Методи та форми фінансового контролю

Система органів фінансового контролю.

Методи та форми фінансового контролю.

Види фінансового контролю.

План

Тема: Правова природа та особливості фінансового контролю в Україні

1. Поняття, зміст і значення фінансового контролю.

[[ 5. Залежно від характеру взаємовідносин контролюючого і підконтрольного суб’єкта виділяють внутрішній і зовнішній фінансовий контроль. Внутрішній фінансовий контроль – це контроль уповноважених органів та керівників підприємств, установ, організацій за власною фінансовою діяльністю як підприємства в цілому, так і його підрозділів. При зовнішньому фінансовому контролі контролюючийсуб’єкт і підконтрольний суб’єкт належать до різних систем, і він здійснюється стороннім органом як загальної, так і спеціальної компетенції, уповноваженим на його проведення. ]]

[[ 6. За цільовою спрямованістю контрольних дій органів виділяють стратегічний та тактичний фінансовий контроль. ]] Стратегічний фінансовий контроль спрямовується на розв’язання питання стратегії розвитку підприємства, організації, установи, галузі господарства у майбутньому, а тактичний – вирішує поточні питання їх фінансової діяльності.

[[ 7. Залежно від місця здійснення фінансового контролю його можна поділити на контроль на місцях, або виїзний контроль, (контрольні дії безпосередньо на підконтрольному об’єкті), та дистанційний, або невиїзний контроль. ]]

[[ 8. За джерелом інформації: фактичний та документальний. Фактичний фінансовий контроль складається з вивчення реального стану об’єкта, який перевіряють, його огляду, обмірювання, встановлення наявності грошових і матеріальних ресурсів, аналізу отриманої інформації і документів на предмет їхньої відповідності. Документальний фінансовий контроль являє собою перевірку і аналіз первинних документів (у тому числі і технічних носіїв), що містять відомості про рух коштів. ]]

[[ 9. За періодичністю проведення (частоти): – постійний фінансовий контроль (щоденний); - систематичний; - епізодичний. ]]

[[ Методами та формами фінансового контролю розуміють прийоми, способи та засоби його реалізації. Застосування конкретного методу (форми) залежить віл багатьох факторів: від правового статусу органу, що його здійснює; від підконтрольного суб'єкта; від об'єкта контролю; від мети контролю; від підстав виникнення контрольних правовідносин. ]]

[[ Розрізняють наступні методи фінансового контролю: інспектування у формі ревізії, перевірка, аналіз, обстеження; ПКУ виділяє також ведення обліку платників податків, інформаційно-аналітичне забезпечення, а також перевірки та звірки. ]]

[[ Відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю" державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення 1) державного фінансового аудиту; 2) перевірки державних закупівель; 3) інспектування. ]]

[[ Державний фінансовий ауди т полягає у перевірці та аналізі органом державного фінансового контролю фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті. ]]

[[ Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті. ]]

[[ Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті. ]] На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органу державного фінансового контролю не проводиться.

[[ Головним завданням ревізії є перевірка та оцінка законності фінансових, бухгалтерських та банківських операцій і дотримання фінансової дисципліни, правильності ведення бухгалтерського обліку і оформлення документів, виявлення правопорушень з метою їх усунення, притягнення винних до відповідальності й забезпечення нормальної роботи підприємства, установи чи організації. ]]

[[ 1. За змістом ревізії поділяють на документальні та фактичні. Документальні ревізії передбачають перевірку первинних доку­ментів (звітів, рахунків, платіжних відомостей, кошторисів), бухгалтер­ської, статистичної звітності, нормативної та іншої документації підконтрольного суб'єкта, їх наявності, оформлення, зберігання.

