Праворозуміння радянського періоду( С. Кечекьян, В Нерсесянц)

У 20-і роки ще зберігалися різні концепції розумін­ня і трактування права в загальному руслі марксистсько-ленін­ських підходів до держави і права. Пануючою концепцією но­вого «революційного, пролетарського права» було його трактування як засобу здійснення диктатури пролетаріату, виразу інтересів трудящих і знаряддя їх захисту. Таку концепцію права розвивали і впроваджували в практику радянської юстиції пер­ший радянський нарком юстиції П. Стучка та нарком юстиції СРСР Д. Курський. Зокрема, Стучка вважав, що лише класове розуміння права вносить визначеність. Друга ознака права — його охорона владою пануючого класу, правопорядок суспіль­них відносин, підтримуваний цим класом. ідмінну від них концепцію права відстоював радянський юрист, заступник наркома юстиції Є. Пашуканіс (1891 — 1937). У книзі «Загальна теорія права і марксизм. Досвід критики осно­вних юридичних понять» (1924 р.) він доводив: буржуазне пра­во — історично найбільш розвинутий, але останній тип права, що відмирає при соціалізмі. Право він виводив генетично з відносин обміну товаровласників, вважаючи первинною клітинкою право­вої тканини, юридичного життя правовідносини. «Відмирання категорій (саме категорій, а не тих чи інших предписань) буржу­азного права, — писав Пашуканіс, — аж ніяк не означає заміни їх новими категоріями пролетарського права». По суті він відкидав можливість і необхідність такого права. У нього праворозу­міння постає як правозаперечення, правовий нігілізм.

Радянський соціолог, історик і правознавець М. Рейснер (1868—1928) вважав державу ідеологічною формою, обумовленою соціальною психологією, а право — суб´єктивним класовим пра­вом. З позицій психологічної теорії права він визначав: кожен клас відповідно до його становища в суспільстві і з його психі­кою творить своє реальне і діюче інтуїтивне класове право. У ро­боті «Право. Наше право. Чуже право. Загальне право» (1925 р.) він характеризує «загальне право» (загальний правопорядок) при капіталізмі і соціалізмі як компроміс і об´єднання наявних у да­ному суспільстві суб´єктивних класових прав. «Адже однакова і буржуазна держава, і наша Радянська точно так само включає у свій загальний правопорядок і право пролетарське, селянське і буржуазне». Різниця лише в тому, що при капіталізмі пануюче по­ложення в загальному правопорядку займає право буржуазне, а в радянському правопорядку — пролетарське право.

ільки із середини 50-х pp. в умовах пом´якшення політич­ного режиму («відлиги») почалася боязка критика пануючої кон­цепції радянського права. Так, С. Кечекьян, О. Піонтковський за­пропонували визначати право як єдність правової норми і правовідносин. Я. Николенко — як єдність правової норми, право­відносин і правосвідомості. Соціальні правила (норми) П. Недбайло запропонував трактувати як «імператив, правило належної в її межах поведінки, яке зобов´язує, забороняє, дозволяє певну дію при наявності певних умов». Український юрист дав чіткі ви­значення видів норм, їх структури, тлумачення і значення в су­спільному житті. Відтепер, визнаючи нормативність права, про­понувалося доповнити моментами її реалізації. При цьому однак не ставилося під сумнів існуюче «радянське соціалістичне пра­во», під яким малося на увазі тоталітарне законодавство.

На початку 70-х pp. у ході дискусії з праворозуміння була висунута концепція розрізнення права і закону, що обґрунтовува­ла розуміння права як необхідної форми і рівної міри (норми) свободи індивідів. Така концепція праворозуміння дозволила виявити відсутність у «соціалістичного права» і «законодавства» мінімально необхідної якості права — правового принципу формальної рівності і свободи індивідів. Вона послужила по­штовхом до аналізу і з´ясування джерел права, передумов право­вого закону, правової держави.

Дата добавления: 2015-05-09