Історія правових і політичних вчень

Питання на іспит предмету

1. Історія політичних і правових вчень як самостійна юридична навчальна дисципліна. (Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)

2. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.

3. Вчення про державу і право Івана Франка.

4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення,

5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).

6. Державно-правові погляди Лесі Українки (Лариси Косач).

7. Методологія історії політичних і правових вчень.

8. Політичні і правові ідеї Реформації (Мартін Лютер, Томас Мюнцер (Німеччина), Жан Кальвін (Швейцарія).

9. Загальна характеристика міфологічних та релігійних уявлень про політику, державу та право.

10. Погляди на державу та право вчених-юристів Київського, Харківського та ін. університетів України (К.А. Неволін, Н.Д. Іванішев, М.Ф. Владимирський-Буданов, О.Ф.Кістяківський та ін.)

11. Політико-правова ідеологія Стародавньої Індії /брахманізм, ранній буддизм, школа/

12. Вчення Жана Бодена (Франція) про державу.

13. Політико-правова ідеологія в Стародавньому Китаї. Даосизм. Етико-політичні погляди Конфуція.

14. Політико-правова ідеологія раннього європейського соціалізму /Томас Мор (Англія), Томазо Кампанелла (Італія)/.

15. Погляди на державу і право Михайла Грушевського.

16. Загальна характеристика політико-правової ідеології у Стародавній Греції.

17. Політичні і правові вчення в період абсолютизму у Росії /Симеон Полоцький, Юрій Крижаніч, Феофан Прокопович, Василь Татищев, Іван Посошков/.

18. Погляди на державу і право Володимира Винниченка.

19. Загальна характеристика розвитку російської політико-правової думки. Характеристика основних етапів розвитку. Спрямованість і зміст.

20. Загальна характеристика головних напрямків політичних і правових вчень ХХ ст.

21. Погляди софістів на державу та право.

22. Вчення Гуго Гроція про право і державу.

23. Політико-правові концепції національної української держави у ХХ ст.

24. Сократ про державу та право.

25. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії першої половини ХIX сторіччя /Михайло Сперанський/. Політичні програми декабристів. Слов’янофіли і західники.

26. Сучасна політико-правова ідеологія незалежної України.

27. Платон про державу та право.

28. Політичне і правове вчення Бенедикта Спінози.

29. Загальна характеристика політико-правової думки у Росії другої половини ХІХ сторіччя (реформаторська течія; російський соціалізм; анархізм; ліберальне і революційне народництво; лібералізм; консерватизм).

30. Аристотель про державу та право.

31. Основні напрямки англійської політико-правової думки в період буржуазної революції ХVII сторіччя

32. Політико-правові погляди російських філософів і правознавців першої половини ХХ ст. (Габріель Шершеневич, Сергій Котляревський).

33. Епікур про державу та право.

34. Політико-правова ідеологія левеллерів /Джон Лілберн/

35. Політико-правова ідеологія російського марксизму (Георгій Плеханов, Володимир Ленін)

36. Стоїки про державу та право.

37. Політико-правова доктрина Томаса Гоббса.

38. Праворозуміння радянського періоду (С.Кечекьян, В.Нерсесянц та ін).

39. Полібій про розвиток політичних явищ.

40. Політико-правове вчення Джона Локка.

41. Політико-правова доктрина солідаризму /Леон Дюгі (Франція)/

42. Загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки в Древньому Римі.

43. Загальна характеристика політико-правової ідеології епохи Просвітництва /кінець XVII - XVIII cт./.

44. Вчення Цицерона про державу і право.

45. Природно-правові вчення в Німеччині XVII-XVIII cт. /Самуїл Пуфендорф/.

46. Сучасний позитивізм: аналітична юриспруденція Герберт Харт (Англія);

47. Політико-правові погляди римських стоїків / Марк Аврелій Антонін/.

48. Політико-правова думка в Італії. XVII - XVIII ст. Правова теорія Чезаре Беккаріа.

49. Позитивістський нормативізм Ганса Кельзена (Австрія).

50. Політико-правові ідеї римських юристів /Гай, Папініан, Ульпіан, Павло/.

