Золотий вік» російської культури

Найбільші здобутки художньої культури Росії першої половини XIX ст. представлені творчістю О.С. Пушкіна, М.Ю. Лєрмонтова, М.В. Гоголя, що є підставою вважати цей період у розвитку росій­ської культури «золотим віком». Традиції цього етапу культури, що базується на ідеях патріотизму, громадянськості, сумління, морального вдосконалення, одержали подальший розвиток у другій половині XIX ст.

Особливість російської культури другої половини XIX століття визначається новою суспільно-політичною ситуацією, пов'язаною зі скасуванням кріпосного права і початком радикальних перетво-

рень. Основним напрямом цього періоду культури є реалізм, який вступає в стадію зрілості і визначає підйом літератури, образотвор­чого мистецтва, театру, музичної творчості. Архітектура набуває спочатку своєрідного, еклектичного «російського стилю», а потім розвивається у формах модерну.

Як і раніше, у просторі культури плідно розвивається літера­тура, зміст і характер якої визначається гуманістичними погля­дами і талантом письменників Л.М. Толстого, Ф.М. Достоєвського, М.Є. Салтикова-Щедріна, А.П. Чехова. Помітним явищем став рух передвижництва, що вивело образотворче мистецтво в епіцентр культурних процесів. Напрочуд різноманітним було музичне жит­тя Петербурга і Москви.

Глибокі зрушення в житті пореформеної Росії безпосередньо відображені в художній культурі, розвиток якої визначається пере­важно принципами реалізму. На новому етапі реалізм набуває форм критичного осмислення дійсності, зацікавленому не тільки в прав­дивому відображенні життя, але й у глибокому аналізі причин со­ціальних конфліктів.

Творчість Л.М.Толстого і Ф.М.Достоєвського вивела російську культуру за рамки суто національного явища. їх ідеї мали живий відгук і на Заході, і на Сході. Особлива роль цих письменників ви­значалася тим, що вони були не просто літературними діячами. Лев Толстой справедливо називав себе «адвокатом стомільйонного зем­леробського населення Росії». Анатоль Франс писав, що «як епічний письменник, Толстой — наш спільний учитель». Епічний склад таланту Толстого, в основі якого метод широкого, панорамного опису історично важливих процесів і подій, був невіддільний від детальної уваги до характеру, психологічних особливостей кожної окремої людини.

Ф.М. Достоєвський увійшов у світову культуру як письменник трагічного складу. В молоді роки він віддав данину революційним захопленням, пізніше свідомо став на шлях релігійної проповіді. Драматизм власної долі й ідейних пошуків визначили пафос його найбільш відомих здобутків — «Біси» і «Брати Карамазови». Як оцінку морального стану своїх персонажів, Достоєвський уводить поняття «широкості» їх натури, вважаючи, що порятунком від всеїдної і нерозбірливої аморальності повинно стати «звуження» людини на основі добровільної релігійної смиренності.

Відчутним поштовхом до змін у сфері образотворчого мистецтва став так званий «Бунт чотирнадцяти», розпочатий в Академії мис­тецтв групою студентів-дипломників, що відмовилися приймати дипломне завдання на відвернений псевдоісторичний сюжет «Бенкет у Валгаллі». Ця подія вийшла за рамки епізодичного конфлікту і поклала початок послідовній критиці консерватизму академічної школи і подальшому рішучому переходові до принципів критич­ного реалізму в живописі. Художники-реалісти на чолі з І. Крам-