[[ Під час проведення фактичної ревізії перевіряється вся сукупність різних сторін фінансової діяльності підконтрольного об'єкта: документи, наявність коштів, цінних паперів, матеріальних цінностей тощо. Обов'язковими елементами фактичної ревізії є інвентаризація матеріальних цінностей. Інвентаризація (від лат. inventarium – опис майна) – перевірка наявності засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів у матеріально відповідальної особи підприємства на певну дату шляхом перелічення, обміру, зважування і подальше порівняння фактичних залишків з даними бухгалтерського обліку. Здійснюється для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку і звітності. Проведення інвентаризації є обов'язковим: перед складанням річної бухгалтерської звітності; при зміні матеріально відповідальної особи; за приписом правоохоронних органів; при встановленні фактів крадіжок, зловживань та псування матеріальних цінностей тощо. ]] Інвентаризації проводяться відповідними інвентаризаційними комісіями. За результатами інвентаризації складається акт у двох примірниках, який підписують члени інвентаризаційної комісії та матеріально відповідальна особа. Отримані результати інвентаризації порівнюються з даними бухгалтерського обліку. Наслідки інвентаризації відбиваються в інвен­тарних, порівняльних відомостях.

[[ 2. За організаційною ознакою ревізії бувають плановими та позаплановими. Плановою виїзною ревізією вважається ревізія у підконтрольних установах, яка передбачена у плані роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за місцезнаходженням такої юридичної особи чи за місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така планова виїзна ревізія. Планова виїзна ревізія проводиться за письмовим рішенням керівника відповідного органу державного фінансового контролю не частіше одного разу на календарний рік. ]] Право на проведення планової виїзної ревізії підконтрольних установ надається лише у тому разі, коли їм не пізніше ніж за десять днів до дня проведення зазначеної ревізії надіслано письмове повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення її проведення.

[[ Позаплановою виїзною ревізією вважається ревізія, яка не передбачена в планах роботи органу державного фінансового контролю і проводиться за наявності хоча б однієї з таких обставин: 1) підконтрольною установою подано скаргу про порушення законодавства посадовими особами ОДФК під час проведення планової чи позапланової виїзної ревізії, в якій міститься вимога про повне або часткове скасування результатів відповідної ревізії; 2) у разі виникнення потреби у перевірці відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з підконтрольною установою, якщо підконтрольна установа не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державного фінансового контролю протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту; 3) проводиться реорганізація (ліквідація) підконтрольної установи; 4) у разі надходження доручення щодо проведення ревізій у підконтрольних установах від КМУ, органів прокуратури, державної фіскальної служби, МВС, СБУ, в якому містяться факти, що свідчать про порушення підконтрольними установами законів України; 5) у разі, коли вищестоящий ОДФК в порядку контролю за достовірністю висновків нижчестоящого органу державного фінансового контролю здійснив перевірку актів ревізії, складених нижчестояшим органом державного фінансового контролю, та виявив їх невідповідність вимогам законів. Позапланова виїзна ревізія в цьому випадку може ініціюватися лише у тому разі, коли стосовно посадових або службових осіб, які проводили планову або позапланову виїзну ревізію зазначеної підконтрольної установи, розпочато службове розслідування або у випадку повідомлення їм про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

[[ Позапланова виїзна ревізія може здійснюватися лише за наявності підстав для її проведення на підставі рішення суду. Позапланова ревізія підконтрольної установи не може проводитися частіше одного разу на квартал. ]] Орган державного фінансового контролю, прокурор або слідчий, який ініціює проведення позапланової виїзної ревізії, подає до суду письмове обґрунтування підстав такої ревізії та дати її початку і закінчення, документи, які свідчать про виникнення підстав для проведення такої ревізії, а також на вимогу суду – інші відомості. Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів, арешт коштів на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах можуть прийматися лише судом.

[[ Тривалість планової виїзної ревізії не повинна перевищувати 30 робочих днів. Тривалість позапланової виїзної ревізії не повинна перевищувати 15 робочих днів. Подовження термінів проведення планової або позапланової виїзної ревізії можливе лише за рішенням суду на термін, що не перевищує 15 робочих днів для планової виїзної ревізії та 5 робочих днів для позапланової виїзної ревізії. ]]

Обмеження у підставах проведення ревізій, визначені цим Законом, не поширюються на ревізії, що проводяться на звернення підконтрольної установи, або ревізії, що проводяться після повідомлення посадовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, про підозру у вчиненні ними кримінального правопорушення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