51. Політико-правова доктрина Шарля-Луї Монтеск’є.

52. Політико-правова ідеологія раннього християнства.

53. Політико-правові погляди Аврелія Августина.

54. Загальна характеристика політико-правової думки середньовічного суспільства.

55. Політико-правова доктрина Жан Жака Руссо.

56. Політико-правове вчення Фоми Аквінського

57. Французький соціалізм епохи Просвітництва (Ж. Мол’є, Мореллі, Габріель де Маблі).

58. Політико-правове вчення Марсілія Падуанського.

59. Політико-правова ідеологія Великої французької революції (конституціоналісти, жирондісти, якобінство, Марат, Робесп’єр і Гракх Бабеф).

60. Загальна характеристика і основні напрямки американської політико-правової ідеології XVII - XIX ст.

61. Формування і розвиток мусульманської політико-правової думки. Коран як джерело мусульманського права.

62. Вчення Іммануїла Канта про державу і право.

63. Соціологічна юриспруденція: Євген Ерліх (Австрія).

64. Політичні і правові ідеї Київської Русі.

65. Слово «Про Закон і Благодать» митрополита київського Іларіона.

66. Вчення Г.В.Ф. Гегеля про державу і право.

67. Школа «реального права» / Джером Френк, К. Ллевеллін (США) та концепція соціального права» Г. Гурвича.

68. Політична програма Володимира Мономаха.

69. Історична школа права (Густав Гуго, Фрідріх Карл Савін’ї, Георг Пухта)/.

70. Психологічна теорія права Лева Петражицького.

71. Політико-правова ідеологія лібералізму /Джеремі Бентам, Джон Стюарт Мілль (Англія), Вільгельм Гумбольдт, Лоренц Штейн (Німеччина)/.

72. Фашистська політико-правова ідеологія /Т.Гаєринг, В.Шмідт, К.Шмітт, А.Розенберг/.

73. Політичні погляди Івана Вишенського.

74. Політико-правове вчення Огюста Конта (Франція).

75. Юридичний позитивізм /Джон Остін (Англія)/

76. Політико-правова думка в Українській козацькій державі і Гетьманщині. Погляди Богдана Хмельницького.

77. Політико-правова ідеологія анархізму П’єр Жозеф Прудон (Франція), Макс Штірнер (Каспар Шмідт) (Німеччина).

78. Вічні проблеми історії політичних і правових вчень.

79. Ідеї природного права в Україні епохи Просвітництва.

80. Політико-правова ідеологія соціалізму /Клод Анрі де Сен-Симон, Шарль Фур’є (Франція), Роберт Оуен (Англія).

81. Політико-правові погляди Григорія Сковороди.

82. Політико-правове вчення Карла Маркса і Фрідріха Енгельса (марксизм).

83. Класифікація політичних і правових вчень - основні підходи, підстави. Причини і наслідки різноманітності вчень, напрямків, шкіл та тенденцій у політико-правовій ідеології.

84. Яков Козельський про суспільний договір.

85. Юридичний позитивізм другої половини XIX сторіччя /Карл Бергбом і Пауль Лабанд (Німеччина), ліберальний позитивізм Адемара Есмена (Франція)/.

86. Характеристика релігійно-міфологічних уявлень про політику, державу і право в країнах Стародавнього Сходу в II - I тис. до н. е.

87. Загальна характеристика розвитку політико-правових ідей в Україні у XIX ст.

88. Соціологічне праворозуміння другої половини XIX сторіччя /Рудольф Ієрінг (Німеччина).

89. Політико правовий зміст творчості Гомера («Іліада» та «Одисея») та Гесіода – поеми («Теогонія» та «Турботи і дні»).

90. Тарас Шевченко про незалежну демократичну Українську державу.

91. Вчення про державу і право Михайла Драгоманова.

92. Політико-правова доктрина Фрідріха Ніцше (Німеччина).

93. Історія політичних і правових вчень як самостійна юр. навчальна дисципліна.

(Завдання та актуальність вивчення курсу. Юридичний характер.)

ІППВ можна назвати історією філософії права. Завдання - вивчення історії становлення і розвитку ідеї права, закону, держави, державно-правових інститутів у процесі формування людської цивілізації, формування світогляду юриста. Це не галузева наука, не теоретична,а світоглядна.

