Культурні процеси в Давньому Римі

Культура Стародавнього Риму вважається завершальним етапом еволюції античної культури, який тривав з 753 р. до н. є. (заснуван­ня Риму)до476р. н. є. (завоювання Риму варварами). Давньоримська культура охоплює декілька етапів, починаючи з часів раннього Риму, встановлення республіки і формування римської громадян­ської общини й закінчуючи існуванням Римської імперії, її кризою та занепадом, руйнуванням.

Основою формування римської культури була цивілізаційна система, фундаментом якої стали демократична форма правління, збільшення значущості Риму, що був перетворений в столицю ве­ликої держави завдяки перемогам у безперервних війнах з сусідами. На цій базі сформувалася й затвердилася система духовних цінно­стей, головні ідеали та норми життя. їх підґрунтям були давньо-

римська релігія і міфологія, центральне місце в яких займав Рим, люди, які жили в ньому — мужні, непереможні, могутні, що забез­печували велич Риму, віддавали життя за нього. Боги, за переконан­ням римлян, жили для того, щоб збільшувати могутність Риму, до­помагати йому у війнах, забезпечувати його особливу роль у світі.

Визнання Риму як найвищої цінності сформувало надзвичайно патріотичний народ, який був упевнений у власній богообраності, у тому, що сама доля веде його до перемог і панування над іншими народами. Кожен громадянин був повинен віддавати всі свої сили, життя служінню Риму. Від нього вимагалось розвивати і вдоскона­лювати такі якості, як мужність, вірність, стійкість, гідність, про­являти їх у військових походах і у повсякденному житті. Римляни жили в умовах суворої дисципліни, визнавали перш за все закон, беззаперечно дотримувалися звичаїв, традицій. Характерним для них був зв'язок між свободою та економічною незалежністю. В ін­тересах держави стимулювали будь-яку ініціативу будь-якого римлянина.

Розвиток рабовласництва, піднесення імперії поглиблювали со­ціальну диференціацію та нерівність людей. Тільки вільнонарод-жені громадяни могли займатися гідною справою — землеробством, політикою, війною, розробкою права. Всі інші види діяльності, в тому числі й ремісництво, виступ на сцені, написання п'єс, створен­ня скульптур, творів живопису вважалися ганебними. Практично-раціональна налаштованість римлян, їх твердість зумовили праг­нення до сили, до утилітарності. Мілітаристські спрямування та їх переможна реалізація об'єднали під владою Риму величезну кіль­кість народів, здобутки, досягнення яких він пристосував до власних потреб.

Давньогрецька культура та культура етрусків стали основою римської культури. Римляни прагнули засвоїти досягнення грець­кої культури, наслідували їй, навіть мали потаємну мрію перевер­шити її. При цьому в цінності грецької культури вкладався новий, римський зміст, нові ідеї та світобачення. Водночас наслідувалися й запозичення зі східної та елліністичної культур. Зміст римської культури визначала поліетнічність, але грецькі основи мали в ньому більшу силу.

Значний вплив на римський духовний світ зробили етруски. Від них у Римі поширились антропоморфні начала в релігії, таємні знання, основи містобудівництва тощо. В Етрурії римляни отриму­вали освіту. Хоча етруски сусідили з греками, їх ідеали та орієнти­ри суттєво відрізнялися. Гармонійний світ для них був ілюзією, все навколо наповнювали тривога, клопіт, сум, меланхолія. Поступово світ усе більше затьмарювався, ставав страшним, безпросвітним, а завоювання в III ст. до н. є. етруських міст призвело до панування глибокого песимізму. Землі етрусків заселяли римляни, й вони підкорилися своїй долі, розчинились у завойовниках.

Мистецтво етрусків пов'язане з культом померлих: це гробниці-некрополі та канопи (судини для збереження попелу померлих), віки яких являли собою скульптурні портрети померлих. Кожне обличчя в портреті вражає духовністю, якоюсь ірраціональною психологічною глибиною. В Етрурії розвивалися також вазопис, розписи. В усіх видах образотворчого мистецтва відсутнє почуття міри, зображення людей диспропорційні, в них наявний дисонанс динамічних і нерухомих сцен. Рівновага між рухом та спокоєм не була знайдена. Вже на ранніх етапах власної історії етруски ство­рювали скульптурні портрети, що були наповнені смутком, в їх очах відчувалися тривога, збентеженість («Голова юнака», «Матер-ма-тута» та ін.). Погляд художника був спрямований на внутрішній світ людини, він усе робив для того, щоб розкрити її неповторні риси, настрій, душевний склад (постаті воїнів на кришці цисти із Палестрини). Самобутнім було й храмове зодчество етрусків. Храм створювався для спілкування людей з богами, все заповітне для цього спілкування було в глибині храмової споруди, дах якої був оточений теракотовими масками Медузи Горгони, сатирів, менад, селенів, які захищали від демонів та злих богів.