ським організували Товариство пересувних виставок, основною метою яких стала всебічна пропаганда досягнень нового реалістич­ного мистецтва в найбільш віддалених куточках Росії. Період злету російського живопису відбили твори багатьох відомих художників, що стали класичними зразками реалізму (В. Пєров «Портрет Ф. До-стоєвського», «Трійка», «Проведення небіжчика», «Мисливці на привалі»; І. Крамськой «Портрет Л. Толстого», «Христос у пустелі», «Портрет незнайомки», «Нерозважне горе», В. Максимов «Усе в минулому», К. Савицький «Зустріч ікони», М. Ярошенко «Всюди життя», А. Куїнджі «Березовий гай», О. Саврасов «Граки прилеті­ли»,!. Шишкін «Дубовийгай», В. Полєнов «Московськийдворик», М. Ге «Цар Петро і царевич Олексій», І. Рєпін «Бурлаки на Волзі», «Не чекали», «Хресний хід у Курській губернії», «Запорожці», І. Л е-вітан «Березень», «Над вічним спокоєм», В. Суриков «Ранок стрі­лецької страти», «Бояриня Морозова»). Відповідно до вимог часу, художники-передвижники утверджували в образотворчому мистецтві мотиви громадянськості.

Розквітові передвижництва багато в чому сприяла діяльність колекціонера і мецената Павла Михайловича Третьякова. Росій­ський купець і промисловець значну частину своїх коштів віддавав на придбання кращих картин реалістичного живопису. Приватна колекція Третьякова постійно поновлювалася і згодом відбила пов­ну картину розвитку передвижництва.

Одним з яскравих проявів російської демократичної культури стала діяльність Московського художнього театру, відкритого 1898 року групою талановитих молодих акторів на чолі з В.І. Неми­ровичем-Данченком і К.С. Станіславським. На його сцені з успіхом виставлялися п'єси «Чайка» А. Чехова, «Анна Кареніна» Л. Тол­стого. За спогадами Станіславського, ідея створення нового театру була обумовлена протестом «проти старої манери гри і проти по­милкового пафосу, декламації, акторського наспіву дурних умов­ностей постановки, декорацій...» У цьому театрі була розроблена передова система розвитку акторської майстерності, що значно вплинуло на театральне мистецтво XX ст.

Культурний розквіт «золотого віку» проявився повною мірою також у музиці. Російські композитори другої половини XIX століт­тя створили яскраві зразки оперного мистецтва, симфонічної музики. Пушкінські твори були взяті за основу опер О.С. Даргомижського «Русалка», «Кам'яний гість», М.П. Мусоргського «Борис Годунов», П.І. Чайковського «Євгеній Онєгін», «Піковадама», М.О. Римського-Корсакова «Казкапро царя Салтана», «Казка про золотого півника». За мотивами повістей М.В. Гоголя створені опери М.А. Римського-Корсакова «Травнева ніч», «Ніч перед Різдвом», М.П. Мусоргського «Сорочинськийярмарок», П.І. Чайковського «КовальВакула». На основі шедевра давньоруської літератури «Слово про Ігорів похід» написано лібрето опери О. Бородіна «Князь Ігор». Значення цих

видатних шедеврів музикальної творчості далеко сягнуло за межі XIX ст. Особливе місце в російській музичній культурі цього пері­оду належить композиторові П.І. Чайковському, новатору в царині симфонічної і камерної музики. Його лірико-драматичні опери стали золотим фондом російської класичної музики. Заслугою також є те, що П.І.Чайковському вдалося вперше музику балету наповни­ти глибоким художнім змістом («Лебедине озеро», «Спляча красу­ня», «Лускунчик» таін.).

В останнє десятиліття XIX ст. на розвиток художньої культури Росії, з одного боку, великий вплив мають антикапіталістичні на­строї, а з іншого — осмислення складних, багатозначних зв'язків людини і світу, що постійно змінюються. Нове світовідчуття на­роджується в атмосфері тривалих очікувань, передчутті великих змін, віри в можливість духовного перетворення життя й особливу роль мистецтва в цьому процесі. Подібні уявлення визначають сти­лістику модерну, що розвивається під впливом утопічних ідей.

Таким чином, розвиток культури Росії XIX ст. обумовлений зростанням національної самосвідомості. На фоні найбільш супе­речливих тенденцій культури цього періоду, як визначальний по­чаток, утверджується наполегливий пошук змісту буття на основі гуманізму, принципів свободи, істини і совісті. XIX ст. ввійшло в історію культури Росії як доба значна і трагічна.

Глава 12

КУЛЬТУРА СРСР

Дата добавления: 2015-05-09