ІППВ дає можл зрозуміти важливість і значення Д і П в духовних надбаннях людства на різних етапах його розвитку, побачити роботу людської думки над пошуками оптимальних форм організації держ-правового буття людства.

В цілому філософія права повинна дати відповідь на питання: що таке право і яким воно повинно бути. Історія філософії права має своїм завданням виклад послідовного творення уявлень про правовий порядок в його суті та в ідеалі.

При вивч поглядів того чи іншого мислителя необхідно звернути увагу на іст умови появи певного вчення, на постать вченого, на співвіднош. між новим та попередніми вченнями. ІППВ знаходиться у тісному зв'язку з історією. Лише на фоні заг історії можливе вивчення історії філософії права.

В заг. предметом ІППВ як самост юр дисдипліни є політичні і правові теорії минулого, в їхній ґенезі, історичному розвитку і зв'язку з сучасністю.

Предметом ІППВ є історія виникнення і розвитку поглядів, вчень і теорій щодо походження, ролі і значення та ідеальної форми держави і політичної системи суспільства, а також вчень і теорій про право, його суть і призначення, окремі державно-правові інститути та теорій і концепцій про ідеальні або бажані форми державно-правового буття.

Причина взаємопов'язаності "політичного" і "правового" полягає у тому, що політичне у своїй суті є державне. Тим не менше, поняття "політичне" та "державне" не співпадають. Уявлення про їхнє співвідношення різне в різні епохи і у різних авторів.

Таким чином, в предмет даної науки входить історія теоретичних уявлень про найбільш істотні аспекти політики і права в їхніх необхідних внутрішніх взаємозв'язках, взаємодії та взаємовпливі.

При вивченні ІППВ використ увесь спектр загальнонаукових та спеціально наукових методів. Але особливо важливе значення для даної науки і предмету мають два методи: історичний та проблемно-концептуальний. Суть першого полягає у вивченні, осмисленні тієї чи іншої теорії, концепції в історичному контексті, який обумовив їхню появу. Тільки застосовуючи цей метод, можна правильно зрозуміти суть тих чи інших ідей, які можуть бути, з позицій сьогодення, або неприйнятними, або гостроактуальними. В той же час, засадниче розуміння справедливості, права, законності має дуже багато спільного на різних історичних етапах. Тому дуже важливим є проблемно-концептуальний метод, який дозволяє прослідкувати зародження і розвиток тієї чи іншої ідеї від найдавніших часів до сьогодення для всієї історії політичної та правової думки характерна наявність чотирьох головних ідей, які, в тій чи іншій мірі, притаманні кожній епосі і є визначальними у розвитку тих чи інших політичних та правових вчень. Це ідеї суспільної влади, свободи, закону та досягнення спільного блага.

З точки зору історичної перспективи, три періоди в ІППВ:

Античний - не розрізняє державу і суспільство, право і мораль.

Середньовіччя - держава і церква зливаються, норми права співпадають з реліг. канонами.

Новий період - боротьба людини за свої свободи, права.

2. Загальна х-ка політико-правової ідеології епохи Відродження і Реформації.

Передумовою та основою Відродження був гуманізм. Представники протиставляли церковно-схоластичній вченості світські науки і освіту, які вивчали людину, її відносини з іншими людьми, спираючись при цьому на досвід, раціоналістичні оцінки й висновки. Гуманісти стверджували, що місце людини в суспільстві має визначатися заслугами індивіда, набутими лише власною діяльністю, і не повинно залежати від будь-яких інших факторів, безпосередньо не пов´язаних з цією діяльністю (походження, станової належності, майнових благ і т. ін.).Гуманізм природно обумовив різке підвищення інтересу до античної спадщини. Найбільший інтерес викликали вчення Арістотеля, Платона, Цицерона, римських юристів.

Період Відродження пов’язується з кінцем 14-15 ст і х-ся:

· Відродження ідей природного права,

·обґрунтування концепцій розумного правління.

·Розробляється ідеологія централізованої держави як засобу подолання внутрішньої роздрібненості.