За твердженням вчених, історія римського мистецтва почина­ється саме з того часу, коли закінчилася історія мистецтва етрусків та греків, з часів Римської республіки. До цього обставини не спри­яли розвитку художньої діяльності, нескінченні війни вимагали зосередження уваги на економічних та політичних проблемах. Римляни були налаштовані на практичний, діловий підхід до жит­тя, тому проблеми мистецтва їх не дуже турбували. Вони сконцен­трували увагу на розвитку тих видів мистецтва, які могли б так чи інакше задовольнити конкретні потреби суспільства.

Головним з них була архітектура. Різнорідні монументальні спо­руди стали ознакою Риму. Серед них оборонні стіни, водопроводи, храми, цирки, терми, акведуки тощо. Архітектура римлян базува­лася на грецькій і етруській. Римські будови вражають могутністю, помпезністю, вони призначені для великої кількості людей. Була впроваджена принципово нова система будівництва — монолітно-оболонкова. Тосканський ордер, який існував в етрусків, співісну­вав у римлян з грецькими, а крім того, ними був розроблений власний варіант ордерної системи — композитний. Архітектурне мистецтво особливо яскраво з'являє себе в комплексах, ансамблях. Об'єднувальним началом римських споруд був Форум, який був у житті людей того часу, був втіленням усіх їх прагнень, уособленням могутності, величі Риму, а також Тріумфальні брами.

Сила, вибраність Риму та римлян була втілена в скульптурі. Вона також поєднувала традиції греків та етрусків, надаючи перевагу здобуткам останніх. Головною ознакою римської скульптури був портрет. Майстри практично відмовилися від зображення оголеного тіла, ідеалізації героїв, підкреслюючи їх монументальність. У жи­вописі акцент робився на зображенні природи, була спроба вписати

людину в природне середовище. Були сформовані чотири живопис­ні стилі: інкрустаційний (що імітує облицювання стін коштовними породами мармуру та яшми); архітектурний (завдяки картинам, розміщеним між колонами, інтер'єр виділявся із зовнішнього ото­чення); канделябрний (зорово виокремлюється від архітектури, вражає легкістю); стиль, завдяки якому стіни нібито розчинялись і людину оточувало незбагненне розумом сяйво.

Уславленню Риму та його видатних людей присвячувалися лі­тературні твори. Перевага надавалася поезії, яка оспівувала рим­ських імператорів, римські перемоги, римську зброю, а також ко­хання. Розвивалася також драматургія і два її основних жанри — трагедія і комедія. З'явилися такі літературні жанри, як роман та біографічні твори. В основу літературної творчості були покладені світ Риму та навчання життю в ньому.

Особлива роль в Давньому Римі належала видовищам, що дуже цінувалися й вміло організовувалися. Видовища, в яких брало участь все населення Риму, по-перше, відвертали увагу від реальних проблем життя, по-друге, створювали ілюзію участі людини у ви­рішенні актуальних життєвих проблем — іншими словами, ство­рювали ілюзію демократії. Римські видовища допомагали владі зміцнювати свою силу, спрямовували римлян на дії, їй необхідні та корисні.

Громадяни Риму були об'єднані ідеєю вибраності. Вона форму­вала прагнення бути разом, затверджувала почуття солідарності і рівності. Ця ідея закладена і в основі мистецтва, яке оспівувало могутність сили, відрізнялось пафосом, зовнішніми ефектами, пере­більшенням, масштабністю й водночас реалізмом, вмінням спогля­дати і узагальнювати те, що існує навколо.

Художників не цікавила абстрактна людина, вони намагалися відтворити світ особистості з її неповторним зовнішнім виглядом і внутрішнім началом. їх героєм була літня людина, яка має мудрість, досвід у політиці, праві, військовій справі, практична, наслідує традиції, зберігає їх та передає молодому поколінню. Римські мит­ці залежали від знаті та влади, намагалися творити відповідно до їх смаків. Етруським магнатом Меценатом, який навколо себе об'єднав художників, допомагав, протегував їм, намагався спряму­вати їх творчість у потрібному напрямку, було започатковано яви­ще меценатства.

