, паличок, іграшок тощо). Формується гра з елементами уявної ситуації [26].

До кінця раннього віку, до трьох років, виникають передумови для розвитку сюжетно-рольової гри: ускладнюється організація дій, набуваючи характеру ланцюжка, що відбиває логіку життєвих зв'язків, дії узагальнюються і відокремлюються від предмета, дитина в змозі взяти на себе роль іншої людини.

Увагу багатьох дослідників привертало велику різноманітність видів гри і їх поступовий розвиток в ході онтогенезу. Неодноразово робилися спроби опису і класифікації різних типів ігрових патернів.

Одна з перших таких спроб була зроблена Wing L., Gould J., Yeates SR, і Вriely lM. На думку цих авторів, на ранніх етапах розвитку дитини можна виділити три види гри:

· Hесимволічна (non-symbolik)-гра, що включає повторювані маніпуляції з предметами.

· Стереотипна (stereotyped) - символічна гра, що характеризується стереотипами, тобто повторюваними діями з недоліком нових ідей.

· Символічна (symbolic) - гра, що включає дії, які умовно створюють враження, що відсутня річ присутня або що відбулася якась подія. Наприклад, коли дитина їсть понарошку, використовуючи при цьому жести і т.д. До цієї групи вони також відносять функціональні дії, такі як причісування волосся ляльки за допомогою лялькової гребінця[18].

Ungerer JA, Sigman М. створили кодову систему для запису ігрових патернів, грунтуючись на спостереженні за грою нормально розвиваються дітей. Їх кодова схема включала наступні чотири категорії:

· Проста маніпуляція (simple manipu-lation): облизування, розмахування, ляскіт, обмацування або кидання іграшок і предметів.

· Комбінаційна гра (relational рlау) включає послідовне комбінування і вибудовування предметів в ряд або один на одного, а також використання будь-якого предмета як ємності для іншого предмета.

· Функціональна гра (functional рlау), в процесі якої дитина здійснює різні дії з ігровими предметами (наприклад, з іграшковою гребінцем, ложкою, чашкою і т.д.). При цьому враховуються функціональні властивості цих об'єктів. Автори виділяють кілька типів ігрових дій, які характеризують функціональну гру дитини: дії, спрямовані на себе (наприклад, причісування своїх власних волосся іграшкової гребінцем); дії, спрямовані на ляльку (наприклад, причісування волосся ляльки); дії, спрямовані на іншу людину (наприклад, причісування волосся мами); дії, спрямовані на предмети (наприклад, розміщення чашки на блюдце).

· Символічна гра (symbolic рlау), що включає: заміну (substitution рlау)-використання предметів-заступників (наприклад, використання банана як телефонної трубки); agent рlау - використання ляльки як незалежно діючої особи, тобто наділення ляльки якостями живої людини (наприклад, підтримування пляшки в руці у ляльки, як якщо б вона могла пити самостійно); уявну гру (imaginary рlау) - створення в уяві предметів і людей, не існуючих в безпосередньому оточенні (наприклад, розмова по телефону).

У 1987 році Ваrоn-Соhеn S. ввів поняття "pretend рlау" як еквівалент symbolic рlау (символічної гри). Він також виділив чотири види гри:

· сенсомоторна (sensorimotor) гра, при якій предмети використовуються безвідносно їх функцій (наприклад, кидання іграшкового звірка).

· упорядкування (ordering) - розміщення декількох предметів безвідносно їх значення (наприклад, складання звірів в купу).

· функціональна (Functional) гра, в якій дитина використовує предмети по наслідуванню, спираючись на їх звичайну функцію.

· символічна (рretend) гра, в якій дитина використовує предмети-заступники (наприклад, використовує пульт від телевізора в якості телефонної трубки), або приписує значущі якості об'єкту, який в дійсності їх не має (наприклад, приписує продуктам теплоту), наділяє одушевленими якостями іграшки або говорить про відсутніх предметах так, як якщо б вони реально існували [25].
ВИСНОВКИ

Ранній дитячий аутизм - це загальний розлад розвитку, що визначається наявністю аномального і / або порушеного розвитку, яке проявляється у віці до трьох років, і аномальним функціонуванням у всіх трьох сферах соціальної взаємодії, спілкування і обмеженого, повторюваного поведінки. У хлопчиків розлад розвивається в 3-4 рази частіше, ніж у дівчаток.

Також в завершенні нашої роботи не можна не сказати про діагностику розглянутого розлади. Це захворювання проявляється до трьох років. Завжди відзначаються якісні порушення соціальної взаємодії. Вони виступають у формі неадекватної оцінки соціо - емоційних сигналів, що помітно по відсутності реакцій на емоції інших людей та / або відсутності модуляції поведінки відповідно до соціальної ситуацією; погано використовуються соціальні сигнали і незначна інтеграція соціального, емоційного і комунікативного поведінки; особливо характерна відсутність соціо - емоційної взаємності. Також у формі відсутності соціального використання наявних мовних навичок; порушень в рольових і соціально - імітаційних іграх; низькою синхронності і відсутності взаємності у спілкуванні; недостатньої гнучкості мовного вираження і відносного відсутності творчості та фантазії в мисленні; відсутності емоційної реакції на вербальні та невербальні спроби інших людей вступити в бесіду; порушеного використання тональності і виразності голосу для модуляції спілкування; такого ж відсутності супроводжує жестикуляції, яка має підсилювальне або допоміжне значення при розмовній комунікації. Цей стан характеризується також обмеженими, повторюваними і стереотипними поводженням, інтересами і активністю.

Це проявляється тенденцією до жорсткого і раз і назавжди заведеним порядком у багатьох аспектах повсякденного життя. Зазвичай це відноситься до нових видів діяльності, а також до старих звичок та ігрової активності.

Крім цих діагностичних специфічних ознак діти з аутизмом часто виявляють ряд інших неспецифічних проблем, наприклад, страхи (фобії), порушення сну і прийому їжі, виникнення гніву й агресивності. Характерні для аутизму специфічні прояви дефекту міняються у міру зростання дитини, але протягом зрілого віку цей дефект зберігається, проявляючись багато в чому схожим типом проблем соціалізації, спілкування та інтересів. Тому дуже важливо вчасно і правильно почати корекційна виховання таких дітей. Адже чим раніше дорослі почнуть організацію допомоги, тим менше травмує даний фактор психіку малюка, а значить і можливість стабілізації розвитку збільшиться. Важливо також враховувати, що такі діти не тільки вимагають іншого навчання і виховання, але і емоційної підтримки і розуміння.

Специфіка реабілітаційної роботи полягає в тому, що дитина має глибоке порушення психіки, тобто порушення, що зачіпає всі рівні і компоненти психіки. Корекційний вплив головним чином спрямований на вироблення адаптаційних можливостей дитини на побутовому рівні і на налагодження емоційного контакту з дорослими людьми. Використання тієї чи іншої методики може дати різні результати. Робота повинна проходити з урахуванням індивідуальних особливостей дитини з аутизмом, тобто повинні бути враховані як його психічні і вікові, так і особистісні особливості.

Дата добавления: 2015-05-09