·Формуються погляди щодо значення сильного механізму держави, з метою централізації, формування сильної самост. держави, утримання в покорі народу

Період Відродження пов’язується також з:

·Дослідж. античної культури, переосмислення цінностей Платона та Аристотеля

·визначення оптимальних форм здійснення правління, поширення гуманізму, згідно з якими в центрі існувати держави має знаходитися людина як особистість, що наділена честю та гідністю.

·Пошир ідеї централізації держави, особливо у військовій та економічній сфері.

·Правова система має бути заснована на засадах гуманізму

·Розвиток держано-правових явищ має бути здійснений відповідно до волі народу, виразником якої має бути сильний монарх.

Значення зх.-європейського Відродження ХІУ-ХУІ ст. для прогресу політичної думки важко перебільшити. Саме йому належить розроблення основ світського раціоналістичного світогляду нового часу і перетворення проблеми людини в центральну проблему науки про державу і право.

Періоди Реформації та просвітництва – етапи пізнього середньовіччя, що пов’язуються посиленням економічного та культурного розвитку Середньовіч Євр.

В цей період розвивається наука, проходять Великі Географічні Відкриття, створюються культурні шедеври, а економічна ситуація має стабільний характер та динамічно розвивається, припиняються релігійні війни та остаточно формується політична карта Європи. Важл винайдення книгодрукування. Завдяки книгодрукуванню - Святе Письмо рідною мовою, полемічна література. Тому реформаційний рух швидко прогресував.

Реформація й Відродження мали багато спільного. Відродж висувало вимогу перетвор. суспільства через розшир. світської освіти, творчих здібностей людини, розуму; Реформація залишалася в рамках середньовічного світу думок людини і в цих межах пропонувала її новий, спрощений шлях до Бога. Антична наукова спадщина справила певний вплив на політико-правову думку Реформації. Але теоретиками Реформації стали теологи, які тонко відчували тиск актуальних політичних, соціальних, духовних, культурних необхідностей, необхідність історичних перемін і йшли їм назустріч. Серед найбільш далекоглядних і діяльних теологів тієї пори слід вирізнити М. Лютера, Т. Мюнцера, Ж. Кальвіна.

3. Вчення про державу і право Івана Франка.

Проблеми виникнення держави, її розвитку, функцій, соціальної суті займають значне місце в творчості Івана Франка - укр письменника, громадсько-політичного діяча.

Погляди Івана Франка, можна виділити: аграрну проблему, її вирішення в Галичині, загальні принципи розв' язання селянського питання; проблеми робітників, обґрунтування їх ролі в боротьбі за соціальне і національне визволення; проблеми суспільства і держави.

На ранньому етапі Ів.Фр. – соціаліст, акцентував увагу на загальнолюдських, а не класових цінностях. Значну увагу приділяє і проблемам економічного, політичного і соціокультурного розвитку України. Йому імпонує російсько-федеративний принцип устрою суспільства. В умовах соціалізму держава зникає. На думку Івана Франка, державу та політику замінить діяльність громад. Кожна громада і кожна людина в громаді вільна. Федерація - найоптимальніша форма організації життя суспільства.

" Велика всесвітня революція рознесе теперішній порядок, постановить новий" - ряд культурних, наукових і політичних факторів, які змінюють всі тогочасні поняття і основу і цілий розвиток у якогось народу, повертають на зовсім іншу дорогу. Вбачав в соціальній революції докорінне перетворення всієї с-ми соціально-економічних і політичних відносин.

Кожному необмежену свободу слова, освіти, способу життя, сусідства, встановлення рівності, праці, справедливості. Спільно вирішуються і питання, громадівсько-федеративний принцип визначає відносини між общинами, об' єднаннями та народами. Федерація зберігає і захищає найширшу і найповнішу автономію особи, общини, народу.

Пізніше Ів.Фр. змінює акценти: не відкидаючи федералістські відносини, вважає, що федерація може бути плідною між самостійними державами.

Н ародна держава - панівне становище займуть представники народу у вирішенні всіх проблем в інтересах народу. Пізніше робить висновок, що народна держава, зв' язаний з нею соціалізм соціал-демократів не принесуть щастя народу, не створять рай на Землі. Усунення всіх лих існуючого ладу, його удосконалення, впровадження досягнень науки в практику - суспільний прогрес, шлях людства.