Якщо простежити процес еволюції мистецтва на різних етапах розвитку Давнього Риму, то він був наступним.

Рання епоха (так звана царська) — VIII — кінець VI ст. до н. е., коли засновується Рим, історія виникнення якого зафіксована в легенді про Ромула і Рема. Від цього часу залишилося багато стату­еток — зображень Марса і Геркулеса у вигляді воїнів, зображень жінок з дітьми. Серед архітектурних споруд відомі цирки, акведу­ки, храм Арриційської Діани на Авентині, храм Юпітера на Капі­тал ійських пагорбах в Римі, який був побудований етрусками.

Суттєві зміни в римському мистецтві характеризують період існування Римської республіки (V-I ст. до н. е.), коли Рим підпоряд­кував собі Апеннінський півострів. Тоді утверджується ставлення до Риму як міста, яке за волею богів повинно виконувати місію во­лодаря світу. Римські громадяни вважають себе людьми обраними, вони пишаються цим, завжди готові служити республіці. Синтезуючи в собі безліч культур, у тому числі і художніх, римське мистецтво багато в чому з'являє еклектичні начала. Так, в літературі особливе місце займали переклади грецьких творів. Перші римські поети були греками. Серед них — Лівій Андронік, який робив вільні переклади латиною грецьких комедій і трагедій. Грецькі впливи очевидні у творчості відомого комедіографа Плавта, а також Теренція. Більш самостійною була римська поезія: Лукрецій з його філософською поемою «Про природу речей» та майстер лірики Катулл. Найбільш відомими прозаїками були: Катон старший — автор першої прози латиною «Про сільське господарство»; Варрон, твір якого «Давнина справ божеських та людських» являв собою своєрідну історичну, географічну, релігійну енциклопедію; Цицерон, який започаткував період так званої «золотої латини» — зразок прози. Тоді почали займатися римською історіографією, великий внесок у розвиток якої зробили Саллюстій, Гай Юлій Цезар.

Безліч скульпторів займалася копіюванням відомих грецьких статуй. Окремі майстри, наслідуючи скульптурні традиції етрусків, забезпечили появу римського скульптурного портрета. Скульптурний портрет Цезаря вважається в римському мистецтві першим образом людини, яка живе активним, напруженим внутрішнім життям. Але скульптурні портрети ще схожі на маски (портрети старого патриція, наприклад), вирази обличчя в них ще відсутні, тільки очі говорять про силу духу, про непохитність характеру. У них зафіксований ідеал римлян — земна, літня людина, навчена досвідом. В архітек­турі відчутний вплив греків та етрусків, але присутні й власні на­чала. Вони з'явлені в монументальності, прагненні суворої симетрії, у налаштованості на утилітарність, задоволенні практичних потреб громадян. В основу будівництва покладені нові принципи, перед­бачено використання разом з колонами арок, бань, склепінь, стов­пів. Утверджуються нові типи будівель — базиліки (прямокутний будинок, розподілений рядами колон або стовпів на подовжні час­тини), амфітеатри, цирки, терми, тріумфальні арки, акведуки.

З'являється Форум — центральна площа в Римі, де постійно вирувало життя, все зливається воєдино: і побут, і релігія, і держав­ні справи. Він став символом об'єднання людини та общини, ідеали якої визначали все життя людини, не дозволяли їй дійти тієї духов­ної свободи, що існувала у греків. А римляни прагнули свободи, тому й вчились у греків, і їх пам'ятки мистецтва вважали зразками. Форум об'єднував в ансамбль всі будівлі навколо. Серед них і бази­ліка Юлія, і храм Януса, і будинок державного архіву Табуларій, храм богині Згоди тощо. Тут яскраво з'явлена характерна для

римського мистецтва особливість: надання художнього значення створеним для практично-функціонального призначення предметам і явищам.

Надзвичайно драматичні події супроводжували перехід Риму від республіки до імперії та період імперії від ЗО р. н. є. до 476 р. н. є. Імператори безперервно змінювали один одного, йшли громадянські війни, римська культура взагалі і мистецтво зокрема розвивалися під знаком того чи іншого імператора або тієї чи іншої імператор­ської династії: Августа, Юліїв-Клавдіїв, Флавіїв, Траяна, Адріана, Антоніїв. Для цього часу характерним був культ імператора, шану­вання його, оголошення божественним. В імперії був установлений культ богині Роми — покровительки імперії, культ богів-рятівників, які перемогли смерть та знайшли засоби як дарувати безсмертя тим, хто в них вірить. Сформувалися головні центри Римської імперії. Крім Риму це були Александрія, Афіни, Карфаген та ін. Розвивалися природничі науки, медицина, юриспруденція.