[[ Посадові особи органу державного фінансового контролю вправі приступити до проведення ревізії за умови надання посадовим особам підконтрольних установ, інших суб'єктів господарської діяльності під розписку: 1) направлення на ревізію; 2) копії рішення суду про дозвіл на проведення позапланової виїзної ревізії. ]]

[[ Проведення ревізій органами державного фінансового контролю не повинно порушувати нормального режиму роботи підконтрольних установ та інших суб'єктів господарської діяльності. ]]

[[ 3. За обсягом фінансової діяльності, яка підлягає ревізії, вони поділяються на комплексні і тематичні. Комплексні ревізії передбачають перевірку усіх сторін фінансової діяльності, а тематичні – однієї або декількох. ]] При проведенні комплексної ревізії беруть участь декілька контро­люючих органів із залученням спеціалістів.

[[ 4. За підставою для призначення ревізії можуть бути повторні та додаткові. Повторна ревізія призначається, якщо попередня ревізія визнана такою, що проведена неякісно або з порушенням вимог. Для перевірки питань, які не знайшли відображення в акті ревізії або у зв'язку з новими обставинами, проводять додаткову ревізію. ]]

[[ 5. За органом, що проводить ревізію розрізняють відомчі та позавідомчі ревізії.

[[ 6. За періодом діяльності, який обстежується, розрізняють повні (фронтальні) та вибіркові (часткові) ревізії. Повні ревізії передбачають перевірку усієї фінансової діяльності суб'єкта, що перевіряється, за визначений період, вивчення всіх пер­винних документів. Вибіркова ревізія являє собою перевірку фінансової діяльності за якийсь короткий проміжок часу. Під час такої ревізії перевіряють або всі документи певних періодів протягом року, або частину документів, але за весь звітний період. ]]

[[ Результати ревізії оформляються актом. Акт ревізії є службовим двостороннім документом, який стверджує факт проведення ревізії, відображає її результати стосовно наслідків окремих фінансово-господарських операцій чи діяльності підприємства в цілому і є носієм доказової інформації про виявлені й систематизовані за економічною однорідністю недоліки в господарюванні та порушення законів та інших нормативно-правових актів. ]]

[[ Досить поширеним методом фінансового контролю є перевірка – це обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації або їх підрозділів. Перевірка являє собою одиничну контрольну дію на визначеній контрольній ділянці фінансової діяльності суб'єкта фінансового контролю. Проводиться шляхом порівняння фактичних даних контролю з даними, відображеними у первинній документації. За результатами перевірок визначаються заходи для усунення виявлених недоліків. В науковій літературі виділяють такі види перевірок: залежно від місця проведення: камеральні та виїзні; залежно від повноти охоплення предмета перевірки: суцільні або вибіркові; залежно від поставлених перед перевіркою завдань: комп­лексні та тематичні. Перевірки бувають також плановими та позаплановими.

Наприклад, ПКУ Податковий кодекс виділяє такі види перевірок ст. 76: 1. Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків. Проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність не обов’язкові. Не регламентуються строки проведення. За результатами в разі наявності порушень складається акт у двох примірниках

2. Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також: отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Вона буває плановою та позаплановою.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок, що встановлюються центральним контролюючим органом. До плану-графіка проведення документальних планових пере­вірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо неспла­ти податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в ді­яльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж: раз на три календарних роки, середнім – не частіше ніж: раз на два календарних роки, високим – не частіше одного разу на календарний рік.

Про проведення документальної планової перевірки керів­ником органу державної податкової служби приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платни­ка податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж: за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

У разі планування різними контролюючими органами у звітному періоді проведення перевірки одного й того самого платника податків така перевірка проводиться зазначеними органами одно­часно. Трива­лість документальних планових перевірок не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів мало­го підприємництва – 10 робочих днів, інших платників податків – 20 робочих днів. Продовження строків проведення документальних планових перевірок можливе за рішенням керівника органу державної подат­кової служби не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб'єктів малого підприємництва – не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків – 10 робочих днів.