Поняття «право» використовується для визначення не лише права, а й релігійних догматів, правил моралі, законів природи тощо. Відрізняється і розмежовується етика (сфера оцінок, суджень про добро і зло та ін.), науки про законотворчість (уявлення про те, яким має бути право, суспільство) і власне наука про право та ін.

Необхідність держави обумовлюється об' єднанням окремих сил для спільної мети, уряд підтримує громадську солідарність, перешкоджаючи окремим силам розірвати суспільну цілісність. Значне місце приділяється концепції держави, аналізується і саме виникнення, і розвиток держави, простежуються ступені її становлення від утворення общин, формування суспільних відносин до утворення самої держави.

4. Поняття і загальна характеристика структури і змісту політико-правового вчення

Предмет ІППВ - теоретично оформлені у доктрину погляди на державу, право, політику.

За час багатовікової історії ДіП виникло багато політико-правових доктрин. Створені різними мислителями концепції та форми їх викладення. Усім цим концепціям властиве дещо спільне: вони висловлюють ставлення певних соціальних груп до ДіП, будуються на властивій даній епосі ідейно-теоретичній основі, містять вирішення основних проблем теорії ДіП. Тому політико-правова доктрина включає три компоненти:

1) логіко-теоретичну, філософську чи іншу (наприклад, релігійну) основу;

2) виражені у вигляді понятійно-категоріального апарату змістовні вирішення питань про походження держави і права, закономірності їх розвитку, про форму, соціальне призначення та принципи пристрою держави, про основні принципи права, його співвідношення з державою,особистістю, суспільством;

3) програмні положення - оцінки існуючої держави і права,політичні цілі і завдання.

Логіко-теоретична основа політико-правової доктрини пов'язана зі світоглядом епохи.
Політичні вчення раннього класового і рабовласницького суспільств спиралися переважно на релігійні і філософські обгрунтування. Світогляд середніх віків був теологічним.

Змістом політико-правової доктрини є її понятійно -категоріальний апарат, теоретичне вирішення загальних проблем держави і права, система поглядів, заснована на категоріях, мають опорний, ключовий характер саме в даній доктрині.

З часом склалося традиційне коло питань, вирішення яких утворює зміст політичного і правового навчання (питання про походж ДіП,їх зв'язок з суспільством, з особистістю, з відносинами власності, проблеми форм держави, методів політичної діяльності, зв'язку ДіП,осн принципів і джерел права, проблема прав особистості та ін)

У предмет історії політичних і правових вчень включаються тільки вчення, що містять вирішення загальних проблем теорії держави і права.

Політико-правова доктрина – виражена в с-мі понять і категорій державно-правова реальність епохи. Кожна велика епоха станового і класового суспільства мала свої,властиві їй політико-правові установи, поняття і способи їх теоретичного пояснення. Тому в центрі уваги теоретиків держави і права різних історичних епох були різні політико-правові проблеми,пов'язані з особливостями державних установ і принципів прававідповідного історичного типу і виду.

Поняття " політико -правове вчення "засноване на тісному зв'язку проблем ДіП. У змісті ряду політико-правових вчень на першому місці стояли проблеми права, по відношенню до політичні проблеми розглядались як другорядні. Разом з тим в історії було чимало політико-правових вчень, які приділяли більше уваги проблемам політики і держави (Макіавеллі, Боден та ін.)

Програмні положення (оцінки держави і права, цілі і завдання політичної діяльності та боротьби), притаманні кожній політико-правової доктрині, додають їй соціально значущий характер, зумовлюють вибір методологічної основи доктрини. У програмних положеннях чітковираженийідеологічнийхар.доктрини.

З трьох компонентів політико-правової доктрини саме програма є основою, що зв'язує її елементи, надає політико-правовій доктрині монолітність, оскільки оформлення політичних і правових поглядів, суджень, оцінок в цілісну систему відбувається на ідеологічній основі.

5. Політична доктрина Ніколо Макіавеллі (Італія).

Дата добавления: 2015-05-09