Тепер мистецтво не просто оспівує силу, богообраність Риму і римлян, центральне місце в ньому посідає особа імператора.

Починаючи з епохи Октавіана Августа, всі прагнуть писати вір­ші, навіть самі імператори. Філософія відступила перед поезією. До найвідоміших поетів належать Вергілій, який схилявся перед Октавіаном Августом і намагався поєднати римський міф з міфом про Августа («Буколіки», «Георгіки», «Енеїда»); Горацій, котрий завдання поезії бачив у тому, щоб вчити, а не розважати, був упев­нений, що Рим Августа ідеальний; Овідія(«Метаморфози», «Фасти», «Наука кохання» тощо), який оспівував кохання. З'являються і широко розповсюджуються такі жанри літератури, як авантюрно-алегоричний роман (Апулей «Метаморфози або Золотий осел»), біографічні твори (Плутарх «Порівняльний життєпис» видатних греків і римлян), сатира (Ювенал, Петроній, Лукіан), історіогра­фічні твори (Тіт Лівій «Історія Риму», Тацит «Аннали», Свєтоній «12 цезарів»), філософсько-етичні твори, трагедії (Сенека «Едіп», «Медея» тощо). Певні ілюзії навіює література — це в першу чергу ілюзія богообраності, вічності Риму, божественності влади та ін.

Розповсюдженню таких ідей сприяла й архітектура. Ніколи так не турбувалися про будівництво, як у добу імператорського Риму. Грандіозні архітектурні комплекси, монументальні споруди храмів, палаців, театрів, цирків, терм зводили як в Римі, так і в інших мі­стах імперії. Центром будівництва продовжував залишатися Рим. Найбільш значною спорудою божественного міста вважається Пантеон — храм усіх богів, автором якого був грек Аполлодор з Дамаска. Він втілював образ Всесвіту: підземної темряви, земного світла, небесного сяйва, відкривав шлях до небес. Це нібито веле­тень, неспівмірний з людиною. Пантеон стояв на площі, у центрі якої була Тріумфальна арка. Для того, щоб увійти в храм, людина повинна була пройти через цю арку. Вона нібито перетворювалась у тріумфатора, того, хто рівний богам, імператору. Кожний відчував

себе богом, приєднувався до вічності. Храм об'єднував землю, небо, людей, богів, скороминуще і вічне. Це була перша будова централь­но-банного типу.

Зразком римської архітектури був Колізей, в якому втілена ще одна римська ідея: світ — театр. Амфітеатр був призначений для публічних видовищ. Тут відбувалися гладіаторські бої не на життя, а на смерть, і питання життя або смерті вирішувала публіка. Подібні видовища відвертали увагу людей від реальних життєвих проблем, створювали в них ілюзію залучення до влади, до особи імператора, до богів.

Сила та могутність Римської імперії втілювалися в таких пам'ят­ках архітектури, як тріумфальні арки. Арки увінчували перемоги імператорів, являли собою пам'ятник славі, життю. Особливе зна­чення мали надписи на них. Надписи завжди супроводжували в Римі зображення, написане слово мало велике значення для римлян: воно закарбовувало історію та могутність держави, і йому римляни довіряли більше, аніж зображенню. Тріумфальні арки Септімія Севера, Костянтина, Тіта, Адріана тощо свідчать про бажання на­очно зафіксувати історію Риму та його імператорів, показати її блискучою, квітучою.

У часи Римської імперії (епоха Траяна) остаточно був затверджений вигляд Форуму. Потрапити на нього можна було тільки через Тріумфальну арку, на ньому не будували храмів на честь богів. У цен­трі стояла колона імператора (Траяна), що закінчувалась його стату­єю. Колона являла собою образ світової осі, а сам імператор був цією віссю. Форумом, колоною імператор славив себе, підносив себе, ство­рював ореол непереможної божественної сили.