Акт (довідка) документальної виїзної перевірки складається у двох при­мірниках, підписується посадовими особами органу державної по­даткової служби, які проводили перевірку. У разі відмови платника податків або його законних представни­ків від підписання акта (довідки) посадовими особами органу дер­жавної податкової служби складається відповідний акт, що засвідчує факт такої відмови. Відмова платника податків або його законних представників від підписання акта перевірки або отримання його примірника не звільняє платника податків від обов'язку сплатити визначені органом державної фіскальної служби за результатами перевірки грошові зобов'язання.

3. Документальна позапланова перевірка проводиться за на­явності хоча б однієї з обставин, передбачених у Податковому Кодексі ст. 78:

1) за наслідками перевірок інших платників податків або отри­мання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про мож­ливі порушення платником податків податкового, валютного та іншо­го законодавства, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмо­вий запит органу державної фіскальної служби протягом десяти ро­бочих днів з дня отримання запиту;

2) платником податків не подано в установлений строк податкову декларацію або розрахунки;

3) платником податків подано контролюючому органу уточнюючий розрахунок з відповідного податку за період, який перевірявся органом державної фіскальної служби;

4) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях;

5) платником податків подано в установленому порядку контролюючому органу заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рі­шення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результа­тів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результата­ми податкового повідомлення-рішення у разі коли платник подат­ків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки та об'єктивний їх розгляд немож­ливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключ­но з питань, що стали предметом оскарження;

7) розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків;

8) платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкоду­вання з бюджету податок на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень;

9) щодо платника податку подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушен­ня правил заповнення податкової накладної;

10) отримано судове рішення (слідчого судді) про призначення перевірки або постанову органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, вине­сену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що пере­бувають у їх провадженні;

11) контролюючим органом вищого рівня в поряд­ку контролю за діями або бездіяльністю посадових осіб контролюючого органу нижчого рівня здійснено перевірку доку­ментів обов'язкової звітності платника податків або матеріалів до­кументальної перевірки, проведеної контролюючим органом нижчого рівня, і виявлено невідповідність висновків акта перевірки вимогам законодавства або неповне з'ясування під час перевірки питань, що повинні бути з'ясовані під час перевірки для винесення об'єктивного висновку щодо дотримання платником податків вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

12) у разі отримання інформації про ухилення податковим агентом від оподаткування виплаченої (нарахованої) найманим особам (у тому числі без документального оформлення) заробітної плати, пасивних до­ходів, додаткових благ, інших виплат та відшкодувань, що підлягають оподаткуванню, у тому числі внаслідок не укладення платником податків трудових договорів з найманими особами згідно із Кодексом законів про працю України, а також провадження особою господарської діяльності без державної реєстрації.

На перевірки, що проводяться на звернення такого платника по­датків, або перевірки, що проводяться у межах порушеної криміналь­ної справи, не поширюються обмеження у підставах проведення пере­вірок платників податків, визначені Податковим кодексом України.

4. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності.

5. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу. Присутність платників податків під час проведення до­кументальних невиїзних перевірок не обов'язкова.

6. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі свідоцтв про (державну реєстрацію, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Фактична перевірка здійснюється без попередження плат­ника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику під розписку до початку проведення такої перевірки. Така фактична перевірка може бути проведена одноразово протягом 12 місяців з дати складання попереднього акту перевірки. Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових опе­рацій, посадовими особами контролюючих органів може бути проведена контрольна розрахункова операція. Тривалість фактичних перевірок не повинна перевищувати 10 діб. Продовження строку таких перевірок здійснюється за рішенням керівника органу державної податкової служби не більш як на 5 діб.

[[ Особливості інспекційної перевірки – виїзної перевірки (інспек­тування) банку – визначені у Положенні про планування та порядок проведення інспекційних перевірок, затверджених постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 року №276 в ред. від 22.09.12р. Вона проводиться службою банківського нагляду НБУ. Розрізняють такі види інспектування: комплексне інспектування (перевірка); планова перевірка (інспектування); позапланова перевірка; виїзна перевірка (інспектування). Об'єктами перевірки є: банки, філії банків, власники суттєвої участі в банку, юридичні особи, що здійснюють банківську діяльність без банківської ліцензії. Перевірки здійснюються з метою визначення ризиків, властивих банку, рівня безпеки і стабільності його операцій, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також НПА НБУ. ]]

[[ Особливості проведення ревізій (перевірок) Рахунковою палатою визначені у Законі «Про Рахункову палату» від 11 липня 1996 року та Стандарті Рахункової палати "Порядок підготовки і проведення перевірок та оформлення їх результатів" від 27 грудня 2004 року №28-6. В ході перевірок та ревізій на основі документального підтвердження їх ре­зультатів, достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності визначаються своєчасність і достатність взаємних розрахунків об'єкта, що перевіряється, і Державного бюджету України. Якщо перевірка чи ревізія належить до компетенції як Рахункової палати, так і іншого державного контрольного органу, вона повинна проводитись ними спільно. За підсумками проведених контрольних заходів складаються звіти. Про результати проведених перевірок і ревізій Рахункова палата інформує ВРУ, доводить до відома керівників відповідних ЦОВВ, підприємств, установ і організацій. Про виявлені факти порушення закону, а також заподіяння державі шкоди Рахункова палата інформує ВРУ, а у разі ви­явлення порушень закону, що тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність, за рішенням Колегії Рахункової палати передає відповідні матеріали до правоохоронних органів. ]]

[[ Облік платників податків – ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за пра­вильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної фіскальної служби. Взяттю на облік або реєстрації в органах державної по­даткової служби підлягають всі платники податків. ]]

[[ Взяття на облік юри­дичних осіб, їх відокремлених підрозділів, а також самозайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того або іншого податку та збору. ]]

[[ Платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік в контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також: за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадить­ся діяльність (неосновне місце обліку). ]]

[[ Платник податків зобов'язаний стати на обліку відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об'єкти оподаткування і об’єкти, пов'язані з оподаткуванням, контролюючі органи за місцезнаходженням таких об'єктів. Заява про взяття на облік платника податків за неоснов­ним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозді­лу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об’єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню. ]]

[[ Взяття на облік платників податків – юридичних осіб та їх відокремлених підрозділів здійснюється після їх державної реєстрації. ]]

[[ Всі фізичні особи-платники податків та зборів реєстру­ються в контролюючих органах шляхом включення відомостей про них до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків. Фізичні особи-підприємці та особи, які мають намір провадити незалежну професійну діяльність, підлягають взяттю на облік як самозайняті особи. ]]

[[ Облік платників податків в контролюючих органах ведеться за податковими номерами. Облік осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, ведеться за прізвищем, ім'ям, по батькові і серією та номером діючого паспорта. У паспортах зазначених осіб контролюючими органами робиться відмітка про наявність у них права здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспор­та.]]

[[ Кожен платник податків зазначає податковий номер або серію та номер паспорта в усіх податкових деклараціях (розрахунках, звітах), платіжних до­кументах, у фінансових документах, а також: в інших випадках, передбачених законодавством. ]]

[[ Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів – комплекс заходів із збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання контролюючими органами покладених на них функцій та завдань. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності органів дер­жавної податкової служби є самостійним методом податкового конт­ролю. Специфіка суб'єктного складу учасників правовідносин, що виникають у зв'язку з реалізацією даного методу податкового конт­ролю, полягає в тому, що тут у переважній більшості випадків інформаційно-аналітичне забез­печення діяльності органів ДФС неможливе без участі необов'язкових (допоміжних) суб'єктів контрольно-податкових правовідносин осіб. Останні не мають юридичного інтересу щодо участі в контрольно-податкових правовідносинах, але сприяють їх виникненню й розвитку в силу виконання покладених на них держа­вою обов'язків по здійсненню певних функцій та у зв'язку з цим володіють спеціальною інформацією чи знаннями. ]] До таких суб'єктів у першу чергу варто віднести банківські та інші фінансові установи; органи, уповноважені проводити державну реєстрацію та видавати спеціальні дозволи (лі­цензії, патенти тощо) на провадження деяких видів підприємницької діяльності, органи державної статистики, митні органи тощо. Названі суб'єкти мають у своєму розпорядженні відповідні відомості, за допомогою яких можна визначити базу оподаткування.