Серед архітектурних будівель в провінціях можна виокремити храм Баала в Пальмірі, присвячений загальносемітському божеству, який мав типово східний характер, відрізнявся монументальністю; Баальбек (Геліополь) — ансамбль з трьох храмів: Великого (Юпітера), Малого (Вакха), Круглого (шестикутного — Венери), що вражав своїми розмірами, грандіозністю, оздобленням, панує над людьми, байдужий до них та безжалісний. Мистецтво відмовляється від про­блем реальної, земної людини й зосереджує увагу на величі, могут­ності, силі, надзвичайності тих, хто нею керує.

Подібні тенденції з'являли себе і в скульптурі. її головним жан­ром залишався портрет. В портретах, особливо це стосується чи­сельних портретів Августа — полководця і понтифіка, точно пере­дані індивідуальні риси, в них відсутня будь-яка ідеалізація, хоча Август постає перед глядачами як бог, ідеал досконалої людини. В скульптурі розповсюджені парадні портрети, наповнені стрима­ністю і величчю. З'являються скульптурні портрети, в яких зобра­ження індивіда доходить до копіювання (портрет Нерона). Але скульптори володіли майстерністю створювати образ — вони не тільки фіксували індивідуальність, а й робили її одухотвореною, витонченою (статуя Марка Аврелія). Римський портрет у своєму

Щодо кастового поділу індійського суспільства, то він також значно відрізнявся від феодального поділу. Так, К. Маркс говорив про «азійський спосіб виробництва» як феномен, відмінний від описаних ним економічних формацій. Отже, поняття «феодалізм», що позначає певний етап історичного розвитку, можна застосову­вати лише до Європи. Тому і середньовіччя — це феномен європей­ської культури, європейської історії. Але можна і доцільно говори­ти про культуру інших регіонів за часів середньовіччя.

Середньовічна культура визначається християнським світогля­дом. Характерними для неї є відносини покровительства — залеж­ності, ієрархічний суспільний устрій тощо. Але вона не розвивала­ся автономно. Християнська Європа протягом всього середньовіччя воювала з домусульманським та мусульманським Сходом. Водночас взаємний культурний вплив позначився на культурному розвитку десятків народів. Тому вивчати історичний культурний поступ єв­ропейських народів за часів середньовіччя слід не відокремлено, а в контексті тогочасних загальносвітових культурних процесів.

§ 1. Феномен культури Візантії

Друга половина IV-V століття позначилася піднесенням духов­ного й активізацією політичного життя західної та східної частин Римської імперії — тоді ще єдиного греко-римського світу. Основним чинником такого піднесення була всеохопна християнізація куль­тури, а також заснування нової столиці (Константинополя), її роз­будова, у зв'язку з чим за досить короткий час було побудовано більше трьохсот храмів і немало адміністративних, приватних бу­дівель найвишуканіших архітектурних форм, що потребувало мо­білізації творчого, духовного потенціалу всієї імперії. Поступово християнство завойовувало серця нових прихильників і водночас здобувало державне визнання. Така поступовість забезпечувала як збереження старих культурних традицій (насамперед античних, а також культурних здобутків інших народів, які входили до складу чи сфери впливу імперії), так і активну духовну творчість, форму­вання й формулювання нових ідей, відкриття нових знань в галузі антропології, етики, теології, мистецтва. З моменту падіння Риму Східна імперія надовго стала найважливішим осередком середньо­вічної культури, у якому були закладені основи культурного роз­витку східнохристиянського світу. Тисячолітня імперія увійшла в історію під назвою Візантія, яка певною мірою умовна: вона похо­дить від назви грецької колонії Візантій, на місці якої була засно­вана нова столиця Константинополь.

Культуру Візантії цілком визначало становлення і розвиток православ'я, починаючи з його офіційного визнання ще в Римській імперії (IV ст., імператор Костянтин) й до створення канонічної служби Божої, зокрема літургійного циклу, яка вже до середини

XV ст. остаточно сформувалася. Еволюція християнського світо­гляду — від заперечення світу (у соціальному і космічному значен­ні) першими християнами до освячення і повного злиття з ним — стала позитивним фактором формування візантійської культури. Рушійною силою такої еволюції були ідея кафолічності (соборнос­ті) та усвідомлення Церквою себе як єдиного порятунку для світу. В період античності язичництво ототожнювалося з державою і сві­том (імператор був верховним жерцем). Християнство за часів го­ніння заперечувало і поганську теологію, і державу, і світ. Але поступово у свідомості візантійця відбулося повне злиття христи­янської церкви і держави.

Дата добавления: 2015-05-09