[[ Метод інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби має наскрізний характер та ви­користовується податковими органами як для попередження порушень законодавства, чинного в сфері оподаткування, так і для їх виявлення та усунення. Використання податкової інформації – це задоволення податковим органом потреб в отриман­ні достовірного знання про стан законності у сфері оподаткування. Інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів може бути реалізовано як: 1) основний або додатковий метод податкового контролю. ]]

[[ Обстеження як метод фінансового контролю застосовується лише до окремо взятих сторін фінансової діяльності, але здійснюється за широким колом показників. При проведенні обстеження можуть використовуватися такі прийоми, як опитування та анкетування. ]]

[[ Специфічним методом фінансового контролю є аналіз, що базується на використанні прийомів, розроблених економічною та статистичною науками. Аналіз проводиться на основі матеріалів поточної та річної звітності і дає можливість виявити причини та факти порушень фінансової дисципліни. ]]

[[ Серед організаційно-правових форм фінансового контролю можна виділити фінансовий моніторинг, державний фінансовий аудит і аудит. ]]

[[ Фінансовий моніторинг – сукупність заходів, спрямованих на виконання вимог законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом. Система фінансового моніторингу складається з двох рівнів – первинного та державного. Суб'єктами первинного фінансового моніторингу є: банки, страхові та інші фінансові установи; платіжні організації, члени платіжних систем, еквайрингові та клірингові установи; товарні, фондові та інші біржі; професійні учасники ринку цінних паперів; інститути спільного інвестування; гральні заклади, ломбарди, юридичні особи, які проводять будь-які лотереї; підприємства, організації, які здійснюють управління інвестиційними фондами чи недержавними пенсійними фондами; підприємства і об'єднання зв'язку, інші некредитні організації, які здійснюють переказ грошових коштів; інші юридичні особи, які на підставі законодавства здійснюють фінансові операції. Суб'єктами державного фінансового моніторингу є: центральні органи виконавчої влади та НБУ, які відповідно до закону виконують функції регулювання та нагляду за діяльністю юридичних осіб, що забезпечують здійснення фінансових операцій; Державна служба фінансового моніторингу України. ]]

[[ Суб'єкти первинного фінансового моніторингу: проводять ідентифікацію особи, яка здійснює фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, або відкриває рахунок (в тому числі депозитний); забезпечують виявлення і реєстрацію фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; надають Держфінмоніторингу інформацію про фінансову операцію, що підлягає обов'язковому фінансовому моніторингу; надають відповідно до законодавства додаткову інформацію на запит Держфінмоніторингу, пов'язану з фінансовими операціями, що стали об'єктом фінансового моніторингу, в тому числі таку, що становить банківську та комерційну таємницю, не пізніше, ніж протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту; сприяють суб'єктам державного фінансового моніторингу у проведенні аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу; зберігають документи, які стосуються ідентифікації осіб, якими здійснено фінансову операцію, що підлягає фінансовому моніторингу, та всю документацію про здійснення фінансової операції протягом п'яти років після проведення такої фінансової операції. ]]

[[ Суб'єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного законодавства і нормативно-правових актів Держфінмоніторингу встановлює правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає працівника, відповідального за його проведення. ]] Особливості здійснення фінансового моніторингу визначені Зако­ ном України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» від 28 листопада 2002 року №249 тощо.

[[ Державний фінансовий аудит полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Здійснюється Рахунковою палатою та органами Державної фінансової інспекції. ]]

[[ Незалежною організаційно-правовою формою фінансового контролю є аудит, встановлений Законом України «Про аудиторську діяльність» від 22 квітня 1993 р. в Україні. Аудит – це фінансово-правові відносини з приводу перевірки публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам. Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення, може проводитись з ініціативи господарюючих суб'єктів, а також у випадках, передбачених чинним законодавством (обов'язковий аудит). ]]

[[ За наслідками проведення аудиту у встановленому порядку складається аудиторський висновок – офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора (аудиторської фірми), який містить у собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності. Аудиторський висновок іноземного аудитора підлягає підтвердженню аудитором України. ]]

[[ Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудитор­ською фірмою) та замовником, у якому передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін. ]]

[[ Аудитори і аудиторські фірми України відповідно до ст. 22 Закону "Про аудиторську діяльність" мають право:

1) самостійно визначати форми і методи аудиту на підставі чинного законодавства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду;

2) отримувати необхідні документи, які мають відношення до предмету перевірки;

3) отримувати необхідні пояснення в письмовій чи усній формі від керівництва та працівників замовника;

4) перевіряти наявність майна, грошей, цінностей, вимагати від керівництва господарюючого суб'єкта проведення контрольних оглядів, замірів виконаних робіт, визначення якості продукції, щодо яких здійснюється перевірка документів;

5) залучати на договірних засадах до участі в перевірці фахівців різного профілю. ]]

Законодавством України забороняється проведення аудиту:

1) аудитором, який має прямі родинні стосунки з керівництвом господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

2) аудитором, який має особисті майнові інтереси у господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

3) аудитором – членом керівництва, засновником або власником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

4) аудитором – працівником господарюючого суб'єкта, що перевіряється;

5) аудитором – працівником, співвласником дочірнього підприємства, філії чи представництва господарюючого суб'єкта, що перевіряється.

[[ Сертифікація – визначення кваліфікаційної придатності аудиторів – здійснюється Аудиторською палатою України. Право на отримання сертифіката мають громадяни України, які здобули вищу освіту, певні знання з питань аудиту та досвід роботи не менше трьох років підряд на посадах аудитора, ревізора, бухгалтера, юриста, фінансиста або економіста. Наявність певних знань з питань аудиту визначається шляхом проведення відповідного іспиту. Термін чинності сертифіката не може перевищувати п'яти років. Ліцензія (дозвіл) на заняття аудиторською діяльністю надається Аудиторською палатою України окремим аудиторам або аудиторським фірмам. ]] За неналежне виконання своїх професійних обов'язків до аудитора Аудиторською палатою України можуть бути застосовані стягнення у вигляді п опередження, зупинення дії сертифіката та ліцензії на термін до одного року або анулювання сертифіката та ліцензії.

[[ Аудиторська палата України крім здійснення сертифікації і ліцен­зування суб'єктів, що мають намір займатися аудиторською діяльністю, затверджує програми підготовки аудиторів, норми і стандарти аудиту, веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів, які одноособово надають аудиторські послуги. Термін повноважень членів Аудиторської палати України не може перевищувати п'яти років. ]]

[[ Залежно від форми та мети здійснення аудит розмежовують на зовнішній і внутрішній. Внутрішній аудит організовують відділи внутрішнього аудиту акціонерних товариств, концернів, корпорацій з метою перевірки активів компанії, аналізу системи обліку та внутрішнього контролю, аналізу фінансової інформації, проведення стратегічного аналізу, розробки фінансових прогнозів. Зовнішній аудит контролює внутрішній і буває ініціативним та обов'язковим. Відповідно до ст. 10 Закону України «Про аудиторську діяльність» проведення аудиту є обов'язковим для:

1) підтвердження достовірності та повноти річного балансу і звітності комерційних банків, фондів, бірж, компаній, підприємств, кооперативів, товариств та інших господарюючих суб'єктів незалежно від форми власності та виду діяльності, звітність яких офіційно оприлюднюється, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Обов'язкова аудиторська перевірка річного балансу і звітності господарюючих суб'єктів з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів проводиться один раз на три роки;

2) перевірки фінансового стану засновників комерційних банків, підприємств з іноземними інвестиціями, акціонерних товариств, холдингових компаній, інвестиційних фондів, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

3) емітентів цінних паперів;

4) державних підприємств при здачі в оренду цілісних майнових комплексів, приватизації, корпоратизації та інших змінах форми власності;

5) порушення питання про визнання неплатоспроможним або банкрутом.

Ініціативний аудит здійснюють за рішенням власника суб'єкта господарювання або уповноваженого ним органу, який визначає для аудитора об'єкт перевірки, її характер та обсяг.

Дата добавления: 2015